19 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 553/1067/24
провадження № 51-4741ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Ленінського районного суду міста Полтави від 17 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
встановив:
Представник потерпілого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на указане вище судове рішення щодо засудженого ОСОБА_6 , перевіривши яку на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її необхідно залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка її подає, до суду касаційної інстанції.
Такі вимоги повинні відповідати, серед іншого, нормам кримінального процесуального закону, які регламентують повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги (ст. 436 КПК) у їх взаємозв'язку з тими, що визначають предмет касаційного перегляду (ст. 424 КПК).
Відповідно до змісту ст. 436 КПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
При цьому, норми ч. 1 ст. 424 КПК визначають, що предметом перевірки суду касаційної інстанції може бути вирок суду першої інстанції виключно після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції, постановлене щодо зазначеного судового рішення суду першої інстанції.
Всупереч вищенаведеним вимогам закону, представник потерпілого у касаційній скарзі просить змінити вирок Ленінського районного суду міста Полтави від 17 березня 2025 року в частині вирішення цивільного позову, водночас не висуває жодної вимоги до рішення апеляційного суду, постановленого щодо зазначеного вироку суду першої інстанції.
Таким чином, відображена в касаційній скарзі представника потерпілого вимога, в аспекті приписів ст. 436 КПК у взаємозв'язку зі ст. 424 цього Кодексу, не відповідає повноваженням суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
При цьому, особі, яка подає касаційну скаргу, необхідно враховувати положення ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, керується фактичними обставинами, встановленими місцевим та апеляційним судами, і перевіряє лише правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки обставин.
Отже, оцінка доказів на предмет їх достовірності, у тому числі відокремлено від сукупності інших доказів, врахованих судом, відповідно до положень ст. 433 КПК, не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Автор касаційної скарги наводить доводи стосовно істотного, на його переконання, порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального закону, пов'язаного із оцінкою певних доказів у цьому кримінальному провадженні на предмет їх достатності для доведеності заподіяного потерпілому розміру моральної шкоди.
Проте обґрунтування того, яких конкретно правил оцінки доказів було недотримано місцевим судом в цій частині, з огляду на приписи статей 94 КПК, що відповідно до положень ст. 433 цього Кодексу було би підставою для скасування чи зміни судового рішення касаційним судом, у скарзі не наведено.
Колегія суддів враховує, що предметом перевірки суду касаційної інстанції, з огляду на положення ч. 1 ст. 424 КПК, у даному випадку є вирок суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції, постановлене щодо зазначеного судового рішення суду першої інстанції.
Разом з тим, у касаційній скарзі не зазначено, яких порушень норм матеріального або процесуального закону припустився суд апеляційної інстанції, з огляду на межі та порядок, передбачені статтями 404, 405 КПК, та в контексті приписів статей 412-414, 419 КПК, при перегляді вироку Ленінського районного суду міста Полтави від 17 березня 2025 року, не наведено мотивів щодо того, які конкретно доводи потерпілого чи його представника залишились без уваги чи отримали неналежну оцінку, чи були у суду процесуальні підстави до перевірки будь-яких обставин чи доказів повторно в контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК тощо.
Про невідповідність рішення апеляційного суду, ухваленого за результатом перевірки вироку Ленінського районного суду міста Полтави від 17 березня 2025 року, нормам статей 370, 419 КПК у касаційній скарзі також не йдеться.
Згідно з ч. 5 ст. 427 КПК до касаційної скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються.
В недотримання указаної вище норми представник потерпілого до касаційної скарги не додає копій оскаржених ним судових рішень, що є не просто формальним недотриманням приписів ст. 427 КПК, а фактично позбавляє суд касаційної інстанції процесуальної можливості перевірити дотримання особою, що подає касаційну скаргу, положень п. 4 ч. 2 ст. 427 цього Кодексу в частині обґрунтування вимог касаційної скарги з огляду на зміст оскарженого судового рішення, також вимог ст. 426 КПК стосовно порядку та строків касаційного оскарження.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу було подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала касаційну скаргу.
Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, з огляду на те, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків.
Недоліки касаційної скарги, пов'язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги та відповідних додатків.
Керуючись ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Ленінського районного суду міста Полтави від 17 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - п'ятнадцять днів із дня її отримання.
Роз'яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3