Справа № 466/9112/25
Провадження № 2/466/3792/25
“19“ грудня 2025 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:
головуючої - судді Луців-Шумської Н.Л.
учасники справи
секретар Марочканич В.В.
представник позивача Богданов О.В.
відповідачка ОСОБА_1
представник відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про усунення перешкод в користуванні майном,
30.09.2025 року ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Богданов О.В., звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд зобов'язати ОСОБА_1 , усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 житловим будинком АДРЕСА_3 шляхом надання вільного доступу до будинку та його приміщень згідно технічного паспорту від 30.09.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 03 листопада 2016 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я.
У вказаному будинку зареєстровані крім нього ще 6 осіб : відповідачка, дружина - ОСОБА_1 та діти, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
06 березня 2025 року до Шевченківського районного суду міста Львова відповідачка подала позов про розірвання шлюбу.
Одночасно із поданням заяви про розірвання шлюбу відповідачка почала чинити йому перешкоди у користуванні житловим будинком : замикала вхідні двері, ховала ключі, перешкоджала користуватися внутрішньо будинковими приміщеннями тощо.
Це призвело до того, що не маючи нормального звичайного доступу до будинку, він вимушений був винайняти окреме жило, уклавши 07.03.2025 року договір найму житлового приміщення на АДРЕСА_2 , де фактично і проживає на даний час.
Врегулювати питання користування житлом з відповідачкою не вдається.
17 вересня 2025 року відповідачка викинула його взуття з будинку та фізично чинила перешкоди у вільному доступі до житла, що підтверджується відеозаписом подій знятим на телефон позивача.
Зважаючи на вказане, змушений звернутися в суд з даним позовом.
У справі 03.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження.
30.10.2025 року відповідачка, від імені якої діє адвокат Іваницький Я.О., подала відзив на позов, в якому зазначила, що вони з позивачем мають п'ятеро дітей.
В період шлюбу сторонами було придбано будинок АДРЕСА_3 , який є спільною сумісною власністю подружжя. В цьому будинку сторони та їх діти мають зареєстроване місце проживання.
Впродовж 2024 року у них почали виникати непорозуміння та суперечки з різних питань спільного життя, які на початку 2025 року переросли і в домашнє насильство. Внаслідок вищевикладеного шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися і 06.03.2025 року відповідачкою було подано позовну заяву до Шевченківського районного суду м. Львова про розірвання шлюбу. Рішенням від 08.05.2025 року у справі №466/2192/25 позов задоволено (станом на сьогодні справа перебуває на стадії апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ).
Поряд з цим, 08.03.2025 року позивач разом із дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за погодженням між сторонами з метою уникнення подальших конфліктів, переїхав жити у будинок АДРЕСА_2 .
Натомість Відповідачка з дітьми - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 залишились проживати у будинку АДРЕСА_3 . При цьому, з моменту переїзду та по сьогоднішній день відповідачка не чинила та не чинить жодних перешкод позивачу у користуванні будинком, не змінювала замки у вхідних дверях, не встановлювала охорони, не забирала та не ховала ключі позивача, не вчиняла будь-яких інших дій, спрямованих на перешкоджання доступу до приміщень. Позивач вільно, без будь-яких перешкод приходить у будинок АДРЕСА_3 коли йому заманеться, має доступ до всіх його приміщень. З березня 2025 року та по сьогоднішній день позивач неодноразово приходив у будинок АДРЕСА_3 без будь-якого попередження чи узгодження та розкидав речі, малював на стінах, забирав окремі елементи з побутової техніки та меблів, без погодження з відповідачкою забирав побутові та інші речі, створював інші побутові незручності.
Вважає, що перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_3 всіляко вчиняє саме відповідач.
12.11.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що вказані у позові. Просив цей позов задовольнити.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечили проти позову в повному обсязі, мотивувавши викладеними у відзиві обставинами.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідивши надані суду у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Правилами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.07.2008року.
Сторони є батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Судом встановлено, за позовом ОСОБА_1 рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.05.2025р. шлюб між сторонами розірвано. Це рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_3 .
В період шлюбу сторони придбали будинок АДРЕСА_3 , право власності на який зареєстровано на позивача ОСОБА_3 .
В цьому будинку сторони та їх діти мають зареєстроване місце проживання.
Позивач ОСОБА_3 07.03.2025р. уклав договір найму житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 , де і проживає з двома дітьми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідачка ОСОБА_1 та троє інших дітей залишилися проживати в будинку за адресою АДРЕСА_3 .
Таким чином, слід дійти висновку, що позивач добровільно вирішив змінити своє місце фактичного проживання та зі згоди двох дітей, які досягли 14-річного віку, їх місце проживання.
Незалежно від зміни місця фактичного проживання позивач ОСОБА_3 , як співвласник житлового будинку на АДРЕСА_3 , зберігає право користування та володіння цим будинком.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_3 як на доказ порушення його права користування житлом та чинення йому відповідачкою перешкод у здійсненні цього права вказує події, що відбувалися 17.09.2025р. у будинку на АДРЕСА_3 за його і відповідачки ОСОБА_1 участі та зафіксовані ним на мобільний телефон.
Судом був оглянутий долучений до позовної заяви відеодоказ, на якому зафіксовано перебування позивача в приміщенні будинку за адресою АДРЕСА_3 , вільне пересування позивача приміщеннями всередині будинку, можливість виходу з будинку та входу в будинок. Слова позивача про те, що він сам закриє будинок свідчать про наявність у нього ключів від вхідних дверей і можливість вільного потрапляння в будинок. Та обставина, що відповідачка ОСОБА_1 на час відеозйомки також перебуває всередині будинку і супроводжує позивача приміщеннями будинку, викинула за двері його взуття не може вважатися свідченням чинення позивачу перешкод у користуванні житлом.
Відповідачка в судовому засіданні такі свої дії пояснила поведінкою позивача, який, як вона стверджує, приходячи в будинок робить різні пакості ( малює по стінах, знімає з петель міжкімнатні двері, розукомплектовує м'які меблі та інше). На підтвердження цих обставин відповідачка до відзиву долучила відповідні відео та фото файли, які були оглянуті в судовому засіданні.
Досліджені в судовому засіданні докази, надані до позовної заяви та до відзиву на позов, свідчать про те, що між сторонами існує конфлікт і неприязні відносини.
Однак докази чинення відповідачкою позивачеві перешкод у користуванні приміщеннями житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 та у зв'язку з цим неможливості позивача користуватися усіма приміщеннями цього будинку відсутні.
Всебічно та повно та об'єктивно дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає позов безпідставним, таким, що не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про усунення перешкод в користуванні майном шляхом надання вільного доступу до будинку за адресою АДРЕСА_3 та його приміщень згідно технічного паспорту від 30.09.2016 року- в і д м о в и т и .
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Н. Л. Луців-Шумська