18 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 462/981/25
Провадження № 22-ц/820/2046/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представниці позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2025 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування (далі - Орган опіки та піклування), про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
ОСОБА_1 зазначив, що сторони мають дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 січня 2022 року визначено місце проживання сина ОСОБА_4 разом із позивачем. У свою чергу, відповідачка разом із дочкою ОСОБА_5 виїхала за кордон. Понад два роки ОСОБА_3 не здійснює виховання та утримання сина, не виконує свої батьківські обов'язки, не виявляє турботу про його фізичний і духовних розвиток, не проявляє цікавість до його навчання, не забезпечує сина необхідним базовим і медичним доглядом, не створює умови для розвитку його здібностей, не надає йому доступу до культурних і духовних цінностей, не готує сина до самостійного життя. Позивач утримує та виховує сина ОСОБА_4 самостійно, а встановлення цього факту необхідне позивачу для отримання відстрочки від призову на військову службу.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2025 року в позові відмовлено.
Суд керувався тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, оскільки встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини, наприклад щодо позбавлення батьківських прав тощо.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , а встановлення цього факту необхідно позивачу для належного захисту прав дитини, реалізації соціальних прав, пов'язаних із самостійним вихованням дитини та отримання відстрочки від мобілізації. ОСОБА_1 не може встановити факт самостійного виховання та утримання дитини в інший спосіб, окрім звернення до суду з відповідним позовом. Позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, внаслідок чого позивач не заявляє такий позов. Оскільки встановлення судом указаного факту породить юридичні наслідки, тобто виникнення особистого та майнового права позивача, то ним обрано належний спосіб захисту цього права. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування не подали відзив на апеляційну скаргу.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2019 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом із матір'ю ОСОБА_3 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 січня 2022 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 разом із неповнолітнім ОСОБА_4 проживають по АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 навчається у Відокремленому структурному підрозділі «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України».
Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування не надала письмовий висновок щодо розв'язання спору між сторонами. Водночас із листа цієї адміністрації від 9 грудня 2025 року №178660 слідує, що ОСОБА_3 не усунулася від виконання батьківських обов'язків, а неповнолітній ОСОБА_4 висловив свою думку щодо проживання з батьком і підтримання зв'язків з матір'ю.
Відсутність письмового висновку Органу опіки та піклування щодо розв'язання спору не є перешкодою для розгляду справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).
За змістом статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
В силу статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Із положень пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України слідує, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань щодо виховання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо.
Водночас право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).
Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).
Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Одним із видів цивільного судочинства є окреме провадження, в якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року (справа №320/948/18) зазначила, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, наявність між учасниками цивільних відносин спору про право виключає судовий розгляд справи у порядку окремого провадження. Такі справи розглядаються у порядку позовного провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року (справа №523/14489/15-ц) сформульовано правовий висновок про те, що у справах позовного провадження юридичні факти належать до предмета доказування та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Вимога про встановлення юридичного факту може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення юридичного факту у справі позовного провадження є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування такого факту має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах позовного провадження, а лише підставою для вирішення такої справи.
Із матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 виник спір щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Цей спір підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини не є ефективним способом захисту порушеного права, внаслідок чого позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про належність обраного ОСОБА_1 способу захисту цивільного права не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з неефективністю обраного ним способу захисту цивільного права, то суд апеляційної інстанції не дає правову оцінку іншим доводам апеляційної скарги.
3. Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Колієв С.А.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 48