Справа № 447/2318/24 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.
Провадження № 22-ц/811/1780/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
19 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , що зареєстрований 28.02.2011 виконавчим комітетом Веринської сільської ради Миколаївського району Львівської області, про що 28.02.2011 складено відповідний актовий запис № 01.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду питання про розірвання шлюбу та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Під час розгляду справи судом не взято до уваги, що фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинені, вони проживають разом за межами території України, а саме у Федеративній Республіці Німеччина, мають спільний побут та спільно ведуть господарство, виховують трьох неповнолітніх дітей. Апелянт стверджує, що шлюбні відносини з позивачкою продовжуються, ним були вжиті заходи залагодження негараздів, що виникли у їх сім?ї, а рішення позивача звернутися до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу було раптовим, виниклим на фоні емоційних переживань та не було виваженим, воно поставило під загрозу існування повноцінної сім?ї та порушило інтереси дітей. В зв?язку з тим, що з часу подання позову обставини сімейного життя подружжя суттєво змінилися, апелянт вважає, що є можливість збереження сім?ї. Суд першої інстанції, при постановленні оскаржуваного рішення, не з'ясував повно та всебічно взаємини між подружжям, постановив рішення не врахувавши що таке розлучення суперечить інтересам трьох неповнолітніх дітей, визнав встановленими недоведені обставини щодо негативної поведінки апелянта у шлюбі, не взяв до уваги наявність інших важливих обставин, які мають значення для справи, а також дійшов передчасного висновку, що збереження сім'ї є неможливим.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, відповідач надав суду заяву про відкладення розгляду справи та надання йому можливості врегулювання сімейних відносин, позивач повідомила що не примирилася з відповідачем та наполягає на розірванні шлюбу.
За таких підстав колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України у відсутність сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішенням таким вимогам відповідає.
Матеріалами справи підтверджено, що 28.02.2011 між ОСОБА_2 а ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований у виконавчому комітеті Веринської сільської ради Миколаївського району Львівської області, актовий запис №01.
Судом встановлено, що у подружжя спільне життя не склалося через непорозуміння між сторонами, яке виникло внаслідок тривалої негативної поведінки чоловіка. Позивач втратила до відповідача почуття поваги, любові. Вона переконана, що їхня сім'я розпалася остаточно і зберегти її неможливо, подальше спільне життя із відповідачем суперечить її інтересам.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною 3 ст.105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 110 СК України право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з п. 10 Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Як зазначила позивач в своїй позовній заяві, їх шлюб з відповідачем розпався, подружні відносини сторони не підтримують, не ведуть спільного побуту, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Слід звернути увагу, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Крім цього, судом першої інстанції сторонам було надано строк для примирення, однак такого не відбулося, сторони не примирилися. Позивач настоює на розірванні шлюбу.
Судом встановлено, що подружнє життя з відповідачем не склалося, за час спільного проживання вони виявили несумісність характерів та різні погляди на сімейне життя, не підтримують шлюбних відносин.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 19.12.2025.
Головуючий
Судді