17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 756/5498/24
провадження № 61-9819св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Ірина Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Ірина Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, зміну черговості одержання права на спадкування та усунення від права на спадкування
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини;
змінити черговість одержання права на спадкування відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України;
усунути ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді дачного будинку на АДРЕСА_4, квартири АДРЕСА_2 та коштів, розміщених у банківських установах.
28 березня 2024 року позивач подала заяву про прийняття спадкового майна, як особи, яка проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Також із заявами про прийняття спадщини звернулись відповідачі як спадкоємці першої черги.
Сімейні стосунки між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 виникли з 2008 року, вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та витрати, придбавали майно для спільного користування, спільно утримували житло, робили ремонт, підтримували один одного. Документи, зокрема договори про депозитні вклади, відкриття поточних банківських рахунків та медичну документацію ОСОБА_5 зберігав за адресою проживання позивача. Позивач і спадкодавець також спільно їздили на відпочинок у 2016-2022 роках. ОСОБА_5 мав захворювання, в тому числі і вікові, декілька разів на рік перебував на денному стаціонарному лікуванні. Спадкодавець перебував у безпорадному стані через похилий вік та хвороби, догляд за ним здійснювала позивач, оплачувала комунальні послуги, та здійснила його поховання за власні кошти, ніхто з родичів не брав участі в його житті та не опікувався ним.
Позивач за особисті кошти здійснила поховання ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 06 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_5 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини як доньки із батьком не має юридичного значення, оскільки немає підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості права на спадкування та усунення від права на спадкування. Позивач не довела перебування спадкодавця у безпорадному стані та ухилення відповідачів від надання йому допомоги.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Ручки А. М. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Позивач не довела наявності у неї зі спадкодавцем спільного побуту, бюджету, ведення господарства, спільних витрат для забезпечення потреб саме сім'ї. Також позивач не довела, що спадкодавець перебував у безпорадному стані й потребував допомоги від онук та просив їх про це.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 20 січня 2021 року у справі № 358/878/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1259 ЦПК України (фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був безпорадному стані), оскільки законодавством у жодному нормативно-паровому акті не визначено поняття «перебування особи в безпорадному стані».
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач стверджує, що вона здійснювала опіку над спадкодавцем, матеріально його забезпечувала, надавала допомогу, зокрема прибирала приміщення, готувала їжу, здійснювала ремонт квартири, оплачувала комунальні послуги.
Суд не врахував тривалість перебування спадкодавця у безпорадному стані, не встановив наявність хвороб. Позивач здійснювала догляд за спадкодавцем під час загострення хвороб (перебування у безпорадному стані), надавала нематеріальні послуги (спілкування, поради, консультації, привітання зі святами), матеріальне забезпечення. ОСОБА_5 в силу свого віку та хвороб перебував у безпорадному стані.
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Кульбіч-Каблукової С. А. як представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень.
Спадкодавець ніколи не перебував у безпорадному стані та був заможною людиною. Позивач не надала доказів спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 у віці 91 року .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на нерухоме майно і кошти, розміщені на відкритих рахунках у банківських установах АТ «КБ «ПриватБанк у сумі 1 794 742,16 грн, АТ «Державний експортно-імпортний банк» у сумі 65 811,13 дол. США та 685 802,60 грн; АТ « Ощадбанк» у сумі 10 610,25 грн (спадкова справа № 25/2023).
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися онуки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за правом представлення їх матері ОСОБА_6 (у шлюбі ОСОБА_7 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_4 відмовилась від права на спадкування після смерті дідуся на користь ОСОБА_3 .
28 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років.
Станом на 20 жовтня 2023 року на АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2003 року ОСОБА_2 , 1964 року народження, визнано недієздатною.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року ОСОБА_3 визнано опікуном ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 виїхала за межі України 26 лютого 2022 року, повернулась 31 березня 2023 року та виїхала 01 серпня 2023 року. ОСОБА_4 виїхала з України 23 січня 2022 року, повернулась 21 січня 2023 року та знову виїхала 30 липня 2023 року (відомості з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України).
У період 2017-2021 років ОСОБА_1 подорожувала разом із ОСОБА_5 містами України.
З квитанцій про сплату комунальних послуг, які надаються за адресою: АДРЕСА_3 , відомо, що оплату здійснювала ОСОБА_1 з власного рахунка через додаток «Приват24».
Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили, що працювали консьєржем за місцем проживання ОСОБА_10 . ОСОБА_5 періодично приходив до ОСОБА_11 , найчастіше зранку, та йшов ввечері. Відносини були дружні, турботливі, думали, що він батько. ОСОБА_5 був завжди привітний, пересувався самостійно.
Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що працюють в банківських установах, в яких ОСОБА_5 обслуговувася. ОСОБА_14 приходила разом із ОСОБА_5 , який незважаючи на вік, самостійно та ретельно розбирався в договорах і банківських справах, мав світлий розум. Усі платежі та переукладання договорів або продовження строку їх дії проводились ОСОБА_5 , він сам приймав рішення, який вклад йому краще обрати.
Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_15 пояснила, що бачила ОСОБА_5 під час поховання його доньки ОСОБА_16 , він приходив з ОСОБА_2 , мав задовільний стан здоров'я. На родинних святах, зборах ОСОБА_1 ніколи не бачила, а вперше побачила її після смерті спадкодавця: онука ОСОБА_3 попросила відкрити їй квартиру, щоб ОСОБА_11 змогла забрати речі та документи.
Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_17 пояснила , що є сусідкою ОСОБА_5 . ОСОБА_11 знає візуально, бачила її із ОСОБА_18 . ОСОБА_14 у квартиру ОСОБА_5 не приходила, лише декілька разів її бачила. ОСОБА_19 від квартири ОСОБА_5 не мала.
ОСОБА_5 мав захворювання, характерні для його віку. У зв'язку із хворобою очей в період з 2012 до 2023 роки йому замінено кришталик ока, проведено ушивання нижньої правої повіки, він приймав ін'єкції препарату «Айлія». ОСОБА_5 перебував на лікуванні загальною кількістю десять разів, тривалість кожного відвідування становила не більше однієї доби. Також, ОСОБА_5 проведено оперативне втручання із заміни лівого колінного суглоба, лікування остеоартрозу з оперативним втручанням на правому колінному суглобі. ОСОБА_5 проходив лікування з приводу базаліоми шкіри (відомості з медичної документації).
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.
Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
При цьому відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди у цій справі встановили, що позивачі спадкодавець фактично проживали за різними адресами.
За життя ОСОБА_5 не потребував сторонньої допомоги, самостійно пересувався, вів здоровий спосіб життя, власними зусиллями себе забезпечував, не потребував і фінансової допомоги, мав власні заощадження, не звертався до відповідачів про надання йому будь-якої допомоги.
Встановивши, що позивач не надала доказів спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, не довела ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки відповідачів (зокрема, відмови від надання допомоги), а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та його постійну потребу у такій допомозі саме від відповідачів, що входить до сукупності обставин передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач тривалий час опікувалась спадкодавцем в силу стану його здоров'я, понесла витрати на його поховання, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки заявлені обставини самі по собі не є підставою для зміни черговості спадкування.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), фактично є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов