ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2025Справа № 910/10977/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/10977/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Діамед» (Україна, 07852, Київська обл., Бородянський р-н, с. Микуличі, вул. Центральна, буд. 2, літ. Б; ідентифікаційний код: 21526737)
до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (Україна, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24; ідентифікаційний код: 37405111)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Шевченківського району міста Києва (Україна, 04112, м. Київ, вул. Ризька, буд. 1; ідентифікаційний код: 38945945)
про визнання договору продовженим
Представники учасників справи:
від позивача: Жук О.Б., ордер АА №1619626;
від відповідача: Кременецька О.Л., самопредставництво;
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Діамед» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якій просить суд визнати Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 504/3 від 30 червня 2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Діамед», Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією та Комунальним некомерційним підприємством “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Шевченківського району міста Києва, продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10977/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено Комунальне некомерційне підприємство “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Шевченківського району міста Києва до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 08.10.2025.
23.09.2025 представником відповідача сформовано в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду, які 23.09.2025 зареєстровані в автоматизованій системі “Діловодство спеціалізованого суду».
24.09.2025 представником третьої особи сформовано в системі “Електронний суд» письмові пояснення щодо позову, які 25.09.2025 зареєстровані в автоматизованій системі “Діловодство спеціалізованого суду».
У підготовче засідання 08.10.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 08.10.2025 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та письмові пояснення третьої особи, оголошено перерву до 22.10.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/10977/25 призначено на 22.10.2025.
У підготовче засідання 22.10.2025 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 22.10.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву до 19.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/10977/25 призначено на 19.11.2025.
У підготовче засідання 19.11.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 19.11.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2025.
09.12.2025 представником відповідача сформовано в системі “Електронний суд» додаткові пояснення, які 09.12.2025 зареєстровані в автоматизованій системі “Діловодство спеціалізованого суду».
У судове засідання 10.12.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечувала.
У судовому засіданні 10.12.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
30.06.2016 між Шевченківською районною в м. Києві державної адміністрацію (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - орендар) та Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району міста Києва" (далі - підприємство-балансоутримувач) було укладено Договір № 504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (Нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 №65/3) (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 27.04.2016 №14 та розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.05.2016 №318 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), який знаходиться на вулиці Ризькій, 1 для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки.
Об'єктом оренди є нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 62,2 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (пункт 2.1 Договору).
Згідно з пунктом 2.5 Договору передача об'єкта в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об'єкт. Власником об'єкта залишається територіальна громада міста Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Відповідно до пункту 4.2.20 Договору орендар зобов'язаний після припинення дії цього договору протягом 3-х календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта підписується орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
У разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству-балансоутримувачу у стані не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди (пункт 7.5 Договору).
У пункті 9.1 сторони погодили, що Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.06.2016 до 29.06.2019.
Згідно з пунктом 9.4 Договору він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 9.7 Договору передбачено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною нього договору.
Додатковою угодою №1 від 03.07.2017 до Договору сторони внесли зміни до пункту 2.1 Договору, зазначивши, що об'єктом оренди є нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 56,5 кв.м згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 910/9949/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 25.05.2021, визнано договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 504/3 від 30.06.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед", Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією та Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району міста Києва" продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 днів, тобто до 28 червня 2022 року, на тих самих умовах.
05.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" з вимогами до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 30.06.2016 № 504/3 продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, тобто до 27.06.2025, на тих самих умовах.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 у справі №910/1358/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025, в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Вказаним рішенням встановлено, що орендодавець, листом від 27.07.2022 вих. № 109-3173 повідомив позивача, що термін дії Договору №504/3 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду закінчився 28.06.2022 та продовжуватись не буде, а позивачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі.
23.05.2022 листом вих. № 109-1834 орендодавець повідомив орендаря (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100103052445 з відміткою про отримання 21.06.2022), що договір від 30.06.2016 № 504/3 підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, та у зв'язку з тим, що орендоване приміщення необхідне для власних потреб підприємства-балансоутримувача для забезпечення та налагодження більш ефективного процесу надання первинної медичної допомоги населенню.
Окрім того, в матеріалах справи наявна копія листа підприємства-балансоутримувача №4654-270 від 27.04.2025, якою повідомлено орендодавця та орендаря, що дія Договору закінчується 28.06.2022, а орендована площа потрібна йому для власних потреб, а відтак надалі передаватися в оренду не буде.
Позивач зазначає, що враховуючи той факт, що строк дії (закінчення) Договору припав на період дії воєнного стану, а саме 28.06.2022, то Договір вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Натомість, єдиним винятком з автоматичного продовження згідно п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова №634) є ситуація, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Позивач вказує на те, що балансоутримувач не отримував згоди на відмову в продовженні Договору від уповноваженого органу, до сфери управління якого входить. При цьому відмова балансоутримувача є необґрунтованою, що суперечить нормам Постанови №634.
З огляду на порушення відповідачем та третьою особою права позивача на користування орендованим приміщенням, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить визнати Договір продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець серед істотних умов договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва 15.09.2020 у справі № 910/9949/20 Договір визнано продовженим до 28.06.2022.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 1 статті 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Під час дії Договору набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (введений в дію 01.02.2020).
За змістом пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", яка введена в дію 17.06.2020, затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Згідно із частиною 7 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.
У відповідності до частини 8 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.
Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов'язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.
Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.
Питання реалізації підприємством-балансоутримувачем свого права на відмову від пролонгації Договору досліджувалось Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом при розгляді справи №910/1358/24.
Так, судами встановлено, що "закінчення строку спірного договору оренди (28.06.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
23.05.2022 листом № 109-1834 орендодавець повідомив ТОВ «Діамед», що договір підлягає припиненню у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та у зв'язку з тим, що орендоване приміщення необхідне для власних потреб підприємства-балансоутримувача для забезпечення та налагодження більш ефективного процесу надання первинної медичної допомоги населенню. Отримання цього листа позивачем 21.06.2022 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100103052445.
Листом від 27.07.2022 № 109-3173 балансоутримувач повідомив ТОВ «Діамед», що термін дії договору закінчився 28.06.2022 та продовжуватись не буде, а позивачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі. Вказаний лист отримано позивачем 29.07.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411107890505.
З наведеного вище слідує, що станом на дату закінчення строку спірного договору оренди (28.06.2022) ТОВ «Діамед» було обізнане про заперечення орендодавця проти продовження дії договору".
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 у справі №910/1358/24 набрали законної сили, є обов'язковими до виконання та не можуть бути поставлені під сумнів, суд вважає встановлені в них обставини доведеними та такими, що не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.
Так, вказані судові рішення мотивовані тим, що на дату закінчення строку договору оренди позивач був своєчасно повідомлений балансоутримувачем про те, що термін дії договору закінчився та продовжуватись не буде, а орендоване приміщення необхідне балансоутримувачу для власних потреб, тому позивачу необхідно звільнити орендоване приміщення і підписати акт приймання-передачі.
Водночас, позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, зазначає, що повідомлення балансоутримувача оформлене з порушенням приписів Постанови №634.
З огляду на вищенаведене, суд звертає увагу відповідача на відсутність підстав для залишення позову без розгляду або закриття провадження у цій справі.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 175 та п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відтак суд закриває провадження у справі, якщо встановить, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
За таких обставин, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 у справі №910/1358/24 набрали законної сили, суд взагалі позбавлений можливості залишити позов без розгляду.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що в даному випадку відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки заявлені позивачем підстави позову відмінні від підстав позову у справі №910/1358/24.
Щодо правомірності відмови підприємства-балансоутримувача у пролонгації Договору суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 11.03.2025 у справі № 380/1417/23 виснував, що згідно з абзацом 1 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 постанови № 634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 постанови № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Аналогічний висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23 та від 26.11.2024 у справі № 920/478/23.
Суд враховує, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18626/23 за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3" Шевченківського району міста Києва, про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення площею 62,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ризька, 1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та постановою Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №910/18626/23, позов задоволено та зобов'язано ТОВ "Діамед" звільнити нежитлове приміщення.
У постанові від 13.11.2024 у справі №910/18626/23 Верховний Суд підтвердив висновки щодо правомірності припинення дії Договору 28.06.2022, з огляду на наявні повідомлення підприємства-балансоутримувача про відмову від пролонгації.
Верховний Суд зазначив, що правовий аналіз нормативних приписів Постанови №634 дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Суд виходив з того, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 зазначено, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду визначила, що повідомлення орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, саме направлення орендарю заяви про відмову від продовження орендних правовідносин на визначену ним адресу є обов'язковою складовою процедури припинення орендних правовідносин, передбаченої положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Постановою №634.
Факт належного повідомлення підприємством-балансоутримувачем орендаря про відмову від продовження Договору неодноразово встановлювався судами.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що норми Постанови №634 не передбачають необхідності вчинення орендодавцем додаткових дій, зокрема направлення окремих заперечень орендарю після закінчення строку дії договору оренди. Відповідно до пункту 5 Постанови №634, саме направлення балансоутримувачем орендарю повідомлення про відмову від продовження договору оренди є ключовою умовою для припинення орендних правовідносин, а додаткові дії з боку орендодавця для досягнення цієї мети не передбачені.
При цьому, приписи пункту 5 Постанови №634 в частині зобов'язання балансоутримувача діяти з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, не містить прямого припису долучати до повідомлення про непродовження договору оренди рішення органу, або будь-які інші докази вчинення дій, спрямованих на погодження відмови.
У правовідносинах з орендарем юридично значимим є саме факт відмови орендодавця (балансоутримувача) від пролонгації договору, у будь-якій доступній йому формі.
Відтак суд дійшов висновку про правомірність дій підприємства-балансоутримувача під час реалізації свого права на відмову від продовження дії Договору.
Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.04.2023 у справі №917/565/22 та від 21.02.2024 у справі №916/309/23, стосуються виключно порядку застосування приписів п. 5 Постанови №634 у часі та не підтверджують необхідність вжиття балансоутримувачем додаткових дій задля відмови від продовження договору оренди.
Суд також звертає увагу позивача, що за наслідками розгляду справи № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду 26.01.2021 ухвалила постанову, в якій дійшла таких висновків щодо способу захисту прав позивача:
- визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності;
- для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках:
а) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
б) особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником);
- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права;
- задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним;
- якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту;
- зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання;
- наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений;
- аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася;
- застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите;
- у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту;
- отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості;
- правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
- правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим може не обмежуватися випадками, наведеними в пункті 57 цієї постанови;
- отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
У постанові від 24.04.2024 у справі №634/651/21 Верховний Суд зазначив, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Відтак, за існування спору про зобов'язання ТОВ "Діамед" звільнити орендоване за Договором приміщення, позивач мав доводити неправомірність як відмови від продовження дії Договору, так і виселення саме в межах розгляду вже існуючого спору, а не звертатись до суду з новим позовом.
Так, судом раніше встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та постановою Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №910/18626/23, позов задоволено та зобов'язано ТОВ "Діамед" звільнити нежитлове приміщення.
За таких обставин, задоволення позову у цій справі породить правову невизначеність щодо прав та обов'язків сторін Договору, оскільки рішення суду, що залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, залишається чинним, а його зміст не відповідатиме рішенню суду про продовження дії Договору.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі “Руїс Торіха проти Іспанії»).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог та обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 028,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.12.2025.
Суддя О.В. Нечай