19 грудня 2025 року Справа 160/25569/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення №166/47 від 21.02.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
08.09.2025р. через систему “Еектронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Дніпровської міської ради та просить:
- визнати неправомірним з часу його прийняття та скасувати рішення відповідача №166/47 від 21.02.2024р. “Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні наданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 з кадастровим №1210100000:03:129:0005 площею 0,10 га;
- зобов'язати відповідача затвердити наданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по пров. Радіо (Соборний район) у м.Дніпрі з кадастровим №1210100000:03:129:0005 площею 0,10 га.
Разом з тим, 03.11.2025р. через систему "Електронний суд" позивач подав заяву про доповнення до адміністративного позову у цій справі, в якій просив:
- прийняти доповнення до позову для спільного розгляду у справі №160/25569/25 з первісними вимогами, заявленими 06.09.2025 року;
- визнати неправомірним з часу його прийняття та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 22.09.2021 року №415/10 в частині підпункту 1.50 пункту 1.2 розділу 1.
Під час вирішення питання про прийняття до розгляду зазначених доповнень у порядку ст.47 КАС України, судом було встановлено, що про наявність рішення №415/10 від 22.09.2021р. позивач довідався 28.11.2021р., коли подавав доповнення до позову у справі №160/9915/21, що підтверджується у тому числі і змістом постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022р.
А відтак, суд зробив висновок, що шестимісячний строк звернення до суду з позовом в частині оскарження Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р., встановлений ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, сплинув 29.05.2022р., у зв'язку із чим зазначені вище доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. були залишені без руху та позивачеві запропоновано усунути недоліки заяви про доповнення до позову шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом за заявою про доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р. та доказів поважності причин його пропуску, який розпочався для позивача з 29.11.2021р. (коли позивач про нього довідався) з урахуванням того, що він довідався про таке рішення 28.11.2021р. (подаючи заяву до суду), та завершився 29.05.2022р., виходячи з того, що таке рішення позивачем вже було оскаржено в межах справи №160/9915/21, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується ухвалою суду від 05.12.2025р.
На виконання вимог ухвали суду від 05.12.2025р. - 16.12.2025р. від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р.
В обґрунтування поважності причин пропуску цього строку позивач посилається на те, що з 26.02.2022р. по 29.05.2022р. у зв'язку із початком військової агресії рф позивач повернувся до військової служби та до цього часу не звільнявся, у вказаний період мав обмежену можливість користуватися технічними засобами інтернет - зв'язку через існуючу заборону використання цих засобів для пошуку та обміну інформацією позаслужбового характеру або приватного листування; в цей же період було унеможливлено і відправку та отримання поштової кореспонденції, оскільки за його адресою ніхто не проживав. Також, позивач зазначив, що в доповненні від 03.11.2025року до заяви про поновлення пропущеного строку він уже навів певні обставини, як об'єктивні перешкоди у зверненні до суду, про що долучив письмові докази на їх підтвердження.
Так, з метою вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р. та досліджуючи надані позивачем докази на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2025р. разом з поданою заявою про поновлення пропущеного строку в частині оскарження рішення №415/10, суд приходить до висновку, що наведені у заяві причини пропуску такого строку слід визнати неповажними та у задоволенні такої заяви позивачеві слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом, позивач про наявність оспорюваного рішення №415/10 від 22.09.2021р. довідався 28.11.2021р.
Відтак, початок перебігу строку звернення із цим позовом у наведеній частині для позивача розпочався з 29.11.2021р. та закінчився 29.05.2022р., з урахуванням того, що позивачем вказане рішення було оскаржено в судовому порядку в межах справи №160/9915/21.
Розгляд даної справи №160/9915/21 завершився 22.09.2022р. прийняттям відповідної постанови судом апеляційної інстанції, яка набрала законної сили 22.09.2022р.
Разом з тим, наведені вище у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом причини поважності обґрунтовані проходженням позивачем військової служби у період з 26.02.2022р. по 29.05.2022р., що унеможливило звернення до суду з цими позовними вимогами.
Проте, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд не може визнати такі причини пропуску цього строку поважними (проходженням позивачем військової служби у період з 26.02.2022р. по 29.05.2022р.) з огляду на те, що позивачем безпідставно залишено поза увагою період з 29.11.2021р. по 24.02.2022р. та не зазначено, які саме обставини та підстави перешкоджали йому оскаржити зазначене оспорюване рішення у цей період.
Також, судом враховується і те, що у наведений період позивач скористався своїм правом на звернення до суду щодо оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 та подавав уточнення до позову 28.11.2021р. у межах справи №160/9915/21, розгляд якої тривав до 22.09.2022р. (прийняття постанови апеляційною інстанцією).
Окрім того, слід зазначити, що позивач неодноразово звертався із позовами до суду упродовж 2022-2025 років, що підтверджується дослідженими судом відомостями з КП "Діловодство спеціалізованого суду" та спростовує доводи позивача про те, що у період введення воєнного стану в Україні та під час проходження ним військової служби він не мав можливості користуватися інтернетом.
Так, згідно відомостей з КП "Діловодство спеціалізованого суду", судом встановлено, що позивачем до Дніпропетровського окружного адміністративного суду було подано: у 2022 році - 20 (позовів, заяв), у 2023 році - 23 (позовів, заяв), у 2024 році - 17 (позовів, заяв), у 2025 - 17 (позовів, заяв).
Таким чином, наведене свідчить про те, що позивач у період 2022-2025рр., як мав доступ до інтернету, так і користувався своїм правом звернення до суду з позовами та заявами, а відповідно, суд приходить до висновку, що проходження ним військової служби (на що позивач посилається у заяві) не перешкоджало йому звертатися з позовами до суду.
Тому, суд вважає, що у позивача не було жодних перешкод (поважних причин) для звернення до суду з позовними вимогами про оскарження рішення №415/10 від 22.09.2021р., цим правом позивач скористався лише шляхом подання заяви про доповнення до позову у справі №160/9915/21.
Окрім того, з 29.05.2022р. по 03.11.2025р. (дата подання доповнень до позову) сплинуло майже 3 роки 5 місяців.
Підстав, які б перешкоджали позивачу оскаржити рішення ДМР №415/10 від 22.09.2021р. в судовому порядку у період навіть з 29.05.2022р. по 03.11.2025р. у заяві від 15.12.2025р. позивачем також не наведено та відповідних доказів не надано.
Також і відсутні докази проходження позивачем військової служби у згаданий період.
Судом не береться до уваги посилання позивача на те, що ним 03.11.2025р. були додані доповнення до заяви про поновлення пропущеного строку, оскільки заява про поновлення пропущеного строку від 26.09.2025р. стосувалася іншого рішення - рішення ДМР №166/47 від 21.02.2024р. та жодних посилань на поновлення пропущеного строку звернення щодо оскарження саме рішення №415/10 від 22.09.2021р. доповнення до заяви від 03.11.2025р. не містять.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, розумні строки в адміністративному судочинстві це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Поряд із цим, частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Наведений висновок узгоджується з неодноразово викладеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема у постановах від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 та від 14.07.2021 у справі № 560/964/17.
Таким чином, за загальним правилом, поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, заява №23436/03).
Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини Фогарді проти Сполученого Королівства про те, що право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулюванню з боку держави, а також і рішення зазначеного Суду Устименко проти України, яке набуло статусу остаточного 29.01.2016р., про те, що причини поважності пропуску строку звернення до суду повинні бути обґрунтованими та вмотивованими.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Наведена правова позиція також відображена і у постанові Верховного Суду від 27.02.2023р. у справі №560/8394/21.
За викладеного, наведені в заяві про поновлення строків від 15.12.2025р. обставини визнаються судом неповажними, тому у задоволенні такої заяви позивачеві слід відмовити згідно ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем заява про доповнення до адміністративного позову в частині визнання неправомірним та скасування рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р. подані без додержання вимог, встановлених ст.ст.123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому дана заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачеві строку для усунення недоліків.
Вищезазначені недоліки заяви про доповнення до адміністративного позову мають бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позову без руху шляхом надання до канцелярії суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом за заявою про доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р., вказавши інші підстави для поновлення строку, та доказів поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ст.ст.243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду від 15.12.2025р. у справі №160/25569/25 в частині в частині визнання неправомірним та скасування рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р. - відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р. - залишити без руху.
Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення заяви без руху усунути недоліки заяви шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом за заявою про доповнення до адміністративного позову від 03.11.2025р. в частині оскарження рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021р., вказавши інші підстави для поновлення строку, та доказів поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до п.1 ч.4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від ухвали про повернення заяви згідно до вимог ст.ст.294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва