ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" грудня 2025 р. справа № 300/7662/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кушнеренко Євген Юрійович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кушнеренко Євген Юрійович, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що військовою частиною НОМЕР_1 за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, що призвело до зменшення виплачених позивачу за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за вказаний період, а також виплачених за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат, - визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ №103) до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі Постанова КМУ №704) були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Звернув увагу, що п.6 Постанови КМУ №103 скасовано Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18. Отже, починаючи з 29.01.2020 відновлена дія редакції пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Оскільки, ОСОБА_1 за спірний період відповідачем нараховано та виплачено грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, то такі дії також призвели до зменшення виплачених позивачу за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №704, в редакції Постанови КМУ №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування, під час визначення розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, вимог Постанови КМУ №704 у попередній редакції (до внесення змін пунктом 6 Постанови КМУ №103), є необґрунтованими. Постановою Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 №481 (надалі Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова КМУ № 481 набрала законної сили 20.05.2023. Тому, військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу виходячи з вимог чинного законодавства України. Відповідач також вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що з 19 липня 2022 року згідно зі ст.233 КЗпП України строк звернення до суду обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 24.06.2022 по 10.03.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.21).
Представник позивача 22.07.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи здійснювався перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ №704, а також всіх інших належних за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт (а.с.31).
На вказаний запит військова часина НОМЕР_1 листом від 25.07.2025 №09/10028-25-Вих повідомила, що розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (а.с.28).
Згідно з архівними відомостями відповідача розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав у період з липня 2022 року по березень 2023 року є 1762 грн. (а.с.29-30).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати за спірний період грошового забезпечення та інших виплат у належному розмірі, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову КМУ №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним і скасовано п.6 Постанови КМУ №103.
Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу Закони України про Державні бюджети України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказане свідчить, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, що призвело до порушення його прав та недоотримання належного розміру грошового забезпечення за період проходження військової служби з 24.06.2022 по 10.03.2023 (включно).
Суд приймає до уваги те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, тобто скасовано положення яким було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Крім того, Кабінет Міністрів України п.2 цієї постанови вніс зміну до пункту 4 Постанови КМУ №704 встановивши при цьому, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення за період військової служби з 24.06.2022 по 10.03.2023, тобто до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481.
Отже, відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення у належному розмірі за вказаний період.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошове забезпечення та виходячи з принципу ефективності захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 (включно) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити також перерахунок і виплату позивачу за спірний період: грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 дійшов висновків, що коли мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що Верховний Суд в ухвалі від 23 липня 2024 року по справі №990/233/23, зазначив: «На підставі документів, які є у справі, та беручи до уваги пояснення сторін, суд з'ясував, що позивач не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Водночас, відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX), пов'язується саме з днем одержання ним [працівником] письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Варто зауважити також, що стаття 116 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX, теж покладала на «роботодавця» обов'язок у письмовій формі повідомити про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.
З уваги на наведені міркування суд вважає, що позаяк позивач, як встановлено у справі, не отримала (при звільненні) письмового повідомлення ВРП про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, то для неї відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать їй при звільненні, - яким суд трактує цей позов - не починався, відповідно не може бути пропущений».
Доказів отримання позивачем при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, відповідачем не надано.
Як вбачається із позовної заяви військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача надано архівні відомості про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з червня 2022 року по квітень 2023 року.
Таким чином, з урахуванням положень КЗпП України, відлік строку звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання позивачем таких відомостей.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23.
Враховуючи те, що представник позивача 16.10.2025 звернувся до суду за захистом порушеного права ОСОБА_1 подавши адміністративний позов, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кушнеренко Євген Юрійович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн., позивачем надано суду:
- договір про надання правової допомоги від 16.07.2025 №326;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №326 від 18.07.2025 на суму 6000 грн.;
- акт виконаних робіт від 12.09.2025, згідно з яким фіксований розмір надання Кушнеренком Є.Ю. правової допомоги позивачу становить 6000 грн.;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Кушнеренко Є.Ю. №499 від 11.06.2010;
- ордер серії СВ №1142026 від 12.09.2025 на надання правничої допомоги (а.с.32-36).
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об'єм та якість виконаної адвокатами роботи, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений до відшкодування розмір правової допомоги не є розумно обґрунтованим за всіма визначеними у акті наданих послуг складовими професійних правничих послуг.
Суд зазначає, що дана справа не відноситься до категорії справ значної складності. Практика судів адміністративною юрисдикції у подібних правовідносинах є численною. Заявлена сума гонорару є непропорційною до предмета спору, тож така підлягає зменшенню до 3000 грн.
З огляду на зазначене, понесені витрати зі сплати правничої допомоги в розмірі 3000 грн. підлягають до стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 .
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Закарпатська область) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 (включно) з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Закарпатська область) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання за період з 24.06.2022 по 10.03.2023 (включно), які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Закарпатська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.