18 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5679/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Укргазвидобування" - адвоката Заболотного А.М. (дов. від 25.12.2024 № 2-783Д),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будшляхмаш" - адвоката Синяпкіна О.В. (дов. від 23.12.2024 № 1045),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство) та товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будшляхмаш" (далі - Торговий дім)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 (головуючий суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М. і Ходаківська І.П.)
у справі № 910/5679/25
за позовом Товариства
до Торгового дому
про стягнення 15 638 678,40 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Товариство звернулося до суду з позовом до Торгового дому про стягнення пені у розмірі 11 328 806,40 грн та штрафу у розмірі 4 309 872,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору поставки № 21Т-102 від 20.08.2021 (далі - Договір) та Специфікації, у редакції додаткової угоди №1 від 29.12.2022, щодо поставки товару у строк до 31.07.2023, а тому позивач нарахував відповідачу пеню за період прострочення з 01.08.2023 по 31.01.2024 та 7% штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів на підставі пункту 7.9 Договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 (суддя Шкурдова Л.М.): позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 156 386,78 грн неустойки; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 скасовано та прийнято нове рішення, яким: позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 5 664 403,20 грн пені та 2 154 936,00 грн штрафу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При частковому задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з обставин доведеності факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлено до стягнення додаткові нарахування, обумовлені простроченням поставки товару за Договором. За результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення неустойки на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) на 99% (зменшення до 1%), заявленого у суді першої інстанції, суди також дійшли єдиного висновку про наявність підстав для її зменшення. Водночас, за наслідками розгляду клопотання суд першої інстанцій задовольнив його у повному обсязі, зменшивши розмір стягуваної неустойки на 99%, тоді як, суд апеляційної інстанції виснував наявність підстав для зменшення неустойки на 50%, задовольнивши клопотання лише частково.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Торговий дім звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 551, статті 617 ЦК України та статей 216, 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, від 15.02.2023 у справі № 920/437/22; від 07.11.2023 у справі № 910/11302/22, від 21.07.2021 у справі № 921/3323/20.
Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнено у касаційній скарзі Торговий дім:
- зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 99% у спірній ситуації нівелює існування неустойки як цивільно-правової відповідальності;
- вважає, що судом апеляційної інстанції не спростовано висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення неустойки на саме на 99% з урахуванням специфіки спірних правовідносин та з огляду на з'ясовані обставини конкретно цієї справи;
- наголошує, що з урахуванням встановлених судами обставин об'єктивної неможливості поставки товару за Договором, нарахована сума неустойки, враховуючи вже отримання позивачем коштів банківської гарантії, не виконує функцію стимулювання до виконання основного зобов'язання, має не компенсаційний, а каральний характер та, за недоведеності обставин понесення позивачем будь-яких збитків, заподіяних непоставкою товару за Договором, фактично спрямована на збагачення позивача;
- стверджує, що апеляційним судом прийнято заперечення позивача проти клопотання відповідача про зменшення неустойки, які не заявлялися позивачем у суді першої інстанції та які не були предметом його розгляду, зокрема про те, що поставка товару за Договором необхідна позивачу для господарської діяльності, а його непоставка вливає на обсяг отриманої готової продукції, що, у свою чергу, впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами.
Товариство також не погодилося із постановою суду апеляційної інстанції, однак в частині відмови в позові, у зв'язку із чим звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статей 77, 78, 86, 236 ГПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частини першої статті 550, частини третьої статті 551, статті 617, частини першої статті 624 ЦК України та частини другої статті 218, статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23.
Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 5 664 403,20 грн пені та 2 154 936 грн штрафу.
За доводами Товариства:
- неправильне застосування норм матеріального права полягає у тому, що суд безпідставно зменшив розмір визначеної Договором неустойки, за відсутності у спірному випадку виняткових обставин;
- встановлені судами обставини отримання позивачем коштів банківської гарантії на суму 3 078 480 грн у зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору; відсутності на ринку П-подібного постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій; ненадання доказів понесення ним збитків, спричинених порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, не можуть вважатися винятковим випадком;
- право на неустойку не залежить від доведеності обставин спричинення збитків управленій стороні зі сторони порушника договірного зобов'язання.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу Торгового дому, в якому, посилаючись непідтвердженість підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду (в оскаржуваній Торговим домом частині), просить залишити касаційну скаргу Торгового дому без задоволення.
Торговий дім також подав відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому, посилаючись на непідтвердженість підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду (в оскаржуваній Товариством частині), просить залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що для участі у процедурі відкритих торгів з придбання товару, яку проводило Товариство, Торговий дім надав технічні умови на автомобілі спеціальні аварійні майстерні АСАМ-33.1.2 з краном-маніпулятором на шасі МАЗ-6317F9, які належать товариству з обмеженою відповідальністю "Спецбудмаш" (далі - ТОВ "Спецбудмаш"), а також форму "цінова пропозиція", відповідно до пункту 12 якої виробник товару - ТОВ "Спецбудмаш".
