ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.12.2025Справа № 910/12283/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРУМ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ"
про розірвання договору, стягнення 296 995,04 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники: без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРУМ" (далі - позивач, ТОВ "МІРУМ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" (далі - відповідач, ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ") з вимогами:
- розірвати Договір поставки № RM/24/12 від 24.12.2021, укладений між ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" та ТОВ "МІРУМ", у зв'язку з порушенням строків поставки товару;
- стягнути з ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" на користь ТОВ "МІРУМ" суму передоплати, внесену за Договором поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 в розмірі 78185,72 грн, суму неустойки (пені) в розмірі 202514,56 грн, суму штрафу в розмірі 7818,57 грн за прострочення поставки товару за Договором поставки № RM/24/12 від 24.12.2021, суму процентів за користування коштами, внесеними як передоплата за Договором поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 в розмірі 8476,19 грн;
- приймаючи рішення про стягнення боргу з ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ", на який нараховується пеня, зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до умов Договору поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 (далі - Договір) та Специфікації № 1 від 24.12.2021 оплатив 29.12.2021 на рахунок відповідача передоплату 50% за товар згідно рахунку № 203 від 24.12.2021 в розмірі 78 185,72 грн, проте відповідач не поставив позивачу товар відповідно до умов зазначеного договору, що свідчить про порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 позовну заяву ТОВ "МІРУМ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
10.10.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано, зокрема, позовну заяву у новій редакції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 позовну заяву ТОВ "МІРУМ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12283/25, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/12283/25.
04.11.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд позовні вимоги в частині розірвання Договору поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 задовольнити, у задоволенні решти позовних вимог про стягнення грошових коштів - відмовити. Заперечуючи проти стягнення суми передоплати за товар та штрафних санкцій за прострочення поставки товару, відповідач посилався на те, що він належним чином виконав зобов'язання щодо поставки товару за Договором, тоді як саме позивач відмовився від приймання товару та фактично відмовилось від належного виконання Договору, а саме:
- 07.02.2022 здійснив закупівлю товару, що підтверджується митною декларацією;
- 08.02.2022 письмово повідомив позивача про готовність товару до поставки, на підтвердження надано лист № 007/02 від 08.02.2022;
- 15.02.2022 (у межах встановленого сторонами строку до 20.02.2022) відповідач доставив товар позивачу та надав супровідні документи, зокрема, видаткову накладну № 17 від 15.02.2022, тоді як позивач безпідставно відмовився від прийняття товару;
- з метою повторного виконання зобов'язань відповідач направив позивачу листа № 026/04 від 11.04.2022 з вимогою терміново забезпечити умови для прийняття товару, однак вказаний лист був проігнорований позивачем.
Відповідач зазначив, що у зв'язку з відмовою позивача прийняти товар, у ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" відпала економічна доцільність у Договорі, тому вважає за доцільне розірвати даний договір.
Безпосередньо у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи № 910/12283/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін.
04.11.2025 до суду від ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" надійшла зустрічна позовна заява.
Відповідно до зустрічної позовної заяви, поданої ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" до ТОВ "МІРУМ", заявлено вимоги про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 240 703,62 грн у зв'язку з відмовою у прийнятті товару за Договором поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 (далі - Договір), з яких: 78 185,72 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди), 42 183,29 грн інфляційних втрат, 103 249,41 грн подвійної облікової ставки від суми боргу, 8 668,98 грн 3% річних, 6 330,00 грн витрат, пов'язаних зі зберіганням товару, 2 086,22 грн витрат, пов'язаних з митним оформленням товару.
Зустрічна позовна заява обгрунтована тим, що ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" повністю виконало взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору, придбавши та поставивши товар у встановлений сторонами строк, тоді як ТОВ "МІРУМ" безпідставно відмовилося від приймання товару та фактично відмовилося від належного виконання Договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2025 зустрічну позовну заяву ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом спосіб та строк усунення недоліків зустрічної позовної заяви.
07.11.2025 до суду від ТОВ "МІРУМ" надійшли заперечення щодо прийняття зустрічної позовної заяви, згідно яких ТОВ "МІРУМ" зазначило, зокрема, що обставини, які обумовили звернення сторін до суду безпосередньо не пов'язані між собою, оскільки такі обставини мають різні підстави їх виникнення; матеріально-правові вимоги, заявлені сторонами в первісному та зустрічному позовах, спричинять необхідність дослідження та встановлення судом різних обставин і доказів, на які посилаються сторони.
07.11.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що доводи відповідача щодо належного виконання ним Договору є необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, з огляду на наступне:
- підтвердження закупівлі товару не обґрунтовує виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, оскільки відсутні докази, що закупівля була здійснена саме на виконання умов Договору, укладеного між ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" та ТОВ "МІРУМ";
- докази направлення/вручення/доставки позивачу листів № 007/02 від 08.02.2022 та № 026/04 від 11.04.2022 відповідачем не надано, а отже і отримано ці листи позивачем не було;
- докази доставки товару і надання супровідних документів позивачу разом з видатковою накладною відсутні.
17.11.2025 до суду від ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" надійшли пояснення щодо виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2025.
20.11.2025 до суду від ТОВ "МІРУМ" надійшла заява, згідно якої ТОВ "МІРУМ" заперечило доводи та міркування ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ", викладені останнім у поясненнях щодо виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 зустрічну позовну заяву ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" до ТОВ "МІРУМ" про стягнення 240 703,62 грн повернуто заявнику.
Клопотання ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ", заявлене у відзиві на позовну заяву, про розгляд справи № 910/12283/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін, судом відхилено на підставі частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судом досліджено заяви по суті справи і додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 ГПК України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу свої заперечень та дослідивши матеріали справи, суд
24.12.2021 між ТОВ "МІРУМ" (далі - покупець, позивач) та ТОВ "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір поставки № RM/24/12 (далі - Договір).
В порядку та на умовах, визначених цим Договором постачальник зобов'язується передати медичне обладнання та вироби медичного призначення (далі - товар), вказані в Специфікаціях (Додатках) до цього Договору у власність покупцю та здійснити монтаж (введення в експлуатацію) медичного обладнання, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його ціну (вартість) (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору, найменування, кількість, одиниця виміру, комплектність, гарантійні строки та строки поставки, умови оплати товару визначено в Специфікаціях, які оформлені як Додатки, що є невід'ємними частинами цього Договору. Сторони також можуть погодити у Специфікації інші обов'язкові умови для кожної конкретної поставки.
Згідно з п. 2.1 Договору, загальна ціна цього Договору, тобто вартість усіх поставлених за цим Договором товарів, сторонами не обмежується і складається із сум вартості всіх поставок товару, здійснених відповідно до цього Договору, розраховується шляхом складання сум, зазначених у Специфікації.
Ціна на товар є звичайною договірною ціною, що відповідає рівню справедливих ринкових цін. В ціну товару включена вартість, податки і збори (обов'язкові платежі), митні платежі, вартість тари, експлуатаційної та технічної супроводжувальної документації, упаковки та маркування, вартість транспортування до пункту доставки, передбаченої п. 6.2. Договору, навантажувальні та розвантажувальні роботи, введення в експлуатацію (монтаж) та інструктаж персоналу, сервісне обслуговування протягом гарантійного строку, та складається з авансових платежів (попередніх оплат) та остаточного платежу визначених в Договорі (п. 2.2 Договору).
Згідно з п. 6.3 Договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється у строк, вказаний покупцем у відповідній Специфікації до Договору.
24.12.2021 сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору (далі - Специфікація), в якій погодили:
- найменування та кількість товару - оглядовий стіл-крісло 4050 ХF, 1 шт.;
- загальна вартість товару: 156 371,44 грн, в тому числі ПДВ 7% складає 10 229,91 грн;
- оплата товару здійснюється в наступному порядку:
1 етап: покупець зобов'язаний оплатити протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання Специфікації передоплату (аванс), що складає 50% від загальної вартості товару, що складає 78 185,72 грн, на підставі виставленого постачальником рахунку;
2 етап: остаточну плату в розмірі 50% ціни товару даної Специфікації, що становить 78 185,72 грн, покупець перераховує на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів після поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної та/або Актів приймання-передачі Товару.
- термін поставки: протягом 53 (п'ятдесяти трьох) календарних днів з дня перерахунку попередньої оплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № RM/24/12 від 24.12.2021 є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Нормами ч. 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач відповідно до умов Договору та Специфікації сплатив на рахунок відповідача передоплату за товар у розмірі 50% відсотків від вартості товару за Специфікацію у сумі 78 185,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 747 від 28.12.2021, оплата за яким проведена банком 29.12.2021.
Відповідно до умов Специфікації, відповідач здійснює поставку товару протягом 53 календарних днів з дня перерахунку попередньої оплати.
Відтак, враховуючи встановлений Специфікацією № 1 строк поставки товару, приписи ст. 253 ЦК України та фактичну дату проведення оплати за платіжним дорученням № 747 від 28.12.2021, судом встановлено, що відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 20.02.2022 (включно).
Відповідно до п. 3.4 Договору, датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної. Право власності на товар переходить до покупця після підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
У встановлений Договором строк відповідач товар позивачу не поставив, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
26.09.2025 позивач надіслав відповідачу листа № 213 від 25.09.2025, згідно якого просив останнього повернути кошти в розмірі 78 185,72 грн, внесені як передоплата по Договору. Направлення наведеного листа відповідачу цінним поштовим відправленням підтверджується наявними в матеріалах справи накладною АТ "Укрпошта", фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист.
Враховуючи, що станом на 01.10.2025 відповідач не надав відповідь на лист позивача № 213 від 25.09.2025, не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем товару за Договором та попередню оплату не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом 01.10.2025.
Після звернення позивача з позовом до суду, відповідач надіслав позивачу листа № 102/25 від 02.10.2025 (у відповідь на лист позивача № 213 від 25.09.2025), в якому повідомив, що строк позовної давності для повернення попередньої оплати сплив, у зв'язку з чим відповідач скептично сприймає попередження позивача про звернення до суду, також відповідач зауважив, що виконав свої зобов'язання за Договором належним чином, правові підстави для повернення сплачених коштів попередньої плати відсутні, оскільки саме позивач допустив порушення умов Договору щодо відмови від прийняття товару.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову в частині стягнення суми попередньої оплати та зазначив, що ним належним чином виконано договірні зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1.1 Договору постачальник (відповідач) зобов'язаний постачати покупцеві товар у відповідності до умов цього Договору: в узгодженому асортименті, кількості і належної якості, з правильно оформленими товаросупровідними та іншими документами.
Згідно з п. 4.1.2 Договору, постачальник (відповідач) зобов'язаний письмово повідомити покупця (позивача) про готовність товару до поставки (відвантаження) не пізніше ніж за 2 (два) календарних дні до поставки.
Пунктом 6.7 Договору також передбачено, що постачальник повідомляє покупця про готовність товару до поставки (відвантаження) не пізніше ніж за 2 (два) календарних дні до моменту поставки (відвантаження), шляхом направлення письмового повідомлення.
Згідно з п. 11.5 Договору сторони узгодили, що будь-яке повідомлення (кореспонденція, листи, повідомлення, інші документів тощо), що є необхідним або можливим за умовами та під час виконання цього Договору має бути здійсненим у письмовій формі.
Відповідно до п. 11.6 Договору, всі повідомлення за цим Договором:
- вручаються особисто уповноваженому представнику під підпис;
- доставляються особисто адресату кур'єром під підпис;
- направляються цінним поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про
вручення.
Згідно з п. 11.7 Договору сторони також передбачили, що для спрощення комунікації між сторонами допускається направлення повідомлення факсом та/або засобами електронної пошти з обов'язковим направленням такого ж повідомлення у письмовій формі, яке вважатиметься офіційним.
Відповідач стверджував, що листом № 007/02 від 08.02.2022 проінформував позивача про готовність товару до відвантаження, просив прийняти товар, який буде доставлено 15.02.2022 на склад ТОВ "МІРУМ" за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3.
Проте, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження направлення/доставки/вручення позивачу вищенаведеного листа № 007/02 від 08.02.2022 відповідно до узгоджених сторонами умов пунктів 11.6, 11.7 Договору, відповідачем суду не надано.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про готовність товару до поставки (відвантаження) з дотриманням умов, визначених пунктами 4.1.2, 6.7 Договору.
Відтак суд відхиляє як безпідставні та необгрунтовані доводи відповідача щодо належного виконання ним умов Договору.
За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15 - 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке:
"8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
8.19. 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатність доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи наведені сторонами докази та встановлені на їх підставі обставини даної справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у порядку статті 86 ГПК України, судом встановлено, що за умовами Договору позивачем було здійснено передоплату за товар у розмірі 50% відсотків від вартості товару, тоді як у встановлений Договором строк відповідач не поставив товар позивачу. Підписана сторонами видаткова накладна, яка б підтверджувала факт поставки товару позивачу, в матеріалах справи відсутня. Крім того, ні позивачем, ні відповідачем не заперечується факт не поставки товару на підставі Специфікації до Договору.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач одержав суму попередньої оплати товару за Договором, однак не поставив позивачу товар у визначений Договором строк, у зв'язку з чим позивач відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України набув право на повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішення суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суд відзначає, що не поставка товару у встановлений строк є істотним порушенням відповідачем умов Договору.
За наведених обставин, заявлені позивачем вимоги в частині розірвання Договору поставки № RM/24/12 від 24.12.2021 та стягнення з відповідача 78 185,72 грн суми попередньої оплати є обгрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 202 514,56 грн пені, 7 818,57 грн штрафу та 8 476,19 грн процентів за користування коштами. Позивач також просив суд зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 202 514,56 грн пені, 7 818,57 грн штрафу за прострочення строків поставки товару за Договором суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо поставки товару у строк, встановлений Договором (до 20.02.2022 включно), відтак допустив порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з приписами часини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 7.1 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по цьому Договору, вони несуть відповідальність у відповідності з цим Договором, а у питаннях не врегульованих ним - положеннями чинного законодавства України.
Пунктом 7.3 Договору визначено, що у випадку порушення терміну поставки товару постачальник зобов'язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від загальної суми товару, що не був поставлений, за кожний день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше ніж на 30 календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5 % від вартості не поставленого в строк товару.
Пунктом 7.7 Договору передбачено, що відповідно до вимог ст. 232 ГК України, сторони погоджують, що нарахування штрафних санкцій за цим Договором не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за весь час прострочення виконання зобов'язання.
За порушення строків поставки товару за Договором позивач здійснив нарахування пені до стягнення з відповідача за період з 20.02.2022 по 01.10.2025 на загальну суму вартості не поставленого в строк товару у розмірі 156 371,44 грн.
Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 20.02.2022 (включно). Отже, включення позивачем дати 20.02.2022 до періоду прострочення відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за Договором є безпідставним.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок пені за період з 21.02.2022 по 01.10.2025, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені на підставі п. 7.3 Договору є обгрунтованою в частині суми 202 428,87 грн.
Разом з цим, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність у даному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (пені), з огляду на таке.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання обов'язку боржником. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив передоплату за товар 28.12.2021 (проведена банком 29.12.2021), у зв'язку з чим відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 20.02.2022. Незважаючи на факт не поставки товару в обумовлений сторонами строк, позивач лише 26.09.2025 (тобто через 3 роки та 7 місяців) направив відповідачу листа № 213 від 25.09.2025, в якому просив останнього повернути кошти попередньої оплати за товар у розмірі 78 185,72 грн. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача з вимогами до відповідача про передачу товару за Договором або повернення суми попередньої оплати за товар, починаючи з 21.02.2022, коли позивачу стало відомо про прострочення відповідачем строку поставки товару за Договором. При цьому судом враховано, що матеріали справи не містять доказів того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через не поставку товару відповідачем, рівно як і доказів того, що негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин.
Разом з цим, враховуючи умови пункту 7.7 Договору, яким передбачено, що нарахування штрафних санкцій за Договором не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за весь час прострочення виконання зобов'язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період з 20.02.2022 по 01.10.2025, тобто майже через 4 роки, у сумі 202 514,56 грн, яка значно перевищує здійснену позивачем передоплату у сумі 78 185,72 грн та загальну вартість товару за Договором у сумі 156 371,44 грн.
Зазначені обставини свідчить, що неустойка (пеня), передбачена Договором, розглядається позивачем як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з належно виконаним господарським зобов'язанням.
Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через не поставку товару відповідачем, відсутність доказів того, що негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, при цьому беручи до уваги інтереси обох сторін, суд вважає за можливе на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені до 25 000,00 грн.
На переконання суду, таке зменшення відповідає принципу збалансованості інтересів сторін, є справедливим, доцільним, обґрунтованим і таким, що цілком відповідає принципу верховенства права та узгоджується з рядом правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині пені та стягнення з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн пені.
Крім того, враховуючи, що відповідач допустив прострочення поставки товару більше ніж на 30 календарних днів, суд дійшов висновку про наявність підстав для сплати відповідачем позивачу штрафу на підставі п. 7.3 Договору.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, а вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у сумі 7 818,57 грн є обгрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Щодо вимоги позивача зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків пені у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Встановивши наявність у даному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (пені), суд на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до 25 000,00 грн, у зв'язку з чим вимога позивача зазначити в рішенні про нарахування пені до моменту виконання рішення, не підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення 8 476,19 грн процентів за користування коштами, внесеними як передоплата, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено розрахунок 3% річних за період з 20.02.2022 по 01.10.2025 на суму попередньої оплати у розмірі 78 185,72 грн.
Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 20.02.2022 (включно). Отже, включення позивачем дати 20.02.2022 до періоду нарахування 3% річних є безпідставним.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок 3% річних за період з 21.02.2022 по 01.10.2025, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних є обгрунтованою та підлягає задоволенню в частині суми 8 469,76 грн. В іншій частині вимога позивача про стягнення 3% річних (6,43 грн) задоволенню не підлягає.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 5 986,34 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн. Також позивачем зазначено, що розрахунок судових витрат на правничу допомогу буде подано відповідно до ч. 8 ст.129 ГПК України.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.10.2019 у справі №910/143/19, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, згідно якої у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у сумі 5 986,34 грн за подання позовної заяви покладається: на відповідача - в сумі 5 985,23 грн, на позивача - в сумі 1,11 грн.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати Договір поставки № RM/24/12 від 24.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІРУМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ" (Україна, 01024, місто Київ, ВУЛ. БОГОМОЛЬЦЯ, будинок 7/14, приміщення 182; ідентифікаційний код: 36758278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРУМ" (Україна, 04136, місто Київ, вул.Некрасова Віктора, будинок 1; ідентифікаційний код: 43604989) 78 185,72 грн (сімдесят вісім тисяч сто вісімдесят п'ять гривень 742 коп.) суму передоплати, 25 000,00 грн (двадцять п'ять тисяч гривень 00 коп.) пені, 7 818,57 грн (сім тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 57 коп.) штрафу, 8 469,76 грн (вісім тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень 76 коп.) процентів за користування коштами, 5 985,23 грн (п'ять тисяч гривень дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень 23 коп.) судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 19.12.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА