17 грудня 2025 року Справа № 320/20790/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 53 від 05 квітня 2024 року «Про результати службового розслідування», відповідно до пункту 2 якого на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».
В обґрунтування позову позивач вказує, що службове розслідування проведено упереджено, необ'єктивно та з надуманих підстав.
Крім того наголошує, що комісією, що проводила службове розслідування, не з'ясовано всіх дійсних обставин справи, що призвело до хибних та необґрунтованих висновків за результатами його проведення.
На думку позивача, всі інші висновки та доводи відповідача будуються виключно на суб'єктивних припущеннях, що призвели до прийняття спірного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд визнати оскаржуваний наказ протиправним та скасувати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що оскаржуваний наказ є обґрунтованим, оскільки перевіркою було виявлено на автоматизованому робочому місці VINGA серійний номер 0122SD000513003 порушення у сфері захисту інформації та створення передумов до витоку інформації з обмеженим доступом.
На переконання відповідача, службове розслідування, проведене комісією, визначеною спеціальним наказом, відповідно з належними повноваженнями, а рішення, оформлене актом за результатами її роботи, прийняте на підставі долучених матеріалів. одноголосно та не містить підстав для сумнівів у об?єктивності.
Факти будь-яких порушень, у тому числі прав позивача, при проведенні розслідування не повідомлялися ні позивачем, ні членами комісії. Обставини, які могли б бути підставою для зміни складу комісії (відводу) теж були відсутні. У своїй діяльності комісія зі службового розслідування користувалася інституційною незалежністю та усвідомлювала відповідальність за результати її роботи.
Відповідач також наголосив, що комісією зі службового розслідування дотримані усі вимоги законодавства щодо порядку його проведення та викладено висновки. які відповідають фактичним обставинам і зібраним матеріалам, в тому числі було враховано пояснення позивача, позиція якого відрізняється лише його власним сприйняттям виявлених фактів та трактуванням порушень, не спростовуючи подію та виявлені факти як такі.
На думку відповідача, фактичними обставинами справи не підтверджуються будь-які порушення, які могли б мати наслідком визнання незаконним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05 квітня 2024 року № 53.
З урахуванням встановлених службовим розслідуванням обставин, відповідач вказує про відсутність підстав для скасування спірного наказу, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На виконання вимог статей 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 № 1503/31371, комісією, призначеною наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.03.2024 № 215 "Про призначення службового розслідування", було проведено службове розслідування стосовно посадових осіб відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_2 з метою уточнення причин і обставин, що зумовили неналежне збереження інформації із обмеженим доступом та створили передумови для її витоку.
За результатами службового розслідування був складений акт службового розслідування (вх. № 29749 від 03.04.2024).
Під час службового розслідування встановлено факти недотримання вимог нормативно-правових актів, які регулюють порядок обробки та зберігання інформації з обмеженим доступом головним спеціалістом відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_1 .
Вказані вище неправомірні дії головного спеціаліста відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_1 призвели до неналежного збереження інформації з обмеженим доступом та створення передумов до витоку такої інформації.
Фактів витоку службової інформації під час службового розслідування не встановлено.
Своїми діями головний спеціаліст відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковник ОСОБА_1 порушив наступні вимоги: абзацу 2 статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 15.4.5. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, пункту 38 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 736, абзацу 19 Розділу ШІ Тимчасового порядку розгортання комплексних систем захисту інформації в автоматизованих системах класу "1" в умовах воєнного стану в Україні у Збройних Силах України, який погоджено Адміністрацією Держспецзв?язку України за № 04/3-35-ДСК від 06 квітня 2022 року, пунктів 4 та 6 Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 року № 373, пункту 3.2. Інструкції з організації антивірусного захисту в інформаційно-комунікаційних системах Міністерства оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.07.2017 № 391, статей 1-5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 генерала-майора ОСОБА_2 від 05.04.2024 № 53 «Про результати службового розслідування» за порушення вимог абзацу 2 статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 15.4.5. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, пункту 38 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №736, абзацу 19 Розділу III Тимчасового порядку розгортання комплексних систем захисту інформації в автоматизованих системах класу"" в умовах воєнного стану в Україні у Збройних Силах України, який погоджено Адміністрацією Держспецзв?язку України за № 04/3-35-ДСК від 06 квітня 2022 року, пунктів 4 та 6 Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 року № 373, пункту 3.2. Інструкції з організації антивірусного захисту в інформаційно-комунікаційних системах Міністерства оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.07.2017 №391, статей 1-5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, головного спеціаліста відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_1 , відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з нормами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями частин першої та другої статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту також Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24.03.1999 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно з частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
За приписами статті 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі по тексту також Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (стаття 86 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Статтею 98 Дисциплінарного статуту встановлено, що під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Системний аналіз означених правових норм дає підстави для висновку про покладення на військовослужбовців обов'язку дотримання військової дисципліни. Водночас, у випадку невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків до нього можливе застосування дисциплінарного стягнення, накладенню якого може передувати службове розслідування.
При цьому, підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі по тексту також Порядок №608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Як вбачається з пункту 1 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (пункт 2 розділу V Порядку №608).
Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку №608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Згідно з пунктом 4 розділу V Порядку №608 у резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку №608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку №608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку №608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є, зокрема, проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Таке службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Результати службового розслідування фіксуються у акті службового розслідування, в якому і мають бути відображені усі зазначені вище складові, надана належна оцінка усім обставинам, встановленим під час проведення такого службового розслідування з урахуванням пояснень особи, відносно якої воно проведено, та, відповідно, має міститися висновок з урахуванням усіх обставин, встановлених під час проведення службового розслідування.
Предметом спору є правомірність прийняття спірного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани за результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23 березня 2024 року № 215.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.03.2024 № 215 призначено службове розслідування стосовно посадових осіб відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_2 з метою уточнення причин і обставин, що зумовили неналежне збереження інформації із обмеженим доступом та створили передумови для її витоку.
Для проведення службового розслідування призначено комісію, голові якої доручено організувати проведення такого розслідування, а акт та матеріали службового розслідування подати встановленим порядком на розгляд командувачу до 04 квітня 2024 року.
Також в ході проведення службового розслідування було відібрано пояснення, зокрема, у позивача.
08 квітня 2024 року за результатами проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, з якого вбачається наступне.
Під час перевірки АРМ VINGA сер. №0122SD000513003 комісією було виявлено два файли: "300_1_1842_ДСК" та "2249_С_ДСК" із грифом обмеження доступу "Для службового користування", що оброблялися на цьому АРМ VINGA сер. №0122SD000513003, про що, зроблено скріншот.
Жорсткий диск до АРМ VINGA сер. №0122 НОМЕР_4 не було зареєстровано у Журналі обліку електронних носіїв інформації, на які планується записувати службову інформацію, на APM VINGA сер. № 0122SD000513003, що є порушенням пункту 15.4.5. Інструкції № 40, яким встановлено, що забороняється записувати службову інформацію на електронний носій інформації, не внесений до Журналу обліку електронних носіїв інформації, на які планується записувати службову інформацію та пункту 38 Постанови № 736.
Також на АРМ VINGA сер. № 0122SD000513003 відсутнє антивірусне програмне забезпечення, що є порушенням пункту 3.2. Інструкції № 391.
Відповідно до отриманої доповіді командира військової частини НОМЕР_5 (вих. № 1744/272 від 28.03.2024) APM VINGA cep. № 0122SD000513003, відповідно до акту закріплення майна зв?язку за матеріально-посадовою особою № 123, отримано офіцером відділення безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_3 .
Беручи до уваги виявлені та зафіксовані порушення комісією управління охорони державної таємниці та захисту інформації військової частина НОМЕР_3 та у рамках службового розслідування було організовано роботу щодо додаткової перевірки APM VINGA сер. № 0122SD000513003, який тимчасово був вилучений у підполковника ОСОБА_1 та перебував на зберіганні у кабінеті № 330 (32 містечко) управління охорони державної таємниці та захисту інформації військової частина НОМЕР_2 .
У рамках службового розслідування комісії надано доступ до АРМ VINGA cep. №0122SD000513003 та зовнішнього жорсткого диску WD My Passport Ultra cep. №WX51AA3M0488 підполковника ОСОБА_1 .
У результаті проведеної перевірки з?ясовано, що на АРМ VINGA cep. НОМЕР_6 інформація з грифом обмеження доступу "Для службового користування" не зберігалася, а тільки оброблялася шляхом підключення зовнішнього жорсткого диску WD My Passport Ultra сер. № WX51AA3M0488, що підтверджується скріншотом під?єднання електронних носіїв інформації, який у свою чергу, не зареєстрований у діловодстві адміністративного управління штабу військової частини НОМЕР_2 , що є порушенням пункту 15.4.5. Інструкції № 40, яким встановлено, що забороняється записувати службову інформацію на електронний носій інформації, не внесений до Журналу обліку електронних носіїв інформації, на які планується записувати службову інформацію та пункту 38 Постанови №736 та абзацу 19 Розділу І Тимчасового порядку, вимогою якого є зокрема, що обробка інформації здійснюється виключно на зовнішніх носіях, гриф яких, відповідає ступеню обмеження доступу інформації, яка обробляється.
За результатами огляду на зовнішньому жорсткому диску WD My Passport Ultra cep. № WX51AA3MO48 було виявлено електронні документи з грифом обмеження доступу "Для службового користування", про що зроблено скріншої електронного документу із грифом обмеження доступу "Для службового користування", що був на зовнішньому носії, чим підтверджується зберігання електронних файлів документів, які містять службову інформацію та мають гриф обмеження доступу "Для службового користування", що є порушенням абзаців 4 та 5 пунктів 4 ПКМУ № 373, а саме щодо інформації яка підлягає захисту в системі та 6 ПКМУ № 373, що під час обробки службової і таємної інформації повинен забезпечуватися її захист від несанкціонованого та неконтрольованого ознайомлення, модифікації, знищення, копіювання, поширення.
За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, враховуючи висновки проведеної перевірки, відповідно до яких вина позивача вважається доведеною, відповідачем прийнято рішення у формі спірного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з визначенням виду дисциплінарного стягнення - сувора догана.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що службове розслідування проведено у відповідності до вимог Порядку №608.
При цьому, судом відхиляються доводи позивача про необ'єктивність та упередженість висновків службового розслідування, на підставі яких ґрунтується спірний наказ, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутнє належне обґрунтування позиції позивача про недостовірність та суперечливість інформації щодо вчиненого ним правопорушення, зібраної під час службового розслідування, оскільки письмові докази позивача містять лише суб'єктивні припущення в обґрунтування своєї позиції.
Доводи позивача у вищезазначеній частині не доведені та не підтверджені матеріалами справи, а тому, на переконання суду, є його суб'єктивним твердженням, яке не містить документального підтвердження.
З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що дії відповідача у цій частині відповідають положенням Порядку №608.
Комісія під час проведення службового розслідування на основі аналізу отриманої інформації та зібраних у сукупності доказів прийшла до наступних обгрунтованих висновків: позивач здійснив неналежне збереження та обробку інформації із обмеженим доступом і створив передумови до витоку такої інформації.
Своїми діями головний спеціаліст відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковник ОСОБА_4 порушив наступні вимоги:
- абзацу 2 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок;
- статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: кожний військовослужбовець зобов?язаний виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов?язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Виходячи з матеріалів службового розслідування вбачається, що вина позивача виражається у формі непрямого умислу.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення, є свідоме нехтування головним спеціалістом відділу безпеки військової служби військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_1 вимог чинного законодавства щодо захисту інформації з обмеженим доступом та безвідповідальним ставленням до свої посадових обов?язків.
Таким чином, відповідачем доведено, а позивачем не спростовано, що в його діях наявні ознаки порушення вимог абзацу 2 статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 15.4.5. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, пункту 38 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №736, абзацу 19 Розділу III Тимчасового порядку розгортання комплексних систем захисту інформації в автоматизованих системах класу"" в умовах воєнного стану в Україні у Збройних Силах України, який погоджено Адміністрацією Держспецзв?язку України за № 04/3-35-ДСК від 06 квітня 2022 року, пунктів 4 та 6 Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2006 року № 373, пункту 3.2. Інструкції з організації антивірусного захисту в інформаційно-комунікаційних системах Міністерства оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.07.2017 №391, статей 1-5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Судом береться до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховано характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, обтяжуючі та пом'якшуючі обставини.
Поряд із цим, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2018 у справі №807/1325/16 вже формував правову позицію, яка полягає у тому, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 380/12332/20.
Це узгоджується з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, де передбачено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2020 у справі № 805/4255/16-а, від 10.04.2019 у справі № 813/3020/16, від 28.02.2020 у справі № 620/1355/19, від 18.02.2021 у справі №1.380.2019.000616, від 22.10.2021 у справі № 460/2869/18.
Таким чином, з огляду на встановлені у цій справі обставини суд дійшов висновку, що прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем було дотримано процедуру, враховано характер та обставини правопорушення, обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, а обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення, який не є найсуворішим, не викликає сумнівів щодо його пропорційності та співмірності складу дисциплінарного правопорушення позивача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем не підтверджено свої доводи, при цьому відповідачем доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, як того вимагають приписи ч. 2 ст. 77 КАС України.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Решта доводів сторін не змінюють висновків суду.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.