Постанова від 16.12.2025 по справі 910/10062/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/10062/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 16.12.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича та Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025

у справі № 910/10062/24 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву

3) Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Чайко Сергія Володимировича

про скасування державної реєстрації права власності та повернення майна, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

14.08.2024 до Господарського суду міста Києва надійшов позов Заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву, 3) Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", в якому заявлено вимоги про:

1) скасування державної реєстрації права власності відповідача на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м. по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві;

2) повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м., по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві.

Юридичними підставами позову є статті 178, 228, 327, 328, 391, 1212 Цивільного кодексу України, статті 1, 14, 37 та пункт 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", частина 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Фактичними підставами позову є дії спрямовані на набуття відповідачем майна, які полягають в порушенні порядку приватизації майна, порушення укладенням договором купівлі-продажу майна публічного порядку, незаконність державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі нікчемного договору. Крім того, недбале поводження з об'єктом культурної спадщини - нежитлові приміщення зазнали руйнування.

Як зазначав прокурор, відповідач приватизував шляхом викупу, на підставі договору купівлі-продажу, нежитлові приміщення (флігель) загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (літера Б) в місті Києві. Проте, наявні обумовлені законом підстави для відновлення в судовому порядку права територіальної громади на майно, оскільки флігель було приватизовано в період дії закону який забороняв відчуження майна; також вказує на нікчемність договору купівлі-продажу як такого що порушує публічний порядок і спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків.

Київська міська рада, в підтримку поданого прокурором позову, зазначала, що флігель, в якому знаходяться нежитлові приміщення, є об'єктом культурної спадщини та охороняється законом; відповідач порушив законодавство у сфері культурної спадщини не виконуючи обов'язків щодо збереження та відновлення об'єкту культурної спадщини; тривала бездіяльність відповідача призвела до незадовільного стану об'єкту культурної спадщини; перебування оскаржуваного об'єкту тривалий час у незадовільному стані нівелює важливість сприяння розвитку національної культурної самобутності.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що приватизація спірного майна розпочалася до прийняття Закону № 2391 і закінчилася шляхом державної реєстрації в 2013 році, тобто після втрати чинності Закону № 2391; з моменту набуття майна відповідач відкрито володіє ним, сплачує значні витрати на його утримання та виконує обов'язки щодо збереження об'єкта культурної спадщини, уклавши охоронні договори з відповідними органами; оскільки Кабінет Міністрів України не подав перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, у встановлений шестимісячний строк після набрання чинності Законами №2245-IV та № 2391-IV, на момент приватизації у 2006 році законодавчої заборони не існувало; позбавлення відповідача права власності без компенсації завдасть значних збитків, пов'язаних із витратами на утримання та реставрацію майна; пред'явлений позов не відповідає негаторному характеру; навіть якщо суд визнає договір купівлі-продажу нікчемним, відповідач зберіг би право власності на підставі набувальної давності; відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції від відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності.

Короткий зміст пояснень інших учасників справи

Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позов прокурора підтримав, посилаючись на те, що спірне майно є об'єктом культурної спадщини та охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини"; відповідач порушив чинне законодавство у сфері охорони культурної спадщини - не виконує належним чином обов'язки щодо збереження та відновлення об'єкту культурної спадщини; перебування оскаржуваного об'єкту культурної спадщини тривалого часу у незадовільному стані нівелює важливість збереження національного надбання та важливість сприяння розвитку національної культурної самобутності.

Благодійна організація "Фундація спадщини Терещенків" позов прокурора підтримала, вказуючи на те, що спірне майно є об'єктом культурної спадщини та охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини"; на час укладання договору купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006, відповідач не міг набути право приватної власності на спірне майно відповідно до чинного законодавства України, а сам правочин був спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва, внаслідок чого є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України; на відсутність підстав для застосування строків позовної давності до негаторного позову, який може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/10062/24 позовні вимоги задоволено повністю, а саме:

- скасовано державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м, з №3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м, місця спільного користування площею 18,0 кв. м (в літ. "Б") за адресою: бульвар Тараса Шевченка, будинок 34/13, місто Київ (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 252182780000);

- повернуто територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м, з № 3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м, місця спільного користування площею 18,0 кв. м (в літ. "Б") за адресою: бульвар Тараса Шевченка, будинок 34/13, місто Київ (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 252182780000).

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- наявні у спірних правовідносинах достатні фактичні та правові підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача;

- оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21, яким встановлено охоронний статус жилого будинку та флігеля садиби Терещенків, не може бути поставлений під сумнів, встановленим є факт віднесення до пам'ятки культурної спадщини флігеля - нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м. по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві;

- з матеріалів справи вбачається, що приватизація флігеля - відчуження майна, відбулось внаслідок укладення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Киву та відповідачем 02.11.2006 договору № 1160 купівлі-продажу, а враховуючи що з 23.02.2005 по 17.08.2008 діяла заборона на приватизацію пам'яток культурної спадщини, а відчуження відбулось саме в період строку дії заборони (02.11.2006) суд дійшов висновку про порушення процедури приватизації - вимог закону який забороняв здійснювати приватизацію в певний період часу;

- з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що правочин щодо відчуження нежитлових приміщень садиби Терещенків на користь відповідача укладено попри заборону, встановлену Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", а договір купівлі-продажу є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння флігелем садиби Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва;

- за чинного на час укладення договору купівлі-продажу 02.11.2006 правового регулювання право приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача;

- договір купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006 є нікчемним відповідно до приписів частини другої статті 228 Цивільного кодексу України;

- за обставин цієї справи мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (об'єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків шляхом її повернення від відповідача;

- установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача, суд розглядає вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення садиби Терещенків, як вимогу за правилами негаторного позову;

- суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень (флігеля) садиби Терещенків;

- заява відповідача про застосування строку позовної давності - безпідставною;

- відхилено доводи відповідача стосовно набувальної давності на спірний об?єкт, оскільки право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 Цивільного кодексу України), проте такий позов не пред'явлено;

- наявність державної реєстрації права власності нежитлових приміщень за відповідачем у Державному земельному кадастрі порушує права територіальної громади, оскільки унеможливлює реалізовувати право власності щодо майна в повній мірі, з огляду на що, державна реєстрація підлягає скасуванню в судовому порядку.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, розпорядник майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражний керуючий Козирицький Андрій Сергійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 по справі № 910/10062/24 і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Розпорядник майна зазначав, що враховуючи обов'язки розпорядника майна для захисту майна боржника - Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд", також право на звернення до суду, що в межах справи про банкрутство може призвести до зміни складу ліквідаційної маси боржника, підтверджується право на подання апеляційної скарги саме розпорядником майна боржника, та відповідає правовій позиції Верховного Суду в постановах від 16.01.2020 у справі №908/976/19, від 22.02.2021 року у справі №907/6/13, від 31.01.2023 у справі №5011-24/724-2012.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- судом першої інстанції не було мотивовано оцінено наведені відповідачем аргументи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, чим порушено вимоги частини 3 статті 238 Господарського процесуального кодексу України;

- судом першої інстанції були неправильно установлені обставини, на підставі яких пред'явлено позов, неправильно застосовано вимоги статей 256, 257, частини 4 статті 267 ЦК України, ст.ст. 386, 387, 391 Цивільного кодексу України;

- судом застосовано норми статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов), які не підлягають застосуванню, та не застосовано норми статті 387 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), які підлягали застосуванню;

- позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном;

- негаторний позов спрямований на захист права власності від порушень, які не пов'язані з позбавленням володіння, а лише ускладнюють чи унеможливлюють користування або розпорядження майном;

- вимога про скасування державної реєстрації права власності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» та повернення майна територіальній громаді має іншу правову природу. Скасування права власності та повернення майна передбачають оскарження законності набуття цього права, що пов'язане з договором купівлі- продажу № 1160 від 02.11.2006 та його державною реєстрацією у 2013 році, і зазначені вимоги спрямовані не лише на усунення перешкод, а на припинення права власності відповідача та відновлення права позивача, що виходить за рамки статті 391 Цивільного кодексу України;

- для таких вимог застосовується загальний строк позовної давності у три роки відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України. Перебіг строку починається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України);

- у даній справі договір купівлі-продажу укладено 02.11.2006, а сума 982 226,40 грн перерахована до міського бюджету, що підтверджується актом приймання-передачі, право власності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» зареєстровано 23.12.2013, що є публічною інформацією, доступною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- прокурор, діючи в інтересах держави, мав можливість отримати інформацію про приватизацію ще з листопада 2009 року, коли Київська міська прокуратура почала оскаржувати подібні правочини (наприклад, рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 у справі № 3/901.03.11, від 19.10.2011 у справі № 48/381). Крім того, у справі № 910/8413/21, провадження в якій відкрито 31.05.2021, прокурор уже згадував приватизацію об'єктів за адресою бульвар Тараса Шевченка, 34, але не оскаржував договір № 1160 до 2024 року;

- держава в особі Київської міської ради або прокурор могли і повинні були довідатися про порушення свого права щонайпізніше у 2013 році (з моменту реєстрації права власності), а можливо, й раніше - у 2006 році (укладення договору) чи 2009 році (початок активних дій прокуратури); позов подано 14.08.2024, тобто через 10- 18 років після можливого порушення, що значно перевищує трирічний строк позовної давності;

- прокурор не навів поважних причин пропуску строку, як того вимагає частина 5 статті 267 ЦК України, а лише посилається на триваючий характер порушення, що є недостатнім для вимог, пов'язаних із оскарженням права власності;

- ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» під час розгляду справи заявило про застосування позовної давності до вимог, що стосуються скасування права власності, посилаючись на статтю 267 Цивільного кодексу України;

- оскільки позивач не довів, що не мав можливості дізнатися про порушення раніше, а відповідач обґрунтував доступність інформації про приватизацію, суд зобов'язаний застосувати наслідки спливу строку позовної давності до цієї частини позовних вимог;

- вимоги про скасування державної реєстрації права власності та повернення майна виходять за межі негаторного позову, оскільки оскаржують законність набуття права власності та спрямовані на його припинення, що підпадає під дію загального строку позовної давності у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Подання позову у 2024 році свідчить про пропуск строку позовної давності у 3- 5 разів, а відсутність поважних причин пропуску, обґрунтованих позивачем, разом із заявою відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у задоволенні вимог про скасування права власності та повернення майна відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, а тому строк пропущено, що виключає задоволення цієї вимоги;

- судом першої інстанції були неправильно установлені обставини надання правової охорони флігелю у складі садиби Терещенків, неправильно застосовано вимоги ст. 8 Конституції України, статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 1 лютого 2005 року № 2391-IV, положень Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23 вересня 2008 року № 574, пункт 3 Прикінцевих положень Закону України "Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23 вересня 2008 року № 574;

- позов прокурора у справі № 910/10062/24 порушує принцип правової визначеності.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не врахував наступного:

- суду слід було відмовити в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» на спірні нежитлові приміщення через неналежний суб'єктний склад учасників справи, зокрема у зв?язку з невірним статусом Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву у спорі у якості третьої особи;

- суд першої інстанції помилково не застосував наслідки спливу строку позовної давності, хоча Відповідач заявив про це відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги про скасування права власності та повернення майна не відповідають природі негаторного позову (ст. 391 Цивільного кодексу України), який захищає право користування майном, що перебуває у володінні позивача. Натомість ці вимоги мають віндикаційну природу (ст. 387 Цивільного кодексу України) або стосуються оскарження правочину (ст. 215, 216 Цивільного кодексу України), для яких застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Строк почав спливати не пізніше 23.12.2013 - дати державної реєстрації права власності відповідача, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права. Позов подано 14.08.2024, тобто через 10 років після закінчення строку, без обґрунтування поважних причин пропуску (ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України);

- судом першої інстанції помилково кваліфіковано позов, як негаторний;

- висновки, які висловила Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 - не є преюдиційними в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України;

- суд першої інстанції не врахував, що приватизація спірного майна у 2006 році відповідала чинному на той час законодавству;

- суд першої інстанції порушив принцип правової визначеності, який вимагає відмови у позові в частині скасування права власності, оскільки його задоволення призведе до непередбачуваного і несправедливого втручання у майнові права відповідача, порушуючи стабільність правовідносин і легітимні очікування, сформовані на підставі чинного законодавства та дій держави у 2006- 2013 роках;

- скасування права власності без компенсації порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки позбавлення майна допустиме лише за наявності суспільного інтересу та пропорційних засобів;

- суд першої інстанції необґрунтовано визнав договір нікчемним, не врахувавши відсутність доказів його незаконності у матеріалах справи;

- звернення з позовом у 2024 році мають явні ознаки зловживання правом, що заборонено ч. 3 ст. 13 ЦК України;

- участь прокурора у справі порушує принцип рівності сторін, закріплений ст. 129 Конституції України.

Узагальнені доводи відзивів та додаткових пояснень на апеляційні скарги

14.05.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд", відповідно до якого прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що:

- прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення територіальній громаді міста Києва нерухомого майна, а позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу від 02.11.2006 недійсним прокурором не заявлялась, у зв?язку з чим доводи про неналежний суб?єктний склад - є необгрунтованими;

- враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи, а також те, що спір виник саме між позивачем і товариством, внаслідок порушення останнім прав територіальної громади столиці в особі Київської міської ради, а до РВ ФДМУ по місту Києву позовні вимоги не заявлялись, належним відповідачем у справі № 910/10062/24 є саме ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», задоволення вимог до якого призведе до поновлення порушених прав позивача;

- враховуючи, що прокурор звернувся до суду саме з негаторним позовом, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даному випадку відсутні, а отже висновок суду першої інстанції щодо безпідставності заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є правильним;

- придбання та зайняття відповідачем спірних приміщень всупереч встановленої законодавством заборони на їх приватизацію потрібно розглядати як порушення права власності територіальної громади столиці, що не пов'язане з позбавленням власника володіння цими приміщеннями, навіть з урахуванням державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем;

- у такому разі державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення у флігелі садиби мецената Івана Терещенка за товариством не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім власник не втратив, а отже немає підстав для застосування віндикаційного позову;

- спірне майно не могло бути приватизовано і право власності територіальної громади міста Києва на нього не могло бути передано приватній особі, а отже поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні майном яку і заявив прокурор;

- враховуючи законодавчу встановлену заборону на спірне майно, належним способом захисту прав власника у даному випадку є негаторний позов;

- мета позову спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (об'єктом культурної спадщини, приватизацію якого була заборонено), у користуванні та розпорядженні частиною садиби Терещенків шляхом її повернення від товариства, а отже застосуванню підлягає ст. 391 Цивільного кодексу України;

- водночас наявність державної реєстрації права власності на спірні приміщення за товариством створює для дійсного власника - Київради перешкоди в реалізації правомочності власника на розпорядження цим нерухомим майном;

- власник спірного майна може вимагати усунення порушення його права власності на це майно, зокрема, вимагаючи скасувати державну реєстрацію права власності та повернути таке майно;

- усунення перешкод у здійсненні Київрадою права користування та розпорядження своїм майном - спірними приміщеннями, які є невід'ємною частиною садиби мецената Івана Терещенка, шляхом скасування державної реєстрації права власності товариства та повернення спірного майна територіальній громаді столиці - є ефективним способом захисту та призведе до поновлення порушених прав Київської міської ради на спірне майно;

- Великою Палатою Верховного Суду у постанові у справі № 910/8413/21 встановлено, що флігель садиби Терещенків включено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини» і на неї поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам'яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини». Вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду встановлено охоронний статус жилого будинку та флігеля садиби Терещенків, а тому даний висновок суду у справі № 910/8413/21 не може бути поставлений під сумнів, як вірно врахував суд першої інстанції у справі № 910/10062/24;

- вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 встановлено обставини щодо недобросовісності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» та щодо невиконання товариством вимог законодавства про охорону культурної спадщини стосовно садиби Терещенків (житлового будинку - особняка та флігеля) і непроведення упродовж тривалого часу її реставрації; обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/8413/21, стосуються статусу спірних у справі № 910/10062/24 нежитлових приміщень, заборони на їх відчуження та нездійснення упродовж тривалого часу товариством реставрації, у тому числі, флігеля садиби Терещенків;

- і у справі № 910/8413/21, і у справі № 910/10062/24 Київська міська рада є позивачем, а ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» є відповідачем, а отже, встановлені у справі № 910/8413/21 обставини є преюдиційними і не підлягають доказуванню при розгляді даної справи в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України;

- договір купівлі-продажу від 02.11.2006 є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок і укладений всупереч встановленої законодавством заборони на приватизацію, та спрямований на незаконне заволодіння приміщеннями флігеля в садибі Терещенків, які є власністю територіальної громади міста Києва;

- товариство не могло законно набути право приватної власності на спірні приміщення, які є пам'яткою та об'єктом культурної спадщини, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження таких об'єктів, про що товариство не могло не знати, будучи стороною охоронних договорів на спірні приміщення;

- у даному випадку законної підстави для виникнення у товариства права власності на спірне майно не було, оскільки нікчемний правочин, який не породжує наслідків, та подальша державна реєстрація права власності на спірне майно, не можуть бути підставою для виникнення такого права у ПрАТ «Центрелеватормлинбуд»;

- товариство доводило пам'ятку до руйнування та відповідно недобросовісну поведінку товариства щодо пам'ятки, власником якої ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» себе вважало; усунення перешкод територіальній громаді міста Києва у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірними нежитловими приміщеннями переслідує легітимну мету захисту пам'ятки культурної спадщини, контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами; важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних приміщень;

- враховуючи занедбаний стан спірних приміщень (до якого призвела недобросовісна поведінка товариства) втручання у право товариства на об'єкт, який воно за добросовісної поведінки не могло отримати, не може бути для відповідача надмірним тягарем, а таке втручання є пропорційним;

- правочин щодо відчуження частини садиби Терещенків на користь товариства вчинено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» та ч. 3 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», про що обидві сторони договору знали або повинні були знати, договір купівлі-продажу від 02.11.2006 є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок, та спрямований на незаконне заволодіння приміщеннями флігеля в садибі Терещенків, яка є власністю територіальної громади міста Києва;

- особа не може посилатися на принцип належного урядування як на гарантію захисту своїх інтересів у випадку, коли особа знала про особливий статус спірного майна, оскільки застосування принципу належного урядування передбачає саме добросовісну, правомірну поведінку суб'єкта, який на нього посилається. Цей підхід не може бути використаний для легітимації первісно неправомірного набуття права;

- позовні вимоги прокурора, спрямовані на усунення територіальній громаді міста Києва перешкод шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення частини пам'ятки культурної спадщини, задоволено судом першої інстанції з дотриманням принципів добросовісності, правової визначеності, належного урядування, вимог національного законодавства та загальновизнаних принципів міжнародного права, включаючи забезпечення публічного інтересу та пропорційність втручання у право на мирне володіння майном;

- у даному випадку звернення прокурора до суду пов'язане із захистом суспільно значимих інтересів держави щодо гарантування збереження, використання об'єкта культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища та права громади на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, гарантованого в Основному законі;

- загальний інтерес у збереженні спірної пам'ятки культурної спадщини переважає приватний інтерес ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», поведінка якого щодо спірного майна не є добросовісною;

- беручи до уваги архітектурну та історичну цінність садиби мецената Івана Терещенка, у флігелі якого розташовано спірні приміщення, очевидні порушення інтересів держави в особі Київської міської ради та тривалу бездіяльність уповноваженого органу, у даному випадку має місце виключний випадок для вжиття прокурором представницьких заходів відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

16.05.2025 (продубльовано 03.06.2025) через систему «Електронний суд» від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу арбітражного керуючого Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" Козирицького А.С., відповідно до якого прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що:

- оскаржуване рішення суду є вмотивованим і судом першої інстанції належно виконано обов'язок щодо надання обґрунтування на ті аргументи та доводи відповідача, які здатні вплинути на вирішення спору;

- згідно з усталеною практикою Верховного Суду, негаторний позов може бути пред'явлений упродовж усього часу перебігу порушення прав законного володільця та власника спірних приміщень (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24;

- враховуючи, що прокурор звернувся до суду саме з негаторним позовом, підстави для застосування ст. 257 та ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України у даному випадку - відсутні, а отже висновок суду першої інстанції щодо безпідставності заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, є правильним;

- вважаючи себе власником спірних приміщень, товариство взагалі не виконувало умови охоронних договорів на особняк та флігель садиби мецената Івана Терещенка та не вживало реальних та ефективних заходів, спрямованих на збереження пам'ятки, що призвело до її значного руйнування та пошкодження; докази такої недобросовісної поведінки товариства наявні у матеріалах справи (зокрема, це акти огляду, акти технічного стану, припис уповноваженого органу, постанова про вчинення адміністративного правопорушення тощо).

01.07.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення, в яких наголошувалось на наступному.

Щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025102100000051:

- згідно з інформацією Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (яка здійснює процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні) від 26.06.2025 слідчим відділом Шевченківського УП ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025102100000051 від 21.03.2025 за фактом укладення службовими особами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з ВАТ «Центрелеватормлинбуд» договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/13 у місті Києві за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України;

- відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено на підставі окремої ухвали Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/10062/24;

- під час досудового розслідування слідчим 16.04.2025 направлено запит до РВ ФДМУ по місту Києву щодо надання інформації про укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, 34/13, наказів про призначення, посадової інструкції особи, яка підписувала вказаний договір;

- відповідь на зазначений запит на даний час не надійшла;

- також слідчим 25.06.2025 направлено запити до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо особливого обмеженооборотоздатного статусу вказаних нежитлових приміщень, розташованих у флігелі садиби мецената Івана Терещенка; щодо незаконності відчуження вказаних приміщень всупереч встановленої законодавством заборони на приватизацію: щодо стану зазначених приміщень та умов охоронних договорів на приміщення у флігелі садиби Терещенків тощо;

- на даний час досудове розслідування триває.

Щодо надання погодження органом охорони культурної спадщини при відчуженні та передачі у користування об'єктів культурної спадщини:

- відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, чинній на дату укладення договору оренди спірних приміщень від 26.05.2005 та договору купівлі-продажу від 02.11.2006) до повноважень органу культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій міської державної адміністрації належить, у тому числі, погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ним органами іншим особам у володіння, користування або управління;

- згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини;

- в матеріалах справи погодження відповідного органу охорони культурної спадщини на передачу в оренду спірних приміщень відсутнє, що також може свідчити про порушення встановленої законодавством процедури передачі цих приміщень у користування;

- відчуження спірних приміщень взагалі було заборонено з моменту набрання чинності 23.02.2005 Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», а отже під час дії вказаного Закону погодження на відчуження не могло видаватись.

Щодо доводів скаржника про вчинення товариством дій, спрямованих на реконструкцію садиби Терещенків:

- статтею 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено види робіт, які можуть проводитись на пам'ятках: консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування пам'яток, і вказаний перелік робіт є вичерпним і можливість проведення реконструкції пам'яток взагалі не передбачено законом;

- відповідно до ч. 3 ст. 26 цього Закону роботи зі збереження об'єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об'єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об'єкта, тобто Законом передбачено, що проведення робіт, які призводять до втрати пам'яткою автентичності, заборонено;

- водночас товариством упродовж майже 20 років не вжито реальних, дозволених Законом заходів, з метою збереження садиби Терещенків, у тому числі її флігеля, в якому розташовані спірні приміщення, внаслідок чого садиба знаходиться у незадовільному стані.

Щодо Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (який набрав чинності 09.04.2025):

- у даному випадку товариство не є добросовісним набувачем, оскільки виведення майна та реєстрація за собою обмеженого в обороті об'єкту не є добросовісним законним набуттям;

- про недобросовісність товариства свідчить не лише те, що, знаючи про особливий статус спірних приміщень та встановлену законом заборону на їх приватизацію, товариство звернулось із заявою щодо їх приватизації та зареєструвало за собою право власності на них, а також те, що після укладення охоронних договорів на ці приміщення, ефективних заходів щодо їх збереження товариство не вживало, внаслідок чого садибу Терещенків доведено до руйнування;

- прокурор звернувся до суду з даним позовом ще до набрання чинності цим Законом - у серпні 2024 року, а отже його приписи не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

17.11.2025 та 18.11.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли додаткові пояснення щодо спірних правовідносин.

Короткий зміст відповідей на відзиви

23.05.2025 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" надійшла відповідь на відзив прокурора, в якій товариство наголошувало на наступному:

- позов прокурора від 2024 року спрямований виключно на застосування наслідків нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 02.11.2006, а саме скасування права власності Товариства та повернення майна Товариства до комунальної власності, що спростовує доводи прокурора про негаторність пред?явленого позову;

- оскільки договір купівлі-продажу укладено 02.11.2006, до вимог про застосування наслідків його нікчемності застосовується ст. 258 ЦК України в редакції 2006 року. Строк позовної давності розпочався 02.11.2006 і сплив 02.11.2016. Позов прокурора, поданий у 2024 році (через 18 років), є таким, що поданий після спливу строку позовної давності;

- договір купівлі-продажу від 02.11.2006 припинив свою дію внаслідок його виконання;

- відсутні винятки для зупинення або переривання строку позовної давності, і прокурор таких доказів не надав;

- позов прокурора не є негаторним, оскільки спрямований на скасування права власності Товариства та повернення майна, що є наслідком нікчемного правочину (ст. 216 Цивільного кодексу України);

- товариство заявило про сплив позовної давності в суді першої інстанції та повторно заявляє про це в апеляційному провадженні; суд першої інстанції помилково проігнорував цю заяву, що є порушенням ст. 258, 267 Цивільного кодексу України;

- незалучення Фонду державного майна України, як співвідповідача, порушує процесуальні права товариства та сприяє уникненню відповідальності посадових осіб Фонду державного майна України, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції;

- товариство є добросовісним набувачем, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу (02.11.2006) не знало і не могло знати про можливі обмеження на приватизацію спірного майна;

- Держава визнала прогалини законодавства, прийнявши Закон, який встановлює 10-річний строк для витребування майна від добросовісного набувача та обов'язковість компенсації. Ці зміни підтверджують несправедливість позову прокурора, поданого через 18 років після приватизації без пропозиції компенсації. Суд першої інстанції порушив принципи пропорційності та справедливості, не врахувавши добросовісність Товариства;

- договір від 02.11.2006 не є нікчемним за ст. 228 ЦК України через відсутність кримінальних справ і доказів порушення публічного порядку. Його дія припинилася після виконання зобов'язань у 2006 році, а вимога прокурора про застосування наслідків нікчемності у 2024 році підлягає відхиленню через сплив 10-річного строку позовної давності;

- відсутність компенсації порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення ЄСПЛ «Трегубенко проти України» від 02.11.2017).

24.06.2025 через систему «Електронний суд» від арбітражного керуючого Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" Козирицького А.С. надійшла відповідь на відзив прокурора (яку судом прийнято до розгляду з огляду на приписи ст. ст. 2, 14, 118, 119, 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дотримання прав учасників судового процесу бути почутими та встановлення усіх доводів та обгрунтувань), в якій наголошувалось на наступному:

- відповідач у суді першої інстанції наголошував, що позивач (Київська міська рада) мав знати про порушення свого права щонайменше з 02.11.2006 (дата укладення договору купівлі-продажу) або з 23.12.2013 (дата державної реєстрації права власності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд»). Проте рішення Господарського суду м. Києва від 04.03.2025 не містить мотивованої оцінки цих доводів, що є прямим порушенням ч. 3 ст. 238 ГПК України. Згідно з цією нормою, судове рішення має включати оцінку всіх аргументів сторін, якщо вони не є очевидно необґрунтованими;

- практика ЄСПЛ, на яку посилається прокуратура, не звільняє суд від обов'язку аналізувати ключові доводи, які можуть вплинути на результат спору. У рішенні ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія А. 303-А) зазначено, що суди повинні обґрунтовувати відхилення істотних аргументів сторін. У даній справі суд обмежився загальними висновками про неприйнятність позовної давності, не пояснивши, чому проігнорував доводи відповідача про початок перебігу строку в 2006 або 2013 році;

- суд першої інстанції не врахував, що тривала бездіяльність позивача (18років) свідчить про втрату інтересу до захисту права, що є підставою для застосування позовної давності. Згідно зі ст. 267 ЦК України, пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові, якщо сторона заявляє про це;

- позовні вимоги включають скасування державної реєстрації права власності ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» на нежитлові приміщення (158,3 м.кв) за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 34/13, м. Київ, та їх повернення територіальній громаді. Ці вимоги виходять за межі негаторного позову, який обмежується усуненням перешкод у користуванні майном без зміни правового статусу. Вимога «повернення майна» свідчить про віндикаційний характер позову (ст. 387 ЦК України), спрямований на витребування майна з чужого незаконного володіння;

- до віндикаційного позову застосовується загальний строк позовної давності (3 роки, ст. 257 Цивільного кодексу України). Позивач мав знати про порушення права з моменту укладення договору (2006) або реєстрації права власності (2013), оскільки ці відомості були публічними. Звернення до суду в 2024 році свідчить про пропуск строку, що є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Суд першої інстанції не врахував ці обставини, порушивши ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України;

- встановлення нікчемності договору не звільняє позивача від необхідності дотримання позовної давності, а посилання на кримінальне провадження є нерелевантним через дію принципу презумпції невинуватості та відсутність його розгляду в суді першої інстанції;

- ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» є добросовісним набувачем;

- ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» набуло майно на підставі законного правочину, погодженого Київською міською радою та ФДМУ. Після приватизації відповідач уклав охоронні договори в 2007 і 2016 роках, що свідчить про визнання державними органами його права власності. Тривала бездіяльність держави (18 років) і відсутність оскарження правочину до 2024 року підтверджують добросовісність відповідача;

- на момент приватизації Закон України «Про охорону культурної спадщини» не містив чітких механізмів ідентифікації щойно виявлених об'єктів. Стаття 14 цього закону вимагає письмового повідомлення власника про охоронний статус, але таких повідомлень відповідачу не надходило. Відсутність прозорого правового регулювання і бездіяльність держави не можуть тлумачитися на шкоду добросовісному набувачу;

- відповідач мав легітимні очікування щодо законності приватизації з таких причин: (1) Договір купівлі-продажу укладено за участю державних органів (ФДМУ, Київська міська рада), (2) Право власності зареєстровано в реєстрі в 2013 році без заперечень, (3) Держава уклала охоронні договори в 2007 і 2016 роках, визнаючи право власності відповідача; (4) Протягом 18 років держава не оскаржувала правочин, що підтверджує її мовчазну згоду;

- прокуратура акцентує на суспільному інтересі у збереженні садиби Терещенків, проте цей інтерес не є абсолютним і має бути збалансованим із правами добросовісного набувача;

- спірні приміщення є частиною ліквідаційної маси ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» у справі про банкрутство (ухвала Господарського суду м. Києва від 19.03.2025 у справі № 910/2484/25). Відповідно до ст. 44 КУзПБ, розпорядник майна зобов'язаний захищати майно боржника для забезпечення вимог кредиторів. Вилучення приміщень зменшує активи, що суперечить цілям провадження у справі про банкрутство. Згідно з постановою ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 916/585/18, спори, які впливають на склад ліквідаційної маси, мають розглядатися з урахуванням інтересів кредиторів. Позбавлення боржника права власності на приміщення порушує права кредиторів, які розраховують на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна. Суспільний інтерес у збереженні пам'ятки не може мати пріоритет над захистом приватних прав у процедурі банкрутства;

- Акти огляду та приписи, на які посилається прокуратура, не встановлюють причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та пошкодженнями. Натомість відповідач виконував свої обов'язки, уклавши охоронні договори та підтримуючи приміщення в належному стані в межах своїх можливостей. Бездіяльність держави в контролі за пам'яткою не може тлумачитися на шкоду відповідачу;

- суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального та матеріального права, не оцінивши належним чином аргументи відповідача про пропуск строку позовної давності, неправильно кваліфікувавши позов як негаторний, замість віндикаційного, до якого застосовується трирічний строк позовної давності, та помилково вважаючи, що нікчемність договору купівлі-продажу від 02.11.2006 виключає перевірку цього строку. Крім того, суд проігнорував добросовісність відповідача, який набув майно за погодженням державних органів, та тривалу бездіяльність держави протягом 18 років, що порушує принцип правової визначеності. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов - відхиленню через необґрунтованість вимог та порушення процесуальних норм.

Короткий зміст пояснень інших учасників справи

08.05.2025 через систему «Електронний суд» від Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення по суті спірних правовідносин, в яких третя особа наголошувала на наступному:

- спірне майно є об'єктом культурної спадщини та охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини». На час укладання договору купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006, відповідач не міг набути право приватної власності на спірне майно відповідно до чинного законодавства України, а сам правочин був спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва, внаслідок чого є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України. У звязку з цим відсутні підстави для застосування строків позовної давності до негаторного позову, який може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення;

- садибу Терещенків (житловий будинок - особняк та флігель) поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам'яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини»;

- спірні приміщення, розташовані у флігелі садиби Терещенків, в період з 23.02.2005 до 17.10.2008 не могли бути приватизовані в силу встановленої вищевказаним Законом заборони, оскільки були щойно виявленими об'єктами культурної спадщини, які в контексті охорони культурної спадщини прирівнюються до пам'яток культурної спадщини і перебувають під охороною Закону «Про охорону культурної спадщини»;

- суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого та законного висновку щодо безпідставності заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності;

- Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/8413/21 встановлено, що на садибу Терещенків (яка включає в себе жилий будинок - особняк по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/15 літера А та флігель по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/13 літери Б, В) поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам'яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини»;

- постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 набрала законної сили з моменту її прийняття, а Київська міська рада та ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» брали участь у її розгляді, обставини щодо існування під час дії Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» (з 23.02.2005 до 17.10.2008 включно) мораторію на відчуження спірних нежитлових приміщень, які розміщені у невід'ємній частині садиби Терещенків - флігелі, є такими, що не підлягають доказуванню в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України;

- вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21 встановлено, що відповідач не розпочинав реставраційні роботи та не ставився дбайливо до садиби Терещенків як до власного майна;

- суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення обгрунтовано застосував ч. 4 ст. 75 ГПК України.

01.07.2025 через систему «Електронний суд» від Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення по суті спірних правовідносин, в яких третя особа наголошувала на наступному:

- об'єкт набув статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини у 1998 році;

- у 2000 році набув чинності Закон України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до вимог ч.1 ст. 18 цього закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім пам'яток, занесених до Переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління інший юридичний або фізичний особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини;

- порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

- до 2004 року порядок надання таких погоджень центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини не розроблявся;

- водночас, у володінні Департаменту наявний лист Регіонального відділення Фонду Державного майна України від 26.11.2003 року № 30-03/7310 до Головного управлінням охорони культурної спадщини та реставраційно - відновлювальних робіт Київської міської державної адміністрації, щодо виготовлення пам?ятко-охоронного паспорта та надання висновків про приватизацію;

- також, у володінні Департаменту, наявне погодження органу, що виконував функцію органу охорони культурної спадщини у м. Києві на момент виникнення спірних правовідносин - Головним управлінням культури, мистецтва та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації - Висновку стосовно приватизації нежитлових приміщень у будинку №34/13 літ. Б на бул. Шевченка/вул. Коцюбинського, який є нововиявленою пам?яткою архітектури від 23.06.2004 року;

- вищезазначений Висновок стосовно приватизації нежитлових приміщень у будинку №34/13 літ. Б на бул. Шевченка/вул. Коцюбинського був наданий органом охорони культурної спадщини у м. Києві до моменту прийняття у 2005 році Верховною Радою України Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» від 01.02.2005 № 2391-I;

- вказаним законом вводилась заборона приватизації пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України Переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації;

- відсутня інформація про погодження органом охорони культурної спадщини договору № 10/1768 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 26.05.2005 та наказу№1403-В Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна».

Короткий зміст клопотань та заперечень

Приватним акціонерним товариством "Центрелеватормлинбуд" у апеляційній скарзі заявлено клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, які не були прийняті судом першої інстанції у зв?язку з пропуском строку на їх подання, проте, неврахування таких доказів призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, скаржник просив долучити документи, які підтверджують законність приватизації спірного майна, відсутність порушень під час укладення договору купівлі - продажу № 1160 від 02.11.2006 та документи, які стосуються подальшої експлуатації спірного майна саме відповідачем.

14.05.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли заперечення на клопотання скаржника про долучення доказів до матеріалів справи, в яких прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що питання подання товариством вказаних доказів вже розглядалось судом першої інстанції, і у його задоволенні обгрунтовано було відмовлено. Крім того, скаржником не доведено винятковість випадку необхідності долучення додаткових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, як не навів і поважність причин їх неподання.

Також, 01.07.2025 через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" надійшло клопотання про долучення доказів, в якому скаржник просив поновити строк на подання доказів, та з урахуванням попередньо поданого клопотання, просив долучити до матеріалів справи та прийняти до розгляду докази, щодо обставин укладення договору купівлі - продажу від 02.11.2006:

1. Повний пакет документів щодо купівлі нежитлових приміщень площею 158,3 кв. м за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 34/13 (літера «Б»), а саме: реєстраційне посвідчення №025015 від 22.11.2006 року, а саме:договір №1160 купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності шляхом викупу від 02.11.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорєй В.В. та зареєстровано в реєстрі №4576, витяг з Державного реєстру правочинів від 02.11.2006 року, справа щодо бульвар Тараса Шевченка, 34/13, в якій міститься оцінювальний акт, технічний опис конструктивних елементів будинку, план за поверхами, журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими приміщеннями.

2. Лист Регіонального відділення Фонду держмайна України по місту Києву від 26.11.2023 №30-03/7310 в якому назначається, що Згідно з рішенням Київської міської Ради від 26.06.2003 №577/737 "Про питання приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" нежиле приміщення площею 148,7 кв.м по бульв. Тараса Шевченка, 34, літ."Б", підлягає приватизації шляхом викупу ВАТ "Центрелеватормлинбуд". Також відповідно до вказаного рішення регіональне відділення ФДМ України по Києву буде здійснювати приватизацію зазначеного нежилого приміщення.

3. Рішення КМР від 12.02.2004 року №36/1246, яким затверджено перелік обєктів, які підлягають приватизації, в тому числі нежиле приміщення площею 148,7 кв.м по бульв. Тараса Шевченка, 34, літ."Б", підлягає приватизації шляхом викупу ВАТ "Центрелеватормлинбуд".

4. Охоронний договір від 25.06.2004 року №935, укладений між Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та відкритим акціонерним товариством "Центрелеватормлинбуд".

5. Акт технічного стану нововиявленої пам'ятки архітектури за адресою: бул. Шевченка/вул. М. Коцюбинського, 34/13 літ. Б, як додаток до Охоронного договору від 25.06.2004 року №935, в якому встановлено стан інженерних мереж на першому поверсі задовільний, на другому - незадовільний, стан зовнішніх архітектурно-конструктивних елементів пам'ятки більш задовільний чим ні, стан внутрішніх архітектурно-конструктивних і декоративних елементів - загальний стан: задовільний, частково - незадовільний. Тобто до продажу нежитлові приміщення були вже частково в незадовільному стані.

6. Висновком від 25.06.2004 року Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації стосовно приватизації нежитлових приміщень у будинку № 34/13 літ. Б на бул. Шевченка/вул. Коцюбинського, який є нововиявленою пам'яткою архітектури, в якому встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Центрелеватормлинбуд" орендує в будинку- пам'ятці нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м (в тому числі основну площу: перший поверх - 72,8 кв. м; другий поверх - 67,5 кв. м та площу спільного користування: перший поверх - 8,6 кв.м; другий поверх - 9,4 кв. м) з квітня 2002 року. Орендар використовує вказані приміщення під офіс. Крім, того зазначають, що Приміщення підлягають приватизації шляхом викупу ВАТ "Центрелеватормлинбуд" (рішення IV сесії XX IV скликання Київської міської ради від 26.06.2003 № 577/737) і вони погоджують таку приватизацію.

7. Інвестиційний договір №28 від 22.03.2007 року про реконструкцію та реставрацію нежитлових будинків, що знаходяться адресами: по бульвар Тараса Шевченка, 34/15 літ. А та 34/13, літ. Б, В, в договорі про заміну сторони в зобов'язані від 23.11.2007 року обов'язок з реконструкції перейшов до ВАТ "Центрелеватормлинбуд". Отже, право власності на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м перейшли до ВАТ "Центрелеватормлинбуд" за рік до того, як ВАТ "Центрелеватормлинбуд" став стороною Інвестиційного договору.

8. Договір №11/04 на виконання робіт від 11.04.2007 р. щодо виконання ремонтно- будівельних робіт за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 34. До цього договору додаються акти здачі-приймання робіт та матеріальних цінностей, кошториси та інше документи, що підтверджують виконання робіт та їх оплату. До речі цей договір також був укладений до того часу як ВАТ "Центрелеватормлинбуд" став стороною Інвестиційного договору.

9. Договір від 31.05.2007 року на виконання проектно-кошторисної документації та погодження стадії «Робоча документація» «Зовнішнє електроживлення офісних будівель за адресою м. Київ, бул. Шевченко, 34-Б, разом з технічним завданням.

10. Договір № 25/07-4 від 11.07.2007 на виконання проектних робіт та встановлення охоронно-пожежної сигналізації, а саме - проектних робіт та виготовлення проектно- кошторисної документації установок автоматичної пожежної сигналізації (АПС) та автоматичної охоронної сигналізації (OC); - придбання устаткування систем АПС та ОС; - робіт з монтажу та налагодження систем АПС та ОС. Об'єкт Замовника - двоповерхова будівля з офісними приміщеннями, яка розташована за адресою: м. Київ, бул. Шевченка, 34.

11. Договір 23/08 на виконання робіт від 23.08.2007 року щодо електромонтажних електрооздоблювальних робіт за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 34. 12. Рішення КМР від 01.11.2007 року №1111/3944 про заміну сторони в зобов'язанні та передачу відкритому акціонерному товариству «Центрелеватормлинбуд» під реконструкцію нежитлового будинку на бульварі Тараса Шевченка, 34/15 літ. А та приміщень у нежилому будинку на бульварі Тараса Шевченко, 34/13 літ. Б, В у Шевченківському районі міста Києва.

13. Протокол №9 від 18.04.2008 року Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про стан будівлі по бул. Т. Шевченка, 34 та причини її руйнування. Зокрема комісія встановила, що - наявні характерні наскрізні тріщини на зовнішніх стінах будинку зі сторони вул. М.Коцюбинського; - -характерні наскрізні тріщини на стінах службових приміщень верхніх поверхів будинку (зі сторони вул. М.Коцюбинського та бул. Т.Шевченка); - затоплення водою приміщення підвалу будинку (зі сторони буд. № 9 по вул. М. Коцюбинського); - промоїну глибиною до 2-х метрів, а також відсутність асфальтового покриття та водовідведення на стику будинків №9 по вул.М. Коцюбинського (тильна сторона) та №34 по бул. Т.Шевченка. Крім того, комісія постановила підготувати проектне рішення щодо відводу стічних вод в районі стику будинків Т.Шевченка, 34 М. Коцюбинського,9, а також КП «Київпастранс" терміново демонтувати поперечини для утримання контактних мереж тролейбусних маршрутів на аварійному будинку по бул. Т.Шевченка, 34.

14. Договір №11/08 від 01.08.2008 року про надання охоронних послуг щодо фізичної охорони офісних приміщень, які знаходяться за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 34Б. Разом з актами виконаних робіт і договором про розірвання у 2012 році.

15. Протокол №91 від 14.11.2008 року виконавчого органу КМДА про технічний стан будівлі №34/15 по бульвару Т. Шевченка, згідно якого при проведенні обстеження зафіксовано розкриття тріщин по матеріалу несучих стін будинку, найбільш вірогідними причинами розкриття тріщин є нерівномірності деформації фундаментів, які пов'язані з тривалим зволоженням ґрунтової основи фундаменту будинку поверхневими водами через пошкоджене асфальтове дворове покриття. Не виключається можливість дифузії часток ґрунту з під підошви фундаментів будинку при залитті та відкачуванні води з підвалу. Деформації обстежуваного будинку могли також сприяти динамічна навантаження від руху автотранспорту по магістральній вулиці (бульвар Тараса Шевченка), а також роботи важкої техніки на будівельному майданчику по бул. Т.Шевченка, 28-30, де ведеться будівництво готельно-офісного комплексу з житловими апартаментами. Також в постанові встановлено, що загалом весь будинок передався у власність ВАТ "Центрелеватормлинбуд" згідно акту лише 27.05.2008 році. Тобто як встановлено комісією вже 2008 році нежитлові будівлі перебували в незадовільному стані і комісія не встановила жодної вини ВАТ "Центрелеватормлинбуд".

16. Договір Підряду № 4-09 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 16.02.2009 року щодо виконання топогеодезичну зйомку М 1:500 для реконструкції приміщень у нежилих будинках по бульвару Тараса Шевченка, 34/15, 34/13 в Шевченківському районі м. Києва, разом з протоколом і кошторисом.

17. Технічний висновок про стан та можливість надбудови будівлі № 34/15 по бульвару Шевченка у Шевченківському районі м. Києва. Спеціалістами «НД проектреконструкція» на підставі листів замовника ТОВ «Інвестрембуд» за №6/04ир від 06.04.2009 р. та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» від 16.12.2009 р. виконано обстеження будівлі № 34/15 по бульвару Шевченка в Шевченківському районі м. Києва. Роботи по обстеженню виконувалися в квітні-липні 2009 р. в таких обсягах: інженерно-геологічні вишукування; обміри приміщень будівлі та обмірні креслення; інструментальне обстеження основних будівельних конструкцій; візуальне обстеження будівлі з фотофіксацією та нанесенням на креслення виявлених дефектів та пошкоджень; складання технічного звіту. Метою проведеного обстеження стало визначення технічного стану основних будівельних конструкцій будівлі та вивчення можливості її надбудови. Як висновок стан будівлі в цілому оцінюється як непридатний до нормальної експлуатації і потрібно проводити роботи по реконструкції будинку згідно проекту.

18. Договір № 67 на виконання проектно-вишукувальної документації від 28.09.2009 року щодо реставрації, реабілітації нежитлового будинку №34/15 (літера) з влаштуванням мансардного поверху в межах горища та реконструкцію будівель №34/13 (літери Б, В) з прибудовою дворової частини на бульварі Тараса Шевченка у Шевченківському районі м. Києва, а саме: - проведення розробки та узгодження у вставленому порядку проектно-вишукувальної документації (стадія П,); - реставрації, реабілітації нежитлового будинку №34/15 (літерал) з влаштуванням мансардного поверху в межах горища та реконструкцію будівель №34/13 (літери Б, В) з прибудовою дворової частини на бульварі Тараса Шевченка Шевченківському районі м. Києва. - Отримання у міських службах та інших відповідних організаціях технічних умов (ТУ) щодо інженерного забезпечення об'єкта.

19. Договір №1-2009 від 16.12.2009 року на виконання науково-проектної документації щодо опрацювання архітектурного вирішення фасадів готелю по вул. бульвар Тараса Шевченка, 34 з актом здачі-приймання науково-проектної документації.

20. Листи Міністерства культури України від 12.10.2011 року, якими погоджені подані ВАТ «Центрелеватормлинбуд» історико - містобудівне обгрунтування щодо реставрації, реабілітації під офісні приміщення нежитлового будинку № 34/15 (літера А) з влаштуванням мансардного поверху в межах горища та реконструкції будівель № 34/13 (літери Б, В) з прибудовою дворової частини на бульварі Тараса Шевченка у Шевченківському районі міста Києва, розроблене Державним підприємством «Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини», і діючи в межах повноважень визначених статтею 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.11 № 388 та науково-проектну документацію щодо реставрації, реабілітації нежитлового будинку № 34/15 (літера А) з влаштуванням мансардного поверху в межах горища та реконструкції будівель № 34/13 (літери Б, В) з прибудовою дворової частини на бульварі Тараса Шевченка у Шевченківському районі міста Києва.

21. Договір підряду №19/04-12 від 19.04.2012 щодо виконання робіт з Реставрації, реабілітації під офісні приміщення нежитлового будинку № 34/15 (літера А) з влаштуванням мансардного поверху в межах горища та реконструкція будівель № 34/13 (літера Б, В) з прибудовою дворової частини на бульварі Т. Шевченка у Шевченківському районі м. Києва».

22. Договір на виконання робіт № 2/72 від 27.08.2012 року щодо виконання робіт з прочистки каналізаційних мереж.

23. Договір №1505 про надання охоронних послуг від 15.05.2013 року щодо надання послуг з охорони об'єкту за адресою: бул. Т. Шевченка 34 Б з розірванням договору 31.12.2014 року.

24. Лист ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» від липня 2013 року, відповідно до якого останній звертається до прокуратури Шевченківського району міста Києва та повідомляю, що на суміжній земельній ділянці заплановано будівництво багатоповерхової (17 надземних поверхів) будівлі з 3-рівневим підземним паркінгом і здійснення у безпосередній близькості до цієї будівлі земляних робіт такої глибини (три підземних рівня паркінгу) та наступне спорудження багатоповерхової будівлі з великою часткою вірогідності може призвести до зсуву ґрунтів під будівлею ПРАТ «Центрелеватормлинбуд» та руйнування її фундаментів, що, в кінцевому рахунку, матиме наслідком руйнування будівлі в цілому. Відтак, ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» зазнає значних збитків, пов'язаних із знищенням його майна, або, щонайменше, з необхідністю додаткових заходів з підтримання існуючої будівлі та її фундаментів у належному стані з метою недопущення їх руйнування. При цьому ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» повідомляє прокуратуру, що існуюча будівля є пам'яткою архітектури (охоронний договір від 3 травня 2007 р. № 1554). На підставі викладено ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» просить вжити заходів реагування.

25. Відповідь прокуратури Шевченківського району міста Києва від 31.07.2013 №50р-13, в якій остання без наміру вжити заходи прокурорського впливу щодо захисту пам'яткою архітектури до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві та Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України.

26. Докази того, що з 31.12.2014 року ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» несе витрати щодо оплати орендної плати за землю на бульварі Т. Шевченка 34-Б.

27. Докази того, що з 31.12.2014 року ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» несе витрати щодо оплати податку на землю на бульварі Т. Шевченка 34-Б.

28. Докази того, що з 31.12.2014 року ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» несе витрати щодо оплати податку на нерухомість на бульварі Т. Шевченка, 34Б.

29. Договір №01/1 від 01.04.2015 року про надання охоронних послуг на бульварі Т.Шевченка 34-Б з актами здачі-прийняття робіт 30. Договір про виконання функцій замовника будівництва №07/08/2019 від 07.08.2019 року щодо реставрації наступних обєктів: 1) нежилий будинок (літера «А») площею 1104 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 34/15; 2) нежилі приміщення (літера "Б") площею 408,5 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 34/13; 3) нежилі приміщення площею 29,4 кв.м. (в літ. "Б", "В"), за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 4) нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв.м. (літера "Б") за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 34/13.

31. Протокол № 19/8-1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЕНЕРГОБУДЛІЗИНГ», згідно якого надана згода на укладення з ПрАТ «ЦЕНТРЕЛЕВАТОРМЛИНБУД» договору щодо надання послуг по виконанню функцій замовника з реставрації належних йому будівель і споруд, розташованих по бульвару Т. 34/13 та 34/15 у м. Києві у запропонованій редакції.

32. Договір №45/10-19 від 25.10.2019 на виконання проектних робіт щодо розробки проектної документації на реставрацію з пристосуванням під офісні приміщення нежитлового будинку (літера «А») по бул. Тараса Шевченка /вул. Михайла Коцюбинського,буд. 34/15, нежитлового будинку (літера «Б, В») по бул. Тараса Шевченка/вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/13, в Шевченківському районі м. Києва, а саме: - Проект «Комплексні наукові дослідження. Попередні роботи»; - Проект «Архітектурний обмір будинків»; - Проект «Хіміко-технологічні дослідження»; -Проект «Розробка технології виконання ремонтно-реставраційних робіт»; - Ескізний проект реставрації; - Проект «Адміністративно-офісні приміщення».

33. Витяг з протоколу №16/19/1 засідання Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини ДОКС КМДА від 17.12.2019, яким погоджено науково-проектну документацію (дане погодження є безстроковим за умови якщо в проект після цього не вносились зміни). В нашій ситуації зміни в проект не вносились, тож погодження чинне. Департамент охорони культурної спадщини своїм листом від 18.03.2020 №066- 940 погодив проєкт «Реставрація з пристосуванням під офісні приміщення нежитлового будинку (літера «А») по бул. Тараса Шевченка / вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/15, нежитлового будинку (літера «Б,В») по бул. Тараса Шевченка / вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/13, в Шевченківському районі м. Києва») та надав письмовий дозвіл на виконання робіт згідно з проєктом, лист від 15.05.2020 №066-1577.

34. Титульні сторінки Проекту реставрації, а саме титульну сторінку том 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 та том 4.

35. Експертний звіт щодо розгляду проектної документації по Проекту: Реставрація з пристосуванням під офісні приміщення нежитлового будинку (літера «А») по бул. Тараса Шевченка / вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/15, нежитлового будинку (літера «Б, В») по бул. Тараса Шевченка/вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/13, в Шевченківському районі м. Києва, яким встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження та кошторисної документації і може бути затверджена в установленому порядку з такими техніко-економічними показниками.

36. Додаток до експертного звіту від 18.03.2020 року№0025-4299-20/УЕБ/А.

37. Договір від 26.04.2021 № 7783 на науково-технічний супровід проектування і будівництва об'єкта щодо виконати роботи: Науково-технічний супровід проектування та будівництва об'єкту: «Реставрація з пристосуванням під офісні приміщення нежитлового будинку (літера «А») по бульвару Тараса Шевченка/вул. Михайла Коцюбинського, буд. 34/15, нежитлового будинку (літера «Б, В») по бульвару Тараса Шевченка/вул. Михайла Коцюбинського, буд 34/13, в Шевченківському районі м. Києва».

38. Акт приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2021 до Договору про виконання функцій замовника будівництва №07/08/2019 від 07.08.2019 року

39. Додаткова угода від 31.05.2021 про розірвання Договору про виконання функцій замовника будівництва №07/08/2019 від 07.08.2019 року. (примітка автора клопотання: Договір розірвали, бо 25.05.2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури, в інтересах держави, в особі КМР звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «ЦЕНТРЕЛЕВАТОРМЛИНБУД» та Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» з вимогами розірвати Інвестиційний договір, зобов'язати ПрАТ «ЦЕНТРЕЛЕВАТОРМЛИНБУД» повернути садибу Терещенків територіальній громаді міста Києва).

40. Ухвала від 02.06.2021 Господарського суду міста Києва по справі № 910/8413/21, якою суд задовольнив Заяву Першого заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову у, а саме: - наклав арешт на нежилий будинок (літера «А») загальною площею 1104,7 кв.м по бульвару Т. Шевченка, 34/15 у м. Києві; - наклав арешт на нежилі приміщення загальною площею 29,40 кв.м, (в літ. «Б», «В») по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у м.Києві; - заборонив органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно щодо нежилого будинку та приміщень.

41. Презентація реставрації нежитлової будівлі за адресою: м.Київ, бульвар Тараса Шевшенка 34/15 та 34/13.

42. Відповідь Департаменту комунальної власності м. Києва №062/01-07-443 від 24.01.2025, в якій повідомили, що в Київській міській державній адміністрації відсутня інформація про скасування в судовому порядку рішення Київської міської ради від 30.01.2023 № 255/415 «Про приватизацію комунального майна у 2003 році» та рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 36/1246 «Про приватизацію комунального майна»; інформація про порушення кримінальних проваджень «за фактами приватизації нежитлових приміщень площею 158,3 кв.м. по бульвару Тараса Шевченка, 34, літ. «Б» не надходила.

43. Лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 24.01.2025 №930-03-354, в якому Фонд повідомив, що в Регіональному відділенні - відсутні дисциплінарні справи щодо працівників Регіонального відділення, які приймали рішення про приватизацію або підписували договір купівлі-продажу Об'єкта від 02.11.2006 № 1160, - відсутні відомості щодо скасування судовими рішеннями наказів Регіонального відділення щодо приватизації Об'єкта, або визнані такими, що не відповідають законодавству України, - відсутня інформація щодо порушення кримінальних проваджень стосовно приватизації нежитлових приміщень площею 158,3 кв.м, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 34 літ. «Б».

01.07.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшли заперечення на клопотання скаржника про долучення доказів до матеріалів справи, в яких прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання, посилаючись на те, що вказані докази були наявні у скаржника під час розгляду справи судом першої інстанції, питання подання товариством вказаних доказів вже розглядалось судом першої інстанції, і у його задоволенні обгрунтовано було відмовлено. Крім того, скаржником не доведено винятковість випадку необхідності долучення додаткових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, як не навів і поважність причин їх неподання.

09.09.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" надійшло клопотання про врахування доводів щодо спливу строків позовної давності та неналежного суб?єктного складу, та необгрунтованість доводів прокурора щодо неналежного догляду за майном, і що не стосується предмету спору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 26.03.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 заяву суддів Мальченко А.О., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І. про самовідвід у справі № 910/10062/24 задоволено, а матеріали апеляційних скарг розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича та Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" у справі № 910/10062/24 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 апеляційні скарги у справі №910/10062/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/10062/24 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10062/24 за апеляційною скаргою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/10062/24 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М., витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10062/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025.

На виконання ухвал про витребування матеріалів справи, Господарський суд міста Києва направив справу №910/10062/24 до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Ценрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича залишено без руху, надано право протягом 10 днів усунути недоліки апеляційної скарги, а саме надати докази сплат судового збору в сумі 4262 грн 72 коп.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10062/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025, розгляд справи призначено на 03.06.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10062/24 за апеляційною скаргою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025, обєднано апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на рішення Господарського суд міста Києва від 04.03.2025 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 розгляд відкладено до 01.07.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 розгляд відкладено до 09.09.2025.

У зв'язку з оголошенням сигналу "повітряної тривоги" в місті Києві, судове засідання у справі № 910/10062/25 за аапеляційними скаргами розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича та Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025, не відбулось, з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів, працівників апарату суду.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжувався зокрема, станом на сьогодні.

Відповідно до розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду №3 від 18.07.2022 у разі оголошення сигналу "повітряна тривога", з метою збереження життя, здоров'я, відвідувачам, суддям та працівникам апарату суду, негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 розгляд призначено на 14.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 на підставі ст.50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві Чайко Сергія Володимировича, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено до 18.11.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 розгляд справи призначено на 16.12.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 16.12.2025 з'явились: прокурор, представник Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" (скаржника), арбітражний керуючий Козирицький Андрій Сергійович (скаржник), представники третіх осіб - Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Інші учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема шляхом направлення ухвал суду у зареєстрований електронний кабінет.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, якийвирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує "право на суд", одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).

Так у справі "Delcourt v. Belgium" Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі-Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", від 13 січня 2000 року у справі "МірагальЕсколано та інші проти Іспанії", від 08 березня 2017 року у справі "ТОВ "Фріда" проти України").

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

Отже, враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, доводи відповідача про поновлення строку та долучення до справи докази та наведені у клопотаннях про долучення відповідних доказів обґрунтування, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 2, 118, 119, 120, 269 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що вони мають такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам процесуального законодавства, дійшов до висновку про можливість поновлення процесуального строку для подання відповідачем додаткових доказів та долучення їх до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.12.2025 судом, після заслуховування думок учасників справи щодо клопотань про долучення додаткових доказів (прокурор - заперечував проти долучення доказів, а відповідач та арбітражний керуючий підтримували заявлене клопотання, треті особи надали пояснення щодо долучення доказів), задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" про долучення доказів до матеріалів справи, з огляду на приписи ст. ст. 2, 14, 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дослідження усіх доводів та обгрунтувань учасників справи.

В судовому засіданні 16.12.2025 представник Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 по справі № 910/10062/24 і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора.

В судовому засіданні 16.12.2025 арбітражний керуючий Козирицький А.С. підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 по справі № 910/10062/24 і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора.

Прокурор в судовому засіданні 16.12.2025 проти доводів обох апеляційних скарг заперечував, просив відмовити у їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представники третіх осіб - Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків", Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судовому засіданні надали свої пояснення по суті спору та поданих апеляційних скарг.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, у місті Києві на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера "А", бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери "Б", "В" розташована садиба Терещенків (складається з жилого будинку та флігеля).

Спір у даній справі виник щодо нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (літера Б) в місті Києві - флігель.

16.07.1979 рішенням №920 виконкому Київської міської ради народних депутатів "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" бульвар Тараса Шевченка віднесено до зони регулювання забудови першої категорії.

21.01.1986 рішенням № 49 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про затвердження переліку пам'ятників архітектури місцевого значення" жилий будинок по бульвару Тараса Шевченка, 34 у місті Києві включено до переліку пам'ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер 110).

13.01.1992 рішенням № 26 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про формування комунального майна міста та районів" будинки на бульварі Тараса Шевченка, 34-А і 34-Б включено до переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста (пункти 562, 563 додатка 1 до рішення).

02.04.1998 наказом № 15 Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища садибу (Т. Шевченка, 34) та флігель (Т. Шевченка, 34/11) включено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.

31.08.2001 розпорядженням №1820 Київської міської державної адміністрації затверджено "Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

30.01.2003 рішенням № 255/415 Київської міської ради "Про приватизацію комунального майна у 2003 році" нежиле приміщення площею 148,7 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, 34, літ. "Б" у місті Києві включено до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації.

12.02.2004 рішенням № 36/1246 Київської міської ради "Про приватизацію комунального майна" нежитлові приміщення площею 148,7 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, 34, літ. "Б" включено до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які не приватизовані і є перехідними на 2004 рік.

14.04.2004 у газеті № 14(302) "Відомості приватизації" в розділі "Підлягають приватизації шляхом викупу, продажу на аукціоні" здійснено оголошення щодо нежитлового приміщення площею 148, 7 м кв. по бульвару Т. Шевченка, 34 літ. Б.

13.05.2004 наказом № 295/104 Мінкультури та Держбуду затверджено облікову картку садиби родини мецената Івана Терещенко, паспорт на особняк та облікову картку флігеля.

25.06.2004 між Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено охоронний договір № 935 щодо нежитлових приміщень 158, 3 кв. м загальною площею (в тому числі основної площі: перший поверх - 72,8 кв. м; другий поверх - 67,5 кв. м та 3,6 2 площі спільного користування: перший поверх - 8,6 кв. м; другий поверх - 9,4 кв. м).

01.02.2005 прийнято Закон України № 2391-IV "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" згідно з яким заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

23.02.2005 набрав чинності Закон України № 2391-IV "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

26.05.2005 рішенням № 406/2982 Київської міської ради "Про передачу в користування на умовах оренди нежилих приміщень, продовження термінів дії договорів оренди нежилих приміщень, надання дозволів на встановлення пільгових ставок оплати та про зміни орендних ставок" нежилі приміщення загальною площею 158,3 кв. м на 1 та 2 поверхах у двоповерховій будівлі по бульвару Тараса Шевченка, 34/13, літ. Б, В у місті Києві передано в оренду ВАТ "Центрелеватормлинбуд" (пункт 20 додатку 2 до рішення).

26.05.2005 між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено договір № 10/1768 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва за умовами якого об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі на 1, 2 поверхах в будівлі за адресою: бульвар Шевченка Тараса/вулиця Коцюбинського Михайла, будинок №34/13 літ. Б, В.

26.05.2005 між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди за договором оренди № 10/1768 (додаток №2 до договору).

26.05.2005 між КП "Київжитлоспецексплуатація" та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" підписано особливі умови до договору оренди № 10/1768 згідно з якими орендар зобов'язався постійно приймати участь в утриманні будинку та прибудинкової території та у строк до 31.08.2005 виконати частково ремонт покрівлі, а у строк до 30.09.2005 - прийняти дольову участь в ремонті сходової клітини.

17.11.2005 ВАТ "Центрелеватормлинбуд" подало до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву заяву №1148 про приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б.

17.11.2005 наказом №358 Регіонального відділення фонду державного майна України "Про реєстрацію заяви про приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв. м. по бул. Т.Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13, літера Б" вирішено зареєструвати заяву ВАТ "Центрелеватормлинбуд" про приватизацію шляхом викупу та присвоїти їй реєстраційний номер 1.

17.11.2005 наказом №359 Регіонального відділення фонду державного майна України "Про приватизацію нежилого приміщення по бул. Т.Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13, літера Б" вирішено здійснити приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м., що знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" розташованого за адресою: м. Київ, бульв. Т. Шевченка/ вул. Коцюбинського, 34/13, літ. "Б".

18.01.2006 начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву затверджено висновок про вартість майна згідно з яким ринкова вартість нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б. становить 982 226, 40 грн з ПДВ.

17.07.2006 наказом №276 Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву "Про продовження терміну дії висновку про вартість майна - нежилого приміщення" продовжено термін дії висновку про вартість нежилого приміщення до 18.01.2007.

04.09.2006 наказом №1403-В Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" наказано оформити право власності на нежилі приміщення загальною площею 158,30 кв.м., в тому числі: з №1 по №5 (групи приміщень №1) площею 72,80 кв.м, з №3 по №7 (групи приміщень №1а) площею 67,50 кв.м, місця спільного користування площею 18,00 кв.м, вбудовані в нежилий будинок, за адресою Шевченка Тараса Бульвар/ вул. Коцюбинського, №34/13 (літера Б) Шевченківський район; замовник Київська міська рада; форма власності комунальна.

04.09.2006 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видало свідоцтво серії ЯЯЯ №802046 яким посвідчено, що нежилі приміщення площею 158, 3 кв. м., які розташовані в м. Києві по бульвару Тараса Шевченка/Коцюбинського №34/13 (літера Б) дійсно належать територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності.

02.11.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено договір № 1160 купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності шляхом викупу, згідно з яким товариство купує нежилі приміщення загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 (літера Б) (номер на бланку витягу 78457).

16.11.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" підписано акт №1223 приймання-передавання нежилих приміщень комунальної власності згідно з договором № 1160 купівлі-продажу від 02.11.2006.

03.05.2007 між Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено охоронний договір № 1554 на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, за умовами якого товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини за адресою: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 (технічна адреса приміщень: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б). Поштова адреса об'єкта культурної спадщини під час взяття його на державний облік: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/11 - флігель.

23.09.2008 Верховною радою України прийнято Закон № 574-VI "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

17.10.2008 втратив чинність Закон України № 2391-IV "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

17.10.2008 набрав чинності Закон України № 574-VI "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

17.10.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №4009906 про державну реєстрацію права власності ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" щодо нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 34/13. Підстава державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 4576, виданий 02.11.2006

22.04.2016, 13.06.2017, 03.06.2019 та 15.02.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено щодо ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" приписи за фактом перебування будівель в незадовільному стані та з вимогою укласти охоронний договір.

22.07.2016 між Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено охоронний договір №3311 на пам'ятку культурної спадщини згідно з яким власник бере на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки архітектури місцевого значення - будинок житловий за адресою: бульвар Шевченка Тараса, 34; технічна адреса будинку за даними КМ БТІ: бульвар Шевченка Тараса, 34/15 літ. А.

27.12.2019 наказом №109 Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про перегляд Переліків об'єктів культурної спадщини м. Києва" садибу по бульвару Тараса Шевченка, 34 (пункт 31) та флігель за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34/11 (технічна адреса флігеля: бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б, В) занесено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини (п. 32).

11.03.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено щодо ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" акт №06-21 про вчинення правопорушення за фактом перебування будівель в неналежному стані; встановлено в діях відповідача наявність ознак порушення вимог частини 1, абз. 1 частини 2 статті 24; частини 1 статті 27; статті 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та п. 11, п. 13 охоронного договору.

18.03.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано щодо відповідача постанову №05-21 "Про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини".

02.08.2021 наказом №599 "Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва" Міністерство культури та інформаційної політики України затвердило межі та режими використання території історичних ареалів міста Києва, та визначено що садиба Терещенків знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва.

17.05.2022 розпорядженням №979 Київської міської державної адміністрації "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії культури в м. Києві" визначено бульвар Тараса Шевченка зоною регулювання першої категорії.

12.09.2023 Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі №910/8413/21, яким повернула територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літера А) загальною площею 1104,7 м2 по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 у місті Києві та нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2 в тому числі приміщення № № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві.

05.07.2024 наказом №472 Міністерства культури та інформаційної політики України "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" вирішено внести до переліку об'єктів культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення у м. Києві садибу мецената Івана Терещенка, флігель з брамою у садибі мецената Івана Терещенка, особняк у садибі мецената Івана Терещенка, в якому в ніч з 13 на 14 листопада 1918 року було обрано директора УНР, розташовані за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Відповідач приватизував шляхом викупу, на підставі договору купівлі-продажу, нежитлові приміщення (флігель) загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (літера Б) в місті Києві. Прокурор стверджує про підстави для відновлення в судовому порядку права територіальної громади на майно, оскільки флігель було приватизовано в період дії закону який забороняв відчуження майна; також вказує на нікчемність договору купівлі-продажу як такого, що порушує публічний порядок і спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд апеляційної інстанції також зазначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи є підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача?

- чи відноситься до пам'ятки культурної спадщини флігель?

- чи порушено процедуру приватизації флігеля у спірних правовідносинах?

- чи є договір купівлі-продажу від 02.11.2006 нікчемним?

- чи підлягає поверненню флігель територіальній громаді?

- чи наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності?

У відповідності до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно прокурор має довести наявність обставин, що дають позитивну відповідь на ключові запитання, а відповідач - протилежне.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Мета та підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначені частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Метою представництва прокурором інтересів держави є захист законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення. Підставами представництва є нездійснення захисту законних інтересів держави або здійснення його неналежним чином органом державної чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також відсутність такого органу. Наявність цих обