про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 грудня 2025 року м. Київ № 320/55937/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши матеріали адміністративного позову
за позовом ОСОБА_1
до 1) Головного управління Національної поліції в Київській області
2) Державної казначейської служби України
про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії працівників Бородянського відділення поліції Ірпінського ВП ГУНП у Київській області, які 02 червня 2019 року здійснили незаконне затримання та застосували кайданки щодо ОСОБА_1 без складання протоколу і без ухвали суду;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області надати публічне вибачення перед ОСОБА_1 шляхом оприлюднення офіційного повідомлення на вебсайті ГУНП у Київській області та на сторінці ГУНП у соціальній мережі Facebook протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у цій справі, суд зазначає таке.
Перевірка правомірності дій та бездіяльності правоохоронних органів з огляду на положення п.1 ч.2 ст.19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду та може бути предметом розгляду в порядку кримінального судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративною справою у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Разом з тим, юрисдикція адміністративних судів не поширюється, зокрема, на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального та цивільного судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
У позовній заяві позивач зазначає, що 02 червня 2019 року близько 8:00 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було затримано працівниками Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП у Київській області без ухвали слідчого судді та без складання протоколу затримання у порядку статей 208- 213 КПК України або 261- 263 КУпАП. Працівник поліції лише повідомив, що їх тимчасово затримано, і, вдягнувши кайданки, посадив ОСОБА_1 до відділення для затриманих автомобіля патрульної поліції. Далі їх було передано слідчо-оперативній групі Бородянського ВП, яка проводила слідчі дії, а о 12:30 доставлено до відділу поліції. У присутності свідка ОСОБА_3 кайданки з позивача було знято, вручено повістку до слідчого ОСОБА_4 та відпущено додому. Протокол затримання не складався, захисника не надано. О 13:15 того ж дня позивача було звільнено. Позивач звертався зі скаргою на незаконні дії працівників поліції до слідчого судді (справа №360/1180/19) та з заявою до ТУ ДБР у м. Києві. На підставі ухвали слідчого судді Печерського райсуду м. Києва від 01.06.2021 (справа №757/30069/19-к) було внесено відомості до ЄРДР №620211100020000302 за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст.365 КК України. Як вбачається з листа начальника Бородянського ВП О.С. Омельяненка, витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування, копій заяви ОСОБА_5 , рапортів інспекторів СРПП №4 Бородянського ВП, витягу з журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Бородянського ВП - Дуду Владислава Андрійовича 02 червня 2019 року близько 8 години було затримано працівниками поліції Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП у Київській області, які виїхали за повідомленням ОСОБА_6 про перебування на подвір'ї домоволодіння по АДРЕСА_1 невідомих осіб, у зв'язку з можливістю їх причетності до крадіжки майна його батька - ОСОБА_5 , що сталася в ніч з 1 на 2 червня 2019 року. Відомості за цим фактом були внесені до ЄРДР за №12019110120000322 за ч.2 ст.185 КК України.
За приписами статті 1 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним процесуальним законодавством України визначається порядок провадження в кримінальних справах у межах України.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
Стаття 24 КПК України гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно із частиною другою статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу, КПК України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 308 КПК України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.
Прокурор вищого рівня зобов'язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.
Отже, наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора під час досудового розслідування, а також порядок оскарження рішень, прийнятих за результатом розгляду такої скарги, дій чи бездіяльності уповноваженої на розгляд такої скарги особи визначений саме нормами Кримінально-процесуального кодексу України, а тому спори, які виникають у зв'язку з порушенням встановленого порядку розгляду таких скарг підлягають вирішенню за правилами КПК України, який гарантує особі, право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора чи слідчого.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього випливає, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Одночасно з цим Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 813/1595/18 (провадження № 11-1391апп18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 560/1679/19 (провадження № 11-1000апп19).
Суд зазначає, з огляду на характер спірних правовідносин вимоги позивача у цій справі не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані з процесуальною діяльністю відповідача під час здійснення ним правоохоронних функцій. Розгляд таких вимог можливий виключно у порядку, встановленому КПК України, адже процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.
Варто зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративною юрисдикції. Питання відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином також не відноситься до компетенції адміністративних судів.
З огляду на наведене спір, який виник між позивачем та відповідачами у межах викладеної позовної заяви не є публічно-правовим, а тому не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди, суд зауважує, що приписами ч.5 ст.21 КАС України, зокрема, передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Отже, оскільки суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то і вимога про відшкодування моральної шкоди також не може бути вирішена в порядку КАС України.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому.
Виходячи із буквального тлумачення норми закону можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади); інші процесуальні дій, що обмежують права громадян, є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на це, у відкритті провадження у цій справі належить відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Жук Р.В.