Справа №459/1344/15-ц Головуючий у 1 інстанції:Грабовський В.В.
Провадження №22-ц/811/3967/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
19 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретар: Чиж Л.М.,
за участі в судовому засіданні в залі суду: відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , в режимі відео конференції: позивача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області в складі судді Грабовського В.В. від 08 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 08 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.05.2013 року в розмірі 5000 доларів США, що еквівалентно 117 500 (сто сімнадцять тисяч п'ятсот),00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.10.2013 року в розмірі 3000 доларів США, що еквівалентно 70 500 (сімдесят тисяч п'ятсот),00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф в розмірі 190 937 (сто дев'яносто тисяч дев'ятсот тридцять сім), 50 грн. та відсотки за користування коштами в сумі 135 125 (сто тридцять п'ять тисяч сто двадцять п'ять),00 грн. за договором позики від 10.05.2013 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф в розмірі 189 292 (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті дев'яносто два), 50 грн. та відсотки за користування коштами в розмірі 63 450 (шістдесят три тисячі чотириста п'ятдесят),00 грн. за договором позики від 10.10.2013 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних - 5 896 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість),88 грн.
Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 .
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 червня 2015 року - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 червня 2015 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вважає рішення незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що відповідно до договору позики від 10.05.2013 року повернула на той час всю суму боргу та сплатила всі відсотки. Аналогічно з договором від 10.10.2013 року. Стверджує, що щодо виконання зобов'язань за договором від 10.10.2013р., то вказану суму в розмірі 3 000 доларів США повернула за вказівкою ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , які йому, як виявилось, і фактично належали, а ОСОБА_3 лише організував цю фінансову операцію як колишній банківський працівник. Про те, що відповідачка повернула вказаних 3 000 доларів США ОСОБА_4 і не має будь-яких невиконаних зобов'язань по договору від 10.10.2013р., останній підтвердив особистою розпискою, яку додала до заяви про перегляд заочного рішення. Таким чином, у суду не було підстав для стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_3 ,.і названих коштів в сумі 3 000 доларів США, що визначені в еквіваленті 70 500,00 грн., як і відсотків за цим договором. Вказує, що вже надані нею докази про повернення 3 000 доларів США і відсутність інших невиконаних зобов'язань за цим договором, слугували підставою для скасування заочного рішення та призначення розгляду справи в загальному провадженні. Таким чином, вважає, що дані обставини вказують на незаконність стягнення з неї на користь ОСОБА_3 5 000 доларів США (еквівалент 117 500,00 грн.) та 135 125,00 грн. відсотків за цим договором від 10.05.2013р., розмір яких навіть більший від самого тіла позики. Аналогічно, вважає, безпідставним є стягнення з відповідачки 3 000 доларів США (еквівалент 70 500,00 грн.) та 63 450,00 грн. відсотків за договором позики від 10.10.2013р., який завершився 10.12.2013р. Зазначає, що незаконність оскаржуваного заочного рішення в частині стягнення відсотків та невідповідність полягає у тому, що значна сума цих відсотків нарахована і стягнена судом поза межами строку дії договору позики, що є неприпустимим відповідно до правового висновку ВП ВС, викладеного у постанові по справі №149/1499/18. Вказує, що згідно позовними вимогами розміри штрафу по двох договорах є значно більшими від суми позики та відсотків по них. Як вбачається з доданого до позову розрахунку штрафу за договором позики від 10.10.2013р., строк якого закінчився 10.12.2013р., такий нарахований поза межами річного строку позовної давності, передбаченої п.1 ч.2 ст.258 ЦК. Також, як вбачається із матеріалів справи, такий штраф розрахований із ставки 0,5 % за кожен день прострочення, а відтак суд не визначив правову природу цього штрафу. Таким чином, суд стягнув названі суми в якості штрафу, проте фактично мова йде про пеню, так як йдеться про неустойку за кожен день прострочення, а не разовий штраф в процентному відношенні від суми боргу, що привело до збільшення такого розміру штрафу, вирахуваного не в процентному відношенні до суми боргу, а за кожен день прострочки. Відтак, вказує, що суд не перевірив механізм нарахування цієї неустойки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника ні підтримання апеляційної скарги, позивача -в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 192, 526, 530, 533, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.10, 30, 60, 212-215, 218, 224-226, 228 ЦПК України та задовольняючи позов повністю, виходив з того, - що як встановлено судом, 10 травня 2013 року між сторонами був укладений договір позики. Відповідно до п.1.1. цього договору позивач здійснює на зворотній основі фінансову допомогу відповідачці у розмірі 5000,00 доларів США, а відповідачка приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою 250,00 USD щомісячно від суми позики за їх користування. Згідно з п. 1.2 договору переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку сума 5000 доларів США, термін переказу - 10.05.2013 року, термін повернення - 10.05.2014 року. Пунктом 2.3 договору передбачено, що у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2 цього договору, відповідачка сплачує позивачу штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Своїм особистим підписом ОСОБА_1 у договорі засвідчила, що отримала кошти в сумі 5000,00 доларів США. Крім того, 10.10.2013 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір позики № 1, відповідно до якого позивач здійснює на зворотній основі фінансову допомогу відповідачці в розмірі 3000,00 доларів США, а відповідачка приймає ці кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою за користування позикою в розмірі 150,00 USD щомісячно від суми позики з терміном повернення - 10.12.2013 року. (п. 1.1, 1.2). Згідно з п. 2.3 договору у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п. 1.2 цього договору, відповідачка сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. Договором також підтверджується отримання відповідачкою коштів у сумі 3000 доларів США. Умови цих обох договорів позики підписані сторонами.З поданих позивачем розрахунків станом на 01.04.2015 року сума заборгованості відповідачки перед позивачем складає: згідно з договором позики від 10.05.2013 року в розмірі 5000 доларів США, що еквівалентно станом на день подання позову - 22.04.2015 року (офіційний курс гривні до іноземної валюти 2 350,00 грн. за 100 доларів США) 117500 (сто сімнадцять тисяч п'ятсот),00 грн.; згідно з договором позики від 10.10.2013 року в розмірі 3000 доларів США, що еквівалентно станом на день подання позову 70500 (сімдесят тисяч п'ятсот),00 грн.; штраф у розмірі 190 937 (сто дев'яносто тисяч дев'ятсот тридцять сім),50 грн. та відсотки за користування коштами в сумі 135125 (сто тридцять п'ять тисяч сто двадцять п'ять),00 грн. за договором позики від 10.05.2013 року.; штраф у розмірі 189292 (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті дев'яносто два),50 грн. та відсотки за користування коштами в розмірі 63450 (шістдесят три тисячі чотириста п'ятдесят),00 грн. за договором позики від 10.10.2013 року.; три відсотки річних - 5896 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість),88 грн.Суд погодився з проведеними позивачем розрахунками штрафу та відсотків. Штраф за договором позики від 10.05.2013 року, становить 190937,50 грн. (117500,00 грн. х 325 (кількість днів) х 0,5 % = 190937,50 грн.). Відповідно штраф за договором позики від 10.105.2013 року складає 189292,50 грн. (70 500,00 х 537 (кількість днів) х 0,5 % = 189 292,50 грн.). Відсотки за користування коштами за період з 10.05.2013 року по 01.04.2015 року згідно з договором позики від 10.05.2013 року обчислені таким чином: 250,00 доларів США х 23 (місяців) = 5750 доларів США, що становить згідно з курсом НБУ станом на день подання позову - 22.04.2015 року 135125,00 грн. Відсотки за користування коштами за період з 10.10.2013 року по 01.04.2015 року згідно з договором позики від 10.10.2013 року обчислені таким чином: 150,00 доларів США х 18 (місяців) = 2700 доларів США, що становить згідно з курсом НБУ станом на день подання позову - 22.04.2015 року 63450,00 грн.Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: (3 проценти) = (сума боргу) х (процентна ставка) : 100% : 365 днів х кількість днів.З урахуванням того, що прострочення зобов'язання по договору позики від 10.05.2013 року тривало 325 днів, а сума боргу становить 117500,00 грн., 3% річних становить 3138,69 гривень (117500,00 грн. х 3 : 100% : 365 днів х 325 днів). Відповідно сума 3% річних по договору позики від 10.10.2013 року становить 2758,19 грн., виходячи з 476 днів прострочення зобов'язання та 70500,00 грн. суми боргу (70500,00 грн. х 3 : 100% : 365 днів х 476 днів).З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак у певній частині їм не відповідають, а тому рішення суду підлягає зміні.
У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просив:
- стягнути із ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Червоноградським МВ УМВС у Львівській області 02.02.2001р.. ін. НОМЕР_2 . заборгованість згідно договору позики від 10.05.2013 року на користь ОСОБА_3 в розмірі 5 000, 00 доларів США, що станом на день подання позову еквівалентно 117,500грн.;
- стягнути із ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Червоноградським МВ УМВС у Львівській області 02.02.2001р.. ін. НОМЕР_2 заборгованість згідно договору позики від 10.10.2013 року на користь ОСОБА_3 в розмірі 3 000, 00 доларів США. що станом на день подання позову еквівалентно 70,500грн.;
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф в розмірі 190 937,50 грн. та відсотки за користування котами в розмірі 135 125,00 грн. за договором позики від 10.05.2013 року.;
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф в розмірі 189 292,50 грн. та відсотки за користування коштами в розмірі 63 450,00 грн. за договором позики від 10.10.2013 року.
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3% річних 5 896, 88 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10.05.2013 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір позики. Відповідно до цього договору він позичив відповідачці гроші в сумі 5000 доларів США з оплатою відсотків за користування коштами в розмірі 250 доларів США щомісячно від суми позики з терміном повернення до 10.05.2014 року. Крім того, 10.10.2013 року між ним та відповідачкою було укладено ще один договір позики, відповідно до якого він позичив відповідачці 3000 доларів США з оплатою відсотків у сумі 150 доларів США щомісячно від суми позики за їх користування, терміном до 10.12.2013 року (помилково зазначено 2014 рік). Однак станом на день подання позову відповідачув коштів йому не повернула, нею також не сплачуються відсотки за користування коштами. Позивач звертався до відповідачки із письмовою претензією, проте відповіді на неї не отримав, тому звернувся до суду для захисту свого порушеного права.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України (далі - ЦК) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК).
Згідно з ч. 2 статті 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 травня 2013 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір позики (т.1, а.с.8).
Відповідно до п.1.1. цього договору, позикодавець (позивач) здійснює на зворотній основі фінансову допомогу позичальнику (відповідачеві) у розмірі 5000,00 доларів США, а позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою 250,00 USD щомісячно від суми позики за їх користування.
Згідно з п. 1.2 договору, переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку сума 5000 доларів США, термін переказу - 10.05.2013 року, термін повернення - 10.05.2014 року.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Своїм особистим підписом ОСОБА_1 у договорі засвідчила, що отримала кошти в сумі 5000,00 доларів США.
Також, 10 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір позики №1 (т.1, а.с.5).
Відповідно до умов вказаного договору, позикодавець (позивач) здійснює на зворотній основі фінансову допомогу позичальнику (відповідачеві) в розмірі 3000,00 доларів США, а позичальник приймає ці кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою за користування позикою в розмірі 150,00 USD щомісячно від суми позики з терміном повернення - 10.12.2013 року. (п. 1.1, 1.2).
Згідно з п. 2.3 договору, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п. 1.2 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. Договором також підтверджується отримання позичальником коштів у сумі 3000 доларів США.
Умови цих обох договорів позики підписані сторонами.
Оригінали договорів надані позивачем суду апеляційної інстанції такі оглянуті та містяться в матеріалах справи (т.2, а.с.252).
Вказані договори не оспорені, не визнані недійсними є чинними та підлягають виконанню.
Тому судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач свої зобов'язання за зазначеними двома договорами позики виконав, а відповідачка належним чином своїх зобов'язань за цими договорами не виконала. Доказів протилежного не надано. Пояснення відповідачки про те, що договори нею виконані та кошти за такими повернуті як позивачу, так і за його вказівкою іншій особі слід вважати голослівними та належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не підтверджені та спростовані наявністю. Оригіналів договорів у позивача (позичальника) та заперечення ним факту отримання будь-яких коштів на погашення заборгованості за договорами.
Відтак, з поданих позивачем розрахунків станом на 01.04.2015 року сума заборгованості відповідачки перед позивачем складає: згідно з договором позики від 10.05.2013 року в розмірі 5000 доларів США та згідно з договором позики від 10.10.2013 року в розмірі 3000 доларів США.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Отже позов в цій частині, а саме в частині вимог про стягнення отриманих та не повернутих коштів (боргу за договорами позики) з відповідачки на користь позивача слід вважати підставним та таким, що правильно був задоволений судом першої інстанції.
Однак, що стосується відсотків за користування коштами за договорами позики, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, умови договору позики про те, що позичальник отримав борг у відповідній сумі, зобов'язується його повернути у визначений час (конкретний строк чи з моменту пред'явлення вимоги позикодавцем) зі сплатою (чи без) відсотків за користування позикою, мають бути підписані позичальником.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п.1.1. Договору позики від 10 травня 2013 року, позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу позичальнику в розмірі 5000,00 доларів США, а позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою відсотків (250,00 доларів США щомісячно) від суми позики за їх користування.
Відповідно до п.1.1. Договору позики №1 від 10 жовтня 2013 року, позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу позичальнику в розмірі 3000,00 доларів США, а позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою відсотків (150,00 доларів США щомісячно) від суми позики за їх користування.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що передбачене в статті 1048 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування позикою з урахуванням частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати, у тому числі й установлення оплати в твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 27 серпня 2024 року у справі №758/4213/21.
З договорів позики вбачається, що такі умови договору відсутні, натомість міститься умова про стягнення щомісячно твердих грошових сум (250,00 доларів США та 150,00 доларів США).
Так, стягнення фінансових сум як відсотків за користування позикою нормами закону, що і підтверджується практикою касаційного суду, не передбачено.
Відповідно, договори в частині визначення відсотків за користування коштами слід вважати неукладеними.
Дійсно, відповідно до ст.1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, однак вказане має місце у випадку укладення договору позики у національній валюті України - гривнях, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Однак, уданому випадку між сторонами укладено договори позики в доларах США, відповідно нарахування і стягнення відсотків, про які вказує позивач, є безпідставним, тому у задоволенні цих вимог слід було б відмовити та такі помилково задоволені судом першої інстанції.
Що стосується відповідальності сторін у разі прострочення повернення суми за договорами позики, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.2.3. Договору позики від 10 травня 2013 року, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2. цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до п.2.3. Договору позики №1 від 10 жовтня 2013 року, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2. цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи вказані норми закону, штраф нараховується у відсотковому значенні одноразово на відміну від пені, яка нараховується у відсотках від суми позики за кожен день прострочення зобов'язання.
Відтак, відповідно до пунктів 2.3 Договорів позики, штраф, який такими передбачений, може бути нарахований виключно одноразово.
Відповідно, такі вимоги (про стягнення штрафу за невиконання умов договорів) підлягають до часткового задоволення та слід з відповідачки стягнути штраф від суми заборгованості за Договором позики від 10 травня 2013 року у розмірі 25,00 доларів США та за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року у розмірі 15,00 доларів США.
Отже знову ж судом першої інстанції вказані вимоги задоволені повністю помилково.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що як вбачається з доданого до позову розрахунку штрафу за договором позики від 10.10.2013 року, строк якого закінчився 10.12.2013 року, то такий нарахований поза межами річного строку позовної давності, передбаченої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Відтак, оскільки, заява про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення штрафу заявлена в суді апеляційної інстанції, а відтак колегією суддів враховуватись не може, оскільки така може бути подала лише в суді першої інстанції, а відповідачка не навела об'єктивний причин неподання такої, хоча була повідомлена про розгляд справи належним чином, зокрема, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (т.1, а.с.36, 38, 39).
Що стосується вимог про стягнення 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, від простроченої суми договорів позики та від суми процентів, не повернених за Договором позики від 10 травня 2013 року за період з 11.05.2014 року по 01.04.2015 року та Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року за період з 11.12.2013 року по 01.04.2015 року, то колегія суддів вважає, що такі підлягали теж до часткового задоволення та помилково задоволені судом першої інстанції повністю.
Так, з відповідачки підлягали стягненню 3% річнихза Договором позики від 10 травня 2013 року за період з 11.05.2014 року по 01.04.2015 рокув розмірі 133,97 дол. США. (5000 доларів США*3/100/365*326) та за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року за період з 11.12.2013 року по 01.04.2015 року в розмірі 117,61 дол. США. (3000 доларів США*3/100/365*477), що разом становить 251,58 доларів США.
Враховуючи вказане, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, визнавши її доводи частково обґрунтованими. Рішення ж Червоноградського міського суду Львівської області від 08 червня 2015 рокуслід змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.05.2013 року в розмірі 5000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.10.2013 року в розмірі 3000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф від суми заборгованості за Договором позики від 10 травня 2013 року у розмірі 25,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф від суми заборгованості за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року у розмірі 15,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних за Договором позики від від 10 травня 2013 року та за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року за період з 10.12.2013 року до 01.04.2015 року у розмірі 251,58 доларів США.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1388,88 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.»
Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, - слід пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, враховуючи те, що позов задоволено на 38,01%, а апеляційну скаргу на 61,99%, слід стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 3397,67 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.3, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 червня 2015 року- змінити.
Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.05.2013 року в розмірі 5000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість згідно договору позики від 10.10.2013 року в розмірі 3000 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф від суми заборгованості за Договором позики від 10 травня 2013 року у розмірі 25,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф від суми заборгованості за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року у розмірі 15,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних за Договором позики від від 10 травня 2013 року та за Договором позики №1 від 10 жовтня 2013 року за період з 10.12.2013 року до 01.04.2015 року у розмірі 251,58 доларів США.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1388,88 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.»
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 3397,67 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра