іменем України
Справа № 126/2367/24
Провадження № 2/126/227/2025
"09" грудня 2025 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Губко В. І.
секретар Бурлака А. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований по АДРЕСА_1 та на 1/2 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га, кадастровий номер 0520485800:02:001:0318, що розташована в АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 08.12.1989 сторони у справі перебули у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 25.06.2024. За час перебування в шлюбі сторони набули у власність житловий будинок з господарськимим будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, кадастровий номер 0520485800:02:001:0318, право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . Оскільки в будівництво спірного майна вкладалися спільні кошти під час перебування у шлюбі, то воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано, вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного нерухомого майна, а тому позивачка просить розділити спільне майно подружжя.
Позивачка ОСОБА_1 надала до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи в її відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи в суді, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 08.12.1989 сторони перебули у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 25.06.2024, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 та копією рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 25.06.2024 у справі № 126/1343/24.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3017008060 від 30.05.2022 ОСОБА_2 на підставі технічного паспорта та витягу з реєстру будівельної діяльності серії ІУ 101220217240 є власником житлового будинку загальною площею -119,6 кв.м., житловою площею 75.6 кв.м., опис : А-житловий будинок, Б-літня кухня, б-навіс, В-сарай, Впід-погріб, в-навіс, Г-гараж, Д- літня кухня, Е-сарай, е-сарай, 1-3 огорожа, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку про вартість майна від 08.07.2024 ринкова вартість житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 склала 553808,00 грн.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 297092538 від 31.01.2022 також встановлено, що на підставі рішення Бершадської міської ради Вінницької області 19 сесії 8 скликання від 17.12.2021 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 2520485800:02:001:0318.
Згідно висновку про вартість земельної ділянки від 08.07.2024, експертна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2520485800:02:001:0318 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) складає 21325,00 грн.
Між сторонами існує спір щодо поділу вказаного спільного майна.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя; нормативно-правовий акт № 11 від 21.12.2007 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
З наданих суду документів встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , набутий сторонами в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Будь-яких доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторонами не надано. Виходячи з рівності часток подружжя в спільному майні за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
У частині першій, четвертій статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».
При цьому суд враховує, що перехід права власності на об'єкт нерухомості має наслідком набуття права на земельну ділянку, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею), та вважає, що оскільки на земельній ділянці, одержаній ОСОБА_2 в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу майна подружжя та виділу цього будинку іншому співвласнику, ОСОБА_1 , яка не мала права власності на земельну ділянку, до останньої переходить це право у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, відповідно право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку припиняється.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За таких обставин, проаналізувавши всі обставини, на які позивач посилалась, як на підставу своїх вимог, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх досліджені, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними, тому підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2875,66 грн. сплаченого судового збору.
Згідно п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Позивачем при поданні позовної заяви було помилково сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, тому суд повертає їй надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 1106,34 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
На підтвердження понесених витрат за надання правничої допомоги до позовної заяви долучено лише ордер на надання правничої допомоги адвокатом Янчуком В.М. на підставі договору про надання правничої допомоги від 17.09.2024 та квитанцію від 17.09.2024.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про дійсну домовленість сторін про адвокатський гонорар та його розмір, містили розрахунок витрат за виконаний адвокатом обсяг робіт, зокрема не надано акту виконаних робіт, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 15, 16, 76, 81, 137, 141, 223, 247, 263-265, 268 ЦПК України, ст.15, 16, 316, 368, 372 ЦК України, ст.60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку -А, загальною площею 119,6 кв.м., житловою площею 75,6 кв.м., з відповідною часткою господарських будівель та споруд: Б-літня кухня, б-навіс, В-сарай, Впід-погріб, в-навіс, Г-гараж, Д- літня кухня, Е-сарай, е-сарай, 1-3 огорожа, за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 на, кадастровий номер: 0520485800:02:001:0318, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2875,66 (дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять грн. 66 коп) грн.
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , надмірно сплачений судовий збір у сумі 1106,34 (одна тисяча сто шість грн. 34 коп) грн., згідно платіжної інструкції 0.0.3765432804.1 від 16.07.2024.
У стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В. І. Губко