ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.12.2025Справа № 910/11050/25
За позовом Публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ»
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів №20/21-49-РДД від 12.04.2021 у розмірі 1 310 872, 93 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Публічне акціонерне товариство «ЦЕНТРЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості в розмірі 1 310 872, 93 грн, з яких: 741 312, 00 грн основний борг, 474 937, 02 грн інфляційні втрати та 94 623, 91 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 50, 96, 509, 525, 526, 530, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів №20/21-49-РДД від 12.04.2021, в частині повної та своєчасної оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/11050/25. Визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
24.09.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, зазначає, що з 24.02.2022 настали обставини непереборної сили, що повністю звільняє від відповідальності особу, яку порушила зобов'язання. Також вказує, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 14.12.2022 по справі № 991/6374/22 та постановами приватних виконавців накладено арешт на грошові кошти відповідача в загальному розмірі понад 471 000 000, 00 грн, а тому відповідач не може розпоряджатися власними грошовими коштами, що на його думку, унеможливить виконання рішення, в разі задоволення позову.
08.10.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.04.2021 між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів № 20/21-49-РДД (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначається за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.
Вказаний договір укладений за результатами електронного аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, що відбувся 12.04.2021. За результатами цього аукціону організатором аукціону - Товарною біржою «Українська енергетична біржа», оформлено аукціонне свідоцтво № 03-ЕР-120421-11-1-4, що є документом, що засвідчує факт купівлі-продажу певного обсягу електричної енергії за певною ціною. Відповідно до аукціонного свідоцтва Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» (відповідач) купило в Публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО» (позивач) електричну енергію за графіком продажу в обсязі 29 280 МВт.г., ціною 1 287, 00 грн за 1 МВт.г. (з акцизним податком та без ПДВ), загальною вартістю без ПДВ - 37 683 360, 00 грн, з періодом відпуску/відбору з 01.05.2021 по 30.06.2021.
Згідно з п. 2.1. договору, продавець зобов'язується відпустити електричну енергію в Об'єднану енергосистему України, а покупець зобов'язується відібрати електричну енергію з Об'єднаної енергосистеми України згідно з графіком відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку №1, згідно з пп.23 п.3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499.
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу та загальна вартість договору визначаються у додатку №1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно з п.14.1.4., 213.1.1. та 215.1. Податкового кодексу України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений п. 215.3.9. Кодексу.
Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж за 2 банківських дні до початку періоду відпуску/відбору у розмірі не меншому, ніж вартість електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору в цілому за такий етап.
Згідно з п. 3.3. договору, період відпуску/відбору складається з таких етапів:
-1 етап: 1-5 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-2 етап: 6-10 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-3 етап: 11-15 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-4 етап: 16-20 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-5 етап: 21-25 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-6 етап: 26-31 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-7 етап: 1-5 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-8 етап: 6-10 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-9 етап: 11-15 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-10 етап: 16-20 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-11 етап: 21-25 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-12 етап: 26-30 число місяця (червень) відпуску/відбору.
Відповідно до п. 3.4. договору, у разі надходження від організатора аукціону - ТБ «Українська енергетична біржа» на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, внесеної покупцем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок продавця зараховується продавцем як оплата електричної енергії за цим договором, із врахуванням строку та порядку оплати, визначених у абз. 1 п. 3.2. договору. Покупець не пізніше 1 банківського дня з дати отримання покупцем повідомлення продавця про надходження суми гарантійного внеску, додатково забезпечує перерахування продавцю суми у розмірі 20% від сплаченого гарантійного внеску.
Датою оплати покупцем електричної енергії є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.6. договору).
Згідно з п. 5.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Пунктом 5.2. договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Відповідно до п. 5.3. договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 8.1. договору).
Графіком відпуску/відбору електричної енергії, який є додатком №1 до договору, сторони погодили обсяг продажу електричної енергії за період з 01.05.2021 по 30.06.2021 в розмірі 29 280 МВт.г., ціною 1 287, 00 грн за 1 МВт.г. (з акцизним податком та без ПДВ), загальною вартістю з ПДВ - 45 220 032, 00 грн.
Так, на виконання умов договору, за період з 01.05.2021 по 01.06.2021 позивач відпустив, а відповідач відібрав електричну енергію на загальну суму 23 721 984, 00 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії від 31.05.2021 на суму 22 980 672, 00 грн (а.с. 17) та від 30.06.2021 на суму 741 312, 00 грн (а.с. 18).
Вказані акти підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
У свою чергу, відповідач перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів за відібрану електричну енергію у травні 2021 року в загальному розмірі 22 980 672, 00 грн, що підтверджується реєстром оплат позивача (а.с. 19).
Як зазначає позивач, у порушення умов договору, відповідач не сплатив за електричну енергію відібрану ним 01.06.2021 на загальну суму 741 312, 00 грн (23 721 984, 00 грн (загальна сума відібраної відповідачем електричної енергії) - 22 980 672, 00 грн (сплачено відповідачем).
Спір у даній справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором у частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за червень 2021 року, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 741 312, 00 грн основного боргу, 474 937, 02 грн інфляційних втрат та 94 623, 91 грн 3% річних.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери електроенергетики.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
Частиною 1 статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», передбачено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно із ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Як установлено судом вище, за період з 01.05.2021 по 01.06.2021 позивач відпустив, а відповідач відібрав електричну енергію на загальну суму 23 721 984, 00 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії від 31.05.2021 на суму 22 980 672, 00 грн (а.с. 17) та від 30.06.2021 на суму 741 312, 00 грн (а.с. 18), які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів за відібрану електричну енергію в травні 2021 року в загальному розмірі 22 980 672, 00 грн, що підтверджується реєстром оплат позивача (а.с. 19).
Отже, несплаченою залишається електрична енергія відібрана відповідачем у червні 2021 року (за 01.06.2021) на суму 741 312, 00 грн, що не заперечується останнім у відзиві.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж за 2 банківських дні до початку періоду відпуску/відбору у розмірі не меншому, ніж вартість електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору в цілому за такий етап.
Згідно з п. 3.3. договору, період відпуску/відбору складається з таких етапів:
-1 етап: 1-5 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-2 етап: 6-10 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-3 етап: 11-15 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-4 етап: 16-20 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-5 етап: 21-25 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-6 етап: 26-31 число місяця (травень) відпуску/відбору;
-7 етап: 1-5 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-8 етап: 6-10 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-9 етап: 11-15 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-10 етап: 16-20 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-11 етап: 21-25 число місяця (червень) відпуску/відбору;
-12 етап: 26-30 число місяця (червень) відпуску/відбору.
Отже, враховуючи положення п. 3.2. та п. 3.3. договору, відповідач повинен був сплатити за відібрану 01.06.2021 електричну енергію до 31.05.2021 включно.
Доказів оплати електричної енергії за червень 2021 року на суму 741 312, 00 грн матеріали справи не містять.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію за червень 2021 року в розмірі 741 312, 00 грн, доказів її погашення відповідачем, в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано та вказана заборгованість не спростована, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основного боргу.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 474 937, 02 грн інфляційних втрат за період з червня 2021 року по липень 2025 року та 94 623, 91 грн 3% річних за період з 01.06.2021 по 01.09.2025.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 474 937, 02 грн за загальний період з червня 2021 року по липень 2025 року, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 94 623, 91 грн за загальний період з 01.06.2021 по 01.09.2025, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, що з 24.02.2022 настали обставини непереборної сили, що повністю звільняє від відповідальності особу, яку порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, згідно з чинним законодавством, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов'язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов'язань.
Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, в Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
Одночасно, відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 5.2. договору сторони погодили, що сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Однак доказів повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили в порядку передбаченому п. 5.2. договору матеріали справи не містять.
При цьому, суд звертає увагу на те, що правовідносини між сторонами виникли до введення в Україні воєнного стану та строк оплати настав 31.05.2021.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 14.12.2022 по справі № 991/6374/22 та постановами приватних виконавців накладено арешт на грошові кошти відповідача в загальному розмірі понад 471 000 000, 00 грн, а тому відповідач не може розпоряджатися власними грошовими коштами, суд зазначає, що по-перше, вартість електричної енергії відібраної за червень 2021 року відповідач мав сплатити ще до 30.05.2021, в той час як виконавчі провадження, про які зазначає останній, відкриті протягом 2024-2025 років, а по-друге, чинним законодавством України не передбачена можливість звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання через наявність в неї арештованих грошових коштів та/або інших боргів.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 741 312, 00 грн основного боргу, 474 937, 02 грн інфляційних втрат та 94 623, 91 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ» (01014, місто Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 38, поверх 2, офіс 205, ідентифікаційний код 43202392) на користь Публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) 741 312 (сімсот сорок одну тисячу триста дванадцять) грн 00 коп. основного боргу, 474 937 (чотириста сімдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн 02 коп. інфляційних втрат, 94 623 (дев'яносто чотири тисячі шістсот двадцять три) грн 91 коп. 3% річних та 15 730 (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять) грн 48 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань