Справа № 623/3391/16-к Номер провадження 11-кп/814/126/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 грудня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220320000359, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року,
Цим вироком виправдано
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця РФ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, з незакінченою вищою освітою, учасника АТО, судимого:
23 жовтня 2017 року Шевченківським районним судом м. Київ за ч.1 ст.296 КК України на 2 роки обмеження волі;
27 червня 2018 року Шевченківським районним судом м. Чернівці за ч.2 ст.187 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
28 травня 2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області з урахуванням змін, унесених 07 грудня 2021 року Касаційним кримінальним судом Верховного Суду, за п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, ч.ч.1, 4 ст.358, ч.ч.2, 4 ст.70 КК України до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Виправдовуючи ОСОБА_8 , місцевий суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано доказів умисного зберігання ОСОБА_8 зброї, бойових припасів без відповідного дозволу та в його діях є відсутньою суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, адже зброю він отримав у штабі ДУК «Правий Сектор» і не міг знати, що це незаконно, а також, маючи її при собі, брав участь в охороні й супроводі гуманітарної допомоги.
За змістом пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 обвинувачується у здійсненні ним незаконного придбання, зберігання і носіння вогнепальної зброї та бойових приписів без передбаченого законом дозволу.
Так, ОСОБА_8 за невстановлених дати, часу й місця отримав від невстановлених осіб у власне користування нестандартну нарізну вогнепальну зброю - бойовий пістолет системи «Макарова» («ПМ»), калібру 9 мм, із серією/номером: НОМЕР_1 , виробництва СРСР, 1977 року випуску, зі встановленим нестандартним стволом, придатним для стрільби, із трьома пістолетними магазинами: « НОМЕР_2 », серії НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , та 25 бойових патронів, які є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - бойовими пістолетними патронами, калібру 9 мм (9х18 ПМ) до пістолетів системи «Макарова», придатними для стрільби, тим самим незаконно, не маючи спеціального на те дозволу, придбав вогнепальну зброю та бойові припаси, які став носити при собі в тактичній кобурі без передбаченого законом дозволу до 27 лютого 2015 року.
27 лютого 2015 року о 15 годині 15 хвилин в ході проведення огляду речей ОСОБА_8 , одягнених на ньому, який був зупинений працівниками БМГБОП ГУМВС України в Харківській області на посту Дорожньо-патрульної служби, розташованому на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський, у його тактичній кобурі були виявлені та вилучені згадані вище пістолет і 25 патронів до нього, які ОСОБА_8 придбав і носив без передбаченого законом дозволу.
Наведені вище дії ОСОБА_8 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч.1 ст.263 КК України як незаконне придбання, зберігання і носіння вогнепальної зброї та бойових приписів без передбаченого законом дозволу.
У цьому кримінальному провадженні також були ухвалені такі судові рішення.
28 січня 2021 року Харківським апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
21 вересня 2021 року Верховим Судом касаційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року щодо ОСОБА_8 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний суд не виконав вимог процесуального закону, оскільки невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, безпосередньо не дослідив докази, не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на ст.ст.22, 23, 94, 95 КПК України та, погодившись із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, не усунув усіх невідповідностей і протиріч, на які вказував прокурор, не дотримався принципу змагальності й диспозитивності кримінального провадження, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, щодо сумнівності його показань та дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність та виправдання ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неповноту судового розгляду , невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягли за собою безпідставність виправдання ОСОБА_8 , просить скасувати вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції: не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення та не врахував, що їх сукупністю повністю доведено винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, за встановлених в обвинувальному акті обставин, а також спростовано версію обвинуваченого, висунуту на свій захист, при цьому, видача ОСОБА_8 міліції зброї та бойових припасів не була добровільною в розумінні ч.3 ст.263 КК України, натомість здійснена у зв'язку з викриттям працівниками правоохоронного факту зберігання цих предметів; у мотивувальній частині вироку дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного вище кримінального правопорушення, але в резолютивній частині цього рішення зазначив про виправдання обвинуваченого за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Водночас апелянт посилається на відсутність запису змісту наданих свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та обвинуваченим ОСОБА_8 показань на технічному носієві інформації (судове засідання від 25 січня 2018 року).
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку прокурора ОСОБА_6 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати вирок місцевого суду, визнати ОСОБА_8 винуватим і засудити за ч.1 ст.263 КК України на 4 роки позбавлення волі й призначити йому на підставі ч.4 ст.70 КК України з урахуванням попереднього вироку остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі, позицію захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_14 (у попередніх судових засіданнях) та обвинуваченого ОСОБА_8 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, провела судове слідство шляхом повторного дослідження доказів, вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність і необґрунтованість виправдання першою судовою інстанцією ОСОБА_8 , доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, сукупністю доказів у кримінальному провадженні, є обґрунтованими.
Виходячи з положень п.3 ч.1 ст.407 та п.3 ч.1 ст.420 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
Відповідно до п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.409 КПК України підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження ; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Однак наведене вище залишилось поза увагою місцевого суду, який не оцінив докази як того вимагає ст.94 КПК України, у зв'язку з чим дійшов невмотивованого й помилкового висновку про необхідність визнання невинуватим і виправдання ОСОБА_8 за ч.1 ст.263 КК України.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів установлено, що ОСОБА_8 незаконно придбав і носив вогнепальну зброю та бойові приписи без передбаченого законом дозволу за таких обставин.
ОСОБА_8 незаконно, не маючи відповідного спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, за невстановлених дати, часу й місця отримав від невстановлених осіб у власне користування нестандартну нарізну вогнепальну зброю - бойовий пістолет системи «Макарова» («ПМ»), калібру 9 мм, із серією/номером: НОМЕР_1 , виробництва СРСР, 1977 року випуску, зі встановленим нестандартним стволом, придатним для стрільби, із трьома пістолетними магазинами та 25 бойових патронів, які є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - бойовими пістолетними патронами, калібру 9 мм (9х18 ПМ) до пістолетів системи «Макарова», придатними для стрільби. Тим самим ОСОБА_8 , діючи без передбаченого законом дозволу, придбав зазначені вище вогнепальну зброю та бойові припаси, які носив при собі в тактичній кобурі до їх вилучення 27 лютого 2015 року.
Так, 27 лютого 2015 року у ході здійсненого міліцією огляду на посту Дорожньо-патрульної служби на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський у ОСОБА_8 , який був зупинений працівниками правоохоронного органу, в його тактичній кобурі, були виявлені та вилучені згадані вище пістолет і 25 патронів до нього, які ОСОБА_8 придбав і носив без передбаченого законом дозволу.
Апеляційний суд наведені вище дії ОСОБА_8 кваліфікує за ч.1 ст.263 КК України як придбання і носіння вогнепальної зброї та бойових приписів без передбаченого законом дозволу.
Такий висновок підтверджується безпосередньо дослідженими колегією суддів належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми та взаємозв'язаними доказами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 27 лютого 2015 року в проміжок часу з 15 години 15 хвилин до 16 години 30 хвилин у ході огляду місця події на посту Дорожньо-патрульної служби на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський біля автомобіля «Volkswagen Transporter» у ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , який ідентифікував себе як ОСОБА_15 , було виявлено і вилучено зброю та бойові припаси, зокрема, в тактичній кобурі обвинуваченого: пістолет системи «Макарова» («ПМ»), калібру 9 мм, із серією/номером: НОМЕР_1 , 1977 року випуску, з 3 (трьома) пістолетними магазинами та 25 патронів. Пістолет був споряджений одним із магазинів, 24 патрони знаходились у магазинах та 1 патрон - у патроннику пістолета, що підтверджується змістом протоколів огляду місця події та затримання обвинуваченого від 27 лютого 2015 року, копією повідчення члена ГО "Правий Сектор", виданого на ім'я ОСОБА_15 з фотознімком ОСОБА_8 (т.1 а.п.29-34, т.2 а.п.20-21, 23, а.м.д.р. (аркуші матеріалів досудового розслідування) 3-8).
У висновку ж судово-балістичної експертизи №123 від 05 березня 2015 року встановлено, що вилучені в ОСОБА_8 названі вище предмети є: нестандартною нарізною вогнепальною зброєю - пістолетом системи «Макарова» («ПМ»), придатним для стрільби, калібру 9 мм, із серією/номером: НОМЕР_1 , виробництва СРСР, 1977 року випуску, зі встановленим нестандартним стволом, а згадані вище 3 магазина можуть у ньому використовуватись; бойовими припасами - 25 пістолетними патронами, калібру 9 мм (9х18 ПМ), які призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї, в тому числі пістолетів системи «Макарова». Патрони придатні до стрільби. При цьому, пістолет виготовлений заводським способом із подальшою переробкою, яка виразилась у встановленні саморобного нарізного ствола з можливістю використання глушника звуку пострілів (т.2 а.п.15-18).
Водночас ОСОБА_8 , будучи допитаним у судах першої та апеляційної інстанцій, хоча й не визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, між тим, у своїх показаннях підтвердив те, що носив при собі зазначені вище пістолет і набої, які є вогнепальною зброєю та бойовими припасами. 27 лютого 2015 року він під час руху автомобілем «Volkswagen Transporter» із чотирма членами ДУК «Правий Сектор» був зупинений міліцією та на посту Дорожньо-патрульної служби на 630 км автодороги «Київ-Харків-Довжанський» на запитання працівників міліції щодо наявності в нього зброї видав їм названі пістолет із патронами. Офіційного передбаченого законом дозволу на придбання та носіння зброї з патронами він не мав.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , які їхали разом із ОСОБА_8 , та свідок ОСОБА_16 (понятий) підтвердили цей факт видачі обвинуваченим зброї працівникам міліції.
Таким чином, із аналізу викладених вище доказів убачається, що ОСОБА_8 без визначеного законодавстом дозволу придбав і затим носив при собі вогнепальну зброю (пістолет системи «Макарова») з трьома магазинами та бойові припаси (25 патронів до нього), які були в спорядженому та придатному для використання (стрільби) стані. Їх було виявлено та вилучено працівниками міліції на їх запитання в обвинуваченого, який представився анкетними даними іншої особи ( ОСОБА_15 ), 27 лютого 2015 року в проміжок часу з 15 години 15 хвилин до 16 години 30 хвилин у ході огляду місця події на посту Дорожньо-патрульної служби на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський.
Виправдовуючи ОСОБА_8 , місцевий суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано доказів умисного зберігання ОСОБА_8 зброї, бойових припасів без відповідного дозволу та в його діях є відсутньою суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, адже зброю він отримав у штабі ДУК «Правий Сектор» і не міг знати, що це незаконно, а також, маючи її при собі, брав участь в охороні й супроводі гуманітарної допомоги.
У своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що він, будучи членом батальйону ДУК «Правий Сектор», офіційно отримав в штабі ДУК «Правий Сектор» в сел. Покровське Дніпропетровської обл. зазначені вище пістолет із магазинами та патронами, за що розписався в спеціальному журналі, після чого із чотирма членами ГО «Правий Сектор» автомобілем «Volkswagen Transporter» здійснювали перевезення гуманітарної допомоги. На блокпосту на автодорозі Київ-Харків-Довжанський під час проїзду м. Ізюм Харківської обл. їх зупинили працівники міліції, запитали щодо наявності зброї та він їм добровільно видав наявні в нього зброю та бойові припаси, не приховуючи їх. Він вважав, що зброя з бойовими припасами була видана йому на законних підставах та носив її відкрито, брав участь у бойових та розвідувальних виходах у зоні проведення АТО.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , які їхали разом із ОСОБА_8 зазначили щодо добровільності видачі обвинуваченим зброї та отримання ними всіма зброї перед поїздкою в м. Бахмут, свідок ОСОБА_16 (понятий) - про те, що ОСОБА_8 видав зброю добровільно.
Спираючись виключно на викладені вище показання та напис на упаковці до речового доказу - пістолета системи «Макарова», серії НОМЕР_1 , 1977 року випуску, про його добровільну видачу, місцевий суд на цьому базував свій висновок про відсутність у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого злочину.
Однак посилання першої судової інстанції на показання обвинуваченого та свідків у зазначеній вище частині, напис на речовому доказі в контексті відсутності в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, є неспроможними. Показання ОСОБА_8 у наведеній вище частині є способом захисту від пред'явленого обвинувачення та намаганням у такий спосіб подати розвиток подій у своїй інтерпретації з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.
Диспозицією ч.1 ст.263 КК України передбачено відповідальність, зокрема, за придбання і носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Незаконне носіння вогнепальної зброї, бойових припасів є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Незаконним придбанням вогнепальної зброї, бойових припасів слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо (п.п.11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»).
Специфіка кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, полягає в тому, що вона утворюється поєднанням альтернативно передбачених у диспозиції кримінально-правової норми діянь, різних за своєю правовою природою, серед яких протиправному носінню предметів кримінального правопорушення притаманні ознаки триваючого кримінального правопорушення. Характерною рисою, що відрізняє триваюче діяння від інших, є виникнення і наявність так званого «злочинного стану», викликаного фактично безперервним вчиненням кримінального правопорушення, оскільки протиправне діяння здійснюється безперестанно до моменту його припинення за власною волею або за втручання інших осіб, зокрема, правоохоронних органів. У час вчинення триваючого злочину включається увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла діяння на стадії закінченого кримінального правопорушення.
Із суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, характеризується прямим умислом, а цілі й мотиви його вчинення можуть бути різними та на кваліфікацію дій особи за цією нормою кримінального закону не впливають.
Колегія суддів наголошує, що основною характерною ознакою предметів кримінального правопорушення, які вказані в диспозиції ч.1 ст.263 КК України, є призначення для ураження живої цілі, а також знищення або пошкодження об'єктів оточуючого середовища, тобто такі предмети є джерелами підвищеної та загальної небезпеки, здатні створювати небезпеку заподіяння шкоди індивідуально невизначеному колу осіб, майновим, економічним, екологічним та іншим цінностям. Відповідно придбання та носіння вогнепальної зброї, бойових припасів можливе виключно з дотриманням особою заснованого на законодавстві (нормативно-правовому регулюванні) обігу цих предметів, на які поширюється дозвільна система, а в оприлюднених в установленому законом порядку нормативно-правових актах чітко визначено умови, за яких дії щодо зброї та бойових припасів санкціонуються державою і таким чином набувають правомірного характеру. Із положень ч.1 ст.263 КК України особа має можливість з достатньою точністю наперед передбачити, що за відсутності дозволу наведені в диспозиції дії становитимуть кримінальне правопорушення і спричинять передбачені КК України правові наслідки.
Порядок і умови поводження зі зброєю, в тому числі підстави й процедуру її придбання, носіння і зберігання в законний спосіб установлено (в тому числі було встановлено на час вчинення кримінального правопорушення): Положенням про дозвільну систему, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12 жовтня 1992 року; Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21 серпня 1998 року; Інструкцією по організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України №359 від 29 червня 2005 року; Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»; Законом України «Про правовий режим майна у Збройних силах України»; Положенням про порядок обліку, збереження, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1225 від 04 серпня 2000 року; Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року.
Зокрема, відповідно до п.п.1, 2 Розділу І Положення про дозвільну систему дозвільна система - це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
До предметів, на які поширюється дозвільна система, належать вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна, гладкоствольна) та бойові припаси.
Згідно з п.1 Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку N 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.
За змістом п.9 Розділу І Положення про дозвільну систему, приписів Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, правомірність придбання, носіння вогнепальної зброї і бойових припасів підтверджується отриманим у встановленому законодавством порядку дозволом на здійснення таких дій.
Порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система, у Збройних Силах, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях визначається законами, актами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами (п.11 Положення про дозвільну систему).
Виходячи зі змісту приписів Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», Інструкції по організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України (в редакції цих нормативно-правових актів на час вчинення кримінального правопорушення) видача зброї та бойових припасів військовослужбовцям здійснюється під їх підпис і фіксується в книзі видачі зброї та боєприпасів, у якій зазначаються: дата видачі, повернення, найменування, кількість виданих військовослужбовцю і повернутих ним зброї та боєприпасів, військове звання, прізвище особи, якій видано зброю, боєприпаси, підписи про їх одержання та прийняття. Зброя особовому складу видається черговим за наказом командира чи старшини. Зброя та боєприпаси військовослужбовцям видаються лише під особистий підпис. З метою прискорення видачі зброї та боєприпасів на випадок тривоги в кінці книги наперед робиться запис, який у разі потреби уточнюється. Підпис про одержання зброї та боєприпасів ставиться під час їх отримання.
Аналіз викладених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що правомірність придбання та носіння особою вогнепальної зброї, бойових припасів має підтверджуватись належними даними (документацією) та, до того ж, не абстрактно, а саме щодо конкретно визначених вогнепальної зброї та бойових приписів.
Проте місцевий суд не надав оцінку діям ОСОБА_8 із точки зору дотримання ним визначеного законодавством України порядку поводження зі зброєю та бойовими припасами, не врахував те, що наведеними вище доказами (протоколами огляду місця події та затримання ОСОБА_8 , висновком експертизи, а також частково показаннями обвинуваченого та свідків) підтверджено факт придбання і зберігання ОСОБА_8 зброї та бойових припасів за відсутності передбаченого законом дозволу. Як слідує з показань самого обвинуваченого, він усвідомлював те, що вилучені в нього предмети, які він придбав і носив при собі, були вогнепальною зброєю та бойовими припасами.
Разом з тим, ОСОБА_8 не продемонстрував і не надав документів, що засвідчували би правомірність придбання та носіння ним предметів дозвільної системи (пістолета й патронів), вилучених у нього працівниками міліції, до того ж, поза зоною проведення АТО при неперебуванні в бойовому чи розвідувальному виході, та відповідно вказували би на наявність визначеного законодавством обов'язкового дозволу на означені дії.
Також перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено дозволу або жодних інших документів про наявність правових підстав на придбання та носіння обвинуваченим вогнепальної зброї, бойових припасів із огляду на вимоги встановленого зазначеними вище нормативно-правовими актами порядку придбання, носіння, перевезення та зберігання зброї та бойових припасів, те, що на час виявлення в ОСОБА_8 пістолета та патронів він виконував завдання, пов'язане із супроводом гуманітарного конвою, і взагалі на законних підставах знаходився поза зоною проведення АТО, будучи озброєним і не перебуваючи при цьому в бойовому чи розвідувальному виході. Не надала й сторона захисту, висуваючи свою версію подій, документів зазначеного вище характеру під час досудового розслідування, провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
Окрім того, місцевий суд у вироку не навів ряд ключових доказів, а саме залишивши поза увагою висновок судово-балістичної експертизи №123 від 05 березня 2015 року, згідно з яким вилучений у ОСОБА_8 пістолет зазнав змін шляхом встановлення в нього нестандартного саморобного ствола, що спростовує мотиви місцевого суду про отримання цієї зброї обвинуваченим у передбачений законодавством спосіб, а також наявне в матеріалах справи посвідчення ГО «Правий Сектор» на ім'я ОСОБА_15 із фотознімком ОСОБА_8 , яке було пред'явлене обвинуваченим (т.2 а.п.70-71).
Адже ОСОБА_8 , будучи озброєним, після його зупинки ідентифікував себе міліції анкетними даними іншої особи - ОСОБА_15 , і така поведінка обвинуваченого безумовно не є характерною для особи, яка придбала й носила при собі вогнепальну зброю та бойові припаси з дотриманням визначеного законом порядку. При цьому, на момент виявлення зброї та бойових припасів ОСОБА_8 знаходився поза зоною проведення АТО, а не в бойовому, розвідувальному виході в зоні АТО.
Місцевому суду слід було врахувати й те, що, як наголосив у постанові від 07 лютого 2024 року Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у справі №461/3474/22 (провадження №51-3893км23), неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчиненого нею діяння, його правову оцінку та юридичні наслідки є так званою юридичною помилкою (помилкою в праві). Помилка може полягати в тому, що особа вважає вчинене нею діяння таким, що не є кримінальним правопорушенням, в той час як закон його таким визнає (діяння передбачене в КК України).
Кримінальним правопорушенням відповідно до ч.1 ст.11 КК України є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. У разі, коли діяння законом визнається кримінальним правопорушенням, а особа помилково вважає його правомірним (помилка в кримінально-правовій забороні), вина і кримінальна відповідальність не виключаються. Це насамперед випливає із поняття та ознак кримінального правопорушення (ст.11 КК України), визначення вини та її форм у ст.ст.23-25 КК України, так як закон не включає в їх зміст таку ознаку як обов'язкове усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння.
Окрім того, за приписами ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого випливає, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами. Лише в тих випадках, коли всупереч передбаченому Конституцією України та відповідними законами порядку оприлюднення і вступу закону в силу, він не був оприлюднений та особа не мала внаслідок цього реальної можливості ознайомитися із законом, отже, об'єктивно не могла знати про встановлену протиправність діяння, кримінальна відповідальність виключається.
Вимоги ст.57 Конституції України щодо приписів ст.263 КК України в Державі реалізовані належним чином, про що міститься правова позиція в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к, провадження №13-28кс19).
При цьому, в даному кримінальному провадженні Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, якою було залишено без зміни вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_8 , виснував, що сторона захисту, висуваючи свою версію, не надала доказів на підтвердження показань ОСОБА_8 , як-от копії журналу, документів, які би свідчили про те, що на час виявлення в ОСОБА_8 пістолета та патронів він виконував завдання, пов'язане із супроводом гуманітарного конвою, і взагалі на законних підставах знаходився поза зоною проведення АТО, будучи озброєним і не перебуваючи при цьому в бойовому чи розвідувальному виході. Тому, виходячи із засад кримінального процесу: змагальності та диспозитивності кримінального провадження, за відсутності доказів сторони захисту на підтвердження своєї версії подій не можна вважати, що прокурор не виконав свого обов'язку з її спростування.
Нових доказів, аніж ті, що були наявними в матеріалах справи на момент касаційного провадження, сторонами процесу надано не було.
Також суд касаційної інстанції звернув увагу, що апеляційним судом належно не оцінено докази, які були надані стороною обвинувачення, однак не отримали оцінки у вироку суду першої інстанції, зокрема те, що поза увагою суду залишилився висновок судово-балістичної експертизи, згідно з яким вилучений у ОСОБА_8 пістолет зазнав змін шляхом встановлення в нього нестандартного саморобного ствола, а також без оцінки залишилися дані протоколу огляду місця події від 27 лютого 2015 року, в ході якого було виявлено і вилучено зброю та боєприпаси в ОСОБА_13 й ОСОБА_15 , наявне в матеріалах кримінального провадження посвідчення ДУК «Правий Сектор» на ім'я ОСОБА_15 , що було пред'явлене ОСОБА_8 .
Відповідно до ч.2 ст.439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.
Наявність у ОСОБА_8 посвідчення члена ГО «Правий Сектор» і характеристики ГО «Правий Сектор», виданих не щодо ОСОБА_17 , а щодо іншої особи ( ОСОБА_15 ), не є підтвердженням існування в нього передбаченого законодавства права на придбання та носіння вилучених у нього вогнепальної зброї і бойових припасів. Натомість, дата, час, місце та обставини, за яких було затримано ОСОБА_8 і вилучено в нього вогнепальну зброю з бойовими припасами, не дають суду апеляційної інстанції підстав уважати, що він придбав і носив вогнепальну зброю та бойові припасами за наявності визначених законодавством умов або ж діяв у стані крайньої необхідності. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка міститься в постанові від 17 грудня 2024 року у справі №752/10819/23 (провадження №51-3356 км 24).
Окрім того, колегія суддів уважає вмотивованими доводи прокурора про те, що посилання місцевого суду на отримання ОСОБА_8 зброї з бойовими припасами в штабі ГО «Правий Сектор» як членом ГО «Правий Сектор» не скасовує розповсюдження на нього норм законодавства щодо обігу вогнепальної зброї, оскільки ці норми розповсюджуються і на військовослужбовців Збройних Сил України поза зоною ведення бойових дій.
Тому слід визнати слушними й доводи прокурора про відсутність правових підстав, які б надавали обвинуваченому право на придбання і носіння вогнепальної зброї та бойових припасів поза межами проведення АТО ( на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський у Харківській обл.).
Усупереч вимогам ст.370 КПК України, місцевий суд не надав належної оцінки всім наданим стороною обвинувачення доказам, у вироку не навів обґрунтованих підстав для виправдання ОСОБА_8 із зазначенням мотивів, із яких відкинув докази обвинувачення.
Водночас, оскільки у фактичних обставинах інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, наведених в обвинувальному акті, не йдеться про вчинення ним дій щодо зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, колегія суддів, керуючись приписами ст.ст.291, 337 КПК України не вбачає підстав для встановлення в діях обвинуваченого кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, у вигляді саме зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів.
Окремо, що стосується посилання суду першої інстанції на відсутність у діях ОСОБА_8 суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, з огляду також на те, що він добровільно здав зброю з бойовими припасами працівникам міліції, то, по-перше, ця обставина відповідно до ч.3 ст.263 КК України є підставою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, а не для висновку про відсутність складу кримінального правопорушення, та, по-друге, в цьому кримінальному провадженні відсутні обставини для згаданого звільнення від кримінальної відповідальності.
Частиною 3 ст.263 КК України унормовано, що не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених ч.ч.1, 2 ст.263 КК України, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
Під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, яка згідно з ч.3 ст.263 КК України є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати будь-який із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу (п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»).
Із викладених вище доказів установлено, що ОСОБА_8 повідомив міліції про наявність у нього вогнепальної зброї та боєприпасів на посту ДПС після його зупинки працівниками міліції та на їх подальше питання щодо наявності зброї, за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, оскільки вони неминуче будуть виявлені правоохоронним органом, і, до того ж, представився анкетними даними іншої особи ( ОСОБА_15 ). За таких умов видача обвинуваченим предметів кримінального правопорушення не містить підстав для застосування ч.3 ст.263 КК України.
На підставі наведеного вище, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції судовий розгляд кримінального провадження здійснено неповно, допущено невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, що призвело до необґрунтованого й безпідставного виправдання ОСОБА_8 , через це оскаржуваний вирок належить скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, з призначенням йому покарання за цією нормою закону, оскільки його винуватість у вчиненні даного злочину доведено поза розумним сумнівом викладеними вище доказами по справі (протоколами огляду місця події та затримання ОСОБА_8 , висновком експертизи, а також частково показаннями обвинуваченого та зазначених вище свідків).
Разом з тим, що стосується посилань апелянта на відсутність запису змісту наданих свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та обвинуваченим ОСОБА_8 показань на технічному носієві інформації (судове засідання від 25 січня 2018 року), то вони позбавлені підстав, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявний технічний носій інформації із записами перебігу судових засідань, на якому зафіксовано допит зазначених вище свідків, обвинуваченого та їх показання в належній якості звуко-, відеозапису (т.2 а.п.99).
Також необґрунтованими є посилання прокурора на те, що місцевий суд у мотивувальній частині вироку дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного вище кримінального правопорушення, але в резолютивній частині цього рішення зазначив про виправдання обвинуваченого за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки зміст вироку свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_8 у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Окрім того, у зв'язку зі скасуванням оскаржуваного вироку та ухвалення апеляційним судом нового вироку, ці доводи позбавлені актуальності.
За змістом приписів ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При призначенні покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості, суспільної небезпеки, характер і конкретні обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що є тяжким злочином проти громадської безпеки, в ході якого обвинувачений приховував свою особу, пов'язаним із підривом заснованого на законі порядку обігу зброї та бойових припасів в Україні, вчиненим із прямим умислом, особу ОСОБА_8 , який неодноразово судимий (після вчинення кримінального правопорушення в цьому кримінальному провадженні), неодружений, є учасником АТО, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та йому необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі відповідно до санкції ч.1 ст.263 КК України з реальним відбуттям, але в мінімальному розмірі, яке буде законним, справедливим та сприятиме його меті, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Що стосується тверджень прокурора в судовому засіданні апеляційної інстанції про необхідність призначення обвинуваченому остаточного покарання у вигляді довічного позбавлення волі із застосуванням приписів ч.4 ст.70 КК України, то вони є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Апеляційний суд вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
У цьому кримінальному провадженні прокурором в апеляційній скарзі порушується питання про обрання ОСОБА_8 заходу примусу за ч.1 ст.263 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі. Вимоги щодо призначення обвинуваченому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень із урахуванням попереднього вироку апеляційна скарга не містить.
Між тим, призначення обвинуваченому остаточного покарання із застосуванням ч.4 ст.70 КК України у вигляді довічного позбавлення волі, коли в апеляційній скарзі прокурора ставиться питання про призначення ОСОБА_8 покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, свідчитиме про вихід за межі апеляційних вимог і призначення більш суворого покарання, тобто погіршення становища обвинуваченого, за відсутності відповідного апеляційного приводу, що суперечитиме положенням ч.ч.1, 2 ст.404 КПК України.
Тому за конкретних обставин даного апеляційного провадження підстави для застосування приписів ч.4 ст.70 КК України є відсутніми.
Водночас колегія суддів зауважує, що вказане вище питання може бути вирішене під час виконання вироку на підставі п.11 ч.1 ст.537 КПК України та в порядку, передбаченому ст.539 КПК України.
Так, відповідно до п.11 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч.2 ст.539 КПК України, має право вирішувати питання про застосування покарання за наявності кількох вироків.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питання, передбаченого п.11 ч.1 ст.537 КПК України.
Також колегія суддів акцентує, що строк давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.263 КК України не закінчився з огляду на наступне.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, є тяжким злочином та відповідно до п.4 ч.1 ст.49 КК України строк притягнення до кримінальної відповідальності становить 10 років із дня вчинення особою цього кримінального правопорушення до дня набрання вироком законної сили.
У силу ч.3 ст.49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначеного вище строку особа вчинила новий тяжкий злочин.
Переривання ж давності означає, що час, який минув із дня вчинення першого кримінального правопорушення, втрачає своє значення. У такому випадку обчислення строків давності починається з часу вчинення нового кримінального правопорушення окремо за кожне кримінальне правопорушення. Відбувається паралельний перебіг строків давності, які не складаються і не поглинаються.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_8 учинив триваюче кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, яке було закінчене 27 лютого 2015 року (з моменту припинення працівниками міліції кримінально протиправних дій обвинуваченого й вилучення в нього зброї та бойових припасів).
В іншому кримінальному провадженні (справа №369/420/17, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140080000997) ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення ним, зокрема, триваючого тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, який був закінчений 04 серпня 2016 року.
Отже, час, який минув із моменту закінчення вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, у справі, що є предметом апеляційного розгляду №623/3391/16, до закінчення вчиненого ним останнього за часом тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України у справі №369/420/17), втратив своє значення при застосуванні положень ст.49 КК України, а строк давності в кримінальному провадженні, що є предметом апеляційного розгляду, за злочин, передбачений ч.1 ст.263 КК України, почав обчислюватись заново, а саме з 04 серпня 2016 року, та відповідно станом на момент ухвалення апеляційним судом нового вироку не закінчився.
За змістом правового висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа №663/537/17, провадження №13-31кс18), якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України№838-VIII від 26 листопада 2015 року в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Як установлено вище, вчинене ОСОБА_8 триваюче кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, було закінчене 27 лютого 2015 року (з моменту його припинення працівниками міліції та вилучення в нього зброї та бойових припасів). Щодо нього застосовувались заходи попереднього ув'язнення з 27 лютого 2015 року (моменту затримання) до 03 березня 2015 року (моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави в розмірі 48 720 гривень), а тому вказаний проміжок часу належить зарахувати ОСОБА_8 у строк призначеного покарання на підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 року зарахувати ОСОБА_8 в строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 27 лютого 2015 року до 03 березня 2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою - у той же строк з моменту вручення йому копії вироку апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4