17 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/980/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" та ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Львівської області
(суддя -Ділай У.І.)
від 08.05.2025
на постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
від 16.09.2025
та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
від 06.10.2025
у справі № 914/980/24
за позовом ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка"
до ОСОБА_1
про стягнення збитків в розмірі 2 368 783,22 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Сорока О.Є.
відповідача - Скирда В.Є.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" (далі - ТОВ "УБТ") звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 2 368 783,22 грн.
1.2. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач, будучи генеральним директором ТОВ "Універсальна бурильна техніка" у період з 16.07.2019 по 31.08.2023, спричинив ТОВ "УБТ" збитки. Зокрема, за результатами податкової перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної податкової перевірки, згідно з яким встановлені такі порушення та складені відповідні податкові повідомлення-рішення: невчасна сплата ПДФО, невчасна сплата військового збору, не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, занижено податкові зобов'язання з ПДВ, не проведено коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем наявності всіх складових, необхідних для застосування цивільної відповідальності за правопорушення у вигляді завдання збитків, оскільки позивачем не подано доказів вчинення відповідачем діянь умисно чи необережно, наявність протиправної поведінки та причинного зв'язку.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі №914/980/24 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" на користь ОСОБА_1 195 439,16 грн витрат на професійну (правничу) допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.
2.4. Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що розумним та справедливим у даному випадку буде віднесення на позивача витрат в загальній сумі 195 439,16 грн, з яких 140 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи та 55 439,16 грн витрати у формі "гонорару успіху", опосередковано пов'язані з розглядом справи.
2.5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 скасовано в частині присуджених до стягнення 195 439,16 грн витрат на професійну (правничу) допомогу. В цій частині прийнято нове судове рішення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" на користь ОСОБА_1 56 687,83 грн витрат на професійну (правничу) допомогу. В решті додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 - залишено без змін.
2.6. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції. Щодо додаткового рішення, суд апеляційної інстанції, змінюючи суму витрат на правничу допомогу, заявлену до відшкодування відповідачем із позивача до 56 687,83 грн (33 000,00 грн витрати на правничу та 23 687,83 грн гонорару успіху), дійшов висновків, що присуджені до стягнення місцевим господарським судом витрати є такими, що не відповідають критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності та є надмірними.
2.7. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №914/980/24 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 000 грн. В решті вимог заяви - відмовлено.
2.8. Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи заяву відповідача про відшкодування правничої допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, сумі 23 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №914/980/24, ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції по суті спору скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" визначив пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №925/893/23 (925/457/24), від 02.07.2025 у справі №904/4432/23, від 20.09.2022 у справі №923/832/20 (щодо застосування статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України), від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (щодо застосування статей 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України).
3.5. Пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №923/832/20, конкретизувати його, а саме: "визначення донарахованих податків не є збитками".
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи його тим, що суди не звернули уваги на той факт, що частина заявлених позивачем збитків, була не податками, а штрафними санкціями.
3.9. Також не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №914/980/24, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового скасування додаткового рішення скасувати, а додаткове рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
3.10. ОСОБА_1 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 (щодо розрахунку вартості однієї години); від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21 (щодо вартості участі в одному судовому засіданні); від 22.06.2023 у справі №912/164/20, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 04.03.2021 у справі №916/376/19 (щодо покладення витрат на відповідача (їх зменшення)); від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 15.06.2022 у справі №910/12876/19, від 09.12.2021 у справі №922/3812/19, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 (щодо компенсації гонорару). Вважає, що судом апеляційної інстанції не було дотримано вимог Господарського процесуального кодексу України, що в свою чергу призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.
3.11. ОСОБА_1 також звернувся з касаційною скаргою на додаткову постанову, в якій просить додаткову постанову в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення правничої допомоги скасувати, прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 232 000,00 грн.
3.12. В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на наступні порушення судом апеляційної інстанції:
- щодо розрахунку вартості однієї години (неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19);
- щодо вартості участі в одному судовому засіданні (неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21);
- щодо покладення витрат на відповідача (їх зменшення) (неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2023 у справі №912/164/20, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 04.03.2021 у справі №916/376/19).
3.13. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову по суті спору залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що посилання скаржника на порушення судами положень Цивільного кодексу України зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів в суді касаційної інстанції, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Суди на підставі належних доказів встановили відсутність вини відповідача та не покладали обов'язок доведення цих обставин на позивача.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав та акта приймання-передачі частки від 03.11.2023, став власником та єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка". Розмір частки у статутному капіталі становить 100%.
Згідно з пунктом 2.2. договору купівлі-продажу корпоративних прав від 03.11.2023 до ОСОБА_2 перейшли права та обов'язки учасника ТОВ "УБТ".
Відповідач, посадова особа ТОВ "УБТ" (Генеральний директор), працював у період з 16.07.2019 по 31.08.2023.
Як зазначив позивач після придбання корпоративних прав ТОВ "УБТ" було виявлено протиправну бездіяльність відповідача, що спричинила суттєві збитки ТОВ "УБТ". Позивач вважає, що наявні усі підстави для відшкодування шкоди завданих відповідачем ТОВ "УБТ".
Так, зокрема, 17.07.2023 за результатами податкової перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної податкової перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 ТОВ "УБТ", згідно з яким встановлені наступні порушення та складені відповідні податкові повідомлення-рішення:
1. Невчасна сплата ПДФО (ППР №18246/13-01-24-10 від 14.08.2023).
2. Невчасна сплата військового збору (ППР №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023).
3. Не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, які не надаються покупцю та складені на операції з постачання послуг (податкові накладні з вартості електроенергії, використаної не у господарській діяльності) на загальну суму ПДВ 576 472,00 грн у т.ч.: за грудень 2022 року - 51 564,00 грн, за січень 2023 року - 314161,00 грн, за лютий 2023 року - 209 393,00 грн, за березень 2023 року - 1354,00 грн (ППР №18191/13-01-07-15 від 11.08.2023).
4. Занижено податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку із не нарахуванням податкового зобов'язання на вартість електроенергії використаної не у господарській діяльності на загальну суму 575 118,00 грн (ППР №18187/13-01- 07-15 від 11.08.2023).
5. Не проведено коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 Податкового кодексу України), реалізованих на користь нерезидентів зареєстрованих у державах (територіях), включених до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ та організаційно-правова форма яких, включена до переліку організаційно- правових форм, затверджених постановою КМУ, у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави у якій вони зареєстровані, як юридичні особи за період з 23.05.2020 по 31.12.2020 на суму 1157865,1 грн, за 2021 рік на суму 3003005,00 грн, за 2022 рік на суму 635008,60 грн (ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023).
Щодо збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору в позові зазначено, що на підставі розрахунків ГУ ДПС у Львівській області, що є додатками до вищевказаного податкового повідомлення-рішення, позивач склав розрахунок штрафних санкцій та пені за невчасну сплату ПДФО лише за час коли відповідач перебував на посаді Генерального директора ТОВ "УБТ". Разом сума штрафних санкцій та пені по ПДФО становить 692398,74 грн.
Також на підставі ППР №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023 ГУ ДПС у Львівській області встановила невчасну сплату військового збору ТОВ "УБТ" та здійснило розрахунок штрафних санкцій та пені відповідно до Податкового кодексу України (надалі - ПК України). Зважаючи на вказане податкове повідомлення-рішення, позивач склав розрахунок штрафних санкцій та пені за невчасну сплату військового збору лише за час коли відповідач перебував на посаді Генерального директора ТОВ "УБТ", відповідно до якого разом пеня за невчасну сплату військового збору становить 28140,39 грн.
Вказані збитки (ПДФО та військовий збір) були сплачені ТОВ "УБТ" на підставі платіжних доручень, у призначенні платежу вказаний відповідний акт податкової перевірки. Платіжне доручення на оплату підписав відповідач, як генеральний директор ТОВ "УБТ".
За твердженням позивача невчасна сплата ПДФО та військового збору відповідачем, як посадовою особою ТОВ "УБТ" носить очевидно протиправний характер у формі бездіяльності. Так, за періоди по яким податковим органом нараховано штрафні санкції на ТОВ "УБТ" регулярно поступали кошти в розмірі достатньому для сплати податкових платежів. Податкові зобов'язання повинні виконуватись першочергово, про що відповідач не міг не знати.
Згідно з пунктом 11.4 статуту ТОВ "УБТ", чинного на час перебування відповідача на посаді, генеральний директор здійснює повний контроль за фінансово- господарською діяльністю товариства.
Позивач вважає, що очевидною є і вина відповідача у формі умислу, оскільки невчасна сплата ПДФО та військово збору носило систематичний характер та тривало великий проміжок часу. Також відповідач не міг не знати щодо порядку сплати ПДФО та військового збору та ймовірні штрафні, санкції за їх несвоєчасну сплату.
Як зазначив позивач протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, пов'язана із невчасною сплатою ПДФО та військового збору, перебуває у прямому причинно- наслідковому зв'язку із збитками які понесло ТОВ "УБТ".
Разом з тим, позивач звернув увагу, що будучи генеральним директором ТОВ "УБТ" та сплативши суми штрафних санкцій відповідно до податкових повідомлень-рішень, відповідач унеможливив будь-яке їх оскарження у судовому порядку та фактично визнав свою вину. При цьому, позивач зазначив, що в період нарахування ПДВ та штрафних санкцій згідно з Актом податкової перевірки розпочинається з грудня 2022 року, коли відповідач був єдиним працівником на ТОВ "УБТ" та на той момент головний бухгалтер був звільнений.
Згідно з пунктом 11.4 статуту, ТОВ "УБТ" (в редакції чинній на час перебування відповідача на посаді), генеральний директор здійснює повний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства.
Щодо збитків пов'язаних з адмініструванням податку на додану вартість позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової податкової перевірки ТОВ "УБТ" були виявлені порушення, що стосуються податку на додану вартість. За результатами перевірки були складенні наступні податкові повідомлення-рішення:
- ППР №18191/13-01-07-15 від 11.08.2023: не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, які не надаються покупцю та складені на операції з постачання послуг (податкові накладні з вартості електроенергії, використаної не у господарській діяльності) на загальну суму ПДВ 57672,00 грн у т.ч.: за грудень 2022 року - 51 564,00 грн, за січень 2023 року - 314161,00 грн, за лютий 2023 року - 209 393,00 грн, за березень 2023 року - 1354,00 грн. На підставі цього ППР, ТОВ "УБТ" виставлено штраф у розмірі 10538,50 грн;
- ППР №18187/13-01-07-15 від 11.08.2023: занижено податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку із не нарахуванням податкового зобов'язання на вартість електроенергії використаної не у господарській діяльності (нарахування компенсації спожитої електроенергії контрагентам з урахуванням ПДВ) на загальну суму 575118,00 грн. На підставі цього ППР, ТОВ "УБТ" було виставлено до сплати 575 118,00 грн податкових зобов'язань та 143 779,50 грн штрафних санкцій відповідно до ПК України.
Обставини цих правопорушень детально викладені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 (сторінки 49 -52).
На підставі викладеного також позивач вбачає протиправну винну бездіяльність відповідача, оскільки будучи керівником ТОВ "УБТ" він не вжив жодних дій щодо унеможливлення завдання збитків товариству шляхом розірвання відповідних договорів з контрагентами, ініціювання збільшення ціни електроенергії на 20% (ставка ПДВ) для контрагентів тощо.
Позивач повідомив, що збитки встановленні відповідними ППР були сплачені ТОВ "УБТ" 13.08.2023 на підставі відповідних платіжних доручень. Будучи генеральним директором ТОВ "УБТ" та сплативши суми штрафних санкцій відповідно до податкових повідомлень-рішень, відповідач унеможливив будь-яке їх оскарження у судовому порядку та фактично визнав свою вину.
Щодо збитків пов'язаних з коригуванням фінансового результату до оподаткування позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової податкової перевірки ТОВ "УБТ" ГУ ДПС України у Львівській області було виявлено не проведення коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 Податкового кодексу України), реалізованих на користь нерезидентів зареєстрованих у державах (територіях), включених до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ та організаційно- правова форма яких, включена до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ, у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави у якій вони зареєстровані, як юридичні особи за період з 23.05.2020 по 31.12.2020 на суму 1157865,1 грн, за 2021 рік на суму 3003005,00 грн, за 2022 рік на суму 635008,60 грн та складено ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023.
Обставини цих правопорушень детально викладені у акті документальної позапланової виїзної перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 (сторінки 16 -29).
Як повідомив позивач суть правопорушення полягає у тому, що ТОВ "УБТ" здійснювало зовнішньо-економічну господарську діяльність з:
- нерезидентами зареєстрованих у державах, перелік яких визначено Кабінетом міністрів України;
- організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно- правових норм, затверджених постановою Кабінетом міністрів України;
- та не обґрунтувало ціну продажу товарів відповідним нерезидентам за принципом "витягнутої руки".
У зв'язку із цим ГУ ДПС України у Львівській області було донараховано дохід ТОВ "УБТ": 1157865,10 грн - донарахований дохід податковим органом з 23.05.2020 по 31.12.2020, 3003005,00 грн - донарахований дохід податковим органом за 2021 рік, 635008,60грн - донарахований дохід податковим органом за 2022 рік.
Таким чином, позивач звернув увагу, що реалізація відповідачем вищевказаним нерезидентам товарів призвело до збільшення фінансового результату до оподаткування на суму 30% вартості товару, відповідно шкода яку було нанесено ТОВ "УБТ" становить не сам донарахований податковим органом дохід, а 18% податку на прибуток від донарахованого доходу, яке ТОВ "УБТ" повинно було б сплатити до бюджету. Зважаючи на викладене, позивач зазначив, що хоча ТОВ "УБТ" і не сплатило фізично ці кошти до бюджету (у зв'язку із збитками у відповідному податковому періоді), проте збільшення фінансового результату до оподаткування зменшило податковий та бухгалтерський збиток підприємства і безпосередньо вплинула на погіршення фінансового стану підприємства.
Отже, збиток завданий ТОВ "УБТ" у результаті збільшення фінансового результату до оподаткування складає загальну суму 863258,17 грн.
Позивач вважає, що якби відповідач проявив належну обачність та компетентність вищевказаної шкоди можна було б уникнути. За твердженням позивача протиправна бездіяльність відповідача у цьому випадку полягала не скільки у реалізації товару відповідним нерезидентам, а в невчиненні дій щодо обґрунтування ціни реалізації товару відповідним нерезидентам за правилами "витягнутої руки". Тобто сам по собі факт реалізації товару відповідним нерезидентам, не призводить до нарахування доходу у розмірі 30% від реалізованого товару. У випадку співпраці з такими нерезидентам платник податків (ТОВ "УБТ") зобов'язаний був довести контролюючому органу у порядку визначеному пунктом 39.4.6 статті 39 Податкового кодексу України, що рівень ціни або показник рентабельності відповідної операції відповідає принципу "витягнутої руки" (сторінка 29 акта податкової перевірки). Проте відповідач, як керівник ТОВ "УБТ", не здійснив жодних дій щодо обґрунтування рівня ціни або показників рентабельності відповідних операції з нерезидентами принципу "витягнутої руки".
За твердженням позивача відповідач, як керівник ТОВ "УБТ", подавав заперечення на акт податкової перевірки, згідно з яким йому було відомо щодо необхідності обґрунтування рівня ціни або показників рентабельності відповідних операцій з нерезидентами принципу "витягнутої руки". Проте жодних дій щодо залучення професійних бухгалтерів, аудиторів, відповідач не вчинив. Натомість відповідач подав до ГУ ДПС України податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2023 року та 9 місяців 2023 року, де у рядку 3.2.4 додатку РІ (податкові різниці) було вказана сума від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років (на виконання ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023):
За півріччя 2023 року - 95 211 601,00 грн.
За 9 місяців 2023 року - 2 780 104, 00 грн.
На думку позивача вищевказаними діями відповідач підтвердив правомірність нарахування доходу ГУ ДПС України у Львівській області ТОВ "УБТ" на підставі акта податкової перевірки та ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023 в т.ч: 1 157 865,10 грн - донарахований дохід податковим органом з 23.05.2020 по 31.12.2020, 3 003 005,00 грн - донарахований дохід податковим органом за 2021 рік, 635 008,60 грн - донарахований дохід податковим органом за 2022 рік.
Також позивач вказав, що цими діями відповідач унеможливив подальше звернення до суду щодо оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення.
При цьому позивач звернув увагу, що в розпорядженні ТОВ "УБТ" відсутні будь-які письмові рішення колишнього учасника товариства щодо надання згоди на вчинення значних правочинів. На підставі акта приймання- передачі від 30.11.2023, новий керівник ТОВ "УБТ" М.О. Кукеза прийняла, а ОСОБА_1 здав печатки, штампи у кількості 5 шт. та статут ТОВ "УБТ". Згідно з вищевказаними актами жодних документів, крім статуту, відповідач не передавав новому керівнику ТОВ "УБТ". Натомість всі договори, на які є посилання у акті податкової перевірки та пов'язані з донарахуванням доходу ТОВ "УБТ" на підставі ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023 були значним у розумінні Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Таким чином позивач вважає, що відповідач вийшов за межі наданих йому статутом та законом повноважень, що є додатковою підставою для притягнення його до відповідальності у формі відшкодування збитків ТОВ "УБТ".
Окремо позивач повідомив, що за обставинами цієї справи розрахунок збитків здійснювався, починаючи саме з липня 2019 року (прийняття на роботу відповідача), а не з 2017 року.
Щодо збитків пов'язаних із нарахуванням компенсації за дні невикористаних відпусток позивач повідомив, що відповідач, як генеральний директор ТОВ "УБТ", під час звільнення нарахував собі як працівнику, компенсацію за 47 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 24.06.2021 по 31.08.2023. Проте, відповідач не оформляв собі, як працівнику ТОВ "УБТ", щорічні основні відпустки. Внаслідок цих дій, під час звільнення йому була виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 55549,92 грн. Про розрахунок кількості днів невикористаної відпустки, а також правильність і підставність їх нарахування позивач зазначив, що саме відповідач склав наказ про звільнення, як посадова особа ТОВ "УБТ" і зазначив у ньому кількість днів невикористаної відпустки.
Разом з тим, позивач зазначив, що таку протиправну бездіяльність (не оформлення щорічних основних відпусток згідно з вимогами законодавства) протягом декількох років поспіль, відповідач вчинив і відносно орієнтовно 300 працівників, які звільнялися у вересні-жовтні 2022 року з ТОВ "УБТ" у зв'язку з їх переведенням на інше підприємство. Так, працівникам ТОВ "УБТ" сплатило загалом 3105464,00 грн компенсації за невикористанні щорічні основні відпустки.
Таким чином, за твердженням позивача з огляду на протиправну бездіяльність відповідача (не оформлення щорічних основних відпусток згідно вимог законодавства) на користь ТОВ "УБТ" підлягають відшкодуванню збитки у розмірі у розмірі 55549,92 грн.
Зважаючи на зазначене, позивач звернув увагу, що збитки ТОВ "УБТ" дійсно зменшилися, проте не завдяки успішній господарській діяльності товариства, а після проведеної податкової перевірки, за наслідком якої на підставі ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023, відповідач як посадова особа ТОВ "УБТ" склав та подав відповідну податкову звітність. Натомість збитки зменшилися внаслідок їх передачі юридичним особам, що виділилися з ТОВ "УБТ" та внаслідок донарахування доходу товариству у зв'язку з вчиненням винних дій зі сторони відповідача.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
5.4. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
5.5. Пунктом 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
5.6. Згідно з частиною другою статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 Господарського кодексу України).
5.7. Відповідно до частин першої та другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
5.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).
Склад цивільного правопорушення, за наявності якого стягуються збитки, досліджується і встановлюється судом не на момент його виявлення, зумовленого поведінкою його посадової особи, а на момент вчинення цього правопорушення.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
5.9. Згідно зі статтею 89 Господарського кодексу України, що є спеціальною нормою у спірних правовідносинах, посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.
Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані, зокрема, бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частинами першою та другою статті 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.
5.10. Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
5.11. За змістом частин першої та другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов'язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов. Посадова особа, до якої пред'явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.
5.12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" вважає збитками суму коштів в розмірі 2368783,22 грн, яка складається із: збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору, збитків пов'язаних з адмініструванням податком на додану вартість, збитків пов'язаних з коригуванням фінансового результату до оподаткування, збитків пов'язаних із нарахуванням компенсації за дні невикористаних відпусток.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, будучи генеральним директором ТОВ "УБТ", працював у період з 16.07.2019 по 31.08.2023. За своїм фахом відповідач є професійним, антикризовим менеджером, завданням якого є виведення компаній, які знаходяться перед або на стадії банкрутства, із неплатоспроможного стану.
12.05.2022 між ОСОБА_2 та представником ОСОБА_3 укладено меморандум щодо основних параметрів процесу переходу права власності на ЦМК ТВО "Універсальна бурильна техніка".
05.07.2022 прийнято рішення єдиного учасника ТОВ "Універсальна бурильна техніка", відповідно до якого проведено реорганізацію підприємства шляхом виділу нових юридичних осіб: ТОВ "Технопарк УБТ", ТОВ "Дрогобицький Долотний виробничий комплекс ДДЗ". Також призначено ОСОБА_1 уповноваженою особою на здійснення дій пов'язаних із виділом з товариства.
З грудня 2022 року на ТОВ "Універсальна бурильна техніка" працював лише голова комісії з ліквідації ОСОБА_1. Решта працівників були переведені до нових юридичних осіб: ТОВ "Технопарк УБТ", ТОВ "Дрогобицький Долотний виробничий комплекс ДДЗ". При цьому, бухгалтерський супровід ТОВ "Універсальна бурильна техніка" продовжували здійснювати працівники, які були переведені до новостворених підприємств.
До матеріалів справи долучено електронне листування з ОСОБА_2, в тому числі електронна кореспонденція від переведених працівників до новостворених підприємств. Відповідно до поданих доказів ОСОБА_2 скеровувалися документи бухгалтерського обліку ТОВ "Універсальна бурильна техніка" за період 2022-2023 років.
Згідно з підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.09.2022 у справі №923/832/20, зазначили, що витрати, які товариство повинне понести для сплати податків на виконання не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою, оскільки сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України, є прямим обов'язком платника податків відповідно до пункту 16.1.4 статті 16 цього Кодексу.
Так і обов'язок роботодавця в частині виплати працівнику грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки визначено у частині першій статті 24 Закону України "Про відпустки".
Стосовно заявлених вимог про стягнення збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору, збитків пов'язаних з адмініструванням податком на додану вартість, збитків пов'язаних з коригуванням фінансового результату до оподаткування слід зазначити таке.
Як встановлено судами у цій справі, 17.07.2023 Головним управлінням ДПС у Львівській області було складено акт документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.01.2027 по 19.06.2023.
28.07.2023 генеральним директором були подані заперечення на вказаний акт.
За результатами податкової перевірки ГУ ДПС у Львівській області склало податкові повідомлення-рішення №18185/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18187/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18191/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18246/13-01-24-10 від 14.08.2023, №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023, відповідно до яких були нараховані штрафи за вчинені правопорушення.
Вказані податкові повідомлення-рішення в судовому порядку не оскаржені.
Після проведеної податкової перевірки у серпні 2023 року ТОВ "УБТ" сплатило штрафні санкції за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.
За твердженням позивача, сплативши суми штрафних санкцій, відповідач унеможливив їх оскарження в судовому порядку та фактично визнав свою вину.
Підпунктом 8 пункту 10.2 статуту ТОВ "УБТ" передбачено, що до виключної компетенції учасника належить визначення форм контролю та нагляду за діяльністю дирекції товариства.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, під час розгляду справи відповідач повідомив, що станом на серпень 2023 року від єдиного учасника ОСОБА_3 , який був на той момент чинним власником, так і від ОСОБА_2 , який здійснював контроль за реорганізацією ТОВ "УБТ" відповідно до меморандуму від 12.05.2022, жодних вказівок не було щодо оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень.
З посади генерального директора товариства ОСОБА_1 звільнений 31.08.2023.
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав в Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрогобицький Долотний виробничий комплекс ДДЗ" про стягнення заборгованості за договорами поворотної фінансової допомоги. 21.03.2024 судом прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 442/2215/24 за вказаним позовом.
Суди звернули увагу, що в період звільнення ОСОБА_1 з ТОВ "Універсальна бурильна техніка" та до подання вказаного позову єдиний учасник товариства ОСОБА_2 не заявляв до генерального директора претензій щодо штрафних санкцій, які нараховано за результатами податкової перевірки від 17.07.2023, та понесення відповідних збитків. Матеріали справи не містять доказів надання вказівок про необхідність оскарження нарахованих податковим органом штрафних санкцій.
З огляду на викладене, суди обох інстанцій дійшли висновків, що позивачем не надано суду належних, допустимих доказів вчинення відповідачем діянь умисно чи необережно, наявність протиправної поведінки та причинного зв'язку, позивач не навів обґрунтувань про порушення відповідачем майнового права та інтересу ТОВ "УБТ", а відтак в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення.
5.13. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №925/893/23 (925/457/24), від 02.07.2025 у справі №904/4432/23, від 20.09.2022 у справі №923/832/20, щодо застосування статей 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.
При цьому колегія суддів виходить з того, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування зазначених скаржником статей є сталими та універсальними у правозастосуванні, однак їх застосування залежить від фактичних обставин справи, адже алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Таку у справі №925/893/23 (925/457/24) предметом спору було стягнення збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою, завданих внаслідок накопичення боргів за зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за користування земельною ділянкою. Суди обох інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погодився і Верховний Суд, дійшли висновків про наявність усіх елементів деліктної відповідальності.
У справі №904/4432/23 про стягнення збитків, суди дійшли висновків про доведеність неправомірних дій директора, які полягали у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення, що стало наслідком покладення на підприємство штрафу.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідні позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Окрім цього Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на загальні висновки у наведених постановах Верховного Суду самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судами норм матеріального та процесуального права, натомість такі посилання носять суто декларативний характер.
Результат застосування судом цих загальних висновків втілюється в остаточному висновку суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову та залежить від фактичних обставин справи, які у кожній окремій справі є різними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
У справі №923/832/20 про стягнення збитків, розмір яких складався із сум донарахувань податків і нарахувань штрафних санкцій органом ДФС України у зв'язку із виявленими порушеннями під час документальної планової виїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, Верховний Суд підтримав висновки суду першої інстанції, що донараховані податок на прибуток та податок на додану вартість не є збитками товариства, оскільки йде мова про донарахування податку, який мав бути сплачений платником податку. Зазначене було враховано і судами першої та апеляційної інстанції у справі, що переглядається.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, оскільки спірні правовідносини у справі, що переглядається та у справі, зазначеній скаржником є неподібними. У справі, зазначеній скаржником, судами надавалася оцінка діям відповідача щодо правомірності укладення договорів, оскільки за переконанням позивача, дії були вчинені внаслідок зловмисної домовленості однієї сторони з другою стороною.
5.14. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №923/832/20, конкретизувати його, а саме: "визначення донарахованих податків не є збитками". За переконанням скаржника, висновок, зроблений судом касаційної інстанції у справі №923/832/20, стосується виключно цієї справи та встановлених в ній обставин. Скаржник вважає, що підставою виникнення податкових зобов'язань/коригування фінансового результату до оподаткування є саме протиправна поведінка відповідача, а відтак донараховані податки повинні вважатися збитками.
Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №910/2171/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 13.12.2022 у справі №911/1186/20, від 05.07.2022 у справі №904/3860/19.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд у справі №923/832/20 дійшов висновків, що витрати, які мусить товариство зробити для сплати податків на виконання не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою, оскільки сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України, є прямим обов'язком платника податків відповідно до пункту 16.1.4 статті 16 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що скаржник, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Верховного Суду, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема не зазначає, в чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
З огляду на наведене, підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, немає. З огляду на викладене обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.
5.15. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи його тим, що суди не звернули уваги на той факт, що частина заявлених позивачем збитків, була не податками, а штрафними санкціями.
Скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, в цьому випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів. До того ж із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами зазначені вимоги розглядалися та надано оцінку заявленим вимогам.
При цьому, Верховний Суд в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.16. Також не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №914/980/24, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового скасування додаткового рішення скасувати, а додаткове рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п'ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між відповідачем та Фізичною особою - підприємцем Скирдою Владиславом Євгеновичем (далі - адвокат) укладено договір про надання юридичних послуг №UAR02.50423 від 02.05.2024 (надалі - договір від 02.05.2024). Згідно з умовами пункту 1.1 якого, виконавець зобов'язався надавати юридичні та консультаційні послуги, а клієнт зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги щодо підготовки та подання відзиву, а також інших процесуальних заяв, які будуть вимагатись для представництва інтересів клієнта в межах судової справи №914/980/24.
Відповідно до пункту 6.2 договору від 02.05.2024, сторони домовились, що клієнт має сплатити розмір грошового гонорару виконавця, що підлягає оплаті клієнтом після подання виконавцем до суду відзиву на позовну заяву у справі №914/980/24 в розмірі 100 000,00 грн без урахування податку 6%. Ця сума підлягає оплаті протягом 10 календарних днів з дня отримання виставленого виконавцем рахунку.
У пункті 6.3 договору від 02.05.2024 сторони домовились, що розмір грошового гонорару виконавця, що підлягає оплаті клієнтом за успішне виконання завдання становить 10% від розміру відмовлених в задоволені судом вимог в межах судової справи №914/980/24 за позовом ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" до ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 2 368 783,22 грн. Ця сума підлягає оплаті протягом 10 календарних днів з дня отримання виставленого виконавцем рахунку, який буде виставлено після ухвалення судового рішення у даній справі.
Сторони домовились, що винагорода виконавця за вчинення інших дій в межах справи №914/980/24, в тому числі, але не виключно підготовка заперечень на відповідь на відзив, додаткових пояснень, клопотань, заяв тощо визначається, виходячи з фактичної кількості часу, витраченого виконавцем, та його погодинної ставки. Ставка за 1 годину роботи виконавця складає 4 000 грн без урахування податків. Ставка за участь виконавця в 1 судовому засіданні складає 8 000,00 грн без урахування податків, незалежно від того чи приймав виконавець участь в судовому засіданні в межах приміщення суду чи по відеоконференцзв'язку (пункт 6.4 договору від 02.05.2024).
Згідно з актом приймання-передачі послуг №23/1 від 12.05.2025 клієнтом було прийнято, а виконавцем було надано послуги на загальну суму 540 878,32 грн, які включають такі послуги: підготовка та подання відзиву, участь в 12 судових засіданнях, аналіз та опрацювання відповіді на відзив - 6 годин, підготовка заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година, гонорар успіху.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 195 439,16 грн, з яких 140 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи, та 55 439,16 грн витрати у формі "гонорару успіху", які опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення та задовольняючи частково витрати відповідача, понесені ним на правничу допомогу, дійшов висновку, що присуджені до стягнення місцевим господарським судом витрати є такими, що не відповідають критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності та є надмірними.
Так, суд апеляційної інстанції, застосовуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 щодо того, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", враховуючи критерії для здійснення розподілу судових витрат, зазначив, що присуджені до стягнення витрати у формі "гонорару успіху" в розмірі 55 439,16 грн є завищеними, а тому підлягають зменшенню до 23 687,83 грн.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи, апеляційний суд зазначив наступне.
Як було вказано, згідно з актом приймання-передачі послуг №23/1 від 12.05.2025 клієнтом було прийнято, а виконавцем було надано послуги на загальну суму 540 878,32 грн, які включають такі послуги: підготовка та подання відзиву, участь в 12 судових засіданнях, аналіз та опрацювання відповіді на відзив - 6 годин, підготовка заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година.
Щодо заявлених витрат за участь в судовому засіданні в розмірі 96 000 грн, Господарський суд Львівської області вважав заявлену суму компенсації витрат надмірною, тому присудив її частково у розмірі 36000,00 грн. Стосовно заявленої суми компенсації витрат в розмірі 208 000,00 грн (за підготовку та подання відзиву, за підготовку заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година) надмірною, тому присудив її частково у розмірі 104 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, враховуючи предмет позову у даній справі, фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, виходячи з критеріїв дійсності, обґрунтованості, розумності, дійшов висновків, що присуджені судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу є надмірними, такими що не відповідають вказаним критеріям, підлягають зменшенню на 85% та становлять 33 000 гривень.
У зв'язку із наведеним, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21; від 22.06.2023 у справі №912/164/20, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 12.07.2022 у справі №910/18790/19, від 04.03.2021 у справі №916/376/19; від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 15.06.2022 у справі №910/12876/19, від 09.12.2021 у справі №922/3812/19.
У вказаних скаржником справах Верховний Суд за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу вирішував питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин приймав судові рішення, ніж у справі, яка розглядається.
При цьому колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, кожного разу виходить з конкретних обставин, якими обумовлене таке зменшення, а також і ступінь доведеності їх неспівмірності.
Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що таку оцінку було проведено з порушенням норм права.
Колегія суддів, зважаючи на наведене в сукупності, дійшла висновку про те, що, враховуючи як розмір заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу та розмір витрат, стягнутий апеляційним судом, так і причини виникнення спору, то стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 56 687,83 грн відповідає критерію співмірності зі складністю справи і з обсягом наданих адвокатами позивачу послуг, а також критерію реальності, розумності, співрозмірності та справедливості. Тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення саме з цих обставин.
5.17. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову, в якій просить додаткову постанову в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення правничої допомоги скасувати, прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 232 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №914/980/24 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 000 грн. В решті вимог заяви - відмовлено.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що представництво відповідача у цій справі здійснювалось адвокатом Скирдою Владиславом Євгеновичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, як фізична особа-підприємець на підставі договору про надання юридичних послуг №UAR02.50423 від 02.05.2024.
Згідно з умовами пункту 1.1 договору виконавець зобов'язався надавати юридичні та консультаційні послуги, а клієнт зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги щодо підготовки та подання відзиву, а також інших процесуальних заяв, які будуть вимагатись для представництва інтересів клієнта в межах судової справи №914/980/24.
Строк дії договору до 31 грудня 2026 року (пункт 2.1 договору).
Сторони уклали додаткову угоду №1 від 23.06.2025 до договору про надання юридичних послуг №UAR02.50423 від 02.05.2024.
Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №1 сторони погодились, що у зв'язку із поданням апеляційної скарги ТОВ "Універсальна Бурильна Техніка" на додаткове рішення від 26.05.2025 та на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі№914/980/24 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ТОВ "Універсальна Бурильна Техніка" до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, існує необхідність подання від клієнта відзиву на апеляційну скаргу.
Пунктом 2 додаткової угоди №1 сторони погодились, що сума винагороди, що підлягає оплаті клієнтом за надані послуги щодо підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, становитиме 120 000 грн. Винагорода виконавця за вчинення інших дій в межах справи №914/980/24, в тому числі, але не виключно підготовка заперечень, додаткових пояснень, клопотань, заяв тощо визначається, виходячи з фактичної кількості часу, витраченого виконавцем, та його погодинної ставки. Ставка за 1 (одну) годину роботи виконавця складає 4 000 грн без урахування податків.
Сторони погодили, що сума винагороди, що підлягає оплаті клієнтом, за надані послуги щодо участі в судовому засіданні щодо розгляду апеляційної скарги, становитиме 10 000 грн за кожне окремо судове засідання (пункт 3 додаткової угоди).
Пунктом 4 додаткової угоди №1 сторони погодили, що у зв'язку із оскарженням ТОВ "Універсальна Бурильна Техніка" рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025р. у справі №914/980/24, "гонорар успіху" (винагорода за досягнення позитивного для клієнта результату у апеляційному суді) буде складати 80 000 грн і підлягає сплаті у разі ухвалення апеляційним судом постанови про залишення апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі№914/980/24 - без змін.
Відповідно до акта приймання-передачі послуг №17.23 від 17.09.2025 ОСОБА_1 було прийнято, а виконавцем було надано послуги на загальну суму 232 000,00 грн.
Вказаним актом передбачено такі послуги:
- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу подану ТОВ "Універсальна Бурильна Техніка" на додаткове рішення від 26.05.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ТОВ "Універсальна Бурильна Техніка" до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - 120 000,00 грн;
- участь в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги 26.08.2025 - 10 000,00 грн;
- участь в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги 16.09.2025 - 10 000,00 грн;
- підготовка та подача додаткових пояснень по справі №914/980/24 в межах розгляду апеляційної скарги (3 години з розрахунку - 1 година / 4 000 грн) - 12 000, 00 грн;
- гонорар успіху у зв'язку з ухваленням апеляційним судом постанови про залишення апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі №914/980/24 - без змін (відповідно до пункту 4 додаткової угоди №1 від 23.06.2025) - 80 000,00 грн.
Загальний розмір витрат на правову допомогу відповідно до акта №17.23 становить 232 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши, що правова позиція відповідача була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду спору у суді першої інстанції, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Скирда В.Є. надавав правову допомогу відповідачу у судах першої та апеляційної інстанцій, тому, відповідно, був обізнаний з матеріалами справи, підготовка відзиву на апеляційну скаргу не потребувала вивчення чи додаткового аналізу законодавства, оскільки фактично була складена на основі відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції, а отже підготовка цієї справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної роботи, що матеріали справи не містять значної кількості документів, на дослідження яких адвокат відповідача витратила би значний час, а також того, що участь адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів зводилась лише до надання усних пояснень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, на розгляд суду не було подано додаткових заяв, клопотань, що підлягали вирішенню безпосередньо в судовому засіданні та потребували б здійснення адвокатом додаткових процесуальних дій, дійшов висновків про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" на користь ОСОБА_1 23 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з апеляційним розглядом справи №914/980/24 (10 000,00 грн за підготовку відзиву, 5 000,00 грн за участь у судових засіданнях, 8 000,00 грн "гонорар успіху").
У зазначених скаржником постановах Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, статей 1, 19, 30 Закону України "Про адвокатуру", а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу в разі доведення неспівмірності витрат стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.
Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду, постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна бурильна техніка" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 в оскаржуваній частині у справі №914/980/24 - без змін.
2. Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 в оскаржуваній частині та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі №914/980/24 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко