19 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/974/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025
у справі за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич"
до Акціонерного товариства "Банк Альянс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся",
про визнання договору недійсним,
Приватне підприємство "Агрофірма "Славутич" (далі - позивач, скаржник, ПП "АФ "Славутич", Підприємство) звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "Банк Альянс" (далі - відповідач, АТ "Банк Альянс) про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2023 між АТ "Банк Альянс" та ПП "АФ "Славутич", як клієнтом, в особі заступника директора Іванової Катерини Андріївни, укладений договір банківського рахунку № 199281 (далі - спірний/оспорюваний договір), який, за твердженнями позивача, укладений невідомою йому особою від імені Підприємства, яка не мала повноважень на укладення правочину.
Позивач вказував на порушення відповідачем Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою правління Національного банку України від 29.07.2022 № 162, а також на те, що надані АТ "Банк Альянс" копії документів не були засвідчені підписом керівника юридичної особи, у зв'язку з чим посилався на наявність підстав для визнання правочину недійсним згідно з статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Суд першої інстанції у судовому засіданні розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Долина Полісся" та ухвалив залучити його до участі у справі як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Господарський суд міста Києва рішенням від 05.05.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду у постанові від 04.11.2025, у задоволенні позову відмовив.
Суди виходили, зокрема, з того, що працівнику АТ "Банк Альянс" від імені Підприємства надані документи, з яких можливо встановити необхідний обсяг дієздатності представника позивача для укладення спірного договору. Суди дійшли висновку, що доводи позивача про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину є недоведеними з огляду на відсутність доказів, які свідчили б, що документи на підтвердження повноважень представника не підписувались керівником позивача та не скріплювались відтиском печатки Підприємства, та як наслідок відсутність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору.
ПП "АФ "Славутич" через підсистему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для нового розгляду до суду першої інстанції.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Щодо виключних випадків, які є підставою для подання касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадках, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Позивач у касаційній скарзі вказав, що незгодний з постановою суду апеляційної інстанції, вважає її такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що суди апеляційної та першої інстанції неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів та інші клопотання (заяви) позивача, третьої особи, яка заявила про свій намір вступити до розгляду справи.
ПП "АФ "Славутич" також зазначило, що "…при аналізі судової практики встановлена відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах".
У тексті касаційної скарги скаржник серед іншого зазначає, що під час розгляду справи при дослідженні письмових доказів суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15, щодо застосування норм статті 91 ГПК України.
Колегія суддів зауважує, що скаржник у касаційній скарзі у більшій мірі викладає фактичні обставини справи та не вказує, щодо застосування яких саме норм права відсутній висновок Верховного Суду та у чому саме полягає суть порушення таких норм (норми) права господарськими судами, та як, на думку скаржника, такі норми мають застосовуватися у спірних правовідносинах, не обґрунтовує подібність правовідносин та не зазначає в чому полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам Верховного Суду, а також не зазначає підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретний випадок, передбачений частиною другою статті 287 ГПК України.
Водночас скаржник у скарзі наводить такі підстави касаційного оскарження, як те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа має виняткове значення для скаржника.
З цього приводу Суд зазначає, що згідно із частиною третьою статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення в яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених і підпунктах "а"-"г" цієї частини.
Оскільки у даній справі судові рішення, що оскаржуються, не підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом, справа не є малозначною та не відноситься до тих, в яких ціна позову не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведені скаржником підстави касаційного оскарження про те, справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа має виняткове значення для скаржника, не дає правових підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі ПП "АФ "Славутич" посилається на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій частини третьої статті 215 ЦК України до оспорюваного договору, як такого, щодо укладення якого відсутнє волевиявлення учасника правочину (позивача), водночас Верховний Суд сформував висновок про те, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17).
Щодо доказів про сплату судового збору
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені у Законі України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 910/974/25) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, від розміру оспорюваної суми.
Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий сбір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Предметом позову у цій справі є одна вимоги немайнового характеру.
З урахуванням викладеного на час подання касаційної скарги у справі скаржник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 4844,80 грн (3028,00 грн x 200 % x 0,8).
Однак ПП "АФ "Славутич" до касаційної скарги додало платіжну інструкцію від 10.12.2025 № 3456 про сплату 4542,00 грн судового збору за подання касаційної скарги у справі.
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги скаржнику необхідно виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, навести підстави касаційного оскарження судових рішень з обґрунтуванням виключних випадків, визначених частиною другою статті 287 ГПК України, з урахуванням наведеного у цій ухвалі, а також надати до Верховного Суду документ, що підтверджує сплату (доплату) судового збору в сумі 302,80 грн за подання цієї касаційної скарги, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102,
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783,
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) ,
- код банку отримувача (МФО): 899998,
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007,
- код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055").
Суд звертає увагу скаржника на те, що обов'язковими реквізитами у призначенні платежу для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга, та дата судового рішення, що оскаржується.
Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 у справі № 910/974/25 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 910/974/25 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач