Справа № 308/14530/25
1-кп/308/1171/25
19 грудня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисниці - ОСОБА_5 ,
представників потерпілих - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у кримінальному провадженні №308/14530/25 (1-кп/308/1171/25), відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025070000000268 від 04.06.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
на розгляд Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Ухвалою від 07.10.2025 суддя призначив підготовче судове засідання у кримінальному провадженні.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
З фактичних обставин вбачається, що питання про застосування запобіжного заходу вирішується на стадії судового провадження, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки така перестала існувати, а на її заміну висунуте обвинувачення.
У свою чергу, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою на стадії судового провадження вирішальне значення має наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України).
Суд бере до уваги, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України відповідно до правил ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Відомості про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, зокрема, й за місцем здійснення судового провадження матеріали судової справи та досліджуваного клопотання не містять.
За таких обставин суд доходить до висновку про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд погоджується із доводами клопотання про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений може незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження щодо зміни їхніх показів під час судового розгляду.
Зокрема, може чинити на учасників вплив з метою примушення їх до зміни або відмови від своїх показань, оскільки останні не допитувались під час судового розгляду кримінального провадження.
Суд бере до уваги, що в силу приписів ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов'язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
За обставин цього кримінального провадження встановлені судом ризики є дійсними та триваючими. На переконання суду, застосування альтернативних менш обтяжливих запобіжних заходів не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, а також не зменшить наявних ризиків.
Отже, беручи до уваги особу обвинуваченого, характер пред'явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що йому загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді застави чи особистого зобов'язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.
Письмових зобов'язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченим покладених на них обов'язків та їх доставки до суду не надходило.
Крім того, суд вважає, що на обвинуваченого слід покласти додаткові обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення внесеного клопотання.
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372, 392 КПК України
клопотання прокурора задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, із забороною покидати місце свого постійного проживання, а саме - будинок АДРЕСА_1 - з 21 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв. ранку наступної доби.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
-прибувати до прокурора та суду, за першою їх вимогою;
-повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання, навчання чи роботи.
Строк дії ухвали визначити до 2 місяців, тобто до 19.02.2026 включно.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме - до ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом п'яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1