Номер провадження: 11-кп/813/2781/25
Справа № 495/11627/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайсуду Одеської обл. від 21.11.2025, якою під час судового розгляду к/п №12023160000001038 від 15.07.2023 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бахмач, Бахмацького р-ну, Чернігівської обл., громадянина України, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 21.11.2025 під час судового розгляду к/п №12023160000001038 від 15.07.2023 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України було відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 19.01.2026 включно, з утриманням в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Мотивуючи своє рішення, суд зауважив, що в даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду та здійснення незаконного впливу на свідків у провадженні, обумовлені тим, що: останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який спричинив загибель чотирьох людей, в тому числі малолітньої особи, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами; судовий розгляд кримінального провадження наразі не завершений, процесуальні дії у справі не здійснюються у зв'язку із направленням матеріалів кримінального провадження до експертної установи для здійснення комісійних судових інженерно-транспортних (автотехнічних) експертиз; під час судового розгляду кримінального провадження може виникнути необхідність у повторному допиті свідків, внаслідок чого обвинувачений може здійснити незаконний вплив на даних осіб, схиляючи їх до зміни показань.
Окрім того, посилаючись на вимоги п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою з огляду на наступні обставини:
- поза увагою суду залишилось те, що невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини обумовлено не його наміром перешкоджати кримінальному провадженню, а намаганням встановити фактичні обставини справи, зокрема, позиція сторони захисту зводиться до того, що зіткнення автомобілів стало наслідком раптової розгерметизації шини лівого переднього колеса автомобіля «MAN»19.403 під керуванням ОСОБА_7 , яка настала внаслідок пневмовибуху, що призвело до того, що автомобіль втратив керованість та виїхав на зустрічну смугу руху, здійснивши наїзд на автомобіль «Toyota RAV4»; зазначені обставини підтверджуються також показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , який зауважив, що чітко бачив пневмовибух шини переднього лівого колеса автомобіля «MAN»;
- судом не було враховано того, що ОСОБА_7 має постійне місце роботи та проживання, за яким позитивно характеризується; має на утриманні неповнолітню дитину та дружину-інваліда 3-ї групи, якій необхідно систематично проходити стаціонарне лікування; має позитивну репутацію, є учасником бойових дій та має бойові відзнаки; раніше не судимий; після ДТП не покинув місце пригоди, дочекався прибуття працівників поліції, з якими співпрацював, надаючи показання;
- всупереч висновкам суду про існування ризику переховування ОСОБА_7 від суду, така можливість втечі в обвинуваченого була неодноразово та тривалий проміжок часу, проте будь-яких спроб втечі останній не вчиняв, натомість, його неявка в судове засідання 30.08.2023 була обумовлена хворобливим станом, неузгодженістю дій захисника із судом та введення захисником його в оману стосовно відсутності необхідності його прибуття;
- обвинувачений ОСОБА_7 вже тривалий час, а саме понад два роки, утримується під вартою, внаслідок чого можливо констатувати, що ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою; всі потерпілі та свідки вже понад рік як допитані, реальних підстав для повторного їх допиту на теперішній час не існує, а з 14.01.2025 по теперішній час судові засідання проводяться виключно задля продовження строку застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Позиція інших учасників провадження.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу сторони захисту представник ОСОБА_9 в інтересах потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зауважила на наступному:
- судом 1-ої інстанції було обґрунтовано враховано те, що ризики не зменшились та не зникли, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, який призвів до загибелі чотирьох людей, в тому числі малолітньої особи, за що передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5-ти до 10-ти років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3-х років;
- свою провину ОСОБА_7 не визнає; станом на теперішній час не відшкодував моральну шкоду, спричинену потерпілим, які є батьками загиблих та непрацездатними пенсіонерами; на теперішній час у кримінальному провадженні проводиться повторна комісійна судова інженерно-технічна експертиза за клопотанням сторони захисту.
З урахуванням викладених обставин, представник потерпілих ОСОБА_9 просить апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу суду 1-ої інстанції - без змін.
Учасники провадження в судове засідання апеляційного суду не з'явились, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_13 подав клопотання про проведення апеляційного розгляду без його участі у зв'язку із віддаленістю Білгород-Дністровської окружної прокуратури від Одеського апеляційного суду, запровадженням на території України військового стану, а також процесуальною зайнятістю.
Представник потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 просив апеляційний розгляд проводити без його участі, а також просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту та ухвалу суду 1-ої інстанції - залишити без змін.
При цьому, представник потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_9 в запереченнях на апеляційну скаргу просила апеляційний розгляд проводити без її участі.
Захисник ОСОБА_6 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про причини неприбуття не повідомив та жодних клопотань на адресу суду не подавав.
Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд провести без участі учасників процесу та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. знаходиться к/п №12023160000001038 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
За приписами ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності обґрунтованого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає передчасними твердження захисника ОСОБА_6 стосовно того, що зіткнення автомобілів стало наслідком раптової розгерметизації шини лівого переднього колеса автомобіля «MAN»19.403 під керуванням ОСОБА_7 , натомість, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Колегія суддів наголошує, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 дій, а також надавати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка його доведеності у відповідності до вимог закону буде надана лише за наслідками судового розгляду справи в суді 1-ої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Проте, всупереч твердженням сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення ризиків, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, пов'язаного із порушенням правил безпеки дорожнього руху, який призвів до загибелі чотирьох осіб, серед яких також малолітня дитина, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим - позбавлення волі строком від 5-ти до 10-ти років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3-х років, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за злочин, у вчиненні якого він обвинувачується.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень».
В даному контексті апеляційний суд критично оцінює посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце роботи, має на утриманні неповнолітню дитину та дружину-інвалід 3-ї групи, є учасником бойових дій та має бойові відзнаки, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених обставин захисником надано не було та в матеріалах, наявних у розпорядженні суду апеляційної інстанції, не міститься.
Водночас, апеляційний суд погоджується з доводами сторони обвинувачення стосовно існування в зазначеному кримінальному провадженні ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_7 на свідків у провадженні з метою схиляння їх до надання сприятливих для обвинуваченого показань, оскільки наразі судовий розгляд кримінального провадження не завершено та у суду може виникнути необхідність у проведенні повторного допиту свідків, при цьому, процедура отримання показань свідків зводиться до того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише показаннями осіб, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» слід розуміти як обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на все викладене вище у сукупності, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Отже, доводи захисника з приводу наявності підстав для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту апеляційний суд вважає безпідставними, натомість, більш м'які запобіжні заходи не здатні будуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на мотиви, викладені апеляційним судом вище.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
В контексті надання оцінки посиланням сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_7 вже тривалий час утримується під вартою та судові засідання проводяться виключно задля продовження строку застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що наразі судовий розгляд кримінального провадження не завершено з огляду на необхідність завершення проведення повторної комісійної судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи «Дослідження деталей транспортних засобів», призначеної судом за клопотанням сторони захисту, а також комісійної судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи за обставинами ДТП, внаслідок чого наразі матеріали кримінального провадження перебувають у розпорядженні експертних установ для проведення відповідних експертних досліджень та, як наслідок, процесуальні дії судом у кримінальному провадженні не здійснюються.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга сторони захисту підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 315, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 ,в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайсуду Одеської обл. від 21.11.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19.01.2026 включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4