8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3701/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м.Київ
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків (адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення 159951,47 грн
без виклику учасників справи
16.10.2025 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи Кубарева Дмитра Олександровича про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2725819134-КД-1 від 26.05.2021 року в розмірі 159951,47грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа підприємець Кубарев Дмитро Олександрович (РНОКПП НОМЕР_1 ) 11.11.2024 року припинив свою підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, про що свідчить запис №2004800060005137637.
Надалі 20.11.2024 року проведено державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Кубарева Дмитра Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ), про що свідчить запис №2010350000000689020, та 30.05.2025 Фізична особа підприємець Кубарев Дмитро Олександрович (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинив свою підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, про що свідчить запис №2010350060001689020.
Враховуючи дані обставини, 17.10.2025 року з метою встановлення місцезнаходження відповідача відповідно до ч.8 ст.176 ГПК України по справі №922/3701/25 судом було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, з відповіді на якого вбачається, що за вказаними параметрами особу не знайдено.
Також, 30.10.2025 року судом було зроблено запит до щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, та із відповіді встановлено, що довідки ВПО відсутні.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 30.05.2025 року відповідачем припинена підприємницька діяльність як фізичної особи-підприємця, на підставі власного рішення, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Суд зазначає, що статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.
Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.
Отже належність спору до господарської юрисдикції не змінюється, у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача, оскільки правовідносини виникли з його господарської діяльності, зобов'язання за якими у відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3701/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
21.10.2025 року судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу реєстрації відповідача, яка зазначена в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
29.10.2025 року ухвала про відкриття провадження у справі була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
30.10.2025 року судом повторно зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та перевірено адресу відповідача, яка залишилася незмінною.
Згідно з п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26.05.2021 року між Акціонерним товариством Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - Позивач) та Фізичною особою - підприємцем Кубаревим Дмитром Олександровичем (далі - Відповідач) було укладено кредитний договір №2725819134-КД-1 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 302160,00 грн (триста двi тисячі сто шiстдесят гривень 00 копійок), у тому числі на наступні цілі:
у розмірі 300000 грн. (триста тисяч гривень 0 копійок), на поповнення обігових коштів у розмірі 2160 грн. (двi тисячі сто шiстдесят гривень 0 копійок), на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього Договору.
Відповідно до п. А.3 Кредитного договору термін повернення кредиту 25.05.2026 року (двадцять п'яте травня двi тисячі двадцять шостого року).
Згідно з п. А.6.1 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 14 (чотирнадцять) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Положеннями А.6.2 Кредитного договору сторони узгодили, що по закінченню кожних 12 місяців з дня укладання цього Договору розмір процентів за користування кредитом, що зазначений в п.п. А.6, А.6.1, А.7. цього Договору, може бути переглянуто за ініціативою однієї із Сторін, про що Сторони укладають Договори про внесення змін до цього Договору. У випадку відмови Позичальника від розміру процентної ставки, переглянутої за ініціативи Банку, Сторони узгодили, що за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі облікової ставки НБУ на дату перегляду, помноженої на 3, про що Банк направляє письмове повідомлення Позичальнику із зазначенням дати початку їх нарахування без внесення змін до цього Договору.
Відповідно до п. А.7 Кредитного договору у випадку порушення Позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту Позичальник сплачує Банку проценти за користуванням кредитом у розмірі 28 (двадцять вiсiм) % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Згідно з п. А.8 Кредитного договору проценти нараховуються та сплачуються щомісячно, починаючи з дати підписання цього Договору, відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору, якщо інше не передбачене п. 7.3 цього Договору.
У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього Договору згідно з п. 2.3.2 цього Договору).
Пунктом 6.1. Кредитного договору визначено, що цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
28.05.2021 року на поточний рахунок Відповідача НОМЕР_2 було перераховано кредитні кошти у розмірі 300000,00грн, що підтверджується копією виписки по рахунку НОМЕР_2 .
23.06.2022 року між Позивачем та Відповідачем також був укладений Договір про внесення змін до КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ № 2725819134-КД-1 від 26.05.2021 року (далі - Договір про внесення змін), відповідно умов якого Сторони дійшли згоди внести зміни до умов кредитування Позичальника перед Банком за КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ № 2725819134-КД-1 від 26.05.2021 на наступних умовах:
1). Позичальник підтверджує свої зобов'язання перед Банком щодо погашення заборгованості за Договором, яка складається з:
суми неповернутого кредиту - 258784,99 (двiстi п'ятдесят вiсiм тисяч сiмсот вiсiмдесят чотири гривні 99 копійок);
суми нарахованих до 22.06.2022 та не сплачених Позичальником процентів за користування кредитом - 6894,52 гривень.
2). Погашення Позичальником заборгованості за Договором, розмір якої визначено згідно п.п. 1). п. І. цього Договору про внесення змін, здійснюється наступним чином:
повернення кредиту (погашення заборгованості за кредитом), а також погашення заборгованості за нарахованим та несплаченим процентами за користування кредитом здійснюється в строки/терміни встановлені в Графіку погашення заборгованості, що наведений в Додатку №1 до цього Договору про внесення змін (що є Додатком №1 до Договору, з урахуванням змін внесених цим Договором про внесення змін.
3). З моменту набрання чинності цього Договору про внесення змін проценти за користування кредитом нараховуються та сплачуються Позичальником в розмірі та на умовах, як це визначено Договором, з урахуванням зміни його умов, що внесені цим Договором про внесення змін.
4). Сторони дійшли згоди, що від моменту набрання чинності цим Договором про внесення змін подальше надання Банком кредиту (траншів кредиту) Позичальнику не здійснюється.
Згідно з п.2, п.3 Заключних положень Договору про внесення змін, цей Договір про внесення змін набирає чинності з моменту його підписання Сторонами шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.
Всі інші умови Договору, що не змінені цим Договором про внесення змін, залишаються чинними та Сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Вказані обставини підтверджуються копіями договору від 23.06.2022 про внесення змін до КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ № 2725819134-КД-1 від 26.05.2021 року та протоколу перевірки кваліфікованих електронних підписів.
Позивач також зазначає, що наявність заборгованості за кредитним договором підтверджується копіями виписками по рахунках НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
Внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення вимогу № 10526HAD0S2FL від 16.05.2024, якою зазначено про заборгованість станом на 16.05.2024, яка складає 187730,22 грн, з якої: - 186379,20 грн - за наданим кредитом, з якої прострочена - 25994,28 грн; - 1351,02 грн. - за відсотками, з якої прострочена - 101,09 грн, та в якій АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вимагав від ФОП Кубарева Дмитра Олександровича виконати порушене зобов'язання протягом 60 календарних днів, а саме: - Сплатити прострочену заборгованість, на умовах та порядку, що встановлені кредитним договором, що призведе до втрати чинності цієї вимоги; - Достроково повернути кредит.
Проте, як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі не виконані, станом на 13.10.2025 заборгованість за кредитним договором 2725819134-КД-1від 26.05.2021 року становить 159951,47 грн (тiло кредиту).
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Щодо дійсності укладеного вказаного вище договору кредиту в електронній формі, суд зазначає наступне.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електрону комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту, в тому числі, як в позасудовому порядку, шляхом направлення відповідної вимоги, так і безпосереднього в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.
Відсутність або наявність письмової досудової вимоги про усунення порушень зобов'язання не є перешкодою для реалізації права звернутись до суду за захистом своїх порушених прав (постанова Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №756/2996/17).
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Так, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін- пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Пунктом 6.1. Кредитного договору визначено, що цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
Між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір в електронній формі, що підтверджуються копіями кредитного договору №2725819134-КД-1 від 26.05.2021 року та протоколу перевірки кваліфікованих електронних підписів.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смскоду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Правильно застосувавши норми матеріального права, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що Кредитний договір підписаний Боржником за допомогою кваліфікованих електронних підписів, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.
З урахуванням викладеного, суд констатує, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20), у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.
Крім того, відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором №2725819134-КД-1, відповідачем на виконання умов договору здійснена часткова оплата.
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі №127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Відтак, позивачем надані до суду належні та допустимі докази в розумінні норм ГПК України, що підтверджують факт укладення Кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України.
Як встановлено судом, позивач свої зобов'язання за договором кредиту виконав належним чином, 28.05.2021 року позивачем на поточний рахунок Відповідача НОМЕР_2 було перераховано кредитні кошти у розмірі 300000,00грн, що підтверджується копією виписки по рахунку НОМЕР_2 , проте відповідач свої договірні зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 159951,47 грн.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що в процесі здійснення господарської діяльності, як фізичної особи-підприємця, 26.05.2021 року між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК» та Фізичною особою - підприємцем Кубаревим Дмитром Олександровичем було укладено кредитний договір № 2725819134-КД-1.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 30.05.2025 року відповідачем припинена підприємницька діяльність як фізичної особи-підприємця, на підставі власного рішення, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.
Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.
Отже належність спору до господарської юрисдикції не змінюється, у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача, оскільки правовідносини виникли з його господарської діяльності, зобов'язання за якими у відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже в даному випадку має місце презумпція правомірності правочину, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, створені обов'язки підлягають виконанню.
Факт видачі кредитних коштів 28.05.2021 року в розмірі 300000,00 грн відповідачу підтверджено випискою по банківському рахунку, яка міститься в матеріалах справи.
У розрізі спірних правовідносин суд враховує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2019 року у справі № 910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а отже є належними доказами надання позичальнику кредитних коштів.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 159951,47 грн.
Доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не надано.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку заборгованості, суд зазначає, що нарахування не суперечить положенням чинного законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 159951,47 грн є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи Кубарева Дмитра Олександровича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1-Д; адреса для кореспонденції: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 30; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № 2725819134-КД-1 від 26.05.2021 року в розмірі 159951,47 грн, а також 2422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "19" грудня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт