Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позову без розгляду
15 грудня 2025 року Справа №200/4791/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просив:
визнати дії щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2012 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року - протиправними;
зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію його грошового забезпечення за період з 14.09.2012 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
визнати бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період, з 01.03.2018 по 22.07.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17,07.2003 №1078 - протиправною;
зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період, з 01.03.2018 по 22.07.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою від 07 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями змінений склад суду у справі № 200/4791/25.
Ухвалою від 08 жовтня 2025 року матеріали адміністративної справи № 200/4791/25 прийняті до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників.
Ухвалою від 08 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На усунення недоліків позовної заяви 11 грудня 2025 року представником позивача надана заява про поновлення строку, в якій представник, зокрема, зазначив, що відповідно до п.п. 77,78 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дата вручення позивачу на адвокатський запит документа про грошове забезпечення, а саме 25 червня 2025 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Додаткових доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду стороною позивача не надано.
Вирішуючи питання дотримання строків звернення до адміністративного суду з цим позовом, суд відхиляє доводи представника позивача з таких підстав.
Предметом заявленого позову є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2012 по 22.07.2022.
За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог, право на які виникли до 19 липня 2022 року.
Водночас, стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, поширюється строк звернення до суду.
При цьому Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 пов'язував початок строку з отриманням грошового атестату при звільненні, а не з відповіддю на адвокатський запит.
Спір стосується питань проходження позивачем публічної служби.
При цьому підлягає врахуванню, що відносини публічної служби за участю позивача припинились 22 липня 2022 року.
Приписами частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції станом на 19 липня 2022 року та на час звернення з позовом до суду) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, на час звернення до суду редакція статті 233 КЗпП України виокремлює випадки порушення прав працівника під час роботи (служби) та порушення прав при звільненні.
З наведених норм випливає, що факт звільнення працівника змінює характер правовідносин та строки судового захисту порушеного права.
Отже, до правовідносин стосовно виплати коштів при звільненні поширюється строк звернення до суду.
Приписами частини 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Питання стосовно строку звернення до суду у справах щодо виплати заборгованості з грошового забезпечення військовослужбовців при звільненні зі служби досліджував Верховний Суд і зробив такий висновок (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22):
… «38. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
40. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
40.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.»…
Відповідно до вказаного правового висновку Верховного Суду до заявленого позову підлягає застосуванню тримісячний місячного строку звернення до суду.
Тобто, у справах щодо стягнення грошового забезпечення, зокрема, за період до 19.07.2022 до яких строк звернення з позовом не застосовувався, через зміну правового регулювання відповідних відносин після звільнення, строк звернення до суду бере відлік не раніше дня звільнення зі служби.
У відповідача може бути заборгованість перед службовцем за тривалі періоди перед звільненням зі служби, яку відповідач зобов'язаний виплатити у день звільнення.
При цьому тримісячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду часу, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого особа має право звернутися до суду за захистом свого права із заявою про виплату усієї заборгованості за весь час служби.
Позивач проходив публічну службу у спірний період з 14 вересня 2012 року по 22 липня 2022 року.
Відповідно, вказана служба припинена 22 липня 2022 року.
Позов направлено до суду поштою 26 червня 2025 року. Отже, враховуючи дату звільнення після внесення змін 19 липня 2022 року до статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду є пропущеним.
Заява про поновлення строку звернення до суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду.
З дня звільнення зі служби у позивача було достатньо часу звернутися до суду у встановлений законом строк.
При цьому суд враховує, що приписами пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) було встановлено з 12 березня 2020 року на підставі постанови КМ України від 11 березня 2020 року №201. Дія карантину припинена з 01 липня 2023 року на підставі постанови КМ України від 27 червня 2023 року №651.
Отже, строк звернення до суду могло бути продовжено до 01 липня 2023 року у тих випадках, коли тримісячний строк звернення до суду закінчився до цієї дати.
Після 01 липня 2023 року строки звернення до суду відраховується на загальних підставах. Тому, звернувшись до суду 26 червня 2025 року позивачем значно пропущений вказаний тримісячний строк.
Заява про поновлення строку звернення до суду не містить причин, які заважали звернутися до суду у строк до 01 жовтня 2023 року (три місяці після закінчення карантину).
Позивач не зазначив інших причин, що обмежили у праві звернення до суду вчасно.
Посилання про необізнаність позивача зі складовими грошового забезпечення до отримання відповіді на адвокатський запит суд вважає необґрунтованими, оскільки періоду у майже 13 років з початку служби, з яких майже три роки після звільнення, є цілком достатньо, щоб проявити цікавість складовими свого грошового забезпечення.
Вимоги щодо строку звернення до суду є чіткими, доступними та передбачуваними, переслідують законну мету та є пропорційними з огляду на обставини заявленого позову.
Вказані вимоги процесуального закону жодним чином не перешкоджають доступу до суду, оскільки прийняття позовної заяви залежить від дотримання саме позивачем загальних строків такого звернення.
Суд зауважує, що відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії.
За статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Крім того, встановлення строків звернення до суду слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.
Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів, що виправдано та зумовлено специфікою формування та використання бюджетних коштів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень. Останнє набуває особливого значення в умовах воєнного стану.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини “Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення “Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Верховний Суд у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Верховного Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 року у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 року у справі № 360/1870/19, від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19.
За вказаних обставин, враховуючи тривалість пропуску строку звернення з цим адміністративним позовом з 01 жовтня 2023 року (три місяці після закінчення карантину) та відсутність жодних доказів неможливості чи утруднення звернення позивача до суду, відсутні підстави для визнання причин пропуску строку поважними.
Водночас, до заявленого позову підлягають застосуванню приписи частини першої статті 234 КЗпП України.
Цією нормою права встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
З дня отримання наказу про звільнення (та завершення карантину) до дня звернення до суду минуло більше одного року.
Тому суд не може поновити строк звернення до суду, навіть, якщо б існували поважні причини його пропуску, в силу прямого припису частини першої статті 234 КЗпП України.
Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Положеннями пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 123, 240, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/) відповідно до наявних умов електропостачання та функціонування програмного забезпечення через обставини збройної агресії проти України.
Суддя Г.А. Чекменьов