адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21,
E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
18.12.2025 р. Справа № 917/92/21(917/1873/25)
Суддя Господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., розглянувши матеріали
за позовною заявою Управління майном комунальної власності міста, вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967034
до Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм", 38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Горбанівська, буд.2, код ЄДРПОУ 32986923
про стягнення грошових коштів
в межах справи № 917/92/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК", 61004, м. Харків, вул. Катерининська, буд.46, код ЄДРПОУ 21194014 (ухвалою суду від 04.08.2022 замінено на процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіфанта" (м. Київ, бул. Чоколівський, буд. 19, код ЄДРПОУ 42787647)
до Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм", 38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Горбанівська, буд.2, код ЄДРПОУ 32986923
про банкрутство
У провадження господарського суду Полтавської області перебуває справа про банкрутство Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" (38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Горбанівська, буд.2, код ЄДРПОУ 32986923).
02.10.2025 року до суду звернулося Управління майном комунальної власності міста з позовною заявою № 01-05-01.1-11/876 від 01.10.2025 року (вх. № 1943/25), в якій просить стягнути з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" заборгованість у розмірі 1 357 987,63 грн.
Вказана позовна заява відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.10.2025 року приєднана судді Білоусову С.М. до справи.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.10.2025 року позовну заяву Управління майном комунальної власності міста залишено без руху та встановлено останньому 5-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу, а саме: ліквідатору - арбітражному керуючому Бугаєнку А.А.
15.10.2025 року до суду надійшла заява (вх. № 13246) про усунення недоліків.
Дослідивши матеріали позовної заяви та заяви про усунення недоліків, суд встановив, що вони подані з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.
Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 17.10.2025 року прийняв справу № 917/92/21(917/1873/25) до свого провадження та постановив здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позивач, обґрунтовує позовні вимоги тим, що Полтавське обласне комунальне підприємство "Полтавафарм" має заборгованість у розмірі 1 357 987,63 грн., з яких: 454 168,91 грн основного боргу з орендної плати згідно Договору оренди №204/4 від 28.12.2004 року, 903 818,72 грн неустойка за прострочення терміну повернення орендованого майна з 22.10.2024 року по 31.08.2025 року.
19.11.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 14887), у якому останній просить суд відмовити в задоволенні стягнення неустойки в розмірі 903 818,72 грн або зменшити її розмір на 50%.
21.11.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 21.11.2025), у якій Управління майном комунальної власності міста підтримує позовні вимоги у повному обсязі і проти зменшення неустойки заперечує.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
28.12.2004 між Полтавською міською радою, яка делегувала свої повноваження Управлінню майном комунальної власності міста (позивач, Орендодавець) та ПОКП "Полтавафарм" (відповідач, Орендар) укладено Договір оренди №204/4 (далі - Договір оренди, Договір).
Умовами зазначеного Договору сторони узгодили, зокрема, наступне:
- Орендодавець передає, а Орендар приймає на умовах визначених договором, в оренду нежиле приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 241а, яке буде використовуватися під аптеку і знаходиться на балансі ГЖЕД № 4. Право на оренду Орендар одержав на підставі розпорядження Полтавського міськвиконкому № 882-р від 10.11.2004 (п. 1.1. Договору).
Орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю орендну плату в розмірі та в термін згідно з Договором (п.3.2.5 Договору).
Орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в 3 денний термін з моменту підписання договору оренди. Передача оформлюється відповідним актом. Акт прийому-передачі є додатком до Договору (п.4.2.1 Договору).
Початок оплати за оренду 3.09.2004 року (п.5.1 Договору). Орендна плата за перший місяць встановлюється у розмірі 2 416,68грн (в тому числі орендна плата 2 013,90 грн, ПДВ 402,78грн). Не пізніше 5 числа наступного місяця орендар перераховує за попередній місяць суму орендної плати та суму податку на додану вартість. Під час внесення чергового платежу сума орендної плати (з ПДВ) за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 5.2. Договору).
Орендодавець видає рахунки на сплату орендної плати тільки по письмовому зверненню в управління комунальним майном міста про їх видачу (п. 5.3. договору).
Орендар зобов'язаний не пізніше 25 числа наступного місяця надавати в управління майном комунальної власності міста копії платіжних доручень (квитанцій поштових переводів) про сплату орендної плати за попередній місяць (п. 5.4. Договору).
За невиконання або неналежне виконання умов Договору оренди Сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством (п. 6.1. Договору).
Строк дії договору встановлюється з 03.09.2004 року по 31.12.2007 року. Договір вступає в силу з моменту його підписання (п. 7.1. Договору).
Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у випадку зміни Методики розрахунку орендної плати та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Зміна розміру орендної плати оформляється доповненнями до Договору, що підписується Сторонами (п. 7.4. Договору).
Договір оренди може бути продовжено на повний період тільки протягом 1 місяця після закінчення терміну його дії (п. 7.6. Договору).
На виконання умов Договору Орендодавець передав Орендарю в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 241а, загальною площею 342,4 кв.м, що підтверджується Актом прийому-передачі нежитлового приміщення (будівлі) по вул. Фрунзе, 241а від 03.09.2004 (Додаток № 1 до Договору оренди).
Враховуючи досить тривалий час орендних відносин до Договору оренди № 204/4 від 28.12.2004 року сторонами вносилися зміни, шляхом оформлення та підписання змін та додаткових угод, а саме:
1) Зміни та доповнення №337/204 від 27.07.2006;
2) Зміни та доповнення №230/204 від 20.03.2007;
3) Зміни та доповнення №573/204 від 29.12.2007;
4) Зміни та доповнення №321/204 від 09.06.2008;
5) Зміни та доповнення №92/204 від 29.01.2009;
6) Зміни та доповнення №364/204 від 17.02.2010;
7) Зміни та доповнення №413/204 від 21.12.2011;
8) Зміни та доповнення №338/204 від 23.12.2014;
9) Зміни та доповнення №60/204 від 02.02.2016;
10) Зміни та доповнення №692/204 від 08.07.2016;
11) Зміни та доповнення №899/204 від 22.08.2016;
12) Зміни та доповнення №248/204 від 10.11.2017;
13) Додаткова угода №241/1 від 18.11.2019;
14) Додаткова угода №59/2 від 02.02.2021;
15) Додаткова угода №214/3 від 29.04.2021;
16) Додаткова угода №74/4 від 10.02.2022.
Об'єктом оренди по вказаному договору є нежитлове приміщення загальною площею 245,5 кв. м (п. 2.1 Договору в редакції від 22.08.2016).
Строк дії Договору оренди №204/4 від 28.12.2004 року (п. 7.1. Договору у редакції від 18.11.2019) визначався до 30.12.2022 року.
31.12.2022 року на підставі п. 5 постанови Кабінету Міністрів України “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634 строк дії Договору оренди №204/4 від 28.12.2004 року був продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року у справі № 917/92/21 (917/2297/23) розірвано Договір оренди №204/4 від 28.12.2004 року, укладений між Полтавською міською радою, шляхом делегування своїх повноважень Управлінню майном комунальної власності міста (код ЄДРПОУ 13967034) та Полтавським обласним комунальним підприємством "Полтавафарм" (код ЄДРПОУ 32986923); зобов'язано Полтавське обласне комунальне підприємство "Полтавафарм" повернути з орендного користування об'єкт оренди згідно з Договором оренди № 204/4 від 28.12.2004 року, площею 245,5 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 241а, шляхом підписання Акта приймання - передачі з орендного користування Об'єкта оренди; стягнуто з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" на користь Управління майном комунальної власності міста заборгованість за період з 01.05.2023 по 31.12.2023 за Договором оренди №204/4 від 28.12.2004 (з урахуванням зміц та доповнень, додаткових угод до нього) за оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 241а, загальною площею 245,5 кв. м, в сумі 179 611,8/1 грн; стягнуто з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" на користь Управління майном комунальної власності міста 8062,18 грн судових витрат.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року у справі № 917/92/21 (917/2297/23) рішення Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року залишено без змін.
Таким чином договір оренди №204/4 від 28.12.2004 року розірвано на підставі рішення суду 21.10.2024 року.
Водночас у період з 01.01.2024 року по 21.10.2024 року по Договору оренди № 204/4 від 28.12.2004 року продовжувала накопичуватися заборгованість по сплаті орендної плати за користування орендованим приміщенням.
При цьому, у період з 22.10.2024 року по 31.08.2025 року Управління майном комунальної власності міста у зв'язку з невиконання ПОКП "Полтавафарм" обов'язку щодо повернення об'єкту оренди з орендного користування нараховувало неустойку в розмірі подвійної плати за найм речі за весь час прострочення.
З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" 454 168,91 грн заборгованості за оренду плату і 903 818,72 грн. неустойки за прострочення терміну повернення орендованого майна.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Стаття 759 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. А згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
У відповідності до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку,
Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Частина 4 вищезазначеного закону встановлює, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Згідно з п.п. 3.2.8. Договору (в редакції Змін та доповнення № 364/204 від 17,02.2010) Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 5.6. Договору (в редакції Змін та доповнення № 364/204 від 17.02.2010) у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату по день розірвання договору (включно). Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язків сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі.
Відповідно до п. 7 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Розмір орендної плати змінювався неодноразово, шляхом підписання відповідних додаткових угод та внесення змін до Розділу 5 Договору,
Відповідно до п. 5.4 Договору (у редакції від 29.04.2021), розмір орендної плати не є сталим і змінюється зокрема у разі: зміни Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунальної власності міста; в інших випадках, передбачених законодавством. Розмір орендної плати змінюється з дня виникнення підстав для її зміни.
Відповідно до п.5.2 Договору (у редакції від 10.02.2022), орендна плата з 16.11.2021 року становить 33 968 грн. (орендна плата 28 306,67 грн., ПДВ 20% - 5661,33 грн.)
Згідно з Розрахунком суми грошової заборгованості за договором оренди від 28.12.2004 року № 204/4 та Відомістю нарахувань та сплати орендної плати за нежитлове приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, буд. 241 а заборгованість за період з 01.01.2024 року по 21.10.2024 року складає 454 168.91 грн.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами та не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
У відповідності до п. п. 3.2.18. п. 3.2 Договору оренди № 204/4 від 28,12.2004 року (у редакції фд 17.02.2010), сторони домовилися, що: «Орендар зобов'язаний у разі припинення (розірвання договору оренди) у триденний термін повернути Об'єкт у стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, придатному для подальшої його експлуатації по акту приймання - передачі з орендного користування, який готується Орендодавцем та підписується орендодавцем, балансоутримувачем та бувшим Орендарем. В разі, якщо Орендар затримав повернення Об'єкта оренди, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження».
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Всупереч рішенню Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року, постанові Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року у справі № 917/92/21 (917/2297/23) та п. 6.4 Договору оренди № 204/4 від 28.12.2004 року Орендар не виконує обов'язки щодо вчасного повернення об'єкту оренди, тому Орендодавець стягує з Орендаря неустойку у розмірі подвійного розміру орендної плати, нарахованої за час прострочення терміну повернення приміщення.
Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавеиь (орендобавеиь) у іншому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Неустойка стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України» (Постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19)
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штрафом, пенею) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконайня або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. ч. 1-2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежний від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 624 LIK України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Для визначення розміру неустойки Позивачем за період з 22.10.2024 року по 31.08.2025 року (далі - Період) здійснено наступний розрахунок:
Розмір неустойки = Сума нарахованої орендної плати за Період без ПДВ (451909,36 грн) х 2 (подвійний розмір згідно п. 6.4. Договору) = 903 818,72 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 14887) просить суд відмовити в задоволенні неустойки повністю або зменшити її розмір до 50%, посилаючись на фінансову неспроможність відповідача та на те, що він використовує об'єкт найму для архіву підприємства, а іншого приміщення не має.
Щодо зменшення розміру неустойки, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд відзначає, що у пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 року у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 року у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 року у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
З огляду на викладене, виходячи з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки, оскільки відповідач користується комунальним майном після розірвання Договору оренди № 204/4.
Відтак, суд дійшов висновку про задоволення неустойки в розмірі 903 818,72 грн.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову, то судовий збір у даній справі покладається на відповідача.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" (вул. Горбанівська, буд. 2, с. Розсошенці, Полтавська район, Полтавська область, 38751; код ЄДРПОУ 32986923) на користь Управління майном комунальної власності міста (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 13967034) заборгованість за період з 01.01.2024 року по 21.10.2024 року за Договором оренди №204/4 від 28.12.2004 року (з урахуванням змін та доповнень, додаткових угод до нього) за оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 241а, загальною площею 245,5 кв.м, в сумі 454 168,91 грн на поточний рахунок: (IBAN) UA498201720355179008003049503, МФО 820172 Держказначейська служба України, м. Київ, ЄДРПОУ 13967034, одержувач: Управління майном комунальної власності міста.
3. Стягнути з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" (вул. Горбанівська, буд. 2, с. Розсошенці, Полтавська район, Полтавська область, 38751; код ЄДРПОУ 32986923) на користь Управління майном комунальної власності міста (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 13967034) неустойку за прострочення терміну з 22.10.2024 року по 31.08.2025 року повернення з орендного користування нежитлового приміщення за адресую: м. Полтава, вул. Європейська, 241а, в сумі 903 818,72 грн до Полтавського міського бюджету на поточний рахунок: (IBAN) UA228999980334199850000016719, МФО 899998, Казначейство України (ел.адм.подат.), ЄДРПОУ 37959255, одержувач: ГУК у Полт.обл/тг м.Полтава/22080402.
4. Стягнути з Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм" (вул. Горбанівська, буд. 2, с. Розсошенці, Полтавська район, Полтавська область, 38751; код ЄДРПОУ 32986923) на користь Управління майном комунальної власності міста (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 13967034) 20 369,00 грн судових витрат на поточний рахунок: (IBAN) UA458201720344210010000049503, МФО 820172 Держказначейська служба України, м. Київ, ЄДРПОУ 13967034, одержувач: Управління майном комунальної власності міста.
Видати накази після набрання цим рішенням законної сили.
5. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано 18.12.2025 року.
Суддя Білоусов С. М.