про відмову в забезпеченні позову
18 грудня 2025 року справа № 320/62260/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши клопотання про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТопКард» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТопКард» звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про припинення дії ліцензії на право оптової торгівля пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним.
Разом із позовною заявою представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію Рішення Головного управління ДПС у м. Києві про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності від 29.08.2025 № 2624, яким було припинено дію ліцензії на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним № 990614202500193, терміном дії з 14.04.2025, виданої Товариству з обмеженою відповідальність «ТопКард» (01103, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, офіс 3; код ЄДРПОУ 45568932), до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Вказана заява обґрунтована тим, що без відповідної ліцензії ТОВ «ТопКард» позбавлене права здійснювати оптову торгівлю пальним, що є його основним видом економічної діяльності. Невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, оскільки ТОВ «ТопКард» здійснює оптову торгівлю пальним, що є його основним видом економічної діяльності, яка здійснюється виключно за наявності відповідної ліценції, а тому її припинення призведе до економічних та ресурсних втрат.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову письмовими доказами, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню з наступних мотивів і підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі №580/244/23, від 11.12.2023 по справі № 802/112/18-а, від 18.06.2024 по справі № ЗП/620/6/23, від 17.10.2024 по справі № 300/1691/21.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав заявника, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Водночас Верховний Суд у постановах від 17.05.2022 у справі № 240/16158/21, від 14.02.2024 у справі № 600/3430/23-а, від 19.09.2024 у справі № 440/3038/24, від 17.10.2024 по справі № 300/1691/21 та інших справах, сформував сталу правову позицію щодо того, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі №300/5005/22.
Суд вважає, що заявником не доведено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника.
Судом встановлено, що ТОВ «ТопКард» є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності ТОВ ТОВ «ТопКард», що визначений в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: Код КВЕД - 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний).
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві від 29.08.2025 про припинення дії ліцензії на право ТОВ «ТопКард» на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним.
Проте суд зазначає, що забезпечуючи позов вище зазначеним шляхом, суд фактично вирішує питання по суті спору. Тобто, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, та забезпечення зазначеного адміністративного позову в такий спосіб виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
При цьому суд зазначає, що підстави вважати, що рішення Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві від 29.08.2025 має очевидні ознаки протиправності (як зазначено представником заявника у заяві про забезпечення позову) та порушує права позивача, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають встановленню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
Щодо твердження заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача та припинення ліцензії призведе до економічних та ресурсних втрат, суд зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що у зв'язку припиненням дії ліцензії, буде неможливо виконання договорів з контрагентами чи певних зобов'язань, наприклад, поставки пального.
Також матеріали справи не містять доказів того, що фактично зупинення дії ліцензії ТОВ «ТопКард» на право оптової торгівлі пальним призведе до фінансових збитків та ресурсних втрат.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2025 по справі № 520/18319/25 вказано, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного розпорядження може убезпечити заявника від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо. Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта.
Вказане також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі № 640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Таким чином, за наведених обставин, у заяві про забезпечення позову відсутнє обґрунтування доцільності забезпечення позову в спосіб, визначений заявником. Відтак, наявність підстав, зазначених в ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, представника заявника для забезпечення позову суд на даний час не вбачає.
Враховуючи зазначене, виходячи зі змісту поданої заяви та доводів наведених заявником на її обґрунтування, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «ТопКард» про забезпечення адміністративного позову -відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Діска А.Б.