про повернення позовної заяви
18 грудня 2025 року м. Київ № 320/55502/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якому просить суд:
- скасувати п.1 наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 29.08.2024 р. №488 в частині застосування до лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 12.09.2024 р. №2046 о/с «По особовому складу» про звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України « Про Національну поліцію»;
- поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на посаді;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 19 листопада 2025 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права та підкріпити обґрунтування відповідними доказами.
На виконання вимог ухвали суду від 19 листопада 2025 року позивачем подано заяву про поновлення строку на звернення до суду.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку на звернення до суду в даній категорії спорів зазначив, що позивач у період з 18.12.2024 р. по 30.12.2024 р. перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Науково-практичному центрі ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України» у зв'язку з тим, що 26.12.2024 року переніс складне операційне втручання: ендоваскулярна реконструктивна оклюзія МА ПМАЛПСА справа з використанням мікроспіралей МicroPlex з контрольованим відокремленням, діагноз - мішковидна аневризма передньомозкової - передньосполучної артерії справа, був виписаний до медичного закладу за місцем проживання.
Окрім того, був вкрай тривалим та ускладненим істотними процесуальними порушеннями розгляд справ №676/5344/24 та №676/5343/24.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та у даному випадку становить три місяці.
Необхідно зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду».
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги стосуються поновлення його на службі та оскарження наказів про звільнення від 29.08.2024 та від 12.09.2024.
Тобто, про можливе порушення своїх законних прав та інтересів позивач дізнався або повинен був дізнатися з часу припинення проходження служби у вересні 2024 року.
В той же час, до суду позивач звернувся у грудні 2025 року, тобто строк на звернення до суду перевищений більше ніж в 10 разів.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку на звернення до суду в даній категорії спорів зазначив, що стан здоров'я не дозволяв звернутися до суду особисто, а також те, що розглядалися інші судові справи, які пов'язані з предметом спору, що свідчить про поважність пропуску строку на звернення до суду.
Як вже зазначалося вище судом, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновлення строку - це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб'єктивних обставинах.
Суд критично сприймає твердження про те, що зазначені причини пропуску строку на звернення до суду є поважними з огляду на наступне.
Процесуальним законодавством передбачений чіткий законний механізм і алгоритм дій у разі об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, а саме шляхом зупинення провадження у справі.
У зв'язку з цим, неналежне оформлення матеріалів позовної заяви, неналежний спосіб захисту, чи неналежне визначення суб'єктного складу сторін, які мали наслідком відмову у задоволенні позову також не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду, оскільки носять суб'єктивний характер, а не об'єктивний.
Крім цього, наявність іншого судового спору чи спорів не є поважною причиною, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 року у справі №140/965/18.
Також, Верховний Суд сформував висновки згідно з якими не є поважними причинами пропуску строку на звернення до суду:
- перебування у відпусках, відрядження та на лікарняному (постанова ВС від 06.03.2019 №805/1985/18-а);
- перебування позивача під амбулаторним наглядом (постанова ВС 26.03.2020 №805/2688/18-а);
- лікування на умовах денного стаціонару (постанова ВС від 13.03.2019 №826/13430/17).
При цьому суд зазначає, що позивач згідно з випискою із медичної картки хворого перебував на стаціонарному лікуванні у період з 18.12.2024 по 30.12.2024.
Відповідний період суд визнає таким, що пов'язаний з поважними причинами пропуску строку на звернення до суду.
Проте, що перешкоджало позивачеві реалізовувати свої права та інтереси решту час, представник позивача не зазначив.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач дізнався про порушення свого права в той час, коли перестав проходити службу і з цього часу почався відлік строку на звернення до суду, який складає один місяць.
Ухвалою від 19 листопада 2025 року суд зобов'язував позивача надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Проте, надана представником позивача заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів не містить.
На переконання суду, вищезазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та недоліки позовної заяви не усунені в спосіб, визначений вищезазначеною ухвалою суду від 19 листопада 2025 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема із зазначенням доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.