Справа № 607/17246/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/397/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строків тримання під вартою
19 грудня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №11-кп/817/397/25 за апеляційними скаргами прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року задоволено частково клопотання прокурора, продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 23:59 год 05 лютого 2026 року з визначенням застави - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень та покладення на обовинуваченого обов?язків, передбачених частиною п?ятою статті 194 КПК України у разі її внесення .
Прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою продовжити строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 без визначення розміру застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що: визначення застави у даному кримінальному провадженні є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки метою застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 є забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання реальним ризикам переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Вказує на те що ризик переховування ОСОБА_7 від суду є високим, оскільки обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого умисного злочину, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна, а також у вчиненні кількох тяжких умисних злочинів, за які альтернативні види покарання законом не передбачені.
Посилається на обставини, які свідчать про можливість втечі ОСОБА_7 , зокрема те, що його син та дружина тривалий час перебувають за кордоном та з огляду на вік-65 років, він не є військовозобов'язаним, а отже має можливості виїзду з України, зокрема й за підробленими документами, а також на наявність технічних навичок у ОСОБА_7 , що дає змогу припускати можливість уникнення контролю за допомогою електронного засобу стеження.
Звертає увагу на те, що обсяг та характер інкримінованих ОСОБА_7 діянь - багатоепізодові злочини, пов'язані з вимаганням коштів, учинені способом підвищеної суспільної небезпеки, упродовж тривалого часу, після ретельної підготовки - свідчать про стійкість його злочинної поведінки та наявність реальних ризиків учинення нових правопорушень у разі звільнення.
Додатковим підтвердженням підвищеної суспільної небезпеки обвинуваченого прокурор вважає результати обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , під час якого вилучено: 20 боєприпасів, гранату Ф-1, вибухову речовину - бездимний порох, що не виключає наявність інших прихованих вибухових речовин чи пристроїв.
Наголошує, що події, у яких обвинувачується ОСОБА_7 , набули значного суспільного резонансу, широко висвітлювалися у ЗМІ, що посилює ризики тиску на учасників процесу та необхідність застосування до нього більш суворого запобіжного заходу.
На думку прокурора, визначення застави є передчасним, необґрунтованим і таким, що не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу, оскільки у випадку її внесення обвинувачений може впливати на потерпілих і свідків шляхом погроз, може ухилятися від суду, продовжувати злочинну діяльність.
Звертає увагу, що застосування застави як альтернативи триманню під вартою є непропорційним, враховуючи спосіб та характер інкримінованих ОСОБА_7 правопорушень, а тому вважає необхідністю продовження тримання під вартою обвинуваченого без визначення застави.
Не погоджуючись із визначеним розміром застави, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 також подав апеляційну скаргу, у якій просить зменшити її з 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: 908 400 грн. до 80 прожиткових мінімумів, що становить 233 600 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що обвинувачений уже понад два роки перебуває під вартою, вважає що суд першої інстанції неодноразово продовжував строк тримання під вартою без належного мотивування та без оцінки доводів сторони захисту, досудове розслідування завершено, судовий розгляд триває понад рік, тому суворість запобіжного заходу повинна зменшуватись.
Стверджує, що визначена застава є завідомо непомірною для обвинуваченого, оскільки дорівнює фактично всім його доходам за життя та не враховує його майновий стан, репутацію, наявність утриманців і позитивні характеристики. Наголошує на тому, що суд безпідставно визнав існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені доказами. Вважає що прокурором не доведено реальність ризиків переховування, незаконного впливу на свідків чи перешкоджання кримінальному провадженню ОСОБА_7 .
Звертає увагу на тяжкий та такий, що суттєво погіршується, стан здоров'я ОСОБА_7 , наявність у нього хронічних серцево-судинних та бронхолегеневих захворювань, які потребують системного стаціонарного лікування, що в умовах тримання під вартою забезпечити неможливо. Зазначає, що застава у такому розмірі фактично позбавляє обвинуваченого доступу до необхідної медичної допомоги.
Посилається на міцні соціальні зв'язки обвинуваченого: наявність постійного місця проживання, дружини, дітей і онуків, догляд за матір'ю похилого віку, позитивні характеристики, активну громадську позицію, легальне володіння зброєю, відсутність фактів переховування та належну процесуальну поведінку.
У зв'язку з викладеним захисник вважає що визначений розмір застави є необґрунтованим, таким, що не відповідає реальним ризикам та є надмірно обтяжливим, і просить зменшити її до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу з мотивів у ній викладених та заперечив проти задововлення апеляції строни захисту, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану ними скаргу та щодо задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних міркувань.
На розгляді у Тернопільському міськрайонному суді перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020210000000115 від 11 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 (незаконному придбанні, зберіганні та носінні бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу), ч. ч. 1, 2 ст. 263-1 (незаконному виготовленні вибухових пристроїв та незаконному повторному виготовленні вибухових пристроїв), ч. 2 ст. 189 ( вимозі передачі чужого майна, з погрозою вбивства та насильства над близькими родичами потерпілого за попередньою змовою групою осіб,) , ч, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 189( вимозі передачі чужого майна, з погрозою вбивства та насильства над близькими родичами потерпілого пошкодження їх майна, вчиненого повторно, за попередньою змовою, в умовах воєнного стану), ч. 2 ст. 194 (умисному пошкодженні чужого майна) КК України.
Місцевий суд продовжуючи щодо обвинуваченого строк тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. виходив з того, що ризики його переховування обвинуваченого від суду, знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення, які були встановлені при вирішенні питання про застосування щодо нього вказаного запобіжного заходу не зменшились та продовжують існувати й на даний час та вони виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого з огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.ч.1,2 ст.263-1, ч.2 ст.189, ч.2 ст.28 ч.4 ст.189, ч.2 ст.194 КК України, одне з яких є особливо тяжким злочином та за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, тому, усвідомлюючи тяжкість вчинених злочинів та вид покарання, яке йому загрожує, ОСОБА_7 може умисно переховуватись; перебуваючи на волі, він може незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, оскільки на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, здійснюється дослідження письмових та речових доказів. ОСОБА_7 відомі місця проживання потерпілих та свідків, а відтак останній як особисто так і через третіх осіб може незаконно впливати на них з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань або умисного ухилення ними від явки до суду для надання показань, що може негативно вплинути на стан судового розгляду; також ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які залишаються не відшуканими та мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема встановлення особи у співучасті з якою ОСОБА_7 вимагав грошові кошти у потерпілої; спосіб вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень вказують на те, що ОСОБА_7 може бути причетний до інших злочинів, вчинених аналогічним способом; крім того ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, яким передувала підготовка до їх вчинення та їх подальше приховування, а тому, за таких обставин, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України є цілком ймовірним; також ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні багатоепізодних кримінальних правопорушень, пов'язаних з вимаганням грошових коштів, способом підвищеної суспільної небезпеки, інкриміновані кримінальні правопорушення вчинені у різний довготривалий проміжок часу, в результаті ретельної підготовки та планування, що свідчить про стійкість протиправної поведінки особи обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку, однак із врахуванням тривалості даного запобіжного заходу, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, обставини вчинення кримінальних правопорушень, матеріальне становище обвинуваченого, характеризуючі дані, тяжкість правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 вірно визначив заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. А також в разі внесення застави, ухвалив покласти на обвинуваченого обов'язки, що визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Також суд урахував дані про особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я , те, що будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою на даній стадії процесу не встановлено, крім того на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, здійснюється дослідження письмових та речових доказів, тому прийшов до висновку щодо неможливості застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу. З наведеним погоджується і колегія суддів.
Доводи прокурора щодо безпідставного визначення судом розміру застави не заслуговують на увагу, оскільки невизначення застави є правом, а не обов'язком суду. В оскаржуваній ухвалі належним чином оцінено наявність та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та тривалість дії запобіжного заходу, тому висновок про можливість запобігти їх настанню шляхом застосування тримання під вартою з альтернативою застави у максимально допустимому розмірі є обґрунтованим. Окрім того суд вірно врахував те, що обвинувачений є раніше не судимою особою, а також ненаведення прокурором у клопотанні нових обставин на підтвердження існуючих ризиків, які з плином часу в певній мірі втратили свою актуальність.
Посилання прокурора на тяжкість злочинів не може бути самостійною підставою для незастосування застави, що неодноразово підкреслювалось ЄСПЛ у свої рішеннях. Суд вірно зазначив, що тяжкість обвинувачення є лише одним із критеріїв, і вона була врахована при визначенні саме високого, максимального розміру застави.
Перевіряючи твердження захисника щодо необгрунтованості підозри ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованих йому злочинів, колегія суддів виходить з того що її існування було предметом неодноразової перевірки під час застосування щодо нього вказаного запобіжного запобіжного заходу та його продовження як на стадії досудового слідства так і під час судового розгляду та на даний час є всі підстави стверджувати про те що зібрані органом досудового розслідування докази можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому що він міг вчинити ці злочини, а обставини, які характеризують особу ОСОБА_7 не зможуть в достатній мірі запобігти настанню існуючих ризиків та забезпечити належну процесуальну поведінки підозрюваного шляхом застосування до обвинуваченого тримання під вартою з альтернативою застави у меншому розмірі з огляду на тяжкість злочинів, суворість покарання, спосіб їх вчинення та інші вищенаведені обставини.
Доводи захисника щодо непомірного та необґрунтованого визначення розміру застави, не заслуговують на увагу, оскільки суд повно та всебічно дослідив як обставини справи, характер, спосіб вчинення злочинів, їх кількість, так і дані особу обвинуваченого, його майновий стан, розмір заподіяних збитків та дійшов аргументованого висновку про необхідність застосування застави саме у максимальному передбаченому законом розмірі, врахувавши як тяжкість інкримінованих злочинів, так і суспільну небезпечність діянь та особи обвинуваченого, що відповідає ч. 5 ст. 182 КПК України.
Посилання захисника на незадовільний стан здоров'я та соціальні зв'язки обвинуваченого також були враховані судом, однак він вірно виходив з того що вони не зменшують наявних ризиків .
Отже, підстав для задоволення апеляційних скарг прокурора та захисника обвинуваченого, та відповідно скасування оскаржуваної ухвали суду про продовження щодо ОСОБА_7 строку тримання під вартою із визначенням розміру застави та покладенням на нього обов'язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді