Постанова від 09.12.2025 по справі 910/11967/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2025 р. Справа№ 910/11967/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Шабельник К.П. (ордер серія АА №1636474 від 20.10.2025 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Марченко О.В. (ордер серія АО №1201175 від 29.10.2025);

Гусак А.М. (ордер серія АА №1416523 від 05.03.2024),

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс»

на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 про відмову у відкритті провадження

у справі №910/11967/25 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс»

до Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів (Export-Import Bank of The United States)

про визнання відсутнім права та кореспондуючого йому обов'язку,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі, за позовом ТОВ "ФК "Монополіум Фінанс" до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро» та ПАТ “Західний торгово-промисловий дім», на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, згідно з якої суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Мотивуючи ухвалу суд першої інстанції керувався тим, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, оскільки:

- у провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/209/24 за позовом Ексім Банк США до відповідачів: ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро», ПрАТ “Західний Торгово-Промисловий Дім» (майнові поручителі) та ТОВ “Монополіум Фінанс», АТ “Фавор» (фінансові компанії - іпотекодержателі частини об'єктів зернових елеваторів), в якому заявлено вимоги:

1) немайнового характеру про визнання: укладеними та дійсними 6 (шість) додаткових договорів поруки; дійсними 12 (дванадцять) додаткових договорів забезпечення (іпотеки); недійсними 4 (чотири) фраудаторні договори іпотеки; іпотечних права Ексім Банку США на 3 (три) об'єкти нерухомості - зернові елеватори Заводське, Степанівка, Дубно та допоміжні споруди;

2) майнового характеру про стягнення солідарно з відповідачів (поручителів) заборгованості за 2 (двома) кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2013 в загальній сумі 79 298 546, 40 доларів США (складається з тіла кредиту, процентів та витрат) та звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно (зернові елеватори), передане на виконання перших та других договорів іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами;

- підставою звернення позивача з позовними вимогами у справі №917/209/24 (майнового та немайнового характеру) є порушення відповідачами - майновими поручителями взятих на себе зобов'язань за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами. Підставою пред'явлення позовних вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки є також неналежне виконання відповідачами (майновими поручителями) взятих на себе зобов'язань за цим же кредитним договором (пункт 10.06 (g) кредитних договорів);

- предметом судового дослідження у справі №917/209/24 як за позовними вимогами майнового характеру, так і за немайновими вимогами є обставини виконання сторонами своїх зобов'язань, які виникли в межах одних кредитних правовідносин (однієї кредитної історії) за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами, а також мета укладання іпотечних договорів між поручителями та фінансовими компаніями, що свідчить про те, що в межах розгляду господарської справи №917/209/24 в обов'язковому порядку будуть досліджуватися факти наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів - ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро», ПАТ “Західний Торгово-Промисловий Дім» як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013, оскільки за твердженням Банку вказані зобов'язані особи забезпечували виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів шляхом передачі в іпотеку Банку нерухомого майна;

- у даному позові позивачем (ТОВ «ФК Монополіум Фінанс») окреслено предмет позову як визнання відсутнім право вимоги Банку до ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро», ПАТ “Західний Торгово-Промисловий Дім» як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013. Фактично позивач у даному позові просить визнати відсутнім право вимоги Банку не до нього, а до зобов'язаних осіб, що по суті є встановленням факту, який може мати преюдиційне значення при розгляді спору про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно зобов'язаних осіб, тобто вимог, які розглядаються в межах господарської справи №917/209/24;

- обставини, встановлення яких як юридичних фактів прагне досягнути ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» у межах спору №910/11967/25, а саме встановлення наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів та зобов'язаних осіб, а також прав Банку на звернення стягнення на спірне іпотечне нерухоме майно для погашення заборгованості позичальника, не можуть бути предметом окремого спору та предметом позовом у справі де позивачем є особа, яка не має жодних правовідносин з відповідачем;

- юридичні факти, встановлення яких намагається досягнути позивач шляхом подання позову у справі №910/11967/25 підлягають оцінці та встановленню в межах справи №917/209/24, та не можуть бути розглянуті іншими судами, оскільки ставитимуть під сумнів судове рішення, яке буде прийнято у зазначеній справі, що згідно з національним та міжнародним законодавством є неприпустимим;

- позов ТОВ "ФК "Монополіум Фінанс" заявлено до Банку про визнання відсутнім прав та обов'язків у кредитних та забезпечувальних правовідносинах між Ексім Банком США та третіми особами (майновими поручителями та зобов'язаними особами за кредитними договорами), а тому він не може бути способом захисту прав та інтересів позивача від юридичної невизначеності у правовідносинах позивача та відповідача.

Даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо відносин відповідача з іншими особами в кредитних та іпотечних правовідносинах, а не щодо правовідносин позивача та відповідача, і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України;

- розгляд справ про встановлення юридичних фактів, зокрема і юридичних фактів, що не стосуються правовідносин позивача та відповідача, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України;

- отже даний спір не підвідомчий жодному суду в окремому позовному провадженні, а позовні вимоги за своєю суттю не є способом відновлення порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, а є вимогою про встановлення фактичних обставин (юридичних фактів), що входять до предмету доказування в межах розгляду господарської справи № 917/209/24;

- з огляду те, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, то відсутні підстави для виконання обов'язку суду, передбаченого ч. 6 ст. 175 ГПК України, щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом), проте суд роз'яснює позивачеві, що розгляд позовних вимог про встановлення юридичних фактів розглядається в межах спору про право, та не підлягає розгляду в окремому провадженні жодним судом, крім того, який розглядає спір про право, в даному випадку це Господарський суд Полтавської області, який розглядає справу №917/209/24.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» адвокат Шабельник К.П. звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, а справу направити до господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначав, що судом першої інстанції не з'ясовано, що заявник - ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» не є ані боржником, ані поручителем, ні майновим поручителем у вказаних кредитних відносинах, а правова невизначеність щодо заявника як раз і полягає в тому, що він, не є учасником кредитних правовідносин, але безпосередньо може зазнати негативних наслідків від дій відповідача по відношенню до учасника таких відносин щодо звернення стягнення на майно останнього, яким, як предметом іпотеки, забезпечується виконання зобов'язань перед заявником у інших правовідносинах.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11967/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про сплату судового збору у розмірі 2422, 40 грн, подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків, роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

27.10.2025 через канцелярію суду скаржником на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху було подано заяви про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25 та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

31.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про визнання зловживанням процесуальними правами подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі 910/11967/25. Просив апеляційну скаргу залишити без розгляду чи повернути її скаржнику.

03.11.2025 супровідним листом №910/11967/25/6427/25 на адресу суду надійшли матеріали справи №910/11967/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025, постановлено розгляд апеляційної скарги ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25 здійснювати з повідомленням учасників справи. Справу №910/11967/25 призначити до розгляду на 09.12.2025.

У судовому засіданні 09.12.2025 представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 скасувати, справу направити до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Представники відповідача, заперечили проти вимог апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2025 року ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» (надалі - ТОВ “ФК “Монополіум Фінанс») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів (надалі - Ексім Банк США або Банк), в якому просить суд:

- визнати у Банку відсутнім права вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОТЕРМІНАЛ КОНСТРАКШИН» (і.к. 39838125) за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 на підставі Доповнення №1 та приєднання до кредитного договору від 06.04.2016 та кореспондуючого цьому праву обов'язку;

- визнати у Банку відсутнім право вимоги до приватного акціонерного товариства “Західний торгово-промисловий дім» (і.к. 32665494) за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 на підставі Доповнення №1 та приєднання до кредитного договору від 06.04.2016 та кореспондуючого цьому праву обов'язку;

- визнати у Банку відсутнім права вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕВАТОР-АГРО» (і.к. 36913885) за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 на підставі Доповнення №1 та приєднання до кредитного договору від 06.04.2016 та кореспондуючого цьому праву обов'язку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ексім Банк США своїми діями, а саме поданням позову, який розглядається в межах господарської справи №917/209/24, предметом якої є в тому числі, визнання недійсними з підстав їх фраудоторності договорів іпотеки №№732, 3778, 734, укладених між позивачем (ТОВ "ФК "Монополіум Фінанс"), як іпотекодержателем та іпотекодавцями - ТОВ "Агротермінал Констракшн", ТОВ "Елеватор-Агро", ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім" про передачу в іпотеку нерухомого майна (три об'єкти, що знаходяться в Сумській, Полтавській та Рівненській областях України), не визнає прав позивача, як іпотекодержателя, а також не визнає права іпотекодавців передавати іпотечне майно в іпотеку, оскільки іпотекодавці є поручителями та зобов'язаними особами щодо повернення кредиту Банку за кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2013.

За твердженням позивача, дана обставина є підставою для подання даного позову для захисту права позивача у правовій визначеності щодо наявності в нього прав на іпотечне майно, як іпотекодержателя.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, з посиланням на положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, згідно з яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ “ФК “Монополіум Фінанс» до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ТОВ "Агротермінал Констракшн", ТОВ "Елеватор-Агро", ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім", що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

“Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх “цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. рішення від 16.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Відповідно до статті 13 ЦК України, особа, яка має цивільні права, має здійснювати їх в межах моральних засад суспільства та не допускати зловживання такими правами, а отже право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмежено, в тому числі і для досягнення принципів процесуальної економії та правової визначеності.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вказана норма кореспондується з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів щодо розгляду в окремому судовому провадженні або коли право чи інтерес, про порушення якого стверджує позивач, не підлягають судовому захисту в судах України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразового роз'яснювала, що припис “суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, від 30.06.2020 у справі №333/6816/17).

Колегія суддів вважає, що вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до приписів п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки підставою як для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, так і для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є встановлення того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відмінність у застосуванні вказаних норм полягає лише у тому чи відкрито провадженні у справі на момент постановлення ухвали.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що у провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/209/24 за позовом Ексім Банк США до відповідачів: ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро», ПрАТ “Західний Торгово-Промисловий Дім» (майнові поручителі) та ТОВ “Монополіум Фінанс», АТ “Фавор» (фінансові компанії - іпотекодержателі частини об'єктів зернових елеваторів), в якому заявлено вимоги:

1) немайнового характеру про визнання: укладеними та дійсними 6 (шість) додаткових договорів поруки; дійсними 12 (дванадцять) додаткових договорів забезпечення (іпотеки); недійсними 4 (чотири) фраудаторні договори іпотеки; іпотечних права Ексім Банку США на 3 (три) об'єкти нерухомості - зернові елеватори Заводське, Степанівка, Дубно та допоміжні споруди;

2) майнового характеру про стягнення солідарно з відповідачів (поручителів) заборгованості за 2 (двома) кредитними договорами від 27.03.2013 та від 13.09.2013 в загальній сумі 79 298 546, 40 доларів США (складається з тіла кредиту, процентів та витрат) та звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно (зернові елеватори), передане на виконання перших та других договорів іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

За висновками Верховного Суду у постанові від 18.07.2024 у справі №917/209/24:

- майнові вимоги Ексім Банку США про стягнення заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на нерухоме майно є похідними від його немайнових вимог про визнання недійсними фраудаторних іпотечних договорів, укладених майновими поручителями з фінансовими компаніями, оскільки, у випадку задоволення майнових вимог Ексім Банку США можливе ефективне виконання судового рішення шляхом примусового продажу майна (окремих об'єктів зернових елеваторів), які були передані у фраудаторні іпотеки, тобто задоволення майнових вимог Ексім Банку США безпосередньо залежить від задоволення немайнових вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки;

- тобто, позивач вбачає фраудаторність та підстави недійсності договорів іпотеки, укладені між майновими поручителями та фінансовими компаніями, саме в порушенні зобов'язань перед Ексім Банком США за кредитними договорами (пункт 10.06 (g) кредитних договорів), а також в меті укладення таких іпотечних договорів - ухилення від виконання зобов'язань перед Банком та непогашення заборгованості перед кредитором;

- підставою звернення позивача з позовними вимогами у справі №917/209/24 (майнового та немайнового характеру) є порушення відповідачами - майновими поручителями взятих на себе зобов'язань за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами. Підставою пред'явлення позовних вимог про визнання недійсними фраудаторних договорів іпотеки є також неналежне виконання відповідачами (майновими поручителями) взятих на себе зобов'язань за цим же кредитним договором (пункт 10.06 (g) кредитних договорів);

- предметом судового дослідження у справі №917/209/24 як за позовними вимогами майнового характеру, так і за немайновими вимогами є обставини виконання сторонами своїх зобов'язань, які виникли в межах одних кредитних правовідносин (однієї кредитної історії) за кредитними та забезпечувальними (іпотечними) правочинами, а також мета укладання іпотечних договорів між поручителями та фінансовими компаніями.

Спір у справі №917/209/24 стосується виконання майновими поручителями - відповідачами ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро» та ПрАТ “Західний торгово-промисловий дім» умов кредитних договорів від 27.03.2013 та від 13.09.2013 та забезпечувальних (іпотечних договорів), укладених між Ексім Банком США, позичальником та майновими поручителями, а також цей спір безпосередньо пов'язаний з належним поручителям нерухомим майном - зерновими елеваторами, які були передані в іпотеку фінансовим компаніям - відповідачам ТОВ “ФК “Монополіум Фінанс» та АТ “Фавор» на підставі відповідних договорів іпотеки, які за доводами позивача, є фраудаторними, суперечать умовам кредитних договорів та порушують права Ексім Банку США.

Колегія суддів зазначає про те що, з огляду на предмет та підстави позову, в межах розгляду господарської справи №917/209/24 в обов'язковому порядку будуть досліджуватися факти наявності чи відсутності права вимоги Банку до майнових поручителів - ТОВ “Агротермінал Констракшин», ТОВ “Елеватор-Агро», ПрАТ “Західний торгово-промисловий дім», як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013, оскільки за твердженням Ексім Банку США вказані зобов'язані особи забезпечували виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів шляхом передачі в іпотеку Банку нерухомого майна.

В свою чергу у даному позові позивачем (ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс») окреслено предмет позову, як визнання відсутнім права вимоги Ексім Банку США та відсутність кореспондуючого обов'язку ТОВ "Агротермінал Констракшн", ТОВ "Елеватор-Агро", ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім" як зобов'язаних осіб за кредитними договорами від 27.03.2013 та 13.09.2013 (з доповненнями, внесеними 06.04.2016), тобто фактично у даному позові позивач просить визнати відсутнім право вимоги Ексім Банку США не до нього, а до зобов'язаних осіб, що по суті є встановленням факту, який може мати преюдиційне значення при розгляді спору про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно зобов'язаної особи, тобто вимог, які розглядаються в межах господарської справи №917/209/24.

При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції, зі змісту поданого у межах цієї справи №910/11967/25 позову вбачається, що фактично заявник - ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» просить суд визнати, що подання позову Ексім Банку США у справі №917/209/24, судовий розгляд якої наразі триває, є порушенням гарантованих Законом України “Про іпотеку» пріоритетних прав ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс», як іпотекодержателя, на спірне майно, проте неправомірність подання Ексім Банку США позову в цивільно-правовому аспекті є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, якщо така неправомірність буде встановлена господарським судом Полтавської області в межах справи №917/209/24.

Таким чином, дані обставини, встановлення яких, як юридичних фактів прагне досягнути ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» у межах спору №910/11967/25, а саме встановлення наявності чи відсутності права вимоги Ексім Банку США до майнових поручителів та зобов'язаних осіб, а також прав Ексім Банку США на звернення стягнення на спірне іпотечне нерухоме майно для погашення заборгованості позичальника, не можуть бути предметом окремого спору та предметом позовом у справі де позивачем є особа, яка не має жодних правовідносин з відповідачем.

Юридичні факти, встановлення яких намагається досягнути позивач шляхом подання позову у справі №910/11967/25 підлягають оцінці та встановленню в межах справи №917/209/24, та не можуть бути розглянуті іншими судами, оскільки ставитимуть під сумнів судове рішення, яке буде прийнято у зазначеній справі, що згідно з національним та міжнародним законодавством є неприпустимим.

У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України, до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Встановлення юридичних фактів можливе лише, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов'язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).

У постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність.

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку посилається позивач у позові) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ст. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема, у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Отже, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є можливим лише в разі якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц та в подальшому на цю позицію зроблено посилання у пункті 145 постанови ВП ВС від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що:

- позов ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» заявлено до Ексім Банку США про визнання відсутнім прав та обов'язків у кредитних та забезпечувальних правовідносинах між Ексім Банком США та третьою особою (майновим поручителем та зобов'язаною особою за кредитними договорами), а тому він не може бути способом захисту прав та інтересів позивача від юридичної (правової) невизначеності у правовідносинах позивача та відповідача;

- даний позов спрямований на встановлення юридичних фактів щодо відповідача та іншої особи в кредитних та іпотечних правовідносинах, а не щодо правовідносин позивача та відповідача, і такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача не відповідає способам захисту, встановленим п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України;

- розгляд справ про встановлення юридичних фактів, зокрема і юридичних фактів, що не стосуються правовідносин позивача та відповідача, не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до статті 20 ГПК України;

- юридичні факти, які позивач просить встановити у даному позові, не можуть бути предметом окремого судового провадження, оскільки такі факти входять до предмету доказування у межах справи №917/209/24.

За таких обставин, суду першої інстанції в цьому випадку цілком вірно відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» до Ексім Банку США про визнання відсутнім права Банку та кореспондуючого йому обов'язку у ТОВ "Агротермінал Констракшн", ТОВ "Елеватор-Агро", ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім", з посиланням на положення п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України згідно з яким суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зазначивши, що даний спір не підвідомчий жодному суду в окремому позовному провадженні, а позовні вимоги за своєю суттю не є способом відновлення порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, а є вимогою про встановлення фактичних обставин (юридичних фактів), що входять до предмету доказування в межах розгляду господарської справи №917/209/24.

При цьому, з огляду на те, що пред'явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, суд першої інстанції цілком вірно:

- виснував, що відсутні підстави для виконання обов'язку суду, передбаченого ч. 6 ст. 175 ГПК України, щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом). Близька за змістом позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/18);

- роз'яснив позивачу, що розгляд позовних вимог про встановлення юридичних фактів розглядається в межах спору про право, та не підлягає розгляду в окремому провадженні жодним судом, крім того, який розглядає спір про право, в даному випадку це господарський суд Полтавської області, який розглядає справу № 917/209/24.

Посилання апелянта на те, що місцевим судом у даній справі не з'ясовано, що заявник - ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» не є ані боржником, ані поручителем, ні майновим поручителем у вказаних кредитних відносинах, а правова невизначеність щодо заявника як раз і полягає в тому, що він, не є учасником кредитних правовідносин, але безпосередньо може зазнати негативних наслідків від дій відповідача по відношенню до учасника таких відносин щодо звернення стягнення на майно останнього, яким, як предметом іпотеки, забезпечується виконання зобов'язань перед заявником у інших правовідносинах колегією суддів відхиляються, оскільки апелянт є відповідачем 4 у справі №917/209/24, а відтак має можливість доводити наявність підстав для визнання у Ексім Банк США відсутнім право вимоги до ТОВ "Агротермінал Констракшн", ТОВ "Елеватор-Агро", ПрАТ "Західний торгово-промисловий дім" за кредитними договорами та кореспондуючого цьому праву обов'язку саме під час розгляду вказаної справи.

Отже, доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Стосовно заяви відповідача про визнання зловживанням процесуальними правами подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, в якій останній просив апеляційну скаргу залишити без розгляду чи повернути її скаржнику, колегія суддів зазначає наступне.

Вказана заява обґрунтована тим, що:

- позивачем подано цей позов (справа №910/11967/25), а згодом повторний ідентичний позов після постановлення оскаржуваної ухвали (справа №910/12782/25), до суду, який не має юрисдикції розглядати такий позов, зокрема, через наявність у відповідача, який є офіційною установою Сполучених Штатів Америки, частиною виконавчої влади Сполучених Штатів та виконує суверенні функції із підтримки та фінансування американського експорту, юрисдикційного імунітету проти позовів у іноземних судах;

- ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» вдається до маніпулювання процесом у координації з іншим відповідачем у справі №917/209/24 - АТ “Фавор»;

- наразі в апеляційному суді знаходяться дві ідентичні апеляційні скарги ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» та ще одна ідентична апеляційна скарга АТ “Фавор» на ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з аналогічних підстав за завідомо безпідставними ідентичними позовними заявами ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» та АТ “Фавор» до Ексім Банку США про встановлення фактичних обставин (визнання відсутнім у Ексім Банку США прав вимог за кредитними договорами, стороною яких ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» та АТ “Фавор» не є, які є предметом доказування у іншій справі №917/209/24;

- ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» подав апеляційну скаргу у цій справі, як і ідентичну апеляційну скаргу у іншій справі №910/12782/25 за другим ідентичним позовом до Ексім Банку США, не з метою захисту своїх прав за кредитними договорами, стороною яких він не є, а з тією самою недобросовісною метою, з якою ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» подав позов у цій справі та другий позов, а саме досягти відкриття провадження за цим позовом чи за другим позовом, з метою їх розгляду по суті та встановлення обставин, які є предметом доказування у іншій справі №917/209/24. Ця недобросовісна мета, що суперечить завданню господарського судочинства та його основним принципам є зловживанням процесуальними правами за визначенням статті 43 ГПК України;

- Ексім Банк США є офіційною державною установою Сполучених Штатів Америки. Ексім Банк США є частиною виконавчої влади США та виконує суверенні функції із підтримки та фінансування американського експорту. Оскільки Ексім Банк США є частиною виконавчої влади Сполучених Штатів, на нього поширюються юрисдикційні імунітети держави США проти позовів в іноземних судах.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч. 2 вказаної статті, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. (ч. 3 ст. 43 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2 ст. 246 ГПК України).

Як встановлено вище, відповідач вважає, що зловживання правом є подання позивачем до господарського суду міста Києва позову у цій справі №910/11967/25 та повторного ідентичного позову у справі №910/12782/25 після постановлення оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів зазначає, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №922/4278/21, від 27.07.2023 у справі №910/12713/22.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі №905/945/18, від 16.10.2019 у справі №906/936/18 та від 06.05.2021 у справі №910/6116/20).

Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).

При цьому доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Колегія суддів зазначає про те, що ГПК України надає особам як право на подання позову, так і право на оскарження судових рішень, які підлягають оскарженню, не встановлюючи при цьому критеріїв за яких вчинення таких дій може бути визнано зловживанням правом.

Колегія суддів зауважує на тому, що як визнання зловживання процесуальними правами подання позову у цій справа №910/11967/25, так і позову у справі №910/12782/25 знаходиться поза межами повноважень наданих апеляційному господарському суду при розгляді апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, а відтак доводам відповідача в цій частині суд апеляційної інстанції правову оцінку не надає.

За змістом п. 8 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Відповідно до приписів п. 7 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів зазначає про те, що не може бути визнано зловживанням процесуальними правами подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, оскільки за змістом положень ГПК України вказана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішенні.

При цьому слід врахувати наступне.

Колегія суддів зазначає про те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі “Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що визнання зловживанням процесуальними правами подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, буде свідчити про недотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для визнання дій апелянта зловживанням правом відсутні, з огляду на що у задоволенні заяви Експортно-імпортного Банку Сполучених Штатів про визнання зловживанням процесуальними правами подання ТОВ «ФК Монополіум Фінанс» апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25 та залишення без розгляду або повернення вказаної апеляційної скарги колегією суддів відмовляється.

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга ТОВ “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Монополіум Фінанс» на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/11967/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.12.2025

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко