19 грудня 2025 року м. Київ справа №320/47808/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просить суд
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 29 травня 2021 року по 03 листопада 2021 року у розмірі 288 522,43 гривень,
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 04 листопада 2021 року по 03 листопада 2022 року з розрахунку посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначених відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та виплатити суму різниці з урахуванням обов'язкових податків і зборів.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що його було звільнено із займаної посади на підставі відповідного наказу, який у подальшому був оскаржений у судовому порядку. За результатами розгляду справи судом позивача поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Водночас позивач вказує, що зазначене судове рішення було виконано з порушенням установлених строків, у зв'язку з чим він вважає, що відповідно до положень статті 236 Кодексу законів про працю України має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відсутність волевиявлення позивача на продовження роботи та підтвердження готовності її виконувати унеможливлювала виконання рішення суду про поновлення на посаді. На думку відповідача, поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності та потребує активних дій з боку працівника, зокрема подання відповідної заяви або ініціювання виконавчого провадження.
Крім того, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції було змінено судом апеляційної інстанції, а тому поновлення позивача остаточно відбулося лише після набрання законної сили.
За наведених обставин відповідач вважає вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду необґрунтованими.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням встановлених строків звернення до суду.
За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 висновувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.
При цьому спірні правовідносини виникли в період після 19 липня 2022 року, а тому в даному випадку застосовною є стаття 233 Кодексу законів про працю України після внесених Законом № 2352-IX відповідних змін, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Враховуючи, що рішення суду по справі №520/1970/23 до теперішнього часу не виконано (в частині поновлення на посаді негайно), тому й немає доказів проведення з нею остаточного розрахунку зарабітної плати за час вимушеного прогулу.
Стосовно посилання представника заявника на висновок сформований Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 стосовно строків звернення до суду та необхідності сплати судового збору, то у зазначеній постанові Велика Палата розглядала означенні питання відносно вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і що саме відносно неї відсутні пільги по сплаті судового збору, а не за невиплату позивачці середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.11.2024 року у справі №640/22270/21 виснував наступне: «Так, правова природа «середнього заробітку» за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на посаді, відповідно до статті 235 КЗпП України та «середнього заробітку» за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, відповідно до статті 236 КЗпП України, є однаковою. В обох випадках йдеться про необхідність компенсувати незаконно звільненому працівникові заробіток, який він втратив у зв'язку із цим звільненням, та який він й надалі не отримує у зв'язку з невиконанням роботодавцем судового рішення про його поновлення (яке в цій частині підлягало негайному виконанню).
Враховуючи викладене суд вказує на відсутність підстав для задоволення поданих представником відповідача заяв.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноваженґь щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Наказом Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року №2723ц, керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади", на підставі довідки про результати вивчення особової справи, радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року у справі № 826/85/15 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 01 грудня 2014 року №2723ц.
Поновлено позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на час звільнення, а саме посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 229 498,22 грн.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 251,24 грн.
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, викладено абзац третій, четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про корупційні злочини управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованої злочинністю і корупцією Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України в Генеральній прокуратурі України починаючи з 02 грудня 2014 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 100 682, 47 грн.» (2 178 338, 16 грн. із урахуванням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року про виправлення описки).
На виконання зазначених рішень Офіс Генерального прокурора наказом від 05 листопада 2021 року №1553ц поновив позивача на посаді.
У зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому статтею 236 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України Про виконавче провадження. Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).
Як встановлено судом вище, позивача звільнено із займаної посади, однак рішенням суду, яке в силу положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць, поновлено позивача на посаді.
Отже, у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.
Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення суду, а тому в межах цього спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.
Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17, а також в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17 тощо.
Верховним Судом в постанові від 23 квітня 2020 р. у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах.
Стаття 236 Кодексу Законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 р. у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
В постанові від 15 травня 2020 р. у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу Законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII також передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи та необхідності для цього звернення цієї особи з відповідною заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, оцінюються судом критично, оскільки спростовуються нормами статті 236 Кодексу законів про працю України та практикою Верховного Суду.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.
Також суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо зміни рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду, оскільки така зміна не нівелювала обов'язок відповідача негайно виконати рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.
Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року в адміністративній справі № 826/85/15 у період з 29 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року, суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 29 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року.
У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено під час розгляду адміністративної справи № 826/85/15, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 31 березня 2021 року № 21-287зп середньоденна заробітна плата складає 709,36 грн.
