Номер провадження: 22-ц/813/7587/25
Справа № 522/23447/24
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Громік Р. Д.
19.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Глаговська Олена Вікторівна, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про забезпечення позову.
До Приморського районного суду м. Одеси 08.09.2025 року надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н.І. про забезпечення позову по цивільній справі №522/23447/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Глаговська О.В., про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, в якій просила:
1) накласти арешт на земельну ділянку з площею - 0,0245 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0014, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
2) заборонити державним реєстраторам, а також нотаріусам, та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії та проводити державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про:
- земельну ділянку з площею - 0,0245 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0014;
- земельну ділянку з площею - 0,0202 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0013;
- земельну ділянку з площею - 0,0447 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0012.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Н.І. про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов по цивільній справі №522/23447/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Глаговська О.В., про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора шляхом:
1) накладання арешту на земельну ділянку з площею - 0,0245 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0014, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
2) заборони державним реєстраторам, а також нотаріусам, та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії та проводити державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про:
- земельну ділянку з площею - 0,0245 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0014;
- земельну ділянку з площею - 0,0202 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0013.
В іншій частині заяви відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що предметом іпотеки є тільки одна земельна ділянка, яка ніяким чином не стосується права позивача, оскільки відсутні будь-які споруди взагалі, тим більше, які належали б позивачу.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частиною 1 ст. 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ч.ч.1, 3-7 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до абз. 1 ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Глаговської О.В. за №70795225 від 15.12.2023, яким було припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:54:005:0012, внаслідок поділу цієї ділянки, та зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137500:54:005:0013 площею 0,0202 га, та 5110137500:54:005:0014 площею 0,0245 га. за адресою АДРЕСА_1 .
Підставою позову позивач зазначає, що сторонам належить на праві власності по 1/2 частині земельної ділянки за вказаною адресою з кадастровим номером 5110137500:54:005:0012, пл..0,0447, яка була поділена на дві окремі земельні ділянки, проте він не давав згоду на її поділ, такий поділ здійснено без дотримання норм законодавства, без затвердження проектної документації, без згоди позивача і суміжних користувачів суміжних земельних ділянок, містить недостовірну інформацію щодо розташованого на ділянці житлового будинку, співвласниками якого є сторони, новоутворена земельні ділянка заходить на частину житлового будинку та фактично перекриває доступ до входу у будинок, що є порушенням прав позивача. Також зазначається, що після такого поділу 26.01.2024 відповідачка уклала договір іпотеки з ОСОБА_3 з метою створення перешкод у доступі до будинку.
Таким чином, оспорюється факт правомірності поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:54:005:0012, на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137500:54:005:0013 площею 0,0202 га, та 5110137500:54:005:0014 площею 0,0245 га.
При забезпеченні позову суддя бере до уваги те, що не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання майбутнього рішення суду.
Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі його задоволення з огляду на те, що наявні загрози порушення прав позивача на спірне майно шляхом відчуження даного майна на користь третіх осіб через укладання Іпотечного договору № 104 від 26.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для зобов'язання виконання Договору позики - повернення позики у розмірі 760 000 грн, строк виконання зобов'язання встановлено до 13.10.2025 року.
З матеріалів справи вбачається, що одна із спірних земельних ділянок з кадастровим номером 5110137500:54:005:0014 площею 0,0245 га є предметом забезпечення грошових вимог кредитора ОСОБА_3 як іпотекодержателя за договором іпотеки від 26.01.2024.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Вимога щодо обов'язкового надання позивачем доказів на підтвердження намірів відповідача про відчуження спірного майна, враховуючи наявність у нього права розпорядитися ним у будь-який момент, свідчила б про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 04.06.2025 у справі № 904/3993/19.
Суд також зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
З аналізу вищевикладеного у заяві про забезпечення позову слідує, що відчуження нерухомого майна, може суттєво утруднити виконання судового рішення та позбавити позивача ефективного механізму захисту своїх прав, оскільки існує реальна загроза того, що відповідач, іпотеко держатель, можуть розпорядитись спірним майном шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб, втому числі і державні реєстратори та/або вчинити дії щодо зміни відомостей об'єкта нерухомого майна тощо, що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідного нерухомого майна (держави в особі відповідного органу) в межах даної справи, без нових звернень до суду.
Також суд першої інстанції правильно врахував, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував, що необмежена можливість відповідача відчужити належне йому майно є беззаперечною обставиною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Вищевказане свідчить про те, що вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Суд першої інстанції вмотивовано вважав, що заходи забезпечення позову узгоджуються з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом в межах предмета позову, є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір є реальним, власником нерухомого майна є відповідачка, а відсутність обтяжень такого майна не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою при виконанні рішення суду в разі задоволення позовних вимог у даній справі.
Суд першої інстанції також правильно взяв до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, що невжиття власником об'єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об'єкт, не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником можливості вільно розпорядитись об'єктом нерухомості, якщо не вжити заходів забезпечення позову.
До того ж, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що вжиття заявлених заходів забезпечення позову щодо земельних ділянок, що виникли в результаті поділу, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів,
При цьому суд першої інстанції правильно вважав необхідним відмовити в частині клопотання щодо заборони державним реєстраторам, а також нотаріусам, та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії та проводити державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про: - земельну ділянку з площею - 0,0447 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:54:005:0012.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд є одним з аспектів доступу до правосуддя, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.
Разом з тим, суд врахував, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, є співмірними із заявленими позовними вимогами.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір щодо визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, фактично, щодо поділу земельних ділянок та перереєстрації права власності двох земельних за відповідачем ОСОБА_1 , з чим не погоджується позивач і вважає його права порушеними.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Питання щодо забезпечення позову вирішено судом першої інстанції по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 19 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева