Справа № 159/3704/22 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г.
Провадження № 22-ц/802/1255/25 Доповідач: Карпук А. К.
10 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Данилюк В.А., Матвійчук Л. В.,
секретар Власюк О. С.
з участю: представника позивача Мельник В. М.,
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2025 року в складі судді Шишиліна О. Г.,
У вересні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 24.11.2006 уклали кредитний договір №.VOKVGK00001158 (надалі Договір).
Згідно з договором АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 35000 доларів США на термін до 24.11.2026, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, який складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2.15% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Позивач зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Станом на 20.07.2022 відповідач має заборгованість 22345,52 доларів США, яка складається з: 18459,40 доларів США заборгованість за кредитом; 2486,55 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1399,57 доларів США заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 22345,52 доларів США, а також понесені судові витрати.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до п.3.3 договору відступлення від 19.02.2007, будь-які грошові суми, отримані або прийняті продавцем за відповідними іпотечними активами після дати укладення цього договору, вважаються такими, що належать покупцеві та продавець забезпечує, щоб усі такі грошові суми були негайно перераховані покупцю або на його користь згідно з положеннями Договору про обслуговування Іпотечних активів.
При цьому відповідно до Розділу 1 «Визначення термінів та тлумачення» зазначеного договору Продавець тобто АТ КБ «ПриватБанк» є обслуговуючою установою.
Згідно з 2.2 договору «Про обслуговування іпотечних активів» від 21.02.2007 обслуговуюча установа - АТ КБ «ПриватБанк» має право, повноваження та компетенцію здійснювати та забезпечувати здійснення будь-яких та усіх дій що необхідні, відповідні або пов'язані зі здійсненням розрахунків та пов'язаним обслуговуванням Іпотечних активів або реалізацією такого права, повноважень та вчинення дій на власний розсуд або виконання таких зобов'язань та обов'язків.
АТ КБ «ПриватБанк» має усі права на обслуговування вказаних активів, зокрема банк має всі права, зокрема: отримання, стягнення платежів; переказ коштів; здійснення всіх дій, на підставі дозволів, ліцензій та згод, що вимагаються законами, нормативними актами України з метою надання можливості на законних підставах взяти на себе та виконувати зобов'язання за цим договором.
Отже матеріалами справи підтверджено, що обслуговування фінансових операцій за активами, право вимоги за якими відступлено, здійснював АТ КБ «ПриватБанк», який має всі необхідні документи для здійснення фінансової діяльності на території України
Апелянт наголошує, що зобов'язання за кредитним договором не виконано, це підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку та не спростовано відповідачем.
Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апеляційної скарги просить рішення залишити без змін.
30.11.2025 позивач АТ КБ «ПриватБанк» через систему «Електронний суд» подало письмові пояснення, в яких вказує на не врахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 569/5147/16-ц,від 04 квітня 2022 року у справі № 757/11688/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/4526/14, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц.
Зазначив, що приписи Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» передбачав можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.
Відповідач не звертався до суду з вимогами про визнання недійсними певних пунктів кредитного договору, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому його виконувала. Банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма його умовами, а також надав їй інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним та її складових. Також відповідач не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Вивчивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 24.11.2006 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № VOKVGK00001158.
Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 24 листопада 2006 року до 24 листопада 2026 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 35000 доларів США на наступні потреби: на придбання житла, а також 7875,25 доларів США для сплати страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.6.2 даного договору.
Періодом сплати вважати з 25 по 31 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 412.87 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору, для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, кредитний рахунок № НОМЕР_2 , рахунок по відсотках НОМЕР_3 , рахунок для обліку винагороди і комісії № 35788055439193.
Позичальник доручає банку проводити погашення заборгованості по даному кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку №, що відповідає платіжній картці №, емітованої Приватбанком. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред'явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом.
Відповідно до п.1.3 кредитного договору, забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає будинок за адресою: АДРЕСА_1
Згідно з пунктами 2.1.1., 2.1.3 кредитного договору, банк зобов'язується надати кредит шляхом й у межах сум, зазначених у п.1.1. даного договору, а також за умови виконання позичальником умов, передбачених п.2.2.7. даного договору.
Відповідно до п.2.2,2.3 кредитного договору, позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Сплатити банку винагороду згідно п.1.1., п.6.2 даного договору.
Пунктом 2.2.7 кредитного договору визначено, позичальник надає банку належним чином оформлені згідно п.1.3 договору застави, іпотеки, поруки для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, договір страхування заставного майна, договір страхування наземного транспорту і договір остистого страхування позичальника.
ОСОБА_2 погодився на умови договору, про що свідчать його підписи.
На виконання умов кредитного договору № VOKVGK00001158 від 24.11.2006 ЗАТ КБ «ПриватБанк» видано ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 35000,00 доларів США, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до умов п.2.2.7. даного договору, позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п.2.2.7 даного договору і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобов'язується провадити у випадку не пред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів на рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування.
Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України. Якщо кредит надається в іноземній валюті то позичальник доручає банку: одержати з каси банку суму іноземної валюти наявними, необхідну для сплати чергового страхового платежу на підставі договору страхування, укладеного згідно з п. 2.2.7 даного договору; здійснити продаж у касі банку наявної іноземної валюти за курсом її продажу, встановленому на день виконання даного доручення; отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені позичальника на сплату чергового страхового платежу. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред'явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дня їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Даний пункт договору виконується лише у випадку укладання договору застави/іпотеки згідно п.1.3. даного договору або пред'явлення банком вимог, пов'язаних з особистим страхуванням позичальника.
У розрахунку заборгованості за договором по кредитному рахунку відображено, що на рахунок відповідача нараховувались наступні страхові платежі відповідно до договорів страхування, укладених згідно з п.2.2.7 кредитного договору: 21.11.2008 - 294,59 дол.США; 25.11.2008 - 294.59 дол.США; 23.11.2009 - 218,21 дол.США; 25.11.2009 - 218.21 дол.США; 23.11.2010 - 222.19 дол.США; 25.11.2010 - 222.19 дол.США; 30.11.2011 - 222.19 дол.США; 01.12.2010 - 222.19 дол.США; 23.11.2011р - 220.39 дол.США; 25.11.2011 р - 220.39 дол.США; 30.11.2011 - 187.81 дол.США; 01.12.2011 - 187.81 дол.США; 25.12.2011 - 187.81 дол.США; 23.11.2012 - 216,61 дол.США; 25.11.2012 - 216.61 дол.США; 30.11.2012 - 200.97 дол.США; 03.12.2012 -200.97 дол.США; 22.11.2013 - 215.55 дол.США; 25.11.2013 -215.55 дол.США; 27.11.2013 - 137.29 дол.США; 03.12.2013- 137,29дол.США; 23.11.2014 - 114.04 дол.США; 25.11.2013 - 114.04 дол.США; 01.12.2014 -114.04 дол.США; 23.11.2015 - 73.04 дол.США; 25.11.2015 -73.04 дол.США; 01.12.2015 -73.04 дол.США., всього 5019.12дол. США.
У період з 21.11.2008 по 01.12.2015 сума наданого кредиту збільшилася на суму страхових платежів у загальному розмірі 5019,12дол. США, тобто у межах суми, зазначеної у п.1.1 даного договору (7500,00 дол. США),
Отже, згідно з кредитним договором №VOKVGK00001158 від 24.11.2006 надав ОСОБА_2 кредит у сумі 35000,00 дол. США на придбання житла, а у період з 21.08.2008 по 01.12.2015 було надано кредит у сумі 5019,12дол. США на оплату страхових платежів відповідно до договорів страхування, а всього 40019,12дол. США.
Відповідно до п.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Кредитним договором передбачено, що процентна ставка по кредиту становить 0,84 % на місяць.
Також договором передбачено сплату винагороди банку згідно з п.1.1, п.6.2 даного договору.
Кредитним договором встановлено, що погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 165,15 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
Згідно з п.3.2 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,66% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідно до п.4.1 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Згідно з виписки по рахунку та розрахунку заборгованості ОСОБА_2 з грудня 2006 року здійснював платежі на виконання умов кредитного договору та надавав банку кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, які зараховувались на погашення тіла кредиту, процентів і винагороди.
З розрахунку заборгованості вбачається, що за період з січня 2007 року по квітень 2016 року відповідачем сплачено 46121,18 дол. США, з яких зараховано на погашення кредиту 9824,66 дол. США, процентів 28733,67 доларів США, пені 73.34 дол. США, комісії 7489.51 дол. США.
Станом на 20.07.2022р., згідно з розрахунком банку, у ОСОБА_2 утворилась заборгованість у розмірі 22345.52 дол. США, з яких: 18459.40дол. США - заборгованість за кредитом(тілом кредиту), у тому залишок простроченої заборгованості по кредиту в сумі 3708,01 дол. США; 2486.55дол. США - заборгованість за процентами, в тому залишок простроченої заборгованості по процентами - 2486,55 дол. США; 1399.57дол. США - заборгованість по комісії, в тому залишок простроченої заборгованості по комісії - 1399,57 дол. США.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом першої інстанції також встановлено, що 19.02.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (продавець) та «Юкрейн мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити.
Відповідно до витягу з додатку 4 «Перелік активів» щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором № zpe0GK50180341 від 12.12.2006, «Юкрейнмортгейджлоунфайненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № VOKVGK00001158 від 24.11.2006.
Згідно з розрахунком та випискою по рахунку, ОСОБА_2 25.12.2006 сплатив 413 дол. США, з яких зараховано на погашення кредиту 39.2 дол. США, процентів - 303.8 дол. США, комісії - 70,00 дол. США. Станом на 21.02.2007 залишок поточної заборгованості (тіло кредиту) ОСОБА_2 становив 34881,37 доларів США.
Отже, 19.02.2007 ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» продав (відступив) свої права за кредитним договором №VOKVGK00001158 від 24.11.2006 на користь іноземної компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» та з цієї дати всі права вимоги належали новому кредитору.
Зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14 квітня 2016 року на підставі договору викупу (відступлення) прав вимоги від 14.04.2016 укладеного між «Юкрейн мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (у якості продавця), ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (у якості покупця) та «ТМФ Трасті Лімітед» (у якості довічного управителя), тобто в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року борг нараховувався компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», зокрема нараховувались проценти, комісія, пеня згідно з умовами договору, а також у вказаний період було надано кредит на загальну суму 5019.12 США на оплату страхових платежів, а ОСОБА_2 здійснював періодичні платежі на їх погашення.
Випискою по рахункам підтверджується, що всього за період дії договору від 24.11.2006 відповідачем було сплачено 47360.18 доларів США (загальна сума сплачених коштів) - 1239 дол. США (сплачені до відступлення права вимоги) - 46121,80 дол.США, які були спрямовані на погашення кредиту, а також нарахованих процентів, комісії.
За період з 19.02.2007 до 14.04.2016 відповідачем на погашення тіла кредиту було сплачено 9824.66 дол. США, на сплату процентів 28733.67 дол. США, на сплату комісії 7489.51дол. США, що разом становить 46121,80 дол. США.
Після зворотного відступлення права вимоги, з 14.04.2016 до 20.07.2022 (дата розрахунку) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» нараховував проценти на залишок поточної заборгованості за кредитом, на залишок простроченої заборгованості за кредитом, а також пеню і комісію. Після 14.06.2016 і до 20.07.2022 було сплачено 46,74 дол. США на погашення пені.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» не мала правових підстав для надання кредиту на сплату страхових платежів, стягнення процентів, пені, комісії, а тому відповідні платежі необхідно зарахувати на погашення кредиту. Вирішуючи спір щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд дійшов висновку, що внаслідок зарахування на погашення кредиту вищезазначених сум і з урахуванням сплачених відповідачем суд на погашення кредиту, на момент зворотного відступлення права вимоги від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» до АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту була відсутня, оскільки позичальником повністю виконано зобов'язання за кредитним договором щодо сплати тіла кредиту перед попереднім кредитором, а тому підстави для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 11290,51 дол. США відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (частини перша та друга статті 202 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмовиу судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором,у якому виникло таке зобов'язання.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на укладення із відповідачем кредитного договору, на підставі якого мала бути стягнута заборгованість.
Суд першої інстанції встановив, що 19.02.2007 за договором відступлення права вимоги банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, зазначена компанія не є резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому вона не могла за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року.
Банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» 19.02.2007, зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14.04.2016, тобто в період з 19.02.2007 до 14.04.2016 проценти, пеня, комісія нараховувалися компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».
У спірний період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю було врегульовано, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).
Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.
За змістом статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції на час відступлення права вимоги) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Пунктом 2.4 глави 2 розділу III Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року, передбачалося, що банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами НБУ про надання ліцензій на здійснення валютних операцій.
Отже, правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті (в тому числі нарахування процентів і пені за діючими кредитними договорами) була наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 грудня 2023 року у справі № 463/3782/15, від 21 грудня 2023 року у справі № 754/11899/19, від 13 лютого 2024 року у справі № 754/15711/17 та інших.
Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не була резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15 (провадження № 61-16401св18), від 02 червня 2021 року у справі № 643/6214/15 (провадження № 61-8180св20)).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що платежі за період з 19.02.2007 до 14.04.2016 у вигляді процентів, пені, комісії, а також кошти, безпідставно сплачені на погашення страхових платежів, необхідно зарахувати на погашення наданого банком кредиту.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що починаючи з 21 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк», яке мало всі необхідні документи для здійснення фінансової та банківської діяльності на території України, а також відповідні ліцензії, здійснювало обслуговування всіх фінансових операцій з обслуговування іпотечних активів компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», в тому числі вимог до відповідача за кредитним договором від 24.11.2006 № VOKVGK00001158, апеляційний суд відхиляє, оскільки, не маючи ліцензії та не будучи фінансовою установою, компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не могла набути права на нарахування і отримання платежів за кредитом (відсотків, комісії, пені), які виникнуть після укладення договору відступлення права вимоги, а отже не могла делегувати такі повноваження щодо нарахування та стягнення платежів за кредитом фінансовій установі (банку).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 569/5147/16-ц,від 04 квітня 2022 року у справі № 757/11688/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/4526/14, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нікчемності умови кредитного договору про комісії (винагороди банку) за надання фінансового інструменту з огляду на таке.
Відповідно до п.1.1. кредитного договору № VOKVGK00001158 від 24.11.2006 банк стягує винагороду за проведення додаткового моніторингу, визначеного в пункті 6.2 кредитного договору, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахуваннями банком на останній термін сплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 зауважила, що практику застосування норм права щодо недійсності (оспорюваності, нікчемності) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
На час укладення кредитного договору у цій справі стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону № 3161-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 7, ст.84) визначала підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті).
Наведені приписи Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону України «Про банки і банківську діяльність» прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» передбачав можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною умови кредитного договору, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії (справа №159/1039/23).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 12.09.2023 рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 травня 2023 року змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови (постанова суду набрала законної сили і в касаційному порядку не оскаржувась).
Зокрема, в постанові від 12.09.2023 апеляційний суд зазначив, що умова пункту 1.1 кредитного договору, укладеного 24 листопада 2006 року, щодо встановлення обов'язку позивача сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту прямо не суперечила нормам чинного законодавства. Положення ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не містили норм, які б установлювали недійсність такої умови кредитного договору.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції помилково вважав нікчемною умову кредитного договору щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструмента від суми виданого кредиту щомісячно.
З огляду на вище викладене, з урахування платежів за період з 19.02.2007 до 14.04.2016 у вигляді процентів, пені, комісії, а також коштів, безпідставно сплачені на погашення страхових платежів, провівши розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд дійшов висновку, що на час зворотного відступлення права вимоги від компанії «ЮкрейнМортгейджЛоунФайненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» до АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у відповідача відсутня, тому підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, однак колегія суддів не погоджується з наведеними в мотивувальній частині рішення висновками щодо нікчемності положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту (комісії).
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо нікчемності положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) та зарахування сум сплаченої комісії на погашення кредиту.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 вересня 2025 року в цій справі змінити, виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо нікчемності положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) та зарахування сум сплаченої комісії на погашення кредиту.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: