ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.12.2025Справа № 910/10893/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/10893/25
за позовом Виконуючого обов'язки керівника Косівської окружної прокуратури
до 1) Державної служби геології та надр України
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Між-Буд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами
За участю представників:
прокурор Скляр Д.Ю.
від відповідача-1 не з'явився
від відповідача-2 Ренькас С.В.
від третьої особи не з'явився
вільний слухач Марченко О.Л.
До Господарського суду міста Києва звернувся Виконуючий обов'язки керівника Косівської окружної прокуратури (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач-1, Служба), Товариства з обмеженою відповідальністю «Між-Буд» (далі - відповідач-2, Товариство), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ Служби від 17.11.2023 № 593 «Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами в частині виставлення на аукціон ділянки Кутська у Косівському району Івано-Франківської області» (далі - Наказ від 17.11.2023 №593);
- визнати недійсними результати електронного аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Кутська, оформлені протоколом № SUE001-UA-20231117-92134;
- визнати недійсним договір від 27.12.2023 № 219-23 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в т.ч. дослідницько-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка) піску, гравію, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, яка знаходиться у Косівському районі Івано-Франківської області (далі - Договір);
- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами № 5608 від 24.01.2024 (далі - Спеціальний дозвіл № 5608), виданий Службою Товариству.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, відповідачем-1 незаконно прийнято Наказ від 17.11.2023 № 593, оскільки земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні та безпосередньо в руслі річки Черемош.
Ухвалою суду від 09.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого провадження на 06.10.2025, а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
26.09.2025 від відповідача-1 (Служби) надійшов відзив на позовну заяву.
03.10.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства (далі - Міністерство, третя особа).
06.10.2025 від відповідача-2 (Товариства) надійшло клопотання про відкладання розгляду справи, сформоване у підсистемі «Електронний суд» 03.10.2025, в якому відповідач-2 також просить продовжити строк подання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв та пояснень.
06.10.2025 від відповідача-2 надійшли клопотання, сформовані в підсистемі «Електронний суд» 04.10.2025, про відкладання розгляду справи, продовження строку для подання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв та пояснень.
Ухвалою суду від 06.10.2025 постановлено: задовольнити клопотання відповідача-2 про відкладання підготовчого засідання; залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 (Служби) Міністерство; зобов'язати учасників справи направити третій особі заяви по суті, докази чого надати суду; запропонувати третій особі надати письмові пояснення щодо позовних вимог у строк до 17.10.2025; продовжити Товариству строк для подання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв та пояснень до 17.10.2025. Крім того, вказаною ухвалою суду викликано представників учасників в судове засідання, а також роз'яснено право брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
13.10.2025 від Служби надійшло клопотання про долучення доказів направлення третій особі заяв по суті.
15.10.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, при цьому до вказаної відповіді на відзив не додано доказів направлення заяви по суті третій особі.
16.10.2025 від Товариства надійшло клопотання про вступ у справу нового представника.
16.10.2025 від Товариства надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подання доказів до 17.11.2025, у зв'язку з тим, що у відповідача-2 змінився представник.
20.10.2025 від товариства надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, а також клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 20.10.2025 постановлено: відкласти підготовче засідання на 06.11.2025, повторно зобов'язати учасників справи направити третій особі заяви по суті, докази чого надати суду, клопотання Товариства задовольнити частково, продовжити Товариству строк для подання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв та пояснень до 31.10.2025 (включно).
21.10.2025 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких Міністерство просило суд прийняти законне та обґрунтоване рішення у цій справі, розгляд справи здійснювати без участі представника Міністерства.
27.10.2025 від в.о. керівника Косівської окружної прокуратури до суду надійшло клопотання про долучення доказів та поновлення, а 06.11.2025 клопотання про поновлення строку на подання та прийняття такого клопотання.
29.10.2025 до суду відповідачем-2 були подані заперечення на клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, надані прокуратурою.
29.10.2025 представником відповідача-2 до суду був поданий відзив на позовну заяву.
06.11.2025 від відповідача-2 до суду було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
30.10.2025 від відповідача-2 до суду надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву з новими доказами.
06.11.2025 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 20.11.2025.
10.11.2025 від керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області до суду надійшла відповідь на відзив.
17.11.2025 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів судових витрат.
18.11.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2025.
У судовому засіданні 27.11.2025 було оголошено перерву до 08.12.2025.
У судовому засіданні 08.12.2025 було оголошено перерву до 15.12.2025.
У судове засіданні 15.12.2025 представники відповідача-1 та третьої особи не з'явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 15.12.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України “Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною четвертою статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший “виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
“Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
“Неналежність захисту» може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166“б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Також суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охороні землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19).
При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі № 909/835/18.
Прокурор вказує, що необхідність пред'явлення цього позову обумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу в забезпеченні надання права користування надрами на конкурентних засадах і, як наслідок, одержання якомога більшого прибутку від реалізації дозвільного документа.
Згідно з Положенням про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Міндовкілля є реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, надання пропозицій щодо надання чи продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами та пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, з одночасним зазначенням умов, за яких можливе надрокористування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або обґрунтовані пропозиції щодо неможливості надрокористування на запропонованих ділянках надр з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
Водночас, Міндовкілля не наділено повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними результатів проведення аукціонів, спеціальних дозволів на користування надрами та договорів їх купівлі-продажу, а тому не може бути позивачем у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 № 240/401/19 зазначив, що прокурор має право самостійно звертатися до суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом. Передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як у Кабінету Міністрів України) не свідчить про право такого органу на звернення з позовом в конкретних правовідносинах, оскільки, законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду.
Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
Втім, на переконання прокурора, саме внаслідок незаконних дій Служби порушено право Українського народу на користування природними об'єктами відповідно до закону та саме цей орган влади визначено прокурором відповідачем у цій справі.
Служба є замовником електронного аукціону № SUE001-UA-20240503-29989, видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами та стороною договору купівлі-продажу.
Таким чином, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Служби процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача та відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Служба, яка визначена відповідачем у цій справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
У зв'язку з тим, що Служба є відповідачем у цій справі, у прокурора відсутній обов'язок, визначений у частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо повідомлення про вчинене правопорушення саме Служби як органу державної влади, який порушив інтереси держави у спірних правовідносинах, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 922/3322/20.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо відсутності у прокурора підстав для звернення з цим позовом самостійно.
Так, прокурор звернувся до суду з позовом про:
- визнання незаконним і скасування Наказу Служби від 17.11.2023 № 593;
- визнання недійсними результатів електронного аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Кутська, оформленого протоколом № SUE001-UA-20231117-92134;
- визнання недійсним Договору;
- визнання недійсним Спеціального дозволу № 5608, виданого Службою Товариству.
Мотивуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що земельна ділянка, стосовно якої надано відповідачу-2 відповідачем-1 дозвіл на користування надрами, знаходиться в водоохоронній зоні та безпосередньо в руслі річки Черемош, видобування піщано-галькового матеріалу, піску (промислова розробка родовища) може спричинити небезпеку для довкілля.
У свою чергу, відповідачі заперечили проти задоволення позовних вимог, вказуючи на їх недоведеність та необґрунтованість.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з такого.
Наказом Служби від 17.11.2023 № 593 затверджено перелік ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами.
Відповідачем-1 на торги було виставлено ділянку Кутська в Косівському районі Івано-Франківської області для геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища).
Програмою робіт з геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислової розробки корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, що є додатком 6 до вказаного наказу, передбачено підготовку родовища до промислової розробки (проходка в'їзних, розрізних траншей та утворення площадок першочергової відробки, проходження гірничих виробок, спорудження кар'єру (розробка відкритим способом) або проходка вертикальних, похилих стволів, шурфів, будівництво інфраструктури, підземних споруд, шахти (розробка підземним способом), а також промислова розробка родовища (видобування).
Інформацію про лот «Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Кутська» було розміщено на акредитованому електронному торговому майданчику «Prozorro. Закупівлі» (онлайн- платформа sale.uub.com.ua).
За результатами проведеного 07.12.2023 аукціону з продажу вказаного спеціального дозволу переможцем визнано Товариство з ціновою пропозицією 5 729 999,99 грн.
27.12.2023 Службою і Товариством укладено Договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, гравію, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, яка знаходиться у Косівському районі Івано-Франківської області.
На виконання умов Договору відповідачем-1 24.01.2024 видано відповідачу-2 Спеціальний дозвіл № 5608 на геологічне вивчення, у тому числі дослідницько-промислову розробку корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська на 20 років.
Прокурор вказує, що надана відповідачу-2 ділянка Кутська відповідно до ситуаційного плану, на якому зазначено тільки географічні координати, має площу 4,74 га, розташована у водоохоронній зоні та знаходиться безпосередньо в руслі гірської річки Черемош.
Так, відповідно до висновку спеціаліста Державної екологічної інспекції Карпатського округу ділянка Кутська частково проходить по руслу річки Черемош, а також частково по прибережній захисній смузі.
Оглядом місцевості ділянка Кутська, який проведено 21.08.2024 за участі спеціалістів (начальника відділу надр Державної екологічної інспекції Карпатського округу, головного спеціаліста відділу земельних ресурсів Державної екологічної інспекції Карпатського округу та керівника виробничого відділу Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою»), встановлено, що ділянка Кутська розташована в руслі ріки Черемош знаходиться безпосередньо в руслі між рукавами річки Черемош (не на заплаві чи терасі) - водного об'єкту загальнодержавного значення. Надана для надрокористування ділянка постійно підтоплюється при повенях та паводках. На час огляду оцінка впливу на довкілля планової діяльності при видобуванні надр та проект геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки не розроблялась.
Відповідно до інформації отриманої з Державного космічного агентства України від 25.10.2024 № 4098-5-044.01.02-2024 про надання матеріалів супутникового моніторингу, а саме тематичних карт в електронному вигляді вказаної земельної ділянки територія земельної ділянки «Кутська» не відноситься до земель природно-заповідного фонду. Територія досліджуваної земельної ділянки, на яку надано спеціальний дозвіл, частково розташована на землях водного фонду, зокрема захоплює русло ріки Черемош і водоохоронну зону.
Згідно з інформацією, що надана Українським гідрометеорологічним інститутом ДСНС України, на річці Черемош визначено території з потенційно значними ризиками затоплень (ТПЗРЗ) на ділянці р. Черемош - с. Устеріки - гирло протяжністю 84 км з координатами точок, що з'єднують межі ділянки водного об'єкту: 48.119669 24.992096 та 48.378354 25.62211.
04.08.2025 прокурору надійшла відповідь з НАН України, в якій зазначено, що Інститутом географії НАН України здійснено просторову прив'язку меж ділянки «Кутська», на яку отримано спецдозвіл на користування надрами Товариством у відповідності з координатами обмежувальних точок, наданими Косівським районним відділом поліції, проведено геоінформаційне зіставлення меж ділянки «Кутська» з різночасовими космічними знімками за 2006, 2016, 2017, 2021 та 2025 роки, великомасштабною топографічною картою (м-б 1: 50 000) та картою фізико-географічного районування, представленою в Національному атласі України. За результатами аналізу аерокосмічних, топографічних та фондових картографічних матеріалів Інститутом географії НАН України уточнено межі заплави (водоохоронної зони) та динаміки русла р. Черемош в районі розміщення ділянки «Кутська».
У результаті проведених досліджень встановлено, що відповідно до статті 79 Водного кодексу України річки з площею водозбору від 2 тис. до 50 тис. км2 належать до категорії середніх. Таким чином, р. Черемош належить до середніх річок.
Прокурор вказує, що в українському законодавстві відсутнє чітке визначення терміну «гірська річка», однак даний термін широко використовується в науковій літературі.
До гірських річок в умовах України відносять ті, які протікають в межах Карпат або Кримських гір та мають глибоко врізані V- подібні долини, значний ухил русла (понад 10 м/км), характеризуються стрімкою течією, частими (інколи катастрофічними) наводками, перманентними змінами конфігурації Русла. Русловий алювій гірських річок представлений валунами та галькою.
Абзацом першим статті 86 Водного кодексу України передбачено, що на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, поглибленням дна для забезпечення судноплавства, у тому числі експлуатаційне днопоглиблення (роботи, що проводяться з метою підтримання заданих навігаційних габаритів морських і внутрішніх водних шляхів, акваторій морських портів), видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.
Прокурор зазначає, що:
- видобування піску та гравію в руслах річок може призвести до значних негативних наслідків для навколишнього середовища та інфраструктури;
- серед основних наслідків: зміна гідрологічного режиму річки, ерозія берегів, погіршення якості води, знищення місць існування водних організмів, а також руйнування інфраструктури, такої як мости та дороги;
- видобуток піску та гравію може змінити русло річки, її глибину та швидкість течії;
- це може призвести до затоплень, осушення прибережних територій, зміни ландшафту та вплинути на водопостачання;
- видалення піску та гравію з русла річки може спричинити обвалення берегів, що призведе до втрати землі, руйнування прибережної інфраструктури та збільшення каламутності води;
- видобуток може призвести до підвищення каламутності води, забруднення хімічними речовинами, а також зміни температури води, що негативно впливає на водних організмів;
- річкові русла та прибережні зони є важливими місцями існування для багатьох видів рослин і тварин;
- видобуток може знищити ці місця, порушивши екологічний баланс.
З огляду на викладене, за твердженням прокурора, Службою незаконно прийнято Наказ від 17.11.2023 № 593 в частині затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами ділянки Кутська, що в подальшому призвело до проведення такого аукціону та продажу спеціального дозволу на користування надрами.
Прокурор вважає, що вказаний вище наказ є незаконним, а результати електронного аукціону, договір купівлі-продажу, спеціальний дозвіл на користування надрами мають бути визнані судом недійсними.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Прокурором не надано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів того, що Службою були допущені порушення під час прийняття спірного наказу, проведення електронного аукціону, укладення Договору та видання Спеціального дозволу № 5608.
Також слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що Товариством були розпочаті роботи з видобування.
Відповідач-2 вказує, що роботи щодо оформлення права користування земельною ділянкою, погодження такого проєкту землеустрою з відповідними органами буде здійснено у першому кварталі 2029 року, як і оцінка впливу на навколишнє середовище.
Зі змісту Спеціального дозволу № 5608 вбачається, що відповідачу-2 були встановлені такі обмеження:
1. Виконання умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 14.09.2023 № 25/4-17/14546-23.
2. Протягом трьох місяців після отримання спеціального дозволу зареєструвати форму 3-гр у Державній службі геології та надр України.
3. Обов'язкова передача в установленому законодавством порядку геологічної інформації, отриманої в процесі робіт, до Державної служби геології та надр України протягом трьох місяців після затвердження звіту ДКЗ України.
4. Впродовж трьох місяців після отримання протоколу затвердження детальної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки Кутська від Державної комісії України по запасах корисних копалин внести відповідні зміни до спеціального дозволу на користування надрами.
5. Провести процедуру оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
6. Заборона видобування: корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
7. Обов'язкове внесення змін до особливих умов дозволу з урахуванням результатів оцінки впливу на довкілля.
8. Своєчасна і в повному обсязі сплата обов'язкових платежів до Державного бюджету згідно з законодавством.
9. Щорічний радіаційний контроль за породами в кар'єрі та продукцією з них на відповідність вимогам НРБУ-97.
10. Щорічна звітність перед Державною службою геології та надр України згідно з формою 5-гр.
Отже, з огляду на вказані вище обмеження, відповідачу-2 до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля заборонено видобування корисних копалин, а тому у разі встановлення негативного впливу на довкілля, у тому числі, загрози затоплення населених пунктів, тощо, у Товариства будуть відсутні законні підстави для промислової розробки родовища, видобутку піщано-галькового матеріалу, піску.
Відповідно до статті 87 Водного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.
На території водоохоронних зон забороняється:
1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.
В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється органами, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Так, Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 зі змінами та доповненнями в редакції постанови від 21.04.2021 № 411 (далі - Порядок визначення водоохоронних зон)
Відповідно до Порядку визначення водоохоронних зон останній встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.
Пунктом 2 Порядку визначення водоохоронних зон встановлена мета: водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.
Відповідно до пункту 5 Порядку визначення водоохоронних зон межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, крім випадків, встановлених Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному Земельним кодексом України, Законами України “Про землеустрій» і “Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні.
Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об'єкта землеустрою.
Відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Відповідно до пункту 13 Порядку визначення водоохоронних зон в окремих випадках, коли допустимість провадження планованої діяльності визначена за результатами оцінки впливу на довкілля, у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, Держгеонадрами та Держводагентством, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Видобування піску та гравію провадиться на підставі дозволів, що видаються в установленому законодавством порядку.
Таким чином, законодавство України не містить безумовної заборони щодо видобування корисних копалин у водоохоронних зонах і містить приписи про те, що видобування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та у праруслах річок можливе за умови відповідного погодження та на підставі дозволу.
На підтвердження законності дій відповідача-1 під час видання спірного наказу, матеріали справи містять погодження центрального органу у сфері водного господарства - Міндовкілля (на дату надання висновку вказаний орган мав повноваження стосовно надання відповідних висновків) від 14.09.2023 вх. №25/4-17/14546-23, яким Міндовкілля погодило віднести ділянку Кутська, розташовану у Косівському районі Івано-Франківської області до ділянок, на яких дозволено геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка родовищ) піщано-галькового матеріали, піску, за умови дотримання статей 81, 87, 88, 89 Водного кодексу України.
Крім того, листом Держводагенства від 28.04.2025 вх. №4404/5/5/11-32 погоджено здійснення геологорозвідувальних робіт ділянки Кутська за умови дотримання вимог статей 81, 87-89 Водного кодексу України.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що Наказ від 17.11.2023 № 593 є незаконним і є підстави для його скасування.
Отже, позовні вимоги в частині визнання незаконним вказаного вище наказу та його скасування не підлягають задоволенню.
Що ж до позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного аукціону, Договору, Спеціального дозволу № 5608, то слід зазначити, що у їх задоволенні також слід відмовити, оскільки вказані вимоги є похідними від основної (визнання незаконним і скасування Наказу від 17.11.2023 № 593).
Суд наголошує, що на момент звернення з цим позовом прокурором не доведено можливості негативного впливу на довкілля та порушення приписів чинного законодавства, у тому числі, Водного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що на відповідача-2 покладено відповідні обмеження Спеціальним дозволом № 5608 та заборона на видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
На даний час відсутні докази негативного впливу на довкілля під час діяльності відповідача-2 та докази видобування надр.
Оцінка на довкілля проводиться у силу приписів Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», який встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Таким чином, саме відповідна оцінка впливу на довкілля повинна з'ясувати відсутність/наявність загроз, про які вказує прокурор у цьому позові.
Прокурор не довів, що діяльність відповідача-2 на спірній ділянці спричиняє означені ним негативні наслідки для довкілля.
Тобто доводи прокурора на даний час є передчасними та не засновані на належних, достовірних, достатніх і вірогідних доказах.
Крім того, слід зазначити, що ділянка, яка надана відповідачу-2 за Спеціальним дозволом № 5608 складає 4,74 га, тобто є значною. Товариство, у свою чергу, може здійснювати промислову розробку родовища за умови дотримання, зокрема, приписів Водного кодексу України, не всієї площі, а тільки в тій частині, що буде відповідати оцінці впливу на довкілля, та не спричинить негативних наслідків.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на прокуратуру.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19.12.2025.
Суддя О.Г. Удалова