19 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/2224/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 348 від 24.09.2022 року «Про завершення проведення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 »;
2) скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 348 від 24.09.2022 року «Про завершення проведення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 »;
3) визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 60 від 01.03.2023 року в частині відносно ОСОБА_1 ;
4) скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 №60 від 01.03.2023 року в частині відносно ОСОБА_1 ;
5) зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення та додаткову винагороду за період з 15.09.2022 року по момент винесення судового рішення відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №348 від 24.09.2022 року щодо самовільного залишення частини та невиконання наказу, позивач ОСОБА_1 , перебуваючи поза межами військової частини, 15.09.2022 року відмовився виконати усний наказ т.в.о. командира про повернення до частини та без законних підстав не прибув на її територію. Крім того, згідно з довідкою №794 від 07.12.2022 року, з вересня 2022 року позивач не отримує додаткову винагороду. Також витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 №60 від 01.03.2023 року підтверджує, що з 13.02.2023 року йому призупинено військову службу, виплату грошового забезпечення та надання всіх видів забезпечення, у зв'язку з чим позивач вважає такі дії неправомірними.
10 квітня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16 травня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки службовим розслідуванням, завершеним наказом №348 від 24.09.2022 року, встановлено факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини, невиконання ним наказу командира та відсутність поважних причин неповернення до місця служби. На підставі цього позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а з дня його відсутності припинено виплату додаткової винагороди та інші види забезпечення відповідно до наказів та вимог чинних нормативних актів, зокрема Інструкції №170, Порядку №260 та Положення про проходження військової служби. Відповідач наголошує, що накази щодо призупинення виплат і військової служби є прямим обов'язком командира, оскільки факт самовільного залишення частини підтверджений і внесений до ЄРДР, а чинне законодавство прямо передбачає зняття з усіх видів забезпечення та призупинення служби у таких випадках.
Крім того, відповідач підкреслює, що позивач помилково стверджує про нібито визнання його командиром таким, що самовільно залишив частину, тоді як наказ №348 містить лише результати службового розслідування, що і є його законним змістом. Також наголошується, що наказ №60 від 01.03.2023 року не є похідним від наказу №348, а виданий на виконання норм Інструкції №280, Положення про проходження служби та вимог законодавства після внесення відомостей до ЄРДР, що зумовило обов'язок командира призупинити контракт, грошове забезпечення та визнати Позивача таким, що не виконує обов'язків служби. Відтак, відповідач не вбачає жодних правових підстав для скасування оскаржуваних наказів, оскільки вони повністю відповідають закону та прийняті у межах наданих повноважень.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 з 29.03.2022 року приступив до виконання службових обов'язків у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №28 від 29.03.2022 року та довідкою військової частини НОМЕР_3 №205 від 12.04.2022 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_3 . Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №335 від 16.09.2022 року «Про призначення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 » наказано лейтенанту ОСОБА_2 провести службове розслідування щодо самовільного залишення позивачем частини та невиконання усного наказу.
За результатами розслідування, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №348 від 24.09.2022 року «Про завершення проведення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 », визнано солдата ОСОБА_1 (стрілець 1-го стрілецького відділення 3-го взводу 2-ї роти військової частини НОМЕР_3 ) таким, що самовільно залишив військову частину та з 15.09.2022 року, припинено виплату грошового забезпечення та направлено матеріали до правоохоронних органів для внесення відомостей до ЄРДР.
Разом із тим судом встановлено, що позивач у цей період неодноразово повідомляв командування про погіршення стану здоров'я, подавав відповідні рапорти та перебував на лікуванні. Це підтверджується медичними довідками військових медичних установ, згідно з якими він проходив обстеження 21-23 вересня 2022 року, потребував звільнення від служби та з 05.10.2022 року перебував на стаціонарному лікуванні. Позивач також звертався до Військової служби правопорядку та ДБР із заявами про неправомірні дії окремих військовослужбовців щодо нього, включно із застосуванням фізичного насильства.
Відповідно до Довідки №794 від 07.12.2022 року з вересня 2022 року позивач не отримує додаткову винагороду. Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №60 від 01.03.2023 року призупинено військову службу га вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби, а також призупинено виплату грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення з 13.02.2023 року солдата ОСОБА_1 .
Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_3 №348 від 24.09.2022 року, наказ командира військової частини НОМЕР_3 №60 від 01.03.2023 року протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку, спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Законом України від 24.03.99 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
За приписами статті 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Згідно з статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
За статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі Дисциплінарний статут).
Згідно зі статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Відповідно до ст. 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Статтею 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ, встановлено, що під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Отже аналізуючи наведені норми, слід зазначити, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу III Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу III Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу IV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Як видно з пункту 1 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (п. 2 розділу V Порядку №608).
Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку №608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Згідно з п. 4 розділу V Порядку №608, у резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Згідно з вимогами пункту 6 розділу V Порядку №608, після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VI Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VI Порядку №608, дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VI Порядку №608, якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
При цьому, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення).
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, визначається та регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно з п. 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу (пункт 144-3 Положення).
При цьому, п. 144-6 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення здійснюється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Однак, у разі закриття такого кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту військовослужбовця продовжуються, а пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців, - поновлюються.
Як було встановлено судом та вищезазначено, наказом командира військової частини НОМЕР_3 №335 від 16.09.2022 року «Про призначення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 » було призначено проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби 19.09.2022 року стрілець 1-го стрілецького відділення 3-го взводу 2-ї роти військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню місце несення служби, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця ОСОБА_1 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що 15.09.2022 року о 21:30 під час вечірнього шикування командиром порушника було виявлено відсутність в строю стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдата ОСОБА_1 . ТВО командира в/ч НОМЕР_3 капітаном ОСОБА_3 у присутності командира відділення роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_3 сержанта ОСОБА_4 було віддано усний наказ стрільцю 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдату ОСОБА_1 повернутися у розташування в/ч НОМЕР_3 за адресою, де він проходить військову службу.
Солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати відданий йому усний наказ командира про повернення у розташування в/ч НОМЕР_3 .
На момент складання наказу встановлено, що ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає. У зв'язку з тим, що по теперішній час стрілець 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдат ОСОБА_1 на військову службу не прибув, пояснення у особи, відносно якої призначено розслідування відібрати не представилось можливим.
Висновки обґрунтовані тим, що в ході проведення службового розслідування було встановлено, що стрілець 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдат ОСОБА_1 допустив самовільне залишення в/ч НОМЕР_3 шляхом нез'явлення вчасно на службу без поважних причин понад 10 діб, невиконання наказу командира.
Також позивачем до суду не надано будь-яких доказів на підтвердження законності залишення місця служби, зокрема, того, що позивач звертався до відповідача із рапортом, заявою тощо про направлення на лікування або ВЛК, надання відпустки для лікування, самого направлення на лікування, жодних медичних документів, відпускного квитка тощо.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 «Про завершення проведення службового розслідування щодо самовільного залишення частини, невиконання наказу ОСОБА_1 » №348 від 24.09.2025 року встановлено вирішення питання щодопритягнення до дисциплінарної відповідальності та після повернення до військової частини оголосити йому сувору догану.
Крім того пунктом 5 вищевказаного наказу було встановлено начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_3 лейтенанту ОСОБА_5 :
- відповідно п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдату ОСОБА_6 , який самовільно залишив військову частину, призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення ним військової частини.
- відповідно п. 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 не виплачувати стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдату ОСОБА_7 щомісячну премію за вересень 2022 року в зв'язку із допущеним у вказаному місяці невиходу на службу.
Водночас, станом на день розгляду цієї судової справи доказів притягнення солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за підсумками проведеного відповідачем службового розслідування в межах спірних правовідносин до суду не надано й суд про наявність таких доказів не повідомлено.
У зв'язку із вищенаведеними обставинами, відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР.
Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (у редакції, чинній до 18.05.2023), військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування (частина перша і друга статті 332 Статуту внутрішньої служби).
Згідно з абзацом четвертим частини другої статті 340 Статуту внутрішньої служби особовому складові чергової зміни під час несення бойового чергування заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.
Відтак, з дня введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) усі військові частини залученні до виконання бойових завдань, а отже здійснюють бойове чергування, у тому числі відповідач.
Таким чином, військовослужбовцям відповідача заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Слід зазначити, що відповідальність за самовільне залишення військової частини або дезертирство передбачена ст. ст. 407-408 Кримінального кодексу України (далі КК України).
Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира). Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Крім того, судом зауважується, що виходячи з наведених правових норм, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Суд зазначає, що в межах даної адміністративної справи не встановлюється наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за самовільне залишення місця несення служби, а досліджується питання відповідності оскаржуваних наказів положенням статті 2 КАС України, а саме: прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень зазначеного вище законодавства, незаконним слід вважати наказ, який відданий особою в неналежному порядку та не в межах її повноважень; за змістом суперечить чинному законодавству; пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Різновидом незаконного наказу є злочинний наказ, тобто такий, що передбачає вчинення діяння (дії або бездіяльності), за яке Кримінальним кодексом України встановлена відповідальність (в даному випадку самовільне залишення військової частини). Злочинність наказу повинна бути явною, тобто такою, що є очевидною як для того, хто віддає цей наказ, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб.
Положеннями Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (ст. 30, 36, 37) та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (ст. 6, ст. 110 - 120) визначено, що якщо наказ командира, на думку військового, є явно злочинним, йому потрібно:
- звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Для цього необхідно підготувати рапорт про уточнення наказу;
- подати рапорт безпосередньо до командира (начальника), який віддав наказ;
- якщо навіть після уточнення командир (начальник) вимагає виконання явно злочинного наказу, військовий має право не виконувати його, доповівши про це командиру, який віддав такий наказ, а також безпосередньому командиру у формі рапорту з вказівкою про причини невиконання наказу;
- звернутися до військової служби правопорядку Збройних Сил України для повідомлення факту отримання явно злочинного наказу.
Позивачем вказаних дій вчинено не було, що підтверджено представником позивача у судовому засіданні.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, бо доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби не надано та матеріали справи не містять.
Вищенаведені обставини дають підстави для висновку, що станом на дату видання командиром Військової частини НОМЕР_3 оскаржуваного наказу у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, тому оскаржувані накази прийняті відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, і підстави для їх скасування відсутні.
На підставі викладеного, суд не знаходить правових підстав для визнання протиправним та скасування наказів командира військової частини НОМЕР_3 №348 від 24.09.2022 року, наказ командира військової частини НОМЕР_3 №60 від 01.03.2023 року, а одже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення та додаткову вмнагороду за період з 15.09.2022 року по момент винесення судового рішення, то суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Згідно з вимогами пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Згідно пунктів 1, 3 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Відповідно до розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках:
- за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення;
- за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення;
- у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром;
- у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини;
- у разі накладення на військовослужбовця в календарному місяці більше трьох дисциплінарних стягнень, крім дисциплінарного стягнення «зауваження», - за місяць, у якому накладено дисциплінарні стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром;
- у разі відрахування з ад'юнктури або докторантури вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти або науково-дослідної установи через невиконання індивідуального навчального плану (індивідуального плану наукової роботи) або недисциплінованість - за місяць, у якому було здійснено відрахування;
- у разі неуспішного закінчення ад'юнктури або докторантури вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти або науково-дослідної установи - за місяць, у якому закінчилося навчання;
- у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем - з місяця, у якому надійшов витяг з наказу про звільнення;
у разі порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до матеріальних збитків, - за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності;
- у разі скоєння у військовій частині аварій, подій, пов'язаних із загибеллю людей з вини військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків, чи злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей.
Відповідно до п. 17 розділу І вказаного Порядку, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови №168 (в редакції після 19.07.2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Також Постанову №168 (в редакції від 19.07.2022 року) доповнено пунктом 2-1 такого змісту: 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Так, наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
25.03.2022 року для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., Міністром оборони України прийнято рішення від 25.03.2022 року №248/1298 та від 18.04.2022 р. №248/1529.
В подальшому, питання виплати додаткової винагороди регулюється рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, чинним на час виникнення та існування спірних правовідносин, згідно з яким документальне підтвердження вказаних вище фактів здійснюється на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтовой, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. При цьому відряджені військові підтверджують безпосередню участь у бойових діях або заходах довідкою керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Виплата здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. При цьому в цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень за місяць обов'язково зазначають підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо. Такі накази за минулий місяць мають бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Крім цього, у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також включені військовослужбовців, зокрема, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
При цьому підставою для видачі наказу є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), в якій має бути зазначено: військове звання, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).
Крім цього, згаданим наказом передбачений перелік випадків, згідно з яким не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовці, зокрема, які: самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного з залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до п. п. 9.4 п. 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 щодо врегулювання виплат військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень не включати військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували за місяць, за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.
У даному випадку підставою для призупинення нарахування і виплати позивачеві основного грошового забезпечення з 15.09.2022 р. став той факт, що з 15.09.2022 року ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_3 вважався таким, що самовільно залишив частину, у відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 01.03.2023 року №60, яким позивача вважати таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби, а також призупинити виплату грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення з 13.02.2023 року
За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати позивачеві грошового забезпечення.
Відтак, з урахуванням наведених приписів п. 144-1 та п. 144-2 Положення №1153/2008 відповідач мав право призупинити виплату грошового забезпечення позивача тому суд не вбачає протиправності в діях військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 сум основного грошового забезпечення
Відтак, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено правомірність оскарженого наказу, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам закону та не відповідають обставинам справи, що підтверджується належними та допустимими доказами та задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець