Справа № 135/692/25
Провадження № 22-ц/801/2476/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошина Т. В.
Доповідач:Матківська М. В.
19 грудня 2025 рокуСправа № 135/692/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Берегового О. Ю., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалила суддя Волошина Т. В.,
Рішення ухвалено у відсутності сторін у м. Ладижині Вінницької області
Повний текст рішення складено 22 вересня 2025 року,
Встановив:
У травні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року на загальну суму 19 800,00 грн.
Позов мотивований тим, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , шляхом підписання електронним підписом (вчиненим одноразовим ідентифікатором), був укладений кредитний договір № 23.02.2024-100000325, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 42 дні.
На виконання умов договору ТОВ «Споживчий центр» перерахувало позичальнику грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
Позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 19 травня 2025 року виникла заборгованість на загальну суму 19 800,00 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 9800,00 грн.
З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 19 800,00 грн., а також судові витрати, що складаються із 2422,40 грн. судового збору.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року у розмірі 19 800,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 2422,40 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ТОВ «Споживчий центр» відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, відповідач ОСОБА_1 кредитний договір № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року з ТОВ «Споживчий центр» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував.
Матеріали справи містять копію договору № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.
При ухваленні рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що на момент розгляду справи відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування коштів відповідачу від ТОВ «Споживчий центр» за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року та отримання саме відповідачем цих коштів.
Оскільки надані позивачем до суду електрона копія кредитного договору № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року з додатками, ним взагалі не підписана, а належних доказів отримання та використання грошових коштів відповідачем позивач не надав, то позовні вимоги є недоведеними.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що поданій апеляційній скарзі відповідач також просить зобов'язати позивача ТОВ «Споживчий центр» на підставі ч. 6 ст. 95 ЦПК України надати для дослідження під час судового розгляду оригінали електронних доказів, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: електронний варіант письмового доказу: кредитний договір № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, укладений між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» з додатками, оформлений відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання має бути подане в строки, визначені частинами другою та третьою ст. 83 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 83 ЦПК України, позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зобов'язані подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України, у клопотанні про витребування доказів мають бути зазначені вжиті особою заходи для самостійного одержання відповідного доказу, докази вжиття таких заходів та/або причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
За таких обставин у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів слід відмовити, оскільки відповідач не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про витребування зазначених доказів, а також до апеляційного суду не надано доказів неможливості подання такого клопотання та витребування відповідних доказів у суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 23.02.2024-100000325, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «Е497» (а. с. 8 - 13).
Згідно заявки, яка є невід'ємною частиною договору, сума кредиту становить 10 000,00 грн. строком на 42 дні з дати його надання, дата повернення - 04 квітня 2024 року. Первинний період користування кредитом - 14 днів з дня його надання (надалі - «первинний період»). Черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду (надалі - «черговий період»). Ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 2,0 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового траншу включно; «Стандарт» - фіксована незмінна у розмірі 2,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ». Розміри вказаних процентних ставок не можуть бути збільшено в односторонньому порядку. В заявці позичальником ОСОБА_1 вказано картковий рахунок, на який слід перерахувати кошти: 5355-28ХХ-ХХХХ-9520 (а. с. 11 - 12).
Інформаційне повідомлення, яке є додатком до договору, містить контактну інформацію позичальника: номер телефона, місце його роботи, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (а. с. 13).
У пункті 18 заявки кредитного договору та пункті 18 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору вказано, що способом ідентифікації та верифікації споживача є отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ (а. с. 11 зворотна сторона, а. с. 12 зворотна сторона).
Позивачем надано інформацію з системи BankID НБУ, яка містить інформацію позичальника: номер телефона, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер (а. с. 7).
Підтвердження укладання кредитного договору № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року міститься на а. с. 13 зворотна сторона.
Одночасно з підписанням цього договору сторонами також було підписано паспорт споживчого кредиту. Згідно з копією паспорта споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 10 000,00 грн., зокрема, тип кредиту, сума ліміту, строк кредитування, процентна ставка, тип процентної ставки; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором (а. с. 14-15).
Кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн. відправлені ОСОБА_1 23 лютого 2024 року о 07:22 за допомогою платіжної системи «LIQPAY» шляхом зарахування на карту НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 17).
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 19 800,00 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн.; заборгованості по процентам в розмірі 9800,00 грн. (а. с. 16)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 23 лютого 2024 року у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 42 календарних дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 23.02.2024-100000325 на суму 10 000,00 грн. Сторонами було погоджено процентні ставки за різні періоди дії договору. З урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі - 19 800,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн. та заборгованості по процентам в розмірі 9800,00 грн.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Відповідач ОСОБА_1 стверджує, що кредитний договір № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, із ТОВ «Споживчий центр» в електронній формі, ним не укладався та не підписувався, а електронний підпис чи кваліфікований електронний підпис він не отримував.
Зазначені доводи відповідача апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Судом встановлено, що 03 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 23.02.2024-100000325, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «Е497» (а. с. 8 - 13).
При позовній заяві додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Зазначені відомості містять номер телефона, а також серію, номер паспорта, коли і ким виданий; індивідуальний податковий номер; адресу фактичного місця проживання та зареєстрованого місця проживання (а. с. 7).
Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20 вересня 2022 року № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.
З урахуванням наведеного, встановивши, що без вчинення відповідачем зазначених дій кредитний договір не був би укладений, колегія суддів доходить висновку, що такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, його укладення у запропонований спосіб повністю відповідало внутрішній волі відповідача, а тому доводи апеляційної скарги щодо неукладення кредитного договору підлягають відхиленню як необґрунтовані.
При цьому апеляційний суд критично розцінює заперечення факту отримання коштів за договором, адже з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за кредитним договором, відповідач такий договір належним чином у судовому порядку не оспорив.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність якого регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Тому такий доказ, як виписка з рахунку позичальника на підтвердження отримання ним кредитних коштів, позивач об'єктивно позбавлений можливості надати, оскільки не є емітентом банківських послуг, в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Позивач ТОВ «Споживчий центр» з урахуванням перерахування коштів на банківську карту банком-емітентом якої є АТ «ПУМБ», не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки він не є банком.
На підтвердження факту перерахування коштів позивач надав усі можливі за таких обставин докази перерахування коштів, а саме: квитанцію LIQPAY про видачу коштів за договором № 23.02.2024-100000325 у сумі 10 000,00 грн.; номер платіжного інструмента: 535528*20 (а. с. 17)
Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року, відповідач ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема - виписки з власного банківського рахунку, доступ до якої він має як клієнт банку-емітента платіжної картки АТ «ПУМБ», або довідки про відсутність у нього такого рахунку на момент укладення договору та перерахування коштів.
Колегія суддів вважає, що така процесуальна поведінка відповідача не відповідає принципам добросовісності, відкритості та поваги до інших учасників процесу і суду. Вона не спрямована на сприяння суду у своєчасному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи й справедливому вирішенні спору, а свідчить про намагання уникнути виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором № 23.02.2024-100000325 від 23 лютого 2024 року не виконав, у зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіО. Ю. Береговий
В. В. Сопрун