18 грудня 2025 року м. Київ № 320/50199/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та просить суд:
визнати протиправними дії та рішення № 930010185210 від 11.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХII, ч. 20 ст. 86 та ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(II)/2019), рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, від 17.06.2025 № 21-1323п, в розмірі 90% від зазначеного у довідці розміру заробітної плати - 109 427,50 грн, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії тощо, з урахуванням чинних судових рішень, що набрали законної сили, постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2016 у справі № 752/569/16-а, ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2016 у справі № 752/12880/16-а, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі № 640/29438/20, окремої ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 640/29438/20, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі № 640/29438/20, якими визначено та підтверджено право на призначення/перерахунок та виплату пенсії за вислугу років у відсотковому розмірі, що становить 90% заробітної плати, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368), що полягає у нерозгляді у встановленому Порядку та строки заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 03.09.2025 (вхід. № 52056/8 від 03.09.2025) про перерахунок пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп, та у нездійсненні перерахунку призначеної пенсії за вислугу років з 01.09.2025 на підставі вказаної довідки в розмірі 90% від зазначеного у довідці розміру заробітної плати - 109 427,50 грн, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії тощо, з урахуванням чинних судових рішень, що набрали законної сили, - постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2016 у справі № 752/569/16-а, ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2016 у справі № 752/12880/16-а, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі № 640/29438/20, окремої ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 640/29438/20, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі № 640/29438/20, якими визначено та підтверджено право на призначення перерахунок та виплату пенсії за вислугу років у відсотковому розмірі, що становить 90% заробітної плати без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок належної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, з розрахунку 90% від місячної заробітної плати в розмірі в розмірі 109 427,50 грн (109 427,50 грн Ч 90%=98484,75 грн), без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії тощо, з урахуванням зазначених у п. 1 чинних судових рішень, що набрали законної сили, починаючи з 01.09.2025, та виплатити разово і однією сумою різницю (між сумою перерахованої пенсії та фактично отриманою з 01.09.2025 пенсією) за минулий час без будь-яких обмежень.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 930010185210 від 11.09.2025, дії та бездіяльність відповідачів є протиправними та такими, що порушують його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позовних вимог заперечив та, посилаючись на положення ч. 5 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697, ст. 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», п. 13-2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII), правові позиції Верховного Суду, зазначив, що пенсійне забезпечення здійснюється з розрахунку 60% від заробітної плати, а сам розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, що втратили працездатність.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало відзив на позовну заяву, відповідно якого до проти заявлених позовних вимог заперечує та зазначив, що не є належним відповідачем у цій справі, оскільки ним не порушено прав та інтересів позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, яка призначена довічно у розмірі 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
18.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до рішення № 930010185210, прийнятого на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі № 640/29438/20 (набуло законної сили з 31.05.2021), окремої ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 640/29438/20, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2016 у справі №752/569/16-а (набуло законної сили з 21.09.2016) та на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 01.10.2021 №21-1691зп, з 01.12.2019, здійснено перерахунок пенсії позивачу за вислугу років виходячи з розміру 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, без застосування обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії.
Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії позивача, збільшився та становить 109 427,50 грн.
Позивач 03.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, де подав заяву про перерахунок пенсії за вислугу років у визначеній пенсійним органом формі (номер звернення № 13917), а також підготовлену ним заяву від 03.09.2025 про перерахунок пенсії за вислугу років (вхід. № 52056/8 від 03.09.2025), та просив здійснити перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, ч. 20 ст. 86 та ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019), рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, від 17.06.2025 №21-132зп, в розмірі 90% від зазначеного у довідці розміру заробітної плати - 109427,50 грн, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії тощо, з урахуванням чинних судових рішень, що набрали законної сили, - постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2016 у справі №752/569/16-а, ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2016 у справі № 752/12880/16-а, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі №640/29438/20, окремої ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі №640/29438/20, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі №640/29438/20, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії. При цьому позивач долучив зазначену довідку від 17.06.2025 №21-132зп та довідку Офісу Генерального прокурора про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) від 17.06.2025 №21-133зп.
04.09.2025 позивач подав до відділу обслуговування громадян № 10 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про дотримання вимог законодавства та виконання судових рішень при перерахунку пенсії під час розгляду звернення про перерахунок пенсії № 13917 від 03.09.2025
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 930010185210 від 11.09.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії, а відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві листом від 25.09.2025 №2600-0202-8/170280 з посиланням на вказане рішення від 11.09.2025 та необхідність подання заяви встановленого зразка повідомило, що рішення про відмову в призначенні пенсії не приймало.
Вважаючи діяння відповідачів щодо неперерахування пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп протиправними, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789), «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі - Закон № 3668), «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі - Закон № 213).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено ст. 50-1 Закону № 1789.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону № 1789 прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно з ч. 13 ст. 50-1 Закону № 1789 обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789).
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76), яким, зокрема, ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, після 01.01.2015 повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій законодавець делегував Кабінету Міністрів України.
15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697, згідно з пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789, крім, зокрема, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1.
Частиною 20 ст. 86 Закону № 1697 передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Отже, ч. 13 та 18 ст. 50-1 Закону № 1789, які визначали право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність, а визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі № 825/506/18.
Відтак, починаючи з 01.01.2015 в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру», а законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.
Водночас, впродовж 2015 - 2019 років Кабінетом Міністрів України не визначалося умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Однак, рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 від 13.12.2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697 зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
У п. 2 резолютивної частини Рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697 зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 7-р(ІІ)/2019 установлено такий порядок його виконання:
ч. 20 ст. 86 Закону № 1697 зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
ч. 20 ст. 86 Закону № 1697 підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому ч. 2, 3 та 4 цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697 зі змінами втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а відтак, позивач має право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам, відповідно до положень ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в первинній редакції.
Відтак, з 13.12.2019 Закон № 1697 не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Натомість, підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Предметом спору у справі, що розглядається, є право позивача як особи, якій призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», на перерахунок пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури у розмірі 90% від розміру заробітної плати, без обмеження її максимальним розміром пенсії, після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 № 7-р(II)/2019.
Також, Верховним Судом 14.09.2020 ухвалено рішення у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Верховний Суд визначив наступні ознаки типової справи:
а) позивач - особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1789 або Закону № 1697;
б) відповідач - територіальні органи Пенсійного фонду України;
в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789 або ст. 86 Закону № 1697;
г) звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13.12.2019.
Також Верховний Суд зазначив, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789 або ст. 86 Закону № 1697 після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019.
За результатом розгляду зразкової справи № 560/2120/20 Верховним Судом зроблено висновок про те, що з 13.12.2019 особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789 або Закону № 1697, мають право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам (зокрема, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657), а такі пенсії перераховуються з 13.12.2019.
Враховуючи предмет спору у справі, що розглядається, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи № 560/2120/20, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
Також Верховний Суд в постанові від 06.11.2025 у справі №460/2027/25 зазначив, що з 13.12.2019 ч. 20 ст. 86 Закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
Отже, Верховний Суд є послідовним з вказаного питання.
Як уже встановлено судом, позивач звернувся до пенсійного органу щодо перерахунку пенсії 03.09.2025, тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018.
З огляду на встановлені обставини справи, а також висновки, які зроблені Верховним Судом у зразковій справі № 560/2120/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у нього права на перерахунок пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, що видана позивачу відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 за нормами, чинними на 01.01.2022 за відповідною (прирівняною) посадою першого заступника Головного військового прокурора, яка становить 109 427,50 грн.
Доказів недійсності вказаної довідки відповідачем не надано.
Відтак, вказана довідка є належним та достатнім доказом розміру заробітної плати працівника прокуратури за аналогічною посадою та саме на підставі такої довідки має бути проведений перерахунок пенсії позивача.
Тому суд доходить висновку про наявність підстав для перерахунку органами Пенсійного фонду України пенсії позивача у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам.
Проте, відповідачами не здійснено перерахунку пенсії позивача та відмовлено у такому перерахунку оскаржуваним рішенням.
Суд відмічає, що постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п. 1.7 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого пп. 3 п. 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Верховний Суд в постанові від 23.06.2022 у справі № 812/1260/18 з аналізу вищезазначених правових норм сформував правову позицію, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення (перерахунок) пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення щодо призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Також, Верховний Суд в постанові від 22.07.2025 у справі № 580/710/24 дослідив питання щодо порядку звернення до органів Пенсійного фонду України для перерахунку пенсій та дійшов висновку, що коли звернення містить всі істотні елементи, необхідні для розгляду питання про перерахунок пенсії, формальне посилання на невідповідність такої заяви вимогам форми, передбаченої Порядком № 22-1, без надання оцінки її суті, суперечить засадам справедливості, розумності та пропорційності, а такий підхід ставить формальність вище змісту та суті права, що є несумісним із принципом пріоритетності прав і свобод людини у сфері соціального забезпечення над формою відповідного волевиявлення. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.
Тому суд вважає необґрунтованим посилання відповідачів на невідповідність заяви позивача про перерахунок пенсії нормам Порядку № 22-1 та протиправною відмову у задоволенні заяви без належної оцінки її змісту та встановлення дійсного волевиявлення позивача.
Суд наголошує, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом № 1789 із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, яка призначена йому довічно.
Як вже зазначалось, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у ч. 20 та 17 ст. 50-1 Закону № 1789, якими передбачалось, зокрема, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за таким призначенням або перерахунком.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч. 2 ст. 86 Закону № 1697, яка застосовується саме при призначенні пенсії.
Тому під час перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір заробітної плати, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до вислуги років, є незмінним (наприклад, постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №490/5366/16-а).
На незмінність відсоткового розміру вже призначених пенсій вказав Верховний Суд України і у рішеннях № 21-348а/13, № 21-420а/13 від 10.12.2013, № 21-2432/15 від 06.10.2015 та інших, де визнав, що при перерахунку пенсій повинен застосовуватися той відсоток, який діяв на момент призначення.
Верховний Суд у рішенні по зразковій справі № 240/5401/18 від 04.02.2019 також вказав, що відсотки, які були при призначенні пенсії, повинні зберігатись і в подальшому при проведенні перерахунку.
Також, Верховний Суд у постанові від 02.03.2023 у справі № 300/5477/21 дійшов правового висновку про те, що процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення, тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Такий підхід ґрунтується на законі, який в аспекті спірних правовідносин, відповідає критерію якості та передбачуваності закону.
Таким чином, при перерахунку пенсії позивачу має залишатися незмінним відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до вислуги років довічно, тобто 90% від суми місячної заробітної плати.
За змістом положень ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.
Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Визначене ч. 1 та 3 ст. 46 Конституції України право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 06.10.2000, № Rес (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (п. 14).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До таких, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління Державної охорони України, Державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених Рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У Рішенні від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 Конституційний Суд України також конкретизував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-pn/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004 зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
За змістом ст. 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у ст. 46 Конституції України.
12.10.2022 Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 3-102/2021, в якому дійшов висновку, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Сил України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії росії проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене; таке обмеження порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Конституційний Суду України наголосив, що установлений ч. 5 ст. 17 Конституції України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Враховуючи вказані наведені рішення та Рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 № 8 рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 20.03.2025 № 5-рп/2002 - Конституційний Суд України сформував позицію про неконституційність обмеження максимального розміру пенсії 10 прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, по відношенню до пенсій окремих категорій осіб, соціальний захист яких визначено на рівні Конституції України, у тому числі осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також відповідних пенсіонерів органів прокуратури.
Разом з тим, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це саме стосується інших конституційних норм, зокрема ст. 22 Конституції України, якою встановлена пряма заборона про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5- рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Конституційного Суду України у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначив, що положення ч. 1 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3). Суд врахував, що держава загалом повинна дотримуватися узятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені перед людьми обіцянки (поняття «законні очікування»), про що зазначено у п.48 доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право».
Крім того, Конституційний Суд України відокремив соціальні пільги та інші засоби допомоги держави від конституційного права громадян на пенсійне забезпечення, яке має фундаментальний характер, тому держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп дав чітке тлумачення принципу незворотності дії в часі - це означає, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи нормативно-правовими актами чинності. Закріплення вказаного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, породжує у громадян упевненість в тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
В іншому Рішенні Конституційного Суду України (№ 6-рп/2000 від 19.04.2000) також роз'яснено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. Надання зворотної сили законам суперечить конституційному принципу верховенства права та духу правової держави, при цьому наголошено, що метою принципу незворотності є блокування ущемлення прав і свобод людини з боку держави.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13.12.2001 у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно з вимогами п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність.
Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (ч. 2), 8, 19 (ч. 2), 22, 23, 24 (ч. 1) Конституції України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Виходячи із висловленого в рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, до яких віднесено і працівників органів прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Наведені висновки Конституційного Суду України у повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (ст. 8 Конституції України).
Право на призначення та виплати пенсії підпадає також під дію ст. 1 Першого протоколу Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Захист прав власності» і як наслідок, - непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (заява № 10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства.
У справі «Gaygusuz v. Austria» (№ 17371/90) Європейського суду з прав людини зазначає, що якщо особа раніше робила внески до певних фондів, зокрема до пенсійних, то дані внески постають часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена в будь-який момент, що, в свою чергу, може означати виникнення у певної особи права власності. Також Європейський суд з прав людини у справі «Мюллер проти Австрії» зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. На зазначене рішення послався Верховний Суд у Рішенні від 15.02.2018 у зразковій справі № 820/6514/17.
У межах справи Stec and Others v. the United Kingdom Європейський суд з прав людини зазначив, що коли Договірна Держава має чинне законодавство, що передбачає виплату як право на соціальну допомогу чи пенсію - незалежно від того, чи залежить вона від попередньої сплати внесків - дане законодавство повинно розглядатися як таке, що створює майновий інтерес, котрий перебуває під дією ст. 1 Першого протоколу для осіб, які задовольняють її вимоги.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Bйlбnй Nagy v. Hungary» від 13.12.2016 № 53080/13 зазначив, якщо призупинення виплати пенсії або її зменшення відбулося не внаслідок будь-яких змін в обставинах заявника, а через зміни законодавства або його реалізації, це може призвести до втручання у права, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод зазначеної категорії громадян.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України в постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі №21-445а13.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 05.11.2025 у справі № 520/3890/25 та у постанові від 06.11.2025 у справі № 460/2027/252, якими визнав право позивача на одержання пенсії без обмеження суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Суд, виходячи з обставин справи, доходить висновку, що у позивача не змінилися обставини, які б обмежували його право на одержання пенсії, а здійснення такого обмеження після призначення пенсії через зміни законодавства призводить до втручання у права, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином обмеження пенсії позивача є протиправним, а право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Також, позивач у заявах про перерахунок пенсії та позовній заяві посилається на те, що 21.04.2016 Голосіївський районний суд м. Києва виніс у справі № 752/5697/16 постанову та 18.08.2016 у справі № 752/12880/16-а ухвалу, відповідно до яких підтвердив обґрунтованість призначення пенсії у відсотковому розмірі (90%) та його право на подальше одержання пенсії за вислугу років, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, починаючи з 01.12.2015, а також на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі №640/29438/20 та окрему ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі №640/29438/20, якими відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зобов'язано вжити відповідних заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли зазначеному в ухвалі порушенню закону та зобов'язано здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років без обмеження максимального розміру (у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, і максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), та з розрахунку 90% від місячної заробітної плати.
Зазначені судові рішення постановлені на підставі аналогічних норм законодавства, набрали законної сили, є чинними, а відповідачі здійснюють їх виконання та роблять посилання на них як підставу для виплати призначеної позивачу пенсії.
Таким чином, судовими рішеннями у вказаних адміністративних справах було вирішено питання як відсоткового розміру пенсії, який має застосуватися під час перерахунку пенсії позивачу, так і питання неможливості застосування під час такого перерахунку будь-яких обмежень максимального розміру належної до виплати пенсії, тобто обставини, аналогічні тим, які досліджуються у цій справі.
Суд враховує, що окрема ухвала Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 640/29438/20, якою керівника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зобов'язано вжити відповідних заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли зазначеному в ухвалі порушенню закону, у тому числі порушенню прав позивача на пенсійне забезпечення, не має встановленого строку дії, оскільки є судовим актом, що має на меті усунути певні порушення. Її дія залежить від усунення зазначених причин та умов, а не від часових рамок. Виконання ухвали є обов'язковим для всіх органів державної влади, яких вона стосується.
Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №350/1568/16-а виснував, що оскільки перерахунок пенсії позивачу пов'язаний із переглядом розміру вже призначеної пенсії та здійснюється на підставі судового рішення, при визначенні розміру не може поширюватися законодавство, прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища особи.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» констатовано, що право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Аналогічні підходи неодноразово застосовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.04.2018 у справі № 822/1468/17, від 24.04.2018 у справі № 825/705/17, від 28.04.2018 у справі № 825/705/17, від 14.08.2018 у справі № 823/1097/17, від 18.10.2018 у справі № 2а-6859/10/1570, від 22.01.2019 у справі № 816/1481/17, від 06.03.2019 у справі № 813/4924/13-а, від 14.05.2019 у справі №824/234/16-а, від 10.07.2019 у справі № 826/6063/18, від 18.07.2019 у справі № 464/2262/17, від 15.08.2019 у справі №823/782/16, від 21.08.2019 у справі № 465/5960/14-а, від 06.09.2019 у справі № 804/10237/13-а, від 15.11.2019 у справі № 826/198/16, від 15.11.2019 у справі № 463/3704/15-а, від 21.11.2019 у справі № 344/8720/16-а, від 29.11.2019 у справі № 826/6222/15, від 29.11.2019 у справі № 826/6222/15, від 13.11.2020 у справі № 344/9283/16-а, від 10.09.2020 у справі № 591/245/17, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18, від 27.11.2020 у справі № 440/525/19, від 20.04.2021 у справі №817/1269/17, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18 та від 30.09.2021 у справі № 826/7424/17.
Встановлений ч. 2 ст. 19 Конституції України спеціально-дозвільний принцип діяльності органів державної влади покликаний забезпечити ефективне та прогнозоване функціонування всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки зобов'язує їх діяти виключно у визначених Конституцією та законами України межах і лише у закріплений ними спосіб.
Практичне застосування вказаного принципу є необхідною передумовою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки пов'язує державу та її органи правом, зобов'язуючи їх діяти у правових межах, у правових формах та правовими способами.
На думку суду, суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись Конвенції, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
В постанові від 13.02.2019 Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Як слідує із постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо проведення позивачу нарахування призначеної йому пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, що призначив позивачу пенсію.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.1.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, з урахуванням зазначених судових рішень, що набрали законної сили, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню: дії та бездіяльність відповідачів щодо нездійснення перерахунку пенсії є протиправними, а з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача відповідача - Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві необхідно зобов'язати здійснити перерахунок належної позивачу пенсії за вислугу років згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 № 21-132зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, з розрахунку 90% від місячної заробітної плати в розмірі в розмірі 109 427,50 грн (109427,50 грн. х 90%=98484,75 грн), без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.
Враховуючи, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні інших позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368), а також визнати протиправним та скасувати рішення №930010185210 від 11.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) щодо нездійснення та відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, від 17.06.2025 №21-132зп, в розмірі 90% від зазначеного у довідці розміру заробітної плати - 109427,50 грн, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії тощо, з урахуванням чинних судових рішень, що набрали законної сили.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368) здійснити з 01.09.2025 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) згідно із довідкою Офісу Генерального прокурора від 17.06.2025 №21-132зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, з розрахунку 90% від місячної заробітної плати в розмірі 109427,50 грн, без будь-якого обмеження максимального розміру нарахування та виплати пенсії, у тому числі без обмеження заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, граничного, максимального розміру нарахування та виплати пенсії, з урахуванням чинних судових рішень, що набрали законної сили, та з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.