справа № 380/7990/25
19 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі за текстом позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області (далі за текстом відповідач), в якій просив суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2024 №2256635-2412-1313-UА 46120010000054878.
Ухвалою від 28.04.2025 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 12.05.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила спрощене позовне провадження за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік. Зазначає, що нежитлове приміщення, яке було корівником, було знищене невідомими особами ще в 2022 в перші місяці збройного вторгнення російської федерації. Зазначає, що 01.03.2025 до Державного реєстру речових право на нерухоме майно внесено запис про припинення права власності ОСОБА_1 на вищевказане майно у зв'язку з його знищенням.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивачу визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік. Зазначає, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по даному об'єкту в реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено зміни "3апис про ОНМ в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 28.02.2025", у зв'язку із з відкриттям розділу в ДРРП за № 3097001646120, який припинено 01.03.2025.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2024 №2256635-2412-1313UА 46120010000054878 ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 нараховано податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними собами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» в сумі 141437 гривень за податковий період 2023 по об'єкту нежитлової нерухомості нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1 .
Вважаючи зазначене вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Вимогами підпунктів 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Вимогами підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Таким чином, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.6.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
За приписами пункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Повертаючись до обставин справи, ГУ ДПС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо посилання позивача, що рішення про встановлення ставок місцевого податку оприлюднено не було.
Згідно з пп. 12.3.4-12.3.5 п. 12-3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Відповідно до пп. 12.3.4-12.3.5 п. 12-3 ст. 12 ПК України (у чинній редакції) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Отже, прийняті на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради) рішення про встановлення місцевих податків та зборів набувають статусу нормативно-правового акта (набирають чинності) після їх офіційного оприлюднення в установленому законом порядку з дня офіційного оприлюднення, якщо таке мало місце до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), і якщо орган місцевого самоврядування, який прийняв таке рішення, не встановив пізнішу, ніж дата офіційного оприлюднення, дату набрання чинності рішенням. Якщо рішення про встановлення місцевих податків та зборів було офіційно оприлюднено після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), то його норми застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Якщо рішення про встановлення податків та зборів не було офіційно оприлюднено в установленому законом порядку, то воно не набрало чинності (є нечинним) відповідно до норми частини третьої статті 57 Конституції України і не підлягає застосуванню, зокрема судом при вирішенні адміністративної справи. Враховуючи установлення конституційною нормою, як нормою прямої дій, нечинності нормативно-правового акта, яким встановлені права та обов'язки громадян (рішення про встановлення місцевих податків та зборів є таким нормативно-правовим актом), в разі коли він не був оприлюднений в установленому законом порядку, визнання такого акта нечинним судом не потребується.
Як видно з матеріалів справи, Белзька міська рада прийняла рішення від 14.07.2022 №620 про продовження на 2023 рік терміну дії рішень Белзької міської ради, зокрема, продовжено на території Белзької міської ради Львівської області (Белзбкої територіальної громади) у 2023 році дію рішення від 14.07.2021 №233 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік». Рішення набуло чинності з 01.01.2023.
Позивач наголошує, що всупереч положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» таке рішення не було оприлюднено.
У постанові від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду зробив висновок, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення. У цій постанові також зазначено, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов'язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
Вказаний висновок підтримав Верховний Суд у постанові від 24.11.2023 у справі №814/1865/17.
Щодо посилання представника позивача, що позивач не отримував оскаржуваного податкового повідомлення-рішення до 01.07.2024, суд зазначає наступне.
Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно з пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Відтак, у випадку несвоєчасного направлення платнику податку податкового-повідомлення рішення, такий звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплати такого податкового зобов'язання.
Водночас, пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Відповідач надав суду докази, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (номер трекінгу 0600976227481), відповідно до якого таке вручене ОСОБА_1 26.10.2024.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для висновку про порушенням відповідачем правил та процедур, тобто процедурних порушень, які б впливали на юридичну силу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відтак, винесення контролюючим органом податкових повідомлень рішень за попередні періоди в межах строку, встановленого п. 102.1 ст. 102 ПК України, відповідає положенням ПК України.
Щодо посилання позивача, що податкове повідомлення-рішення не містить даних про ставки та наданих фізичним особам пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які були б встановлені відповідним уповноваженим органом місцевого самоврядування. Зазначена ставка є довільною і не ґрунтується на ставці, встановленій відповідним органом місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 року по справі №826/9858/18.
Обґрунтовуючи протиправність вказаного рішення, позивач також вказує на те, що нежиле приміщення - корівник, на яке нарахований податок знищене ще в 2022 році, а тому право власності на нього припинено.
З цього приводу суд зазначає.
Згідно з частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, серед яких, зокрема знищення майна (п. 4 ч. 1 цієї статі).
Відповідно до статті 349 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі його знищення.
Частиною 1 статті 182 ЦК України регламентовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV)
Частиною 2 статті 3 Закону № 1952-IV визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості.
Відповідно до чатини 1 статті 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
За змістом частин 1, 2, 5 статті 12 Закону № 1952-IV, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
Отже, наведені норми Закону свідчать про обов'язок особи провести державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна, зокрема внесення у встановленому законом порядку відомостей про речові права на нерухоме майно до Державного реєстру прав, що, власне, є підставою для виникнення відповідних прав. Відомості, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними за винятком випадків невідповідності таких даних первинним документам, на підставі яких проводяться реєстраційні дії.
За нормами частини 2 статті 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Так, за загальним порядком проведення державної реєстрації прав, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Відповідно до п. 75 Порядку № 1127, державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт будівництва у зв'язку з його знищенням здійснюється за заявою власника.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Окрім того, суд зауважує, що згідно з частиною 13 статті 18 Закону № 1952-IV датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Отже, наведені норми свідчать про обов'язок особи провести державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна, зокрема внесення у встановленому законом порядку відомостей про речові права на нерухоме майно до Державного реєстру прав, що, власне, є підставою для виникнення відповідних прав. Відомості, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними за винятком випадків невідповідності таких даних первинним документам, на підставі яких проводяться реєстраційні дії.
Як видно з матеріалів справи, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19731144 від 31.07.2008 ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 08.07.2008.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №416599653 нежитлова будівля, загальна площа 2111 (корівник), за адресою АДРЕСА_1 знищена 01.03.2025.
Згідно запису у реєстрі щодо деталізованої інформації про об'єкт речових прав: «документ, що підтверджує факт знищення об'єкта будівництва (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: DT01:5933-7483-1758-7220, виданий 30.08.2024, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; заява власника (співвласників) про знищення об'єкта речового права, серія та номер:988, виданий 23.07.2024, видавник: Гук Н.М., приватний нотаріус Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області
Згідно з пунктом 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV, зі змінами та доповненнями, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр).
Порядок проведення державної реєстрації припинення прав власності на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з його знищенням визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі Постанова №1127).
Так, у пункті 75 Постанови №1127 зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва, у зв'язку з його знищенням, проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Положеннями статті 349 Цивільного кодексу України від 6 січня 2003 року №435-ІVвизначено, що за заявою власника нерухомого майна, права на яке підлягало державній реєстрації, припиняється право власності на знищене нерухоме майно з моменту внесення змін до Державного реєстру.
Також, відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, передбачено, що у разі знищення, зокрема об'єкта нерухомого майна, відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об'єкта скасовується.
Суд наголошує, що спірне податкове повідомлення-рішення стосується періоду 01.01.2023 по 31.12.2023. В той же час запис щодо об'єкта нежитлової нерухомості «нежитлова будівля» площею 2111 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 датований 01.03.2025.
Тобто станом на 2023 рік майно згідно Державного реєстру не вважалось знищеним, а запис щодо нього не був закритий. Позивач не надав ні контролюючому органу, ні суду доказів того, що реєстраційний номер об'єкта оподаткування скасований у період, за який нараховано оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Тобто, належний позивачу об'єкт нерухомості у період з 01.01.2023 по 31.12.2023, за який і нараховано податковий борг, є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону, відтак на такий повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.
З огляду на викладене, спірне рішення відповідача про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 19.08.2024 №2256635-2412-1313-UА 46120010000054878, прийняте контролюючим органом правомірно, з урахуванням податкової інформації, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань та функцій та не підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.