19 грудня 2025 рокусправа № 380/21531/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, в якій просить:
- визнати дії відповідача незаконними та протиправними, які полягають у порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо не розгляду, не вирішення та ненадання відповіді на заяву «про проведення службового розслідування за фактами порушень службової дисципліни працівником ТУ ДБР у м. Києві ОСОБА_2 » від 31.08.2025;
- зобов'язати відповідача розглянути, вирішити та надати відповідь на Заяву про проведення службового розслідування за фактами порушень службової дисципліни працівником ТУ ДБР у м. Києві ОСОБА_2 » від 31.08.2025 у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» члену ВГО «Журналісти проти корупції» ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено те, що 31.08.2025 на офіційну електронну пошту Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві, скеровано заяву про проведення службового розслідування за фактами порушень службової дисципліни працівником ТУ ДБР у м. Києві ОСОБА_2 , в якій просив призначити службове розслідування за фактами, викладеними у зверненні, доручивши його проведення відповідному підрозділу внутрішнього контролю. За наслідком проведення службового розслідування призначити Дисциплінарну комісію для складання висновку про наявність або відсутність в діях ОСОБА_2 , працівника ТУ ДБР у м. Києві, дисциплінарного проступку та встановлення підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказав, що листом від 30.09.2025 надійшов лист Державного бюро розслідувань, в якому повідомлено, що Управління внутрішнього контролю ДБР розглядає питання про проведення службового розслідування. Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не розгляду, не вирішення та ненадання відповіді на його заяву незаконними та протиправними, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 31.10.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив в якому проти позову заперечив. Вказав, що листом ТУ ДБР у м. Києві від 17.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19416/25 заяву ОСОБА_1 переслано за належністю для розгляду та надання відповіді по суті до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), про що ОСОБА_1 поінформовано листом від 22.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19822/25, який було скеровано на адресу заявника: а/с № 5, м. Київ, 03190. Вважає, що заява ОСОБА_1 , належним чином розглянута ТУ ДБР у м. Києві, в межах компетенції, та цілком обґрунтовано передана за належністю для розгляду до ДБР, органу, який уповноважений на вирішення питання, порушеного в заяві ОСОБА_1 від 31.08.2025. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій не погодився з доводами відповідача, вважає, що позивача не належним чином повідомлено про надіслання відповіді від 22.09.2025, а також вказав, що розгляд питань, зазначених у заяві від 31.08.2025 належить до компетенції відповідача.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , на підставі положень Закону України «Про звернення громадян», звернувся до ТУ ДБР у м. Києві із заявою від 31.08.2025 № ВСП001/31/08/25 про проведення службового розслідування за фактами порушень службової дисципліни старшим слідчим ТУ ДБР у м. Києві Ящуком Т.М., який, на твердженнями заявника, подав неправдиве повідомлення про вчинення громадянином ОСОБА_3 кримінальних правопорушень. Наведені у заяві від 31.08.2025 обставини, на думку ОСОБА_1 , свідчать про порушення ОСОБА_2 вимог Правил професійної етики працівників ДБР, затверджених наказом ДБР від 16.01.2021 № 30 (зокрема, принципи законності, професіоналізму, доброчесності, конфіденційності, дисциплінованості, недопущення конфлікту інтересів та проявів корупції), що відповідно до положень статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Позивач просив директора ТУ ДБР у м. Києві призначити службове розслідування за фактами, викладеними у звернені, доручивши його проведення відповідному підрозділу внутрішнього контролю; за наслідком проведення службового розслідування призначити дисциплінарну комісію для складання висновку про наявність або відсутність в діях працівника ТУ ДБР у м. Києві дисциплінарного проступку для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Листом ТУ ДБР у м. Києві від 17.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19416/25 заяву ОСОБА_1 переслано за належністю для розгляду та надання відповіді по суті до Державного бюро розслідувань, про що ОСОБА_1 поінформовано листом від 22.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19822/25, який було скеровано на адресу заявника: а/с № 5, м. Київ, 03190.
Вважаючи дії відповідача, які полягають у порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо не розгляду, не вирішення та ненадання відповіді на Заяву «про проведення службового розслідування за фактами порушень службової дисципліни працівником ТУ ДБР у м. Києві ОСОБА_2 » від 31.08.2025, незаконними та протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішення спору суд керується таким.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України “Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.
Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України “Про звернення громадян».
Згідно з статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 5 Закону України “Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Положеннями статті 9 Закону України “Про інформацію» обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом ст. 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з статті 7 Закону України “Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно з ст. 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону України “Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Статтею 15 Закону України “Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як слідує зі змісту заяви від 31.08.2025, ОСОБА_1 фактично порушив перед ТУ ДБР у м. Києві 2 питання: 1) про призначення службового розслідування відносно працівника ТУ ДБР у м. Києві; 2) про призначення дисциплінарної комісії для складання висновку про наявність або відсутність в діях працівника ТУ ДБР у м. Києві.
відповідно до положень частини 4 статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» працівники ДБР можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за: 1) невиконання чи неналежне виконання обов'язків; 2) незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв'язку з виконанням ним своїх повноважень; 3) перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 4) публічне висловлювання, що є порушенням презумпції невинуватості; 5) негативні результати перевірки на доброчесність або моніторингу способу життя працівника; 6) порушення правил професійної етики; 7) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або неправомірних особистих інтересах інших осіб; 8) інші підстави, передбачені Законом України «Про державну службу» для працівників ДБР, які є державними службовцями, Дисциплінарним статутом Національної поліції України для працівників ДБР, які є особами рядового і начальницького складу, та КЗпП України.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що зібрання доказів за фактом дисциплінарного проступку, визначення винуватців порушень для подальшого дисциплінарного провадження здійснюється підрозділом внутрішнього контролю ДБР.
При цьому підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно працівників ДБР та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб при його проведені деталізовано в Інструкції від 14.01.2020 № 9.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 розділу ІІІ Інструкції від 14.01.2020 № 9 у разі встановлення Управлінням внутрішнього контролю ДБР підстав, за наявності яких може бути проведене службове розслідування, відповідна доповідна (або рапорт) скеровується Директору ДБР для прийняття рішення. Рішення про проведення службового розслідування оформлюється наказом ДБР . Наказ про проведення службового розслідування під його особистий підпис доводиться працівнику ДБР або відповідному керівнику структурного підрозділу ДБР чи його територіального управління, стосовно яких проводиться службове розслідування.
Службове розслідування щодо працівників ДБР проводиться підрозділом внутрішнього контролю ДБР. Керівник Управління внутрішнього контролю ДБР контролює хід службового розслідування і, у разі потреби, дає обов'язкові для виконання доручення особам, які уповноважені на проведення службового розслідування. Залучення до проведення службового розслідування безпосередніх керівників або підлеглих особи, стосовно якої його призначено, а також інших осіб, що можуть бути зацікавлені у результатах відповідного розслідування, не допускається (пункти 1, 2, 4 розділу ІV Інструкції № 9).
За результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, що підписується особами, які його проводили. Такий висновок затверджується керівником Управління внутрішнього контролю ДБР. Висновок за результатами службового розслідування подається на розгляд і затвердження керівнику Управління внутрішнього контролю ДБР разом з усіма матеріалами розслідування, у тому числі письмовими зауваженнями, запереченнями і клопотаннями особи, щодо якої воно проводилось. Висновок з матеріалами службового розслідування належать до службової інформації, доступ до якої обмежується згідно із чинним законодавством. Після затвердження висновку Управління внутрішнього контролю ДБР у п'ятиденний строк передає до Дисциплінарної комісії ДБР усі зібрані матеріали (пункти 1, 6, 7, 8 розділу VІІІ Інструкції № 9).
Згідно із статтею 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» розгляд питань про застосування дисциплінарних стягнень до працівників ДБР здійснюється Дисциплінарною комісією ДБР, яка утворюється у складі п'яти осіб. До складу Дисциплінарної комісії входять три особи, визначені Радою громадського контролю при ДБР. Склад та положення про Дисциплінарну комісію ДБР затверджуються Директором ДБР.
Дисциплінарна комісія ДБР на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника ДБР дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності дисциплінарного стягнення. з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.
На підставі рішення Дисциплінарної комісії ДБР стягнення на працівника центрального апарату ДБР накладає Директор ДБР; на працівника територіального управління - директор відповідного територіального управління ДБР.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що вирішення питання про призначення службового розслідування та призначення дисциплінарної комісії не входить в коло повноважень ТУ ДБР у м. Києві.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що скерування відповідачем Керівнику Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань звернення позивача від 31.08.2025 (лист від 17.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19416/25) відповідає приписам Закону України «Про звернення громадян».
Суд також враховує, що про таке надіслання за належністю повідомлено позивача листом від 22.09.2025 № 40321-25/к/11-04-19822/25 за адресою «а/с № 5, м Київ, 03190», яка узгоджується з адресою, вказаною в заяві позивача від 31.08.2025.
Беручи до уваги ту обставину, що вирішуючи цей спір, суд не встановив у діях відповідача ознак протиправності чи ознак протиправної бездіяльності при розгляді заяви позивача від 31.08.2025, суд відмовляє у задоволенні позову.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов переконання про наявність підстав для відмови у задоволенні позову повністю.
В силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.