За результатами проведеної процедури відкритих торгів, переможцем яких став Торговий дім, 20.08.2021 Товариство в особі філії Газопромислове управління "ШЕБЕЛИНКАГАЗВИДОБУВАННЯ" (покупець) і Торговий дім (постачальник) уклали Договір, за умовами якого:
- постачальник зобов'язується поставити покупцеві автомобілі спеціальні аварійні майстерні АСАМ-33.1.2 на шасі МАЗ-6317F9-0000568-021 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO158 Е-2, зазначений в специфікації/-ях, що додається/-ються до договору і є його невід'ємною/-ними частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1);
- найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях, яка є додатком № 1 до договору та є його невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід'ємною частиною (пункт 1.2);
- постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (пункт 1.3);
- ціна цього договору вказується в специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом) (пункт 3.1);
- розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації/-ях (пункт 4.1);
- строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (пункти 5.1, 5.2);
- у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (пункт 7.9);
- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо Постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, Постачальник зобов'язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу (пункти 8.1, 8.3);
- договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 цього договору, і діє до 31.12.2022 (пункт 10.1);
- вимоги забезпечення виконання зобов'язань по договору постачальником: забезпечення виконання зобов'язань по договору повинно бути перераховане постачальником: забезпечення виконання зобов'язань по договору здійснюється до укладання договору в один із способів, зокрема, надання банківської гарантії або стендбай акредитиву виконання зобов'язань по договору. Банківська гарантія або стендбай акредитив повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у типовій формі банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов'язань постачальником за договором, яка є Додатком № 5 до договору, та її/його сума повинна бути не менш 5% від загальної вартості (ціни) договору (пункт 10.2).
На виконання договірних умов, 09.08.2021 акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" надана банківська гарантія № 25252 на суму 3 078 480,00 грн, яка, з урахуванням змін до неї, набирає чинності з дати видачі та діє до 12.04.2024 включно.
Відповідно до Специфікації № 1 від 20.08.2021 та графіку поставки від 20.08.2021 постачальник зобов'язався поставити покупцю товар у кількості 8 штук, загальною вартістю 61 569 600,00 грн, у строк протягом 240 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.12.2022 з можливістю дострокової поставки; виробник товару: Україна, ТОВ "Спецбудмаш".
Сторони 29.12.2022 уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінили та виклали в новій редакції:
- додаток № 1 "Специфікація № 1" до Договору, замінили шасі МАЗ 6317F9-000568-021 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2;
- додаток № 3 "Графік поставки" до Договору, продовживши строк поставки товару до 31.07.2023;
- додаток № 4 "Технічні характеристики товару" до Договору;
- пункт 10.1 Договору, продовживши строк його дії до 31.12.2023.
Таким чином, граничний строк поставки товару за Договором - не пізніше 31.07.2023 (з можливістю дострокової поставки). Відповідно до прийнятих змін, у Специфікації № 1 до Договору зазначено: автомобіль спеціальний аварійна майстерня АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2. Технічні умови на автомобілі спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 належать ТОВ "Спецбудмаш", що сторонами не заперечується.
ТОВ "Спецбудмаш" звернулося до Торгового дому із листом № 31/7-1 від 31.07.2023, яким повідомило про свій висновок щодо неможливості виробництва автомобілів спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2.
Із висновку начальника виробництва ТОВ "Спецбудмаш" від 31.07.2023 вбачається, що до комплектації фургона-майстерні входить постійний магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібний, який виготовляється виключно російськими або білоруськими виробниками. На ринку України відсутній вказаний магніт, що унеможливлює виробництво автомобілів спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2. У зв'язку із неможливістю забезпечення комплектуючими відповідно до технічних характеристик автомобілів спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2 - 8 штук, ТОВ "Спецбудмаш" не може забезпечити виробництво таких автомобілів.
Товариство 04.08.2023 направило Торговому дому претензію № ШГВ5534/03.1.1-05 про сплату штрафних санкцій в розмірі 430 987,20 грн, а також просило здійснити поставку товару відповідно до умов Договору.
У відповідь на претензію Товариства, Торговий дім:
- листом № 698 від 04.08.2023 повідомив Товариство про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, а саме: поставити визначені у Договорі автомобілі у зв'язку з тим, що єдиний виробник автомобіля (ТОВ "Спецбудмаш") не може його виробити з об'єктивних причин, а Торговий дім, відповідно, не може виконати свої зобов'язання за Договором.
- листом № 710 від 28.08.2023 повідомив Товариство про те, що 31.07.2023 виникли обставини непереборної сили (форс-мажору) - єдиний унікальний виробник товару - ТОВ "Спецбудмаш" 31.07.2023 остаточно заявив про неможливість виробництва товару, обумовленого Договором, та просив не притягати його до відповідальності;
- листом № 714 від 10.08.2023 направив Товариству сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535 про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) від 09.08.2023, яким з 31.07.2023 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для Торгового дому щодо обов'язку (зобов'язання), а саме - поставити автомобілі спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К 440 з краномманіпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2 - 8 шт., у термін до 31.07.2021 за Договором. Зазначені форс-мажорні обставини тривають станом на 09.08.2023.
Із сертифіката Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535 вбачається, що Торговий дім вже звертався до Товариства із листом № 13/07/921 від 13.07.2022 щодо настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 та, як наслідок, порушення строків виконання умов Договору, пропозиції про заміну шасі та продовження терміну поставки до 31.05.2023.
У відповідь на отриманні від Торгового дому листи, Товариство:
- у листі № ШГВ6658/003.1.1-05 від 06.09.2023, не беручи до уваги сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535 у зв'язку із відсутністю причинно-наслідкового зв'язку, наполягало на виконанні умов Договору;
- у листі № ШГВ6862/003.1.1-05 від 18.09.2023 просило Торговий дім надати копію доповідної записки виробника від 31.07.2023 та запропонувати іншого виробника магніту.
Листом № 841 від 22.09.2023 Торговий дім повідомив Товариство, що запропонувати іншого виробника магніту, ані у заводу-виробника, ані у постачальника немає можливості. До листа Торговий дім додав лист ТОВ "Спецбудмаш" № 573/1 від 21.09.2023 та доповідної записки від 31.07.2023.
Товариство листом № ШГВ7720/003.1.1-05 від 17.10.2023 повідомило Торговий дім, що знайдено альтернативну пропозицію виробникам Російської Федерації та Республіки Білорусь П-подібного магніту на ринку України; запропонувало розглянути магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій виробництва Німеччини GN62-FN-79; зазначило, що магніт типу GN62-FN-79 відповідає умовам Договору та задовольняє потребу ГПУ "ШЕБЕЛИНКАГАЗВИДОБУВАННЯ" в комплектуванні пересувної аварійно-ремонтної майстерні.
Торговий дім листом № 999/2 від 23.10.2023 повідомив Товариство, що магніти GN62-AN-79, які є звичайною фурнітурою, не є альтернативою постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій, у зв'язку з чим Торговий дім не може погодити таку заміну комплектуючої.
У подальшому Товариство:
- листом № ШГВ8612/003.1.1-05 від 01.11.2023 повідомило Торговий дім, що запропонована листом № ШГВ7720/003.1.1-05 від 17.10.2023 заміна магніту відповідає умовам Договору та задовольняє потребу ГПУ "ШЕБЕЛИНКАГАЗВИДОБУВАННЯ" в комплектуванні пересувної аварійно-ремонтної майстерні. Також Товариство наполягало на виконанні договірних зобов'язань щодо поставки товару;
- направило Торговому дому 08.11.2023 претензією № ШГВ8797/003.1.1-05 про сплату штрафних санкцій у розмірі 10 405 262,40 грн, у якій також просило здійснити поставку товару відповідно до умов Договору.
У свою чергу, Торговий дім:
- направив 12.12.2023 Товариству відповідь на претензію № 1153/2, в якій зазначив, що істотною умовою Договору є товар, який може виготовити лише та виключно ТОВ "Спецбудмаш"; Торговий дім виконав усі вимоги законодавства та Договору у зв'язку з виникненням обставин непереборної сили (форс-мажору), відтак відсутні підстави для відповідальності за невиконання обов'язку з поставки товару;
- звернувся 20.12.2024 до Товариства з листом № 1046, в якому зазначив, що у зв'язку з простроченням поставки товару покупець звертався з вимогою до Банку про стягнення Банківської гарантії в сумі 3 078 480,00 грн, яку задоволено Банком у повному обсязі; просив підтвердити завершення Договору та відсутність будь-яких претензій за цим правочином.
Товариство:
- направило 14.01.2025 Торговому дому лист № 302.1-022-332, в якому повідомило, що термін дії Договору закінчився 31.12.2023, однак, зобов'язання постачальника перед покупцем в частині поставки товару не виконано, що є необхідною умовою завершення відносин за Договором;
- надіслало 30.01.2025 Торговому дому вимогу № 305.4-305-2-830 про сплату неустойки (пені та штрафу) у загальному розмірі 15 638 678,40 грн.
Враховуючи, що Торговий дім не здійснив поставку товару та не сплатив штрафні санкції за Договором у загальному розмірі 15 638 678,40 грн, Товариство звернувся до суду з цим позовом.
За наслідками розгляду заявленого позову суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку про те, що обставини укладення між сторонами Договору та його неналежного виконання відповідачем в частині поставки обумовленого товару підтверджено матеріалами справи, а нарахування позивачем сум пені за період прострочення з 01.08.2023 до 31.01.2024 та штрафу за прострочення поставки товару на понад 30 днів на підставі пункту 7.9 Договору є документально обґрунтованим, а їх розрахунок є арифметично правильним.
Водночас, судами з'ясовано, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 188-р "Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю" у зв'язку із військовою агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю Республіки Білорусь та відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 зупинене здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками, який є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 09.04.2022 "Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації" запроваджено повне ембарго на товари, що походять з території Російської Федерації. Відповідно, торговельні операції з Росією та реалізація російських товарів на території України не здійснюється.
Направлений ТОВ "Спецбудмаш" Торговому дому лист № 31/7-1 від 31.07.2023 про неможливість виготовлення товару та висновок про неможливість виробництва автомобілів спеціальні аварійні майстерні АСАМ-78.1.2 на шасі РЕНО К440 з краном-маніпулятором HIAB X-HIDUO 158 Е-2 обґрунтований з посиланням на обставини відсутності на ринку постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібного, який входить до комплектації фургона-майстерні, а також те, що виробництво цих комплектуючих здійснюється виключно російськими або білоруськими виробниками.
Судами також встановлено, що технічні характеристики товару розроблялись у 2021 році, до повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, і наразі відсутня можливість поставки товару за Договором, який би відповідав технічним вимогам 2021 року. Невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару зумовлено форс-мажорними обставинами, які виникли поза волею сторін та підтверджені належним чином, зокрема, сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535.
Торговий дім повідомив Товариство про неможливість виконання умов Договору через виникнення форс-мажорних обставин.
У свою чергу, Товариство направило Торговому дому лист, в якому зазначило, що магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій виробництва Німеччини GN62-FN-79 є аналогом магніту виробництва Російської Федерації та Республіки Білорусь, відповідає умовам Договору та задовольняє потребу Товариства в комплектуванні пересувної аварійно-ремонтної майстерні.
З урахуванням доводів і заперечень сторін щодо обставин спірної поставки товару за Договором, судом першої інстанції, зокрема, досліджено обставини можливості заміни відсутнього постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібного, який виготовляється виключно російськими або білоруськими виробниками, на магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій виробництва Німеччини GN62-FN-79 та з'ясовано таке.
З листа товариства з обмеженою відповідальністю "ФАМ ГРУП" (далі - ТОВ "ФАМ ГРУП"; oфіційний дистриб'ютор в Україні Fittings Accessories Marketplace Group LLC, що займається продажем товарів німецько-італійського холдингу Elesa+Ganter) від 22.05.2025, вбачається, що в асортименті товариства є П-подібний магніт GN62, однак ТОВ "ФАМ ГРУП" не може надати інформацію, чи є магніт GN62 магнітом для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій, оскільки така інформація може бути надана лише спеціалізованими технічно-експертними організаціями; інформацією про наявність товару "постійний магніт для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій П-подібний" у інших підприємств ТОВ "ФАМ ГРУП" не володіє.
На сайті виробника (Бергер Тулс) магніту GN62 (https://www.bergertools.co.uk/Gn62_U_Shape_Magnet_Through_Bore_Unshielded_Heat_Resistant/) міститься інформація про те, що підковоподібні магніти мають високу силу зчеплення з розділеною клейкою поверхнею, вони є простими, економічними та довговічними засобами надійного утримання предметів на місці, а також використовуються для сортування та підйому. Ці U-подібні магніти є неекранованою магнітною системою, виготовленою методом лиття.
При цьому, призначенням постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій є усунення магнітного дуття за допомогою постійного магніту, шляхом компенсації залишкових магнітних полів. Магнітне дуття виникає за впливу стороннього магнітного поля на магнітне поле дуги. Відхилення дуги в поздовжньому або поперечному напрямку називають магнітним дуттям. Магнітне дуття сильно впливає на якість зварного шва, а у разі сильної намагніченості робить зварювання неможливим. Магнітне дуття не дозволяє якісно провести проварювання кореня шва та призводить до викиду металу зі звареної ванни.
Порівняння компенсуючих магнітів з магнітом GN62:
1. Компенсуючі магніти: розмір між полюсами становить від 180 до 230 мм; магніт GN62 - 38,5 мм.;
2. Компенсуючі магніти: величина компенсуючого магнітного поля: до 3000 Гс; магніт GN62 - не зазначено;
3. Компенсуючі магніти: відстань розмагнічування дільниці: 150-500 мм; магніт GN62 - не зазначено.
Тобто, виробники компенсуючих магнітів вказують характеристики, які відносяться до характеристик таких магнітів, а в фіксуючому магніті GN62 вказана інша характеристика, - номінальна сила зчеплення. Номінальна сила зчеплення магніту - це сила, з якою магніт притягує металеві предмети, або сила, яку потрібно докладати, щоб відірвати магніт від металевої поверхні.
За таких обставин суд першої інстанції виснував, що магніти GN62-AN-79, які є звичайною фурнітурою, не є альтернативою постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій.
За висновком місцевого господарського суду, позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що магніт GN62-AN-79 є компенсаційним (відсутні підтверджуючі документи цільового призначення магніту GN62-AN-79 саме для компенсації залишкового магнітного поля в зварювальних конструкціях); жодних технічних документів, що підтверджують властивості та призначення магніту GN62-AN-79, а також документів, що засвідчують якість такого товару позивачем також не надано (відсутні характеристики магніту, які обов'язково враховуються під час підбору магніту для компенсації магнітного поля).
Водночас, використання електромагніту не призначеного для компенсації залишкового магнітного поля та без визначення його характеристик унеможливлює використання виробником (ТОВ "Спецбудмаш") запропонованого йому магніту GN62, який не відповідає ТУ У34.1-01354485-012:2010. Протилежне позивачем не доведено.
Відсутність можливості придбати компенсаційні магніти в Україні, за висновком суду першої інстанції, підтверджується також долученими до матеріалів справи листами товариства з обмеженою відповідальністю "Джейсік Україна" (далі - ТОВ "Джейсік Україна") та товариства з обмеженою відповідальністю "ВПК КРАТОС" (далі - ТОВ "ВПК КРАТОС") (підприємства, що продають зварювальне обладнання), зокрема:
- з листа ТОВ "Джейсік Україна" вбачається, що виробництво компенсаційних магнітів здійснюється підприємствами Російської Федерації; в Україні магніти, призначені для компенсації надлишкового магнітного поля зварювальних конструкцій, не виготовлялися та не виготовляються; можливість придбання таких магнітів в Україні наразі відсутня;
- з листа ТОВ "ВКП КРАТОС" слідує, що з початку збройної агресії Російської Федерації проти України придбати компенсаційні магніти в Україні неможливо, оскільки в Україні такі магніти не виробляють, а з Росії, де виробляють такі магніти, товари не поставляються; в інших країнах, в тому числі в Європі, такі магніти теж не виробляються; до 2022 року такі магніти завозились ще з Республіки Білорусь, але з 2022 року це теж неможливо.
Водночас, відповідачем у відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення розміру стягуваної неустойки на 99%, обґрунтоване посиланнями на те, що:
- невиконання відповідачам своїх зобов'язань за Договором обумовлене обставинами непереборної сили та не залежало від нього;
- за умовами Договору поставка товару мала бути здійсненна без попередньої його оплати, що свідчить про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем;
- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків у зв'язку із невиконанням відповідачем Договору;
- у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивачем отримано суму Банківської гарантії у розмірі 3 078 480 грн;
- стягнення заявленої суми неустойки суперечитиме загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Розглянувши клопотання відповідача суди попередніх інстанцій виснували наявність у спірній ситуації виключного випадку та підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки. Водночас суди дійшли різних висновків щодо розміру такого зменшення.
Так, за наслідками розгляду клопотання відповідача, суд першої інстанцій задовольнив його у повному обсязі, зменшив розмір стягуваної неустойки на 99% та стягнув з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 156 386,78 грн.
За висновками суду першої інстанції:
- технічні характеристики товару розроблялись у 2021 році, до повномасштабної агресії Російської Федерації проти України і наразі відсутня можливість поставки товару за Договором, який би відповідав технічним вимогам 2021 року. Отже, невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару дійсно зумовлено форс-мажорними обставинами, які виникли поза волею сторін та підтверджені належним чином. Вина відповідача у порушенні свого зобов'язання відсутня;
- поведінка відповідач свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів для виконання зобов'язання з поставки товару за Договором;
- позивачем не надано доказів на підтвердження понесення будь-яких збитків через невиконання відповідачем умов Договору;
- у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач вже отримав кошти за Банківською гарантією у сумі 3 078 480 грн.
За встановлених обставин цієї справи, враховуючи інтереси обох сторін, а також те, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), зважаючи на поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття всіх можливих заходів для виконання зобов'язання з поставки товару, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 99%. Таке зменшення суд вважав оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. При цьому, за висновком суду першої інстанції, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру неустойки на 99%, оскільки наявність збитків позивачем не доведено.
З таким висновком місцевого господарського суду частково не погодився суд апеляційної інстанції, який, у свою чергу, вважав наявними підстави для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки лише на 50%, з огляду на її надмірний розмір та з урахування балансу інтересів обох сторін.
На обґрунтування своїх висновків апеляційний суд зазначив, що:
- укладаючи Договір та додаткову угоду № 1 від 29.12.2022 до нього, відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань у строк до 31.07.2023 та настання відповідальності за неналежне виконання зобов'язань. У спірному випадку відповідач взагалі не виконав умови Договору. При цьому матеріали цієї справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причин, які об'єктивно не залежали від відповідача, що заважали йому виконати умови Договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 29.12.2022, з 29.12.2022 до 31.07.2023;
- із сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № 3200-23-3535 вбачається, що обставини непереборної сили (форс-мажору) виникли з 31.07.2023, тобто у день граничного строку виконання зобов'язань за Договором;
- постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 222 на позивача покладені спеціальні обов'язки, які полягають у забезпечені НАК "Нафтогаз України" природним газом для формування ресурсу природного газу для забезпечення потреб побутових споживачів і виробників теплової енергії;
- товар, який мав бути поставлений відповідачем за Договором необхідний позивачу для здійснення основної господарської діяльності: внутрішньо-свердловинних робіт, відсутність такого товару негативно впливає на виконання плану КРС, плану по видобутку вуглеводнів, обсяг отримання готової продукції - природного газу та газового конденсату, що, у свою чергу, негативно впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами.
Водночас, апеляційний суд врахував обставини того, що:
- умовами Договору не було передбачено попередньої оплати за товар і позивач не проводив будь-яких платежів на користь відповідача;
- у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач отримав кошти за Банківською гарантією у розмірі 3 078 480 грн;
- позивачем не доведено понесення збитків внаслідок невиконання відповідачем умов Договору, а покладення на відповідача обов'язку з оплати пені та штрафу у повному обсязі, розмір яких є значним, призведе до каральної санкції.
Суд апеляційної інстанції, із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 та від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, зазначив, що у разі зменшення судом у спірних правовідносинах, зокрема, розміру неустойки на 99%, фактично відбудеться повне звільнення відповідача від її сплати, що порушить баланс інтересів сторін, не відповідатиме правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачили при укладенні Договору.
Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Товариства і Торгового дому відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників про неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у низці постанов Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.
На підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу/пені). Висновок щодо застосування цих норм права в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Верховний Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС) від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Так, у зазначеній постанові у справі № 911/2269/22 ОП КГС ВС вказала на те, що:
" …. розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Верховний Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Як вже частково зазначалося, ані Товариство, ані Торговий Дім не погодилися із висновками апеляційного суду (кожен у відповідній частині), який на підставі статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України зменшив заявлену до стягнення неустойку на 50%.
Так, за змістом касаційної скарги Товариства, останнє не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції в частині зменшення судом розміру неустойки на 50%.
У цьому контексті Товариство зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статей 77, 78, 86, 236 ГПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частини першої статті 550, частини третьої статті 551, статті 617, частини першої статті 624 ЦК України та частини другої статті 218, статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23.
Стверджує про те, що:
- неправильне застосування норм матеріального права полягає у тому, що суд безпідставно зменшив розмір визначеної Договором неустойки, за відсутності у спірному випадку виняткових обставин;
- встановлені судами обставини отримання ним коштів банківської гарантії на суму 3 078 480 грн у зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору; відсутності на ринку П-подібного постійного магніту для компенсації зайвого магнітного поля зварювальних конструкцій; ненадання доказів понесення ним збитків, спричинених порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, не можуть вважатися винятковим випадком;
- право на неустойку не залежить від доведеності обставин спричинення збитків управленій стороні зі сторони порушника договірного зобов'язання.
Натомість, у касаційній скарзі Торговий дім не погоджується із позицією апеляційного суду щодо помилковості висновку суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення стягуваної неустойки саме на 99%.
Зазначає про неправильне застосування апеляційним судом норм частини третьої статті 551, статті 617 ЦК України та статей 218, 233 ГК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у низці постанов.
У цьому контексті Торговий дім:
- зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 99% у спірній ситуації нівелює існування неустойки як цивільно-правової відповідальності;
- вважає, що судом апеляційної інстанції не спростовано висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення неустойки саме на 99% з урахуванням специфіки спірних правовідносин та з огляду на з'ясовані обставини конкретно цієї справи;
- наголошує, що з урахуванням встановлених судами обставин об'єктивної неможливості поставки товару за Договором, нарахована сума неустойки, враховуючи вже отримання позивачем коштів банківської гарантії, не виконує функцію стимулювання до виконання основного зобов'язання, має не компенсаційний, а каральний характер та, за недоведеності обставин понесення позивачем будь-яких збитків, заподіяних непоставкою товару за Договором, фактично спрямована на збагачення позивача;
- стверджує, що апеляційним судом прийнято заперечення позивача проти клопотання відповідача про зменшення неустойки, які не заявлялися позивачем у суді першої інстанції та які не були предметом його розгляду, зокрема про те, що поставка товару за Договором необхідна позивачу для господарської діяльності, його непоставка вливає на обсяг отриманої готової продукції, що, у свою чергу, впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників колегія суддів зазначає, що Товариством і Торговим домом у цілому не заперечуються наведені вище висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України в контексті наявності у суду права зменшувати розмір заявленої до стягнення неустойки (штрафу/пені); індивідуальності характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання) тощо.
Оцінюючи доводи Товариства про неврахування висновків Верховного Суду, колегія суддів першочергово враховує те, що цей скаржник не погоджується із висновком апеляційного суду про наявність у спірних правовідносинах самого виняткового випадку, що обумовило зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, в відтак вважає, що має бути задоволений весь розмір заявленої до стягнення неустойки.
Натомість Торговий дім, за доводами його касаційної скарги, не погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність у спірних правовідносинах підстав для зменшення неустойки на 99%, тобто з розміром зменшення неустойки, застосованого судом апеляційної інстанції.
У питаннях, зокрема, наявності винятковості випадку, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у кожному спорі про їх стягнення правовідносини є відмінними, адже кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене клопотання про зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
У цьому контексті Верховний Суд наголошує, що вирішення питань щодо: наявності виняткового випадку, підстав для зменшення розміру неустойки, а також визначення самого розміру, до якого підлягає зменшенню неустойка, входить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку із чим суд касаційної інстанції не оцінює доводи Товариства і Торгового дому щодо цих обставин, перевіряючи виключно правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів скаржників.
Так, апеляційний суд, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та зменшенні неустойки на 99%, із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 та від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, зазначив, що у разі зменшення судом у спірних правовідносинах розміру неустойки на 99%, фактично відбудеться повне звільнення відповідача від її сплати, що порушить баланс інтересів сторін, не відповідатиме правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачили при укладенні Договору.
Не погоджуючись із таким висновком суду апеляційної інстанції, Торговий дім у касаційній скарзі, стверджуючи відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, посилається, зокрема, на неврахування апеляційним судом висновків ОП КГС ВС щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Так, у справі № 911/2269/22 акціонерне товариство звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення пені та штрафу, обґрунтованим невиконанням відповідачем у строк своїх зобов'язань за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині виконання робіт вартістю 1 427 880 грн, у тому числі ПДВ 237 980 грн.
Відповідач подав клопотання про зменшення неустойки (пені і штрафу), яке обґрунтовано не зазначенням в позовній заяві обставин понесення позивачем збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором та доказів, на підтвердження цього, а також посиланням на загальну вартість робіт за договором, що в три рази менша за розмір пені, що суперечить принципу справедливості та розумності.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли єдиного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові рішення мотивовані обґрунтованістю доводів позивача про порушення відповідачем строків виконання відповідних робіт за договором. Часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого (в сумі 4 340 755,20 грн) розміру заявленої позивачем пені до 51 403,68 грн за правилами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України мотивоване відсутністю належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов'язання у спірних правовідносинах, а також неспівмірністю заявленої до стягнення суми пені, оскільки наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Позивач, не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення про часткове задоволення вимог про стягнення пені за невиконання господарського зобов'язання за договором на закупівлю робіт з виготовлення (ремонту) обладнання (в сумі 51 403,68 грн) та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 4 340 755,20 грн пені з посиланням на те, що суди, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 551 ЦК Україна та статтею 233 ГК України, та максимально зменшивши у спірних правовідносинах розмір штрафних господарських санкцій на 99%, не просто зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачають при укладенні правочину.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, ОП КГС ВС у питанні застосування статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, і можливості/неможливості зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99%, тобто до 1%, зазначила, зокрема, таке:
"… Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20);
- водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо);
- Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки;
- при цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;
- отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- у зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Дійшовши наведеного висновку щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов'язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки (пункти 7.43-7.45), а також враховуючи встановлені у справі обставини, ОП КГС ВС погодилася з висновками та мотивами судів в оскаржуваних рішеннях про часткове задоволення клопотання відповідача щодо зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявленої до стягнення пені до 51 403,68 грн, залишивши оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Отже, ОП КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, з урахуванням встановлених у зазначеній справі обставин, погодилася із висновком судів про зменшення пені з 4 340 755,20 грн до 51 403,68 грн та, зокрема, виснувала, що:
- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати;
- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права;
- сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі.
Зазначені висновки ОП КГС ВС щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України в контексті можливості, за певних обставин, зменшення судом неустойки на 99% є загальними для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі, у порядку та з дотриманням вимог статей 86, 210, 237 ГПК України.
У межах розгляду цієї справи (№ 910/5679/25), за встановлення обставин того, що:
- технічні характеристики товару розроблялись у 2021 році, до повномасштабної агресії Російської Федерації проти України і наразі відсутня можливість поставки товару за Договором, який би відповідав технічним вимогам 2021 року. Отже, невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару дійсно зумовлено форс-мажорними обставинами, які виникли поза волею сторін та підтверджені належним чином. Вина відповідача у порушенні свого зобов'язання відсутня;
- поведінка відповідач свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів для виконання зобов'язання з поставки товару за Договором;
- позивачем не надано доказів на підтвердження понесення будь-яких збитків через невиконання відповідачем умов Договору;
- у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач вже отримав кошти за Банківською гарантією у сумі 3 078 480 грн;
суд першої інстанції, враховуючи інтереси обох сторін, а також загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), виснував наявність підстав для зменшення розміру неустойки саме на 99%.
У свою чергу, апеляційний суд зазначив, що у разі зменшення судом у спірних правовідносинах розміру неустойки на 99%, фактично відбудеться повне звільнення відповідача від її сплати, що порушить баланс інтересів сторін, не відповідатиме правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачили при укладенні Договору.
Верховний Суд відзначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які суд у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України досліджує, оцінює і зазначає про свої висновки. Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. У силу вимог статей 236-238 ГПК України суд повинен належним мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.
Отже, суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 ГПК України.
У касаційній скарзі Торговий дім, зокрема, стверджує про те, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для зменшення неустойки на 99% зроблені апеляційним судом, у тому числі з урахуванням заперечень позивача проти клопотання відповідача про зменшення неустойки, які не заявлялися позивачем у суді першої інстанції та які не були предметом його оцінки, зокрема про те, що поставка товару за Договором необхідна позивачу для господарської діяльності і його непоставка вливає на обсяг отриманої готової продукції, що, у свою чергу, впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами.
З оскаржуваної постанови вбачається, що на обґрунтування своїх висновків апеляційний суд дійсно послався, у тому числі на те, що:
- постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 222 на позивача покладені спеціальні обов'язки, які полягають у забезпечені НАК "Нафтогаз України" природним газом для формування ресурсу природного газу для забезпечення потреб побутових споживачів і виробників теплової енергії;
- товар, який мав бути поставлений відповідачем за Договором, необхідний позивачу для здійснення основної господарської діяльності: внутрішньо-свердловинних робіт, відсутність такого товару негативно впливає на виконання плану КРС, плану по видобутку вуглеводнів, обсяг отримання готової продукції - природного газу та газового конденсату, що, у свою чергу, негативно впливає на забезпечення Збройних Сил України паливно-мастильними матеріалами.
Однак, як слушно наголошує Торговий дім у касаційній скарзі, наведені обставини не заявлялися позивачем в обґрунтування його заперечень проти клопотання відповідача про зменшення неустойки, не були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції при прийнятті рішення у цій справі.
У силу положень частини першої-третьої, п'ятої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на наведене Верховний Суд частково погоджується з доводами Торгового дому про те, що судом апеляційної інстанції не спростовано висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення неустойки саме на 99% з урахуванням специфіки спірних правовідносин та з огляду на з'ясовані обставини конкретно цієї справи.
Апеляційний суд, хоч і мав дискрецію у питанні зменшення розміру належних до сплати пені та штрафу, утім, у питанні зменшення стягуваної неустойки врахував заперечення позивача та подані ним докази.
Водночас, оскільки у питанні застосування статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, при реалізації своїх дискреційних повноважень, апеляційний суд оцінює доводи і заперечення сторін щодо зменшення неустойки та надані на їх підтвердження докази в порядку статей 86, 210 ГПК України та з урахуванням встановлених статтею 269 ГПК України обсягу і меж перегляду справи у суді апеляційної інстанції, недотримання цих процесуальних вимог безпосередньо вплинуло і на його загальний висновок щодо зменшення заявленої до стягнення неустойки у цій справі.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції, як про доведеність наявності виняткового випадку та підстав для зменшення неустойки на 50%, так і про відсутність правових підстав для зменшення неустойки на 99% в цілому є передчасним з огляду на наведені процесуальні порушення, безвідносно до решти доводів обох скаржників, а тому касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Верховний Суд, в контексті наведеного, зазначає, що доводи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків ОП КГС ВС, викладених у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, знайшли своє часткове підтвердження.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята статті 236 ГПК України).
Проте, оскаржувана постанова апеляційного суду наведеним вимогам не відповідає, а Верховний Суд, в силу статті 300 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа № 910/5679/25 - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити надані учасниками справи з дотриманням процесуальних вимог докази та доводи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення у питанні зменшення заявленої до стягнення неустойки, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.
Враховуючи те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передається на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будшляхмаш" та акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі № 910/5679/25 скасувати.
3. Справу № 910/5679/25 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова