ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"19" грудня 2025 р. Справа № 300/8914/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову від 15.12.2025, зареєстровану 16.12.2025, що надійшла від заявника ОСОБА_1 одночасно з пред'явленням позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - заявник, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову від 15.12.2025, зареєстрованою в канцелярії суду 16.12.2025, одночасно із поданням адміністративного позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач-1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі по тексту також - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якій просить суд: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також будь-яким іншим ТЦК та СП та іншим суб'єктам владних повноважень, що здійснюють мобілізаційні заходи, вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, у тому числі, але не обмежуючись: видавати та реалізовувати накази про мій призов (мобілізацію); здійснювати направлення до будь-якої військової частини та зарахування до списків особового складу; примусово доставляти до військових частин для проходження військової служби, - до набрання законної сили рішенням суду у цій адміністративній справі.
В обґрунтування необхідності застосування вищезазначених заходів забезпечення заявник звертає увагу суду на те, що станом на момент подання заяви у реєстрах військового обліку ("Оберіг", "Резерв+") знаходиться на обліку як військовозобов'язаний без відмітки про надання відстрочки; у базах розшуку Національної поліції та/або інформаційних системах ТЦК може відображатися статус "у розшуку" та/або СЗЧ (самовільне залишення частини), який не відповідає фактичному статусу ОСОБА_1 , оскільки останній не підписував контракт, не проходив військову службу і не набував статусу військовослужбовця; ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично відмовив у відстрочці, пославшись на "відсутність складу комісії", не забезпечив розгляд заяви комісією та не надав мотивованого рішення встановленої форми.
За таких обставин, на переконання ОСОБА_1 , існує реальна загроза, що до ухвалення судом рішення у цій адміністративній справі, відповідачі або інші ТЦК за місцем його фактичного перебування вчинять дії, спрямовані на мобілізацію (видача наказу про призов, направлення до військової частини, зарахування до списків особового складу, примусова доставка тощо). При цьому наголошено, що процедура призову на військову службу під час мобілізації має фактично незворотний характер, і навіть у разі подальшого визнання таких дій протиправними, повернення заявника до попереднього правового стану як цивільної особи буде істотно ускладнене або неможливе.
Окрім того, як стверджується заявником, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективний судовий захист, оскільки у разі мобілізації до вирішення спору по суті реалізація права на відстрочку фактично стане неможливою.
Суд зауважує, що будь-яких інших мотивованих і належних обґрунтувань, зазначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заява не містить.
Розглянувши подану заяву про забезпечення адміністративного позову від 15.12.2025, зареєстрованою в канцелярії суду 16.12.2025, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, дослідивши і оцінивши подані докази, в їх сукупності, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності хоча б однієї з підстав: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В контексті вказаного слід також зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дає можливість суду до прийняття рішення у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, якщо існує небезпека неспівмірного заподіяння шкоди інтересам позивача, або якщо внаслідок невжиття цих заходів захист прав особи стане утрудненим або неможливим, в тому числі унеможливить у зв'язку з цим виконання рішення суду. Існування такої небезпеки повинно бути реальним і доведене належними доказами. Рішення суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 20.05.2021 у справі №640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник посилається на такі обставини, як: (1) станом на момент подання заяви у реєстрах військового обліку ("Оберіг", "Резерв+") останній знаходиться на обліку як військовозобов'язаний без відмітки про надання відстрочки; (2) у базах розшуку Національної поліції та/або інформаційних системах ТЦК може відображатися статус "у розшуку" та/або СЗЧ (самовільне залишення частини), який не відповідає фактичному статусу ОСОБА_1 , оскільки такий не підписував контракт, не проходив військову службу і не набував статусу військовослужбовця; (3) ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично відмовив у відстрочці, пославшись на "відсутність складу комісії", не забезпечив розгляд заяви комісією та не надав мотивованого рішення встановленої форми.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 стверджує про існування реальної загрози того, що до ухвалення судом рішення у цій адміністративній справі, відповідачі або інші ТЦК за місцем його фактичного перебування вчинять дії, спрямовані на мобілізацію (видача наказу про призов, направлення до військової частини, зарахування до списків особового складу, примусова доставка тощо).
Надаючи оцінку доводам заявника, наведеним у коментованій заяві, суд резонує про відсутність в останній належних та достатніх доводів та доказів, котрі, станом на час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, давали б можливість дійти обґрунтованого висновку про існування обставин, визначених частиною 2 статті 150 КАС України.
Як слідує зі змісту заяви, як на одну із обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 висловлює незгоду зі змістом та порядком прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 , викладаючи аргументи, котрі, на його переконання, свідчать про протиправність такого.
Слід акцентувати на тому, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності цього рішення є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення.
Відтак, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем-1) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Виходячи з наведеного, застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а також будь-яким іншим ТЦК та СП та іншим суб'єктам владних повноважень, що здійснюють мобілізаційні заходи, "вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації", з підстав суб'єктивної оцінки оскаржуваних дій зацікавленою стороною, без встановлення судом фактичних обставин шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи, означитиме надання передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним його задоволенням, що є неприпустимим.
Стосовно посилань заявника про те, що станом на момент подання заяви у реєстрах військового обліку ("Оберіг", "Резерв+") останній знаходиться на обліку як військовозобов'язаний без відмітки про надання відстрочки, з огляду на що відповідачі або інші ТЦК за місцем його фактичного перебування вчинять дії, спрямовані на мобілізацію (видача наказу про призов, направлення до військової частини, зарахування до списків особового складу, примусова доставка тощо), суд вважає такі необґрунтованими з урахуванням наступного.
Відповідно до абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за №2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі по тексту також - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Частинами 1 та 3 статті 22 Закону №3543-XII унормовано, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
За змістом пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560 (надалі по тексту також - Порядок №560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Поважні причини неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці встановлені частиною 3 статті 22 Закону України № 3543-XII.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
За змістом пункту 90 Порядку №560 резервісти та військовозобов'язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи).
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів отримання ним повістки про виклик до територіального центру комплектування з метою мобілізації, або доказів вчинення відповідачами будь-яких дій щодо переміщення позивача до військової частини з метою проходження ним військової служби тощо.
З цих же підстав суд критично оцінює доводи заявника стосовно "можливого" відображення у базах розшуку Національної поліції та/або інформаційних системах ТЦК статусу ОСОБА_1 "у розшуку" та/або СЗЧ (самовільне залишення частини), з огляду на те, що останнім не надано суду жодного письмового чи іншого доказу, котрий би свідчив про об'єктивну неминучість вчинення щодо нього в майбутньому вищеописаних дій (призов на військову службу під час мобілізації, направлення/примусове доставлення до військових частин для зарахування до списків особового складу та проходження військової служби), та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, не наводить жодних фактів того, що посадові особи відповідачів діють умисно, недобросовісно.
Суд повторно наголошує на тому, що інститут забезпечення адміністративного позову дає можливість суду до прийняття рішення у справі вжити заходів щодо забезпечення позовних вимог, однак існування такої небезпеки повинно бути реальним і доведене належними доказами. Рішення суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.
Посилання на те, що відповідачами на момент розгляду даної адміністративної справи та до ухвалення у даній адміністративній справі відповідного рішення суду можливо будуть порушені права заявника щодо його протиправного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
За наслідком аналізу викладених у заяві аргументів у сукупності з фактичними обставинами, що об'єктивно існують станом на дату розгляду такого, суд виснує про не наведення заявником будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань існування очевидної небезпеки та заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, як і не доведення того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття пропонованих ним заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.
Поруч із цим, твердження ОСОБА_1 про те, що у разі мобілізації до вирішення спору по суті реалізація права заявника на відстрочку фактично стане неможливою, суд відхиляє як такі, що не підтверджуються жодними належними і допустимими, у розумінні статей 73,74 КАС України, доказами.
Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина 5 статті 154 КАС України).
В зв'язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування обраного ОСОБА_1 заходу забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Враховуючи наведене, керуючись частиною 2 статті 150, частиною 5 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 від 15.12.2025, зареєстрованої судом 16.12.2025, про заборону ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також будь-яким іншим ТЦК та СП та іншим суб'єктам владних повноважень, що здійснюють мобілізаційні заходи, вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, у тому числі, але не обмежуючись: видавати та реалізовувати накази про мій призов (мобілізацію); здійснювати направлення до будь-якої військової частини та зарахування до списків особового складу; примусово доставляти до військових частин для проходження військової служби, - до набрання законної сили рішенням суду у цій адміністративній справі.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Чуприна О.В.