19 грудня 2025 року Справа № 280/9552/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кравець Анастасії Леонідівни ( АДРЕСА_2 ), до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
30.10.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Кравець Анастасії Леонідівни, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, попри наявні офіційні відомості про його виключення з військового обліку;
зобов'язати відповідача 2 прийняти відповідне рішення про звільнення позивача з військової служби в особовому складі Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1 на підставі відсутності правових підстав для проходження ним військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач виключений з військового обліку у зв'язку з наявністю судимості за вчинення тяжкого злочину. Проте, незважаючи на наявність офіційної інформації про виключення позивача з військового обліку, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №2379 від 18 жовтня 2025 року, громадянина ОСОБА_1 , було призвано на військову службу. Позивач вважає, що такі дії відповідача 1 свідчить про порушення вимог чинного законодавства.
Ухвалою від 04.11.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що зі змісту позовної заяви не зрозуміло, в чому полягає протиправність дій відповідача 2, немає жодного обґрунтування протиправності, натомість в прохальній частині позивач просить суд зобов'язати відповідача 2 прийняти рішення про його звільнення з військової служби на підставі відсутності правових підстав для проходження ним військової служби. Жодних посилань або обґрунтувань на наявність у позивача підстав, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону, в позові не міститься, а тому і немає достатніх правових підстав для задоволення позову в частині встановлення протиправної бездіяльності відповідача 2 та зобов'язання його звільнити позивача з військової служби. А такої підстави, як відсутність правових підстав для проходження ним військової служби, взагалі не існує. Додатково повідомляє, що від позивача до відповідача 2 рапортів з документами про звільнення з військової служби не надходило. Просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
19.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від представниці позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2. У відповіді зазначено, що протиправність дій відповідача 2 полягає у прийнятті на військову службу особи без правових підстав для цього, ігноруванні офіційних даних про статус особи в державних реєстрах та утриманні на військовій службі після отримання інформації про незаконність призову. Просить суд:
- не брати до уваги доводи відзиву в/ч НОМЕР_1 , як такі, що суперечать чинному законодавству та усталеній судовій практиці Верховного Суду;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі відсутності правових підстав для проходження ним військової служби у зв'язку з його виключенням з військового обліку в 2005 році.
20.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 2 надійшла заява про надання витребуваних доказів, а саме, наказу про зарахування позивача до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
24.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від в/ч НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях представник відповідача 2 посилається на те, що пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року передбачає декілька підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації саме під час дії воєнного стану, а не звільнення у разі набрання законної сили вироком суду про визнання військовослужбовця винним у вчиненні злочину та засудження його до покарання у виді позбавлення волі. Посилання представниці позивача на судову практику Верховного Суду є помилковим, оскільки зазначеної представником практики (постанов ВС) не існує. Просить вважати відповідь на відзив представниці позивача помилковою та необґрунтованою.
Станом на час розгляду справи по суті відзив від ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду не надходив.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
09.03.2004 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був взятий на військовий облік.
02.11.2005 позивач, відповідно до пункту "г" частини п'ятої статті 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент набуття статусу виключеного з військового обліку), виключений з військового обліку у зв'язку з наявністю судимості за вчинення тяжкого злочину.
Факт виключення ОСОБА_1 з військового обліку підтверджується тимчасовим посвідченням № НОМЕР_2 та роздруківкою з мобільного застосунку «Резерв+».
Згідно довідки ВЛК «Міська лікарня №7» ЗМР №2025-1018-1008-4058-3 від 18.10.2025 позивач визнаний придатним до військової служби.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №2379 від 18.10.2025, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлено для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира відповідача 2 (по стройовій частина) від 18.10.2025 за №164 солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом по мобілізації, що прибув від відповідача 1 на підставі мобілізаційного розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України №24032/дск від 29.09.2025, зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 .
З 18.10.2025 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення. З 19.10.2025 зараховано на продовольче забезпечення у відповідача 2.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 затверджено «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (далі - Положення №154).
Відповідно до п.1 вказаного Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно з частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку №1487).
Пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній до 18.05.2024) встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції чинній до 18.05.2024) було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, редакція частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.
Згідно із пунктом 4 розділу «Загальні питання» «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18.05.2024 редакція частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Більше того, з цього часу передбачена можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
За чинними нормами статті 37 Закону №2232-ХІІ позивач не підлягає виключенню з військового обліку, відтак є військовозобов'язаним та повинен перебувати на військовому обліку у відповідному територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд акцентує увагу на тому, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд відмічає, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Суд вказує, що внесені до Закону №2232-ХІІ зміни поширюють свою дію на всю територію України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Оскільки, позивача було визнано придатним до військової служби за станом здоров'я, й станом на дату мобілізації наявність судимості не є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у ІНФОРМАЦІЯ_3 були правові підстави для призову ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації.
Суд зазначає про необґрунтованість посилань позивача (представниці позивача) на приписи ст. 58 Конституції України оскільки Законами України, якими вносились зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а так само сам цей Закон не містять норм, які мають зворотну дію в часі.
В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що він не є військовозобов'язаним.
Суд зазначає, що перебування громадян придатних за віком та станом здоров'я до військової служби на військовому обліку є обов'язком, а не правом громадянина.
Відповідно, зняття позивача в 2005 році з військового обліку не є свідченням того, що позивач не підлягає військовому обліку на теперішній час.
З урахуванням викладеного суд не знаходить протиправності в діях відповідача 1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Стосовно вимог до відповідача 2, то слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд зазначає, що підстави звільнення позивача з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Приписами частини 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як зазначив відповідач 2 у наданому відзиві від позивача до в/ч НОМЕР_1 рапортів з документами про звільнення з військової служби не надходило. Доказів іншого позивачем (представницею позивача) суду не надано.
При цьому суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Враховуючи наведене, суд не знаходить законодавчо передбачених підстав для зобов'язання в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі відсутності правових підстав для проходження ним військової служби.
Посилання представниці позивача на судову практику Верховного Суду у судових справах №280/4972/24, №520/6335/24, №640/23345/24, №300/1145/24 та №420/8352/24 є хибним та безпідставним, оскільки виходячи з інформації, наявної в Єдиному реєстрі судових рішень, у зазначених справах стороною спору був Пенсійний фонд України та вказані справи в касаційній інстанції взагалі не розглядалась, а отже на підставі них не може бути зроблено будь-яких правових висновків з даного предмету спору.
Посилання представниці позивача на Інструкцію з організації військового обліку громадян України, затверджену наказом Міністерства оборони України від 16.06.2014 №260 так само є помилковим, оскільки такої інструкції не існує.
Решта доводів позивача (представниці позивача) висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що доводи позовної заяви повністю спростовуються зібраними у справі доказами та нормами чинного Законодавства.
З урахуванням викладених обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.
Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу).
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Кравець Анастасії Леонідівни ( АДРЕСА_2 ), до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Рішення у повному обсязі складено та підписано «19» грудня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль