Справа №464/7420/24 Головуючий у 1 інстанції:Горбань О.Ю.
Провадження №22-ц/811/2464/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
19 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
за участі в судовому засіданні представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Горбань О.Ю. від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Львівського міського округу Петелька Ігор Васильович про визнання договору дарування недійсним, -
рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 02 червня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Львівського міського округу Петелька Ігор Васильович про визнання договору дарування недійсним - залишено без задоволення.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 02 червня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо стану здоров?я ОСОБА_4 на момент укладення договору дарування. Факт похилого віку (89 років), наявність хронічних захворювань (проблеми зі шлунком, тиском), постійний прийом ліків, обмеження у пересуванні (після перелому стегна у 2017 році) та потреба у сторонньому догляді (який здійснював позивач) є істотними обставинами, які могли впливати на її здатність усвідомлювати значення своїх дій. Показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_4 «забувалась» та «недочувала», що могло вплинути на її усвідомлення дій, не були належним чином враховані судом, який лише констатував їх наявність, але не надав їм правової оцінки у контексті здатності дарувальниці до вільного волевиявлення. Також, суд не врахував той факт, що ОСОБА_4 померла через три місяці після укладення договору дарування, що може свідчити про значне погіршення її стану здоров?я на момент вчинення правочину. Вказує, що твердження позивача про можливе перебування матері під медикаментозною дією та психологічний тиск з боку відповідачки не були належним чином спростовані чи досліджені судом, який обмежився лише висновком нотаріуса про відсутність перешкод для укладення договору. Суд не проаналізував повно взаємозв'язок між станом здоров'я ОСОБА_4 та її здатністю до свідомого волевиявлення. Крім того, позивач, як син, який здійснював догляд за матір'ю, має право на обізнаність щодо її майнового стану. Необізнаність позивача про намір матері подарувати квартиру, враховуючи її стан здоров'я, могла б бути додатковою ознакою того, що дарувальниця не діяла повністю вільно та усвідомлено, або ж на неї чинився певний вплив.
В судове засідання окрім представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , решта учасників справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 про відкладення судового засідання з підстав участі адвоката в слідчих діях за межами Львівської області, колегія суддів вважала безпідставними та відхилила, зважаючи на те, що будь-яких доказів на його підтвердження подано не було, а також враховуючи те, що як позивачу, так і представнику було відомо про судове засідання, оскільки розгляд справи було призначено заздалегідь. Окрім цього, позивачем не наведено будь-яких доказів неможливості особистої явки в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позову заяву, письмових пояснень, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, ст.ст.203, 215, 230 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81-82, 89, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» та відмовляючи у задоволенні позову, - виходив з того, що 05.04.2024 між ОСОБА_4 та її правнучкою ОСОБА_1 укладено договір дарування двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського округу Петелька І.В. Зазначені обставини підтверджуються копією договору дарування від 05.04.2024, копією витягу з Державного реєстру речових прав, копією витягу з реєстру територіальної громади. З витягу з Державного реєстру речових прав квартира АДРЕСА_2 належить відповідачці ОСОБА_1 , дата і час реєстрації 05.04.2024, 13:54:28. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 89 років, тобто, через три місяці після укладення договору дарування та реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 . Матеріалами справи підтверджується, що умови договору дарування погоджені ОСОБА_4 та відповідачкою, затверджені їх підписами, посвідчено нотаріусом і зареєстровано в реєстрі. ОСОБА_4 при підписанні договору ознайомилась з його умовами, мала можливість не погодитись чи відмовитись від укладання договору ще в присутності нотаріуса, проте оспорюваний договір був нею підписаний в присутності нотаріуса. Жодних сумнівів стосовно сприйняття ОСОБА_4 реальних обставин справи у суду не виникало, незважаючи на доводи позивача про похилий вік дарувальниці, про її незадовільний стан здоров'я, приймання нею ліків. Отже, при підписанні договору дарування ОСОБА_4 діяла свідомо. Доводи позивача про власну необізнаність про намір його матері, за якою він доглядав, подарувати власну квартиру не підтверджують тих обставин, які підлягають доказуванню в даному спорі, оскільки свідчить лише про те, що ОСОБА_4 в силу свого віку хоч і мала низьку захворювань, натомість вирішила не повідомляти свого сина про укладення договору дарування, що в жодній мірі не свідчить про те, що в момент укладення такого договору ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій чи була введена в оману відповідачкою чи нотаріусом щодо істотних умов правочину. Із змісту оспорюваного договору вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз'яснено сторонам всі умови укладення договору, момент набуття права власності на предмет договору, текст договору сторонами прочитано особисто, його зміст зрозумілий та відповідає їх волі. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 ствердила, що з ОСОБА_4 спілкувалась по телефону, остання її вітала і висловлювалась про бажання подарувати квартиру правнучці, з якою свідок перебуває у дружній відносинах. Показала, що жодних сумнівів про неадекватність ОСОБА_4 через похилий вік у неї не виникало. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 ствердила, що позивач є її двоюрідний брат. Вказала, що ОСОБА_4 до травня 2024 року самостійно пересувалась по квартирі, скаржилась на незадовільний стан здоров'я, зокрема, шлункові болі, останнім часом почала «забуватись». Вказала, що у матері з сином, позивачем по справі, були гарні відносини, на думку свідка необхідності подарувати квартиру правнучці не було. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що спілкувалась з ОСОБА_4 один раз, їй відомо, що позивач доглядав за своєю матір'ю. Вважає, що оскільки ОСОБА_4 в силу свого віку недочувала, тому могла не усвідомлювати значення своїх дій. При вирішенні даного спору суд прийшов до висновку, що доводи позивача про вчинення правочину під обманом є безпідставними і не знайшли свого підтвердження. Крім того, позивачем не надано суду жодних достатніх доказів в підтвердження обставин того, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 неправильно сприймала предмет чи інші істотні умови правочину, знаходилась під дією медичних препаратів, які б могли змінити її свідомість, вплинули на її волевиявлення, була під тиском чи введена в оману щодо істотних умов укладеного правочину чи мала на меті укласти інший правочин. Крім того, позивачем не заявлялись клопотання про призначення психіатричної експертизи про психічний стан ОСОБА_4 , остання не знаходилась на обліку у психоневрологічному чи наркологічному диспансерах, не приймала препарати, які б могли своєю дією дезорієнтувати матір позивача чи пригнічувати її волю, впливати на сприйняття обставин. Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про недійсність договору дарування квартири, укладеного 05.04.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Львівського міського округу Петелька Ігор Васильович про визнання договору дарування недійсним, в якому просив:
-визнати договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05.04.2024 між ОСОБА_4 та відповідачкою, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського округу Петелька І.В. недійсним
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за життя ОСОБА_4 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 матір позивача ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2024. До кола спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_4 увійшов її син - ОСОБА_3 , позивач по справі. Оформляючи документи для прийняття спадщини позивачу стало відомо, що 05.04.2024 його матір ОСОБА_4 подарувала вказану квартиру відповідачці, його онучці. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського округу Петелька І.В. Проте, його матір через свій похилий вік і захворювання не могла добровільно подарувати квартиру, не могла усвідомлювати значення своїх дій. Вказану інформацію можуть підтвердити свідки, які були присутні на той момент в квартирі і відзначали повну дезорієнтацію спадкодавця і відсутність усвідомлення власних дій. У зв'язку з наведеним, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов'язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
Аналізуючи зміст статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Пунктом 20 даної Постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину
Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - 05.04.2024 року між ОСОБА_4 та її правнучкою ОСОБА_1 укладено договір дарування двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського округу Петелькою І.В.
Відповідно до ч.11 Договору дарування сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їхнім інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому; вони однаково розуміють значення правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на правочині.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, при його посвідченні нотаріусом роз'яснено сторонам всі умови укладення договору, момент набуття права власності на предмет договору, текст договору сторонами прочитано особисто, його зміст зрозумілий та відповідає їх волі.
Відтак, умови договору дарування погоджені ОСОБА_4 та відповідачкою, затверджені їх підписами, посвідчено нотаріусом і зареєстровано в реєстрі.
З витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить відповідачці ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже через три місяці після укладення договору дарування та реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Частиною першою та частиною другою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано судам обох інстанцій жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в підтвердження доводів позову та апеляційної скарги, зокрема того, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 неправильно сприймала предмет чи інші істотні умови правочину, знаходилась під дією медичних препаратів, які б могли змінити її свідомість, вплинули на її волевиявлення, була під тиском чи введена в оману щодо істотних умов укладеного правочину чи мала на меті укласти інший правочин. Також, позивач не заявляв будь-яких клопотань про витребування доказів, призначення експертиз, тощо.
Таким чином, колегія судів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про недійсність договору дарування квартири, укладеного 05.04.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Крім того, слід вказати і про те, що оспорюваним договором не було і не могло бути порушено будь-яких прав та законних інтересів позивача, оскільки на час укладення оспорюваного договору будь-яких прав на оспорювану квартиру у позивача не було. Власником, співвласником квартири він на той час не був, тобто відчуження квартири на обсяг його прав не вплинуло. Мати ж позивача оспорюваний договір за життя не оспорювала, з позовом до суду про визнання його недійним не зверталась.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 02 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра