Номер провадження: 22-ц/813/3641/25
Справа № 501/3531/22
Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Карташова О.Ю., Назарової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Сенс Банк»
на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2024 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства “Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
29 листопада 2022 року засобами поштового зв'язку АТ “Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ “Сенс Банк» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість розраховану на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором №661/Ф03.7/026 від 23 березня 2006 року у розмірі 2561,32 доларів США.
Позов обґрунтовано тим, що 23 березня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ “Сенс Банк» та
ОСОБА_1 було укладено зазначений вище кредитний договір, за умовами якого позичальник надав позичальниці у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15000 доларів США.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит, однак ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов'язання не виконала, в результаті чого виникла заборгованість.
Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2017 року у справі №501/2310/16-ц стягнуто з відповідачки на користь ПАТ “Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 28459,08 доларів США, що за курсом НБУ на день винесення рішення становить 770254 грн.
У зв'язку з не виконанням рішення суду за період з 09 серпня 2019 року по 08 серпня 2022 року у відповідачки виникла заборгованість, розрахована на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, яка становить 2561,32 доларів США.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.
В апеляційній скарзі АТ “Сенс Банк» просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
За доводами апеляційної скарги невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Крім цього, звертає увагу на необхідності врахування змін у законодавстві, які були запровадженні під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та у період дії воєнного стану.
В судовому засіданні представник скаржника АТ “Сенс Банк», адвокат
Борщенко К.Ю. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 23 березня 2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №661/Ф03.7/026 за умовами якого позивач зобов'язується надати відповідачеві кредит у сумі 15000 доларів США, а відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту. Проте, позичальник порушив умови Договору щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим банк був вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2017 року у справі №501/2310/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором №661/Ф03.7/026 від 23 березня 2006 в розмірі 28459,08 доларів США, що на день ухвалення рішення складає 770254 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2017 року у справі №501/2310/16-ц набрало законної сили 05 квітня 2017 року, тобто з цього дня у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, однак з позовом банк звернувся лише 07 грудня 2022 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена ст. 257 ЦК України, про застосування якої заявила відповідачка.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад " ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (провадження N 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, впостановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі N 646/14523/15-ц (провадження N 14591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 1410цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі N 912/1120/16 (провадження N 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18), вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за кредитним договором від 23 березня 2006 року у зв'язку з чим банк звернувся до суду з вимогою до неї про стягнення суми боргу.
Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2017 року у справі №501/2310/16-ц стягнуто з відповідачки на користь ПАТ “Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 28459,08 доларів США, що за курсом НБУ на день винесення рішення становить 770254 грн.
Отже, вказаним вище судовим рішенням встановлено наявність грошового зобов'язання відповідачки перед банком у розмірі 28459,08 доларів США, що за курсом НБУ на день його ухвалення становить 770254 грн та його порушення.
Зважаючи, що вказане вище рішення cуду відповідачкою не виконане, колегія суддів вважає, що є підстави для стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах N 910/16945/14 та N 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах N 905/2324/17 та N 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі N 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі N 127/15672/16 (провадження N 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі N 127/15672/16 (провадження N 14-254цс19).
Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за період з 09 серпня 2019 року по 08 серпня 2022 року 3 % річних склали 2561,32 долари США (а.с. 15).
З цим позовом банк звернувся до суду 28 листопада 2022 року, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02 квітня 2020 року.
За наслідками розгляду справи N 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила висновок, що саме з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі N 167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом із тим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває станом на теперешній час.
Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 28 листопада 2022 року (дата звернення банку до суду з цим позовом) діяв на усій території України, позивач звернувся із вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.
Разом з цим, згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тому, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року.
Відтак, банк наділений правом вимоги до відповідачки на суму, що становить
2173,04 доларів США, яка обраховується з 09 серпня 2019 року по 23 лютого 2022 року.
Наведеного вище суд першої інстанції належним чином не урахував, та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні суду.
Так, суд першої інстанції залишив поза увагою, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду потрібно скасувати, та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 262,20 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) 3% річних за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 2 173,04 дол. США.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 262,20 грн.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова