Справа № 946/4573/25
Провадження № 2-а/946/129/25
18 грудня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Присакар О.Я.,
за участю: секретаря судового засідання - Воронової В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне стягнення №267731 від 10 червня 2025 року, -
19.06.2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просить: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 267731 від 10 червня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП; закрити провадження по справі; стягнути судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.06.2025 позивач пересувався на власному транспортному засобі з м. Ізмаїл до с. Дунайське Ізмаїльського району. На повороті у бік с. Дунайське був зупинений працівниками прикордонної служби. На вимогу працівник прикордонної служби пред'явив паспорт для виїзду за кордон та військово-обліковий документ, згідно якого перебуваю на обліку. Також він повідомив працівникам прикордонної служби, що є місцевим жителем, пересувається в м. Ізмаїлі та Ізмаїльському районі у робочих та особистих справах. Разом з цим, працівником прикордонної служби було повідомлено, що у нього відсутній дозвіл Прикордонної служби на перебування у прикордонній смузі та він можливо маю намір незаконно перетнути державний кордон. Заперечуючи про вказане твердження позивач пояснив, що у нього в наявності усі необхідні документи, які посвідчують особу та є місцевим жителем. У постанові про накладання адміністративного стягнення зазначено, що він нібито порушив п. 7 Положення про прикордонний режим, затверджений постановою КМУ N? 1147 від 27.07.1998 року. З постановою про накладання адміністративного стягнення не згоден та повідомляє, що відповідно до п. 7 Положення про прикордонний затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 р. N? 1147 передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. Належних та допустимих доказів про скоєння адміністративного правопорушення, мною окрім протоколу та постанови немає.
30.06.2025 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, яким зазначив, що позивач, з метою отримання дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу, мав право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , але свідомо цього не зробив. 07.06.2024 о 15:00 молодшим сержантом ОСОБА_2 , який ніс службу в прикордонному наряді «Прикордонний патруль» спільно з прикордонним оперативно-розшуковим відділом (з м.д. н.п. Ізмаїл) національною поліцією України, в районі прикордонного знаку N? 1375 на відстані 800 метрів від лінії державного кордону було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , та на підставі ст. 19, 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» прикордонним нарядом після представлення позивачу було запропоновано показати документ, який посвідчує його особу, військово-обліковий документ та дозвіл відповідного органу Державної прикордонної служби на перебування в прикордонній смузі, на підставі пункту 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 N? 1147. На вимогу пред?явити документ, який посвідчує його особу, військово-обліковий документ та дозвіл відповідного органу Державної прикордонної служби на перебування в прикордонній смузі Позивач відмовився. Неодноразово Позивачеві було роз?яснено підстави та законність вимог військовослужбовця, а також повторно запропоновано пред?явити запитувані документи. В подальшому Позивач надав документ який посвідчує його особу та військово-обліковий документ, та дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби України на перебування в прикордонній смузі у Позивача не було. Після чого Позивачу було роз?яснено, що у зв?язку з відсутністю у нього дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби України на перебування в прикордонній смузі, на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП у зв?язку з відсутністю дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу та особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби. До Позивача було доведено ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Враховуючи вищевикладене молодшим сержантом Валентином ГОНЧАРЕМ відносно Позивача було складено протокол про адміністративні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 202 КУпАП. Під час складання адміністративних матеріалів було встановлено, що в Позивача наявні військово-облікові документи, але відсутній дозвіл на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби України. До Позивача було доведено ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Також Позивачу було доведено, що справа про адміністративне правопорушення за ст. 202 КУпАП відбудеться 10.06.2025 о 11:00 на відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». О 11:00 10.06.2025 на відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » помічником начальника відділу - начальником відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » капітаном ОСОБА_3 за наявними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом молодшого сержанта Валентина ГОНЧАРА, встановленням факту відсутності в Позивача дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу, було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення N?267731 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень. Зміст постанови було доведено до Позивача та вручено копію. В своїй позовній заяві Позивач жодним чином не заперечує відсутність в нього дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу 07.06.2025 під час його виявлення в прикордонній смузі. Однак в позовній заяві стверджує, що в нього були військово-облікові документи та документи які посвідчують особу. Позивача було притягнуто до адміністративно-юрисдикційної діяльності за відсутність в нього в прикордонній смузі дозволу на в?їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу, а не за відсутність військово-облікових документів чи документів що посвідчують особу. Разом з цим, Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що він не мав наміру незаконно перетнути державний кордон, хоча відносно Позивача складався протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення за ст. 202 КУпАП.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позову наполягає.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч.2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003р. за №661-ІV(надалі - Закон №661-ІV).
Так, відповідно до ст.1 Закону №661-ІV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Згідно зі ст. 2 Закону №661-ІV, основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Приписами пп. 5, 9, 11 ст. 19 Закону №661-ІV визначено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; контроль за дотриманням прикордонного режиму.
У пп. 12-16 ст. 20 Закону №661-ІV передбачено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право, зокрема, вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснювати на підставах та в порядку, встановлених законодавством, візуальний огляд осіб, речей, товарів (вантажів), транспортних засобів (поверхнева перевірка), а так само особистий огляд затриманих осіб та огляд і, в разі потреби, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду життю і здоров'ю людини; тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях.
Систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб встановлює Положення про прикордонний режим, затверджене Постановою КМУ від 27.07.1998р. №1147(надалі - Положення №1147).
Так, у відповідності до Закону №661-ІV, Положення №1147, з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку КМУ встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
Відповідно до п. 5 Положення №1147, контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції.
Так, відповідно до пп. 2 п. 2 Положення №1147, контрольований прикордонний район, це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.
Відповідно до п. 7 Положення №1147, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Особи, зазначені у п. 7 та 8 Положення №1147, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення).
З метою отримання дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України».
Аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновку, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи, пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону, такий дозвіл видається відповідним органом Державної прикордонної служби за зверненням осіб із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України». Крім цього, період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ № 382070 від 07.06.2025 року 07.06.2025 о 15:00 годині на відстані близько 800 метрів від прикордонного знаку 1375, 1000 м. до лінії державного кордону, ділянка відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який порушив прикордонний режим, а саме перебував в межах прикордонної смуги без дозволу відповідного органу ДПСУ, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим від 27.07.1998 року, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУПАП.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, 07.06.2025 о 15:00 годині на відстані близько 800 метрів від прикордонного знаку 1375, 1000 м. до лінії державного кордону, ділянка відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який порушив прикордонний режим, а саме перебував в межах прикордонної смуги без дозволу відповідного органу ДПСУ, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим від 27.07.1998 року, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУПАП.
Постановою про накладення адміністративного стягнення № 267731 від 10.06.2025 року ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Частина перша статті 202 КУпАП передбачає відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду.
Відповідно до ч. 1 ст. 222-1 КУпАП, органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, невиконанням рішення про заборону в'їзду в Україну, порушенням порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в'їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (статті 202-203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в'їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення» від 18 вересня 2013 року за № 898 від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення мають право:
начальники органів охорони державного кордону, командири загонів морської охорони та їх заступники;
начальники відділів прикордонної служби, прикордонних застав та їх перші заступники;
коменданти прикордонних комендатур, оперативно-бойових прикордонних комендатур та їх перші заступники;
начальники підрозділів (відділень (груп) інспекторів прикордонної служби, відділень (груп) моніторингу обстановки, відділів спеціальних дій на воді) та командири (начальники) суден забезпечення, груп, кораблів, катерів і дивізіонів, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України або суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України;
старші змін прикордонних нарядів та їх помічники, старші прикордонних нарядів у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон або контрольних пунктах в'їзду-виїзду.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок органу (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів.
У силу приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
З позовної заяви вбачається, що доводи позивача зводяться до того, що він вказане адміністративне правопорушення не вчиняв, оскільки наміру порушувати прикордонний режим не мав, є особою, яка проживає у населеному пункті поруч з місцем виявлення, що на думку позивача не вимагає отримання ним відповідного дозволу ДПСУ на перебуванням у цій зоні.
Суд звертає увагу, що позивач не заперечує факт свого перебування в межах прикордонної смуги, але зазначав що прикордонна смуга не визначена відповідними знаками на місцевості.
При цьому з фото таблиці до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був затриманий у лісосмузі.
Втім, в супереч вимоги п. 7 Положення № 1147, відповідного дозволу, наданого органом ДПСУ на право перебування в межах прикордонної смуги, позивач не надав.
При цьому суд зауважує, той факт, що позивач перебував у межах прикордонної смуги, як особа, яка проживає у населеному пункті, який розташований неподалеку від прикордонної смуги, не звільняє його від обов'язку, мати при собі відповідний дозвіл на право там перебувати та на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби, зобов'язана його пред'являти.
Одночасно суд зауважує, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за незаконний перетин кордону, а за відсутність дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт, пропуск у прикордонну смугу, який виданий відповідним органом Державної прикордонної служби.
Вказане свідчить, що позивач не дотримався вимог, визначених пунктом 7 Положення № 1147, у зв'язку з чим у його діях був наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 202 КУпАП.
Інші доводи позивача, як на підставу для задоволення позову не заслуговують на увагу, оскільки спростовується дослідженими судом доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду відображеній в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд ухвалюючи рішення, враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи позивача у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи в заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Системний аналіз зазначеного, з урахуванням приписів статей 254, 258, 268, 276, 283 КУпАП, дають підстави суду дійти висновку, що доводи адміністративного позову не спростовують обставин справи, викладених в оскаржуваній постанові, а сама оскаржувана постанова винесена із дотриманням вимог чинного законодавства, як щодо розгляду справи, так і щодо змісту, а особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, було роз'яснено її права, передбачені статтями 63 Конституції України і 268 КУпАП, а факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП є доведеним.
Враховуючи описане вище, суд приходить до переконання, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою на те посадовою особою, стягнення накладено в межах санкції ч. 1 ст. 202 КУпАП, що відповідає загальним правилам накладення стягнення за адміністративне правопорушення та є мінімальним покарання згідно з санкцією статті.
Дослідивши в сукупності всі надані у справі докази, суд вважає, що представник відповідача при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Закону, а тому суд вважає прийняте рішення законним та обґрунтованим.
З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, а позов є безпідставним та не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАСУ за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки судом встановлено, що оспорювана постанова відповідає вимогам законодавства, то суд не знаходить підстав для її скасування, та відповідно не вбачає підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце знаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративне стягнення № 267731 від 10 червня 2025 року - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 18.12.2025 року.
Суддя: О.Я.Присакар