09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/1199/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О. , Случ О. В. ,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.
та представників
позивача - Драгіцина Т. М. ,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця "
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2025
у справі № 906/1199/24
за позовом Акціонерного товариства " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця "
до Товариства з обмеженою відповідальністю " СК Магнат "
про стягнення 4 759 624,76 грн
Акціонерне товариство " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " (далі - АТ " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця "; позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " СК Магнат " (далі - ТОВ " СК Магнат "; відповідач) 3 437 746,48 грн пені, 1 321 878,28 грн штрафу, а всього 4 759 624,76 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав зобов'язання щодо проведення капітального ремонту будівлі цеху ТО-3 тепловозів по локомотивному ДЕПО Коростень, вул. Кузмінського, 47А в м. Коростень, Житомирської області та, що наявні обставини для стягнення з відповідача на користь позивача пені і штрафу згідно з п. 11.3 договору.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.04.2025 (суддя - Кудряшова Ю. В. ) позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ " СК Магнат " на користь АТ " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " 3 437 746,48 грн пені та 1 321 878,28 грн 7% штрафу та судовий збір.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 (головуючий суддя - Маціщук А. В. , судді - Бучинська Г. Б. , Філіпова Т. Л. ) змінено рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2025, виклавши його резолютивну частину у іншій редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з ТОВ " СК Магнат " на користь АТ " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " 171 900,00 грн пені, 66 100,00 грн штрафу та 71 394,37 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. 3. Відмовити у стягненні 3 265 846,48 грн пені та 1 255 778,28 грн штрафу".
Судами обох інстанцій встановлено, що 16.10.2023 між АТ " Українська залізниця " (замовник) та ТОВ " СК Магнат " (виконавець) було укладено договір № ПЗ/Т-23972/НЮ, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботи з капітального ремонту будівлі цеху ТО-3 тепловозів по локомотивному депо Коростень, вул. Кузьмінського, 47А, м. Коростень, Житомирська область (далі - договір).
Відповідно до п. 2.1 договору сума договору складає: 16 416 583,25 грн, ПДВ - 3 283 316,65 грн. Разом з ПДВ - 19 699 899,90 грн згідно з договірною ціною (додаток № 2) та локальним кошторисом (додаток № 1) до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Згідно з п. 3.1 договору датою початку виконання робіт є день, наступний за днем надання замовником підряднику фронту робіт, передачі затвердженої проектно-кошторисної документації та отримання письмової рознарядки на початок виконання робіт, яка вважається дозволом на виконання робіт та є підтвердженням готовності замовника до приймання робіт.
Відповідно до п. 3.5 договору передача проєктно-кошторисної документації та рознарядки оформляється відповідним двостороннім актом, підписаним уповноваженими представниками сторін.
За п. 3.6 договору датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником на підставі оформлених акта приймання-передачі закінчених робіт (акта приймання виконаних робіт), актів про виконанні роботи за формою КБ-2В та довідок про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3, при безумовному виконанні розд. 9 цього договору.
Підрядник зобов'язаний виконати роботи протягом 90 календарних днів з моменту початку виконання робіт згідно з п. 3.1 договору, але не пізніше 31.12.2023 (п. 3.7 договору).
У п. 9.1 договору сторони досягли згоди, що приймання замовником робіт, виконаних підрядником, проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками замовника і підрядника актів приймання виконаних робіт за формою КБ-2В та довідок про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3.
Згідно з п. 11.3 договору у разі, якщо підрядник порушив строк виконання робіт, визначений у п. 3.7 розд. 3 цього договору, то підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% за кожен день такого прострочення, від вартості невиконаних та/або виконаних з порушенням строку виконання робіт, а якщо підрядник перевищує строк виконання робіт понад 30 календарних днів, останній додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вартості невиконаних та/або виконаних з порушенням строку виконання робіт.
Відповідно до п. 11.5 договору нарахування пені проводиться протягом усього періоду прострочення, незалежно від його тривалості.
Підрядник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5 %, що становить 984 995,00 грн від вартості цього договору (п. 13.1 договору).
За п. 13.8 договору у разі порушення підрядником умов цього договору, а саме невиконання робіт та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі не виконання робіт у термін, встановлений п. 3.7 цього договору, замовник стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це підрядника.
Пунктом 16.1 договору встановлено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов'язань, передбачених цим договором, якщо таке невиконання обумовлено настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної дії).
Згідно з п.п. 16.2-16.5 договору під форс-мажорними обставинами (обставинами непереробної дії) необхідно розуміти обставини, визначені ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України". Сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, через які не може виконувати свої договірні зобов'язання, повинна негайно (не пізніше 14 календарних днів) письмово повідомити іншу сторону про такі обставини та їх вплив на виконання відповідних зобов'язань. Неповідомлення або не своєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону посилатись на них, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо підрядник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, підрядник зобов'язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.
Відповідно до п. 17.1 договору він діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше 31.12.2023. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо виконання та оплати робіт, а також гарантійних зобов'язань на роботи, в межах строків, визначених умовами цього договору.
Відповідно до п. 20.9 договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов'язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.
29.12.2023 АТ " Українська залізниця " (замовник) і ТОВ " СК Магнат " (виконавець) уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої п. 17.1 договору було викладено у новій редакції, а саме: "договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше 31.03.2024. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо виконання та оплати робіт, а також гарантійних зобов'язань на роботи, в межах строків, визначених умовами цього договору."
Також п. 3.7 договору було викладено у новій редакції, а саме: "підрядник зобов'язаний виконати роботи не пізніше 31.03.2024".
Відповідно до п. 3 додаткової угоди інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов'язання.
Договір та додаткова угода підписані представниками сторін та засвідчені печатками цих сторін.
25.12.2023 сторони підписали акт приймання-виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року № 1, підсумкову відомість ресурсів та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2023 року на загальну суму 815 924,42 грн з ПДВ.
24.06.2024 АТ " Українська залізниця " надіслало на електронну пошту ТОВ " СК Магнат " вимогу про термінове закінчення надання послуг за договором, у якому просило у строк до 01.09.2024 виконати роботи за договором. Суд апеляційної інстанції встановив, що доказів одержання такого листа ТОВ " СК Магнат " матеріали справи не містять.
25.09.2024 сторони підписали акт приймання-виконаних будівельних робіт за вересень 2024 року № 2, підсумкову відомість ресурсів, загальновиробничі витрати на будову та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2024 року на загальну суму 3 003 505,78 грн.
02.09.2024 АТ " Українська залізниця " надіслало ТОВ " СК Магнат " претензію, у якій повідомило підрядника про порушення строків виконання робіт за договором та просило сплатити 2 889 248,25 грн пені та 1 321 878,28 грн штрафу, розрахованих на підставі п. 11.3 договору.
ТОВ " СК Магнат " отримало таку претензію 11.09.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак залишило її без реагування.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач пояснив, що відповідно до п. 10.2.4 договору позивач листом від 18.03.2025 № 156 відмовився від договору. Відповідач отримав цей лист 24.05.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Предметом цього спору є стягнення 3 437 746,48 грн пені та 1 321 878,28 грн штрафу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Встановивши вказане, врахувавши п. 11.3 договору, перевіривши розрахунок пені та штрафу, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 3 437 746,48 грн пені та 1 321 878, 28 грн штрафу. На думку суду першої інстанції, відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин, які унеможливлювали виконання ним зобов'язань за договором.
Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив виконання робіт за договором і, що немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності з огляду на розд. 16 договору. При цьому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не здійснив оцінки доводів відповідача про те, що розмір штрафних санкцій є надмірним. Суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), враховуючи баланс інтересів сторін, зменшив суму пені та штрафу, а саме: пеню до 171 900,00 грн, а штраф до 66 100,00 грн.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, АТ " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні пені і штрафу та в частині зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про ухвалення судом апеляційної інстанцій постанови без урахування висновків Верховного Суду України , Верховного Суду , викладених у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 21.12.2018 у справі № 908/7/18, від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке: невиконання робіт з боку відповідача не відповідає звичаям ділового обороту або іншим вимогам, що звичайно ставляться, навіть в умовах воєнного стану. Крім того відповідно до умов договору місцем виконання робіт є м. Коростень, Житомирська область, де не велися активні бойові дії в період виконання договору; ухвалою Коростенського міськрайонного суду у справі № 279/1760/25 задоволено клопотання слідчого про тимчасовий доступ до речей та документів відповідача. У цій ухвалі зазначено, що в ході проведення досудового розслідування встановлено, що протягом 2023-2024 службові особи ТОВ " СК Магнат ", в умовах воєнного стану, зловживаючи своїм службовим становищем, під час виконання договору, неналежно виконали роботи з капітального ремонту внаслідок чого державі в особі АТ " Укрзалізниця " заподіяно матеріальної шкоди; саме з вини відповідача результат договору не досягнутий, а невиконання договірних зобов'язань щодо своєчасного виконання робіт за договором ТОВ " СК Магнат " пов'язане не з дією форс-мажорних обставин, а є результатом його власної бездіяльності; майновий стан сторін у справі взагалі не досліджувався.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою Акціонерне товариство " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 14.10.2025.
Розгляд справи відкладався з 25.11.2025 до 09.12.2025.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (див. п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що законодавець у ст. 509 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово висновував, що принцип "належного виконання" полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).
Натомість порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України (тут і далі - чинний на час виникнення спірних правовідносин і ухвалення оскаржуваної постанови) та ЦК України.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
За ч. 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 904/872/24 виснував, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (див. правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань як правило не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (див. правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язання за договором, період прострочення виконання цих зобов'язань, застосували до відповідача відповідальність у вигляді стягнення штрафу і пені відповідно до умов договору, що не оскаржується скаржником у цьому разі. При цьому апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, врахувавши у сукупності всі обставини, на які посилались відповідач та позивач, реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, встановивши обставини, які мають істотне значення, за наявності яких суд може зменшити неустойку (серед іншого, врахував поведінку замовника, який також не виконав своє грошове зобов'язання у визначені договором строки щодо сплати 6 797 563,79 грн; ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань; відсутність відомостей про збитки позивача внаслідок прострочення виконання робіт, а також те, що стягнення заявленої суми штрафу і пені фактично нівелює саму мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання у цьому випадку), зменшив заявлений позивачем розмір пені до 171 900,00 грн, а штрафу до 66 100,00 грн.
Верховний Суд вважає, що зменшення судом апеляційної інстанції штрафу і пені відбулось з урахуванням наведених норм матеріального права - ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також таких критеріїв як справедливість, добросовісність, розумність, а доводи позивача про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі, що недопустимо (див. також постанову Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22). Колегія суддів також вважає, що доводи скаржника фактично зводяться і до на надання іншої оцінки обставинам з яких суд апеляційної інстанції виходив зменшуючи пеню і штраф, що не є компетенцією Верховного Суду відповідно до положень ст. 300 ГПК України.
З огляду на вищевикладене, здійснивши аналіз висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що вони ухвалені за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування ст. 551 ЦК України) зі судовим рішенням у справі, яка переглядається. Водночас ухвалена у справі постанова апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін. Крім того Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 дійшла висновку про те, що висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України є загальними для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Отже, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України при вирішенні питання зменшення розміру пені і штрафу, а тому відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судом цієї норми права.
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду (в оскаржуваній частині) з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою поданих сторонами доказів і необхідності їх переоцінки і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її зміни чи скасування (в оскаржуваній частині) немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства " Українська залізниця " в особі Регіональної філії " Південно-Західна залізниця " залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2025 в оскаржуваній частині у справі № 906/1199/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О.В.