Справа №949/1610/25
18 грудня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення моральної шкоди та стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років,
Позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та із врахуванням уточнених позовних вимог просить: розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 03 липня 2021 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про що складено актовий запис №1031; стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 12000,00 гривень щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 75000 гривень, а також стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 липня 2021 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про що складено актовий запис № 1031. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька - ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу між подружжям виникали постійні сварки та конфлікти, було втрачено взаєморозуміння, повагу і довіру. Сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, подружні відносини фактично не підтримуються. Позивачка проживає окремо разом зі спільною малолітньою дитиною. Відповідач участі у вихованні та розвитку дитини не бере, не відвідує її, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, припинив спілкування з позивачкою, у тому числі шляхом блокування телефонного зв'язку. Крім того, у відповідача народилася дитина від іншої жінки, батьківство щодо якої він визнав, що, на переконання позивачки, свідчить про остаточний розпад сімейних відносин між сторонами. За таких обставин сім'я фактично розпалася, а подальше збереження шлюбу є неможливим і суперечить інтересам позивачки та їхньої спільної малолітньої дитини, у зв'язку з чим вона просить розірвати шлюб.
Окремо позивачка обґрунтовує позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди тим, що, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, сторони виховували спільну дитину та планували народження другої, а об'єктивних підстав для припинення сімейних відносин до певного моменту не існувало. Проте у період вагітності позивачки відповідач зраджував їй із іншою жінкою та приховав факт народження від неї дитини, визнав батьківство щодо неї, продовжував спільне проживання з позивачкою та планував із нею народження другої дитини. Після викриття зазначених обставин відповідач покинув позивачку у стані вагітності з малолітньою дитиною, припинив спілкування та повністю самоусунувся від виконання сімейних обов'язків. За твердженням позивачки, така поведінка відповідача спричинила їй значні моральні страждання, які проявилися у тривалих душевних переживаннях, постійній емоційній напрузі, почутті зради, приниження, втрати довіри та сімейних цінностей, а також негативно вплинули на її психоемоційний стан у період вагітності та самостійного догляду за малолітньою дитиною. З урахуванням характеру, тривалості та інтенсивності моральних страждань, а також принципів розумності, виваженості та справедливості, позивачка оцінює розмір завданої їй моральної шкоди у сумі 75000 грн та просить стягнути її з відповідача. Крім того, з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову, позивачка обґрунтовує позовні вимоги в частині стягнення аліментів на її утримання тим, що після фактичного припинення сімейних відносин відповідач не надає їй матеріальної допомоги. На момент звернення до суду позивачка перебувала у стані вагітності, що обмежувало її можливість працювати та отримувати дохід, а після народження ІНФОРМАЦІЯ_3 сина - ОСОБА_3 - вона не має можливості самостійно себе утримувати у зв'язку з необхідністю догляду за двома малолітніми дітьми. Будь-яких інших джерел доходу позивачка не має. Позивачка зазначає, що відповідач є працездатною особою та має можливість отримувати дохід, однак ухиляється від виконання обов'язку щодо утримання дружини як у період вагітності, так і після народження дитини. Для забезпечення своїх мінімальних життєвих потреб позивачка потребує 12000 грн щомісячно, які просить стягнути з відповідача у вигляді аліментів.
Ухвалами суду від 29 вересня 2025 року та 27 жовтня 2025 року, за клопотанням представника позивачки - адвоката Пшеничної О.О., судом витребувано докази (а.с.57,84).
Від представника позивачки - адвоката Пшеничної О.О. надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Проти ухвалення заочного розгляду не заперечує.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить розміщене оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про його виклик (а.с.229) в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.
Розглядаючи позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 03 липня 2021 року, який зареєстрований Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про що складено актовий запис №1031, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 03 липня 2021 (а.с. 33).
Під час перебування сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07 грудня 2021 року (а.с. 14), а у період розгляду даної справи, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 08 жовтня 2025 року (а.с. 244).
Згідно зі статтею 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Разом із тим, як убачається з позовної заяви, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, оскільки збереження шлюбу між сторонами є неможливим.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18, яка узгоджується з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у разі встановлення під час розгляду справи обставин, що свідчать про неможливість збереження шлюбу з огляду на моральні засади суспільства та інтереси подружжя або їхніх дітей, суд повинен уникати формального підходу та не надавати строку для примирення.
Згідно з частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України та статтею 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України суд зобов'язаний з'ясувати фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову про розірвання шлюбу.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року передбачено, що шлюб може бути розірвано судом, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей.
Оцінивши встановлені обставини справи та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що сім'я сторін остаточно розпалася, шлюб носить формальний характер, примирення між сторонами є неможливим, а подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, у зв'язку з чим шлюб підлягає розірванню.
Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.
За змістом п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За змістом ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За змістом абз. 2 п. 3 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В абз. 2 п. 5 зазначеної вище постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до абз. 1 п. 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За загальним правилом, встановленим цивільним законодавством, застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, можливе лише за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Сама по собі наявність моральної шкоди ще не породжує абсолютного права особи на її відшкодування будь-якою іншою особою, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити суб'єкта такої відповідальності.
Звертаючись до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди, позивачка обґрунтовує її подружньою зрадою відповідача, посилаючись на те, що, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, він проживав з іншою жінкою у фактичних шлюбних відносинах, від яких має дитину. На переконання позивачки, така поведінка відповідача є проявом неповаги до неї як до другого з подружжя та порушенням загальноприйнятих сімейних цінностей, унаслідок чого їй було завдано моральних страждань, які виразилися у тривалих душевних переживаннях, емоційній напрузі та негативному впливі на її психоемоційний стан у період вагітності. На підтвердження зазначених обставин, позивачкою подано документи, що характеризують її сімейний стан, факт народження дітей, стан вагітності та соціально-побутові умови проживання. Розмір завданої моральної шкоди позивачка визначає у розмірі 75 000 грн.
Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить з того, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода підлягає відшкодуванню за умови доведеності сукупності елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: наявності моральної шкоди, протиправності поведінки відповідача, причинного зв'язку між такою поведінкою та шкодою, вини відповідача, а також обґрунтованості розміру заявленої компенсації.
Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на позивача відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Суд зазначає, що наведені позивачкою обставини, пов'язані з припиненням сімейних відносин, наявністю у відповідача дитини від іншої жінки, відсутністю подальшого спілкування між сторонами та пережитими емоційними станами, свідчать про існування сімейного конфлікту та розпад подружніх відносин, однак самі по собі не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою долучено, а судом досліджено документи, які підтверджують факт перебування позивачки у зареєстрованому шлюбі, наявність у сторін спільних дітей, стан вагітності позивачки, участь у забезпеченні потреб дитини, умови проживання позивачки та дитини, а також користування житлом на умовах оренди. Зазначені докази свідчать про сімейний та побутовий стан позивачки, однак не містять об'єктивних даних щодо протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння моральної шкоди, її інтенсивності та тривалості, причинного зв'язку між діями чи бездіяльністю відповідача і заявленими душевними стражданнями, а також негативних наслідків для стану здоров'я позивачки.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів звернення позивачки за психологічною, психіатричною чи психотерапевтичною допомогою, а також висновків спеціалістів щодо погіршення її психоемоційного стану чи наявності стійких емоційних порушень. Відсутні й докази того, що стан здоров'я позивачки погіршився саме внаслідок поведінки відповідача. Верховний Суд у постанові від 09.04.2025 у справі № 344/10156/23 зазначив, що доказами моральної шкоди можуть виступати висновки психолога/судово-психологічні експертизи, показання свідків тощо, і без таких доказів суд не може обґрунтувати настання моральної шкоди.
Крім того, заявлений позивачкою розмір моральної шкоди у сумі 75000 грн не підтверджений об'єктивними критеріями, не містить розрахунку та не співвідноситься з доведеними у справі негативними наслідками. Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 348/2395/23 наголосив, що визначення розміру моральної шкоди має ґрунтуватися на засадах розумності, виваженості та справедливості й підтверджуватися належними та допустимими доказами.
Окремо слід зазначити, що відповідно до повідомлення Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану за вих. № 861/608-34.12-04-05 від 11 жовтня 2025 року та повідомлення Канівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану за вих. № 366/32.13-04-05 від 15 жовтня 2025 року, які надійшли до суду на виконання ухвали про витребування доказів, у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян містяться відомості про реєстрацію народження дітей, батьком яких зазначений відповідач, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис № 653 від 30.12.2011); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (актовий запис № 2682 від 07.12.2021); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (актовий запис № 54 від 16.04.2025); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 1819 від 08.10.2025) (а.с.63-64). При цьому матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у відповідному актовому записі зазначена ОСОБА_7 (а.с. 88-89). Надані органами державної реєстрації актів цивільного стану відповіді підтверджують наявність у відповідача дітей та факт його батьківства, у тому числі щодо дитини, народженої від іншої жінки у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Разом із тим суд зазначає, що зазначені відомості були витребувані з метою обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, однак мають значення виключно для встановлення окремих сімейних обставин та правового статусу відповідача. Такі докази самі по собі не підтверджують наявності протиправної поведінки відповідача, не свідчать про характер, тривалість та інтенсивність моральних страждань позивачки, а також не встановлюють причинного зв'язку між встановленими сімейними обставинами та погіршенням її психоемоційного стану. У зв'язку з наведеним суд оцінює зазначені докази як такі, що не доводять сукупності умов цивільно-правової відповідальності, необхідних для відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що позивачкою не доведено наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки та причинного зв'язку між такою поведінкою і заявленою шкодою, тоді як відсутність хоча б одного з елементів цивільно-правової відповідальності виключає можливість покладення на особу обов'язку з її відшкодування. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення передбачає встановлення безпосередньої залежності між протиправною поведінкою та настанням шкоди, за якої протиправність є причиною, а шкода - її наслідком. Водночас під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про наявність такого причинного зв'язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивачки. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що подані позивачкою докази свідчать про складні особисті та сімейні обставини, однак не доводять наявності всіх необхідних елементів цивільного правопорушення, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно з частиною першою статті 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік зобов'язані матеріально підтримувати один одного.
Відповідно до частини першої статті 80 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Частинами другою, четвертою та шостою статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на таке утримання виникає незалежно від того, чи працює дружина та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання зберігається і в разі розірвання шлюбу.
З аналізу наведених норм убачається, що право дружини на утримання є спеціальним видом аліментного обов'язку, який виникає за наявності сукупності юридичних фактів, а саме: проживання дитини разом із матір'ю та можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спільні малолітні діти сторін проживають разом із позивачкою, яка здійснює за ними постійний догляд. Ці обставини підтверджуються копіями свідоцтв про народження дітей та іншими письмовими доказами, дослідженими судом, і відповідачем не спростовані.
Суд також враховує, що догляд за малолітніми дітьми об'єктивно обмежує можливість позивачки здійснювати трудову діяльність та отримувати самостійний дохід, що відповідає правовій природі утримання, передбаченого статтею 84 СК України, і не потребує додаткового доведення факту матеріальної потреби.
Згідно зі статтею 85 СК України право дружини на утримання припиняється у разі припинення вагітності, народження дитини мертвою, смерті дитини, передачі дитини на виховання іншій особі, а також у разі виключення за рішенням суду відомостей про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини. Установлені судом обставини не свідчать про наявність таких підстав.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров'я та матеріальне становище сторін, наявність у платника аліментів інших дітей чи утриманців, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Роз'яснення щодо застосування зазначених норм наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3, згідно з якими при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника і отримувача аліментів, сімейний стан платника, наявність у нього інших утриманців, а також характер та стабільність доходу.
Правова позиція щодо необхідності наявності у чоловіка реальної можливості надавати матеріальну допомогу викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19, відповідно до якої право на аліменти у дружини-матері виникає лише за умови достатнього матеріального забезпечення чоловіка та його спроможності здійснювати таке утримання.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а згідно зі статтями 77 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням вимог частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів.
На виконання ухвали суду про витребування доказів до матеріалів справи надійшли відомості від органів державної влади, банківських установ та роботодавця відповідача, які у своїй сукупності підтверджують наявність у нього постійних та регулярних джерел доходу.
Так, відповідно до індивідуальних відомостей Реєстру застрахованих осіб, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, відповідач перебуває у трудових відносинах та має доходи, з яких сплачуються страхові внески до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 68-69).
Крім того, з банківських виписок АТ «СЕНС БАНК», отриманих на виконання ухвали суду, убачається, що упродовж кожного місяця досліджуваного періоду 2024-2025 років на рахунки відповідача надходили грошові кошти. Зазначені надходження мали систематичний характер, їх загальний місячний обсяг був ненульовим та коливався залежно від місяця, що підтверджується сукупністю зарахувань, відображених у виписках. При цьому кошти надходили з різних джерел, зокрема у вигляді переказів від фізичних осіб, безготівкових зарахувань та інших платіжних операцій, із зазначенням дат, сум і реквізитів, що свідчить про регулярне отримання відповідачем доходу, а не одноразовий чи випадковий характер таких надходжень (а.с. 93-215).
Із банківської виписки АТ КБ «ПриватБанк» за вих. № 20.1.0.0.0/7-251113/44152-БТ від 23 листопада 2025 року встановлено, що у період з 01 січня 2024 року по 19 листопада 2025 року на рахунок відповідача здійснювалося систематичне зарахування грошових коштів у вигляді пенсійних виплат, яке проводилося на щомісячній основі (а.с. 224-225).
Окрім того, з довідки ТОВ «Епіцентр К» за вих. № 01/11 від 04 листопада 2025 року вбачається, що відповідач з 29 березня 2016 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Епіцентр К» (м. Київ) та обіймає посаду водія автотранспортних засобів міжнародних перевезень (експедитор за сумісництвом). Упродовж 2025 року йому здійснювалася виплата заробітної плати (а.с. 232).
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зокрема відомості з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, банківські виписки АТ «СЕНС БАНК» та АТ КБ «ПриватБанк», а також довідку роботодавця - ТОВ «Епіцентр К», суд дійшов висновку, що відповідач упродовж досліджуваного періоду мав постійні, регулярні та різноманітні джерела доходу, у тому числі офіційний дохід від трудової діяльності, пенсійні виплати та інші грошові надходження. Зазначене свідчить про реальну платоспроможність відповідача та його можливість надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до положень статей 75, 84, 91 Сімейного кодексу України право дружини на утримання у зв'язку з доглядом за дитиною не залежить від наявності у неї доходу, а визначальним є матеріальна спроможність чоловіка. Встановлені судом обставини свідчать, що відповідач має реальну можливість надавати утримання дружині, з урахуванням отримуваних ним доходів.
Визначаючи розмір утримання, суд виходить із вимог сімейного законодавства та враховує матеріальний стан обох сторін, документально підтверджені доходи відповідача, а також наявність у нього інших осіб на утриманні. Судом також враховано, що з наданих позивачкою доказів убачається, що вона разом із малолітніми дітьми проживає в орендованому житлі та несе витрати, пов'язані з їх утриманням, а також витрати на забезпечення повсякденних їх потреб, зокрема на харчування, одяг, засоби гігієни та інші необхідні витрати. Разом із тим заявлений позивачкою розмір аліментів у сумі 12000,00 грн. щомісячно не підтверджений належними та допустимими доказами у частині обґрунтованих розрахунків таких витрат та їх співвідношення з реальними фінансовими можливостями відповідача. За таких обставин, оцінивши зазначені докази в їх сукупності та з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що стягнення аліментів у розмірі 3000,00 грн. щомісячно є обґрунтованим, відповідає фактичним можливостям відповідача та забезпечують належний баланс між інтересами сторін.
Суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання відповіді на кожен аргумент сторін, а зобов'язує суд надати належне та достатнє обґрунтування свого рішення (рішення у справах «Проніна проти України», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
У письмових поясненнях представник позивачки зазначає, що відомості про доходи відповідача, отримані судом від органів Пенсійного фонду України та роботодавця - ТОВ «Епіцентр К», на її думку, не відображають фактичний рівень його матеріального забезпечення. На підтвердження цієї позиції вона посилається на банківські виписки з рахунків відповідача в АТ «СЕНС БАНК» та АТ КБ «ПриватБанк», з яких, за її твердженням, вбачається систематичне надходження грошових коштів у більших обсягах, ніж задекларовано в офіційних довідках. З огляду на наведене представник позивачки вважає, що відповідач має достатній рівень доходів для виконання аліментних зобов'язань у заявленому розмірі.
Оцінюючи наведені пояснення, суд зазначає, що сам по собі факт надходження грошових коштів на банківські рахунки відповідача не є безумовним доказом отримання ним доходу у вигляді заробітної плати чи іншого постійного доходу. Подані банківські виписки не містять відомостей щодо правової природи кожного грошового надходження та не дають можливості встановити, чи є такі кошти оплатою праці, компенсаційними виплатами, коштами на відрядження, поверненням боргу або іншими разовими надходженнями. Крім того, в банківських виписках відсутні сторінки та є прогалини, що унеможливлює повний і достовірний аналіз руху коштів за відповідні періоди. За таких обставин доводи представника позивачки щодо фактичного розміру доходів відповідача ґрунтуються на припущеннях і власних розрахунках, не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а відтак не можуть бути покладені в основу визначення розміру аліментних зобов'язань.
За таких обставин, з урахуванням установленого права позивачки на утримання, відсутності доказів фінансової спроможності відповідача сплачувати аліменти у заявленому розмірі, принципів розумності, виваженості та балансу інтересів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для визначення аліментів на утримання позивачки до досягнення дитиною трьох років у твердій грошовій сумі 3000,00 грн щомісячно, що відповідає вимогам сімейного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим судові витрати, понесені позивачкою у цій частині, відшкодуванню не підлягають.
За позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, які судом задоволено, сплачений позивачкою судовий збір у сумі 1 211,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору.
З урахуванням положень ч.6 ст.141 ЦПК України судовий збір за позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1 211,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення моральної шкоди та стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років - задоволити частково.
Шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 03 липня 2021 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про що складено відповідний актовий запис №1031 - розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 (три тисячі) грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви до суду, а саме з 15 липня 2025 року і до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) гривень на користь держави в особі Державної судової адміністрації України: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_5 , виданий 30 липня 2021 року, орган, що видав: 5610.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 .
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.