Як встановлено вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 29 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що за цей період було 111 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 29 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року становить 78738,96 грн (709,36 грн х 111 днів) та належить стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача.
При цьому суд звертає увагу, що позивач, обчислюючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, виходив з розміру актуальної (поточної) заробітної плати, яка діяла у відповідний період. Такий підхід не відповідає вимогам законодавства та усталеній судовій практиці.
Згідно з правовою природою виплат за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, базою для їх обчислення є середній заробіток працівника на момент звільнення, а не заробітна плата, встановлена після такого звільнення. Саме цей показник підлягає застосуванню при визначенні розміру компенсації, якщо інше прямо не передбачено нормативними актами.
Суд також враховує, що механізм коригування середнього заробітку у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів був передбачений пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100. Відповідно до цього пункту, у разі підвищення заробітної плати заробіток за період до такого підвищення коригувався на коефіцієнт підвищення.
Разом з тим пункт 10 Порядку № 100 втратив чинність з 11 грудня 2020 року, у зв'язку з чим положення щодо коригування середнього заробітку із застосуванням коефіцієнта підвищення можуть застосовуватися лише до цієї дати. Починаючи з 12 грудня 2020 року правові підстави для коригування середнього заробітку у зв'язку з підвищенням посадових окладів відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розрахунок середнього заробітку є завищеним, оскільки здійснений з порушенням установленого порядку обчислення. Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню частково - у межах суми, визначеної судом з урахуванням середнього заробітку на момент звільнення та без застосування коефіцієнта підвищення після 11 грудня 2020 року.
Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання перерахувати заробітну плату за період з 04 листопада 2021 року по 03 листопада 2022 року, суд зазначає, що наказом Генерального прокурора від 05.11.2021 №1553ц позивача було поновлено на посаді, з якої його було звільнено.
Відомості, що цей наказ від 05.11.2021 є спірним, матеріали справи не містять, тому позивача поновлено на посаді не в Офісі Генерального прокурора, а в Генеральній прокуратурі України.
Застосування постанови КМУ №1155 від 11.12.2019 суд вважає помилковими, оскільки нею не вносились зміни про збільшення посадових окладів до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, а затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
При цьому, виплата згідно із постановою №1115 пов'язувалась якраз із фактом переведення прокурорів після їх атестації на посади в новоутворені/оновлені прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.
Тобто прирівнювати посадовий оклад позивача для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, без попереднього проходження атестації як умови переведення, суперечило б меті та вимогам Закону №113-ІХ.
У постанові від 14.02.2023 у справі №160/22718/21 Верховний Суд вказав, що до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.
Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України 13 вересня 2023 року у справі № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
Це положення утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що обумовлено у ньому, тобто 13.09.2023, тому правове регулювання приписів абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, суд застосовує в редакції чинній на дату спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції про сплату від 19.11.2024 № 5 позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково у розмірі 78738,96 грн від заявленої суми 288522,43 грн, що становить 27,29%, тому на користь позивача підлягає стягненню сума пропорційно розміру задоволених вимог 330,54 грн.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн суд зазначає таке.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які позивачка понесла у зв'язку із розглядом справи, суду надано: додаток від 11.10.2014 № 2 до договору про надання правової допомоги від 31.07.2018, рахунок на оплату від 15.10.2024 №119, договір про надання правової допомоги від 31.07.2018.
Отже судом установлено, що за умовами договору позивач має сплатити адвокату кошти у розмірі 20000, грн, проте доказів сплати цих коштів суду не надано. Однак відсутність доказів сплати позивачеи гонорару адвокату жодним чином не нівелює взятий позивачем на себе обов'язок щодо виплати гонорару у вказаній сумі. Оскільки гонорар адвоката визначений у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу наданих послуг, відсутня необхідність надавати детальний опис та розрахунок або інші документи.
При цьому у матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про зменшення суми витрат на професійну допомогу, а тому вказана сума підлягає розподілу у повному обсязі. Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково у розмірі 78738,96 грн від заявленої суми 288522,43 грн, що становить 27,29%, тому на користь позивача підлягає стягненню сума пропорційно розміру задоволених вимог 5458 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 29 травня 2021 року по 04 листопада 2021 року у розмірі 78738,96 гривень (сімдесят вісім тисяч сімсот тридцять вісім грн 96 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) сплачений судовий збір у розмірі 330,54 гривень (триста тридцять грн 54 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5458 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім грн 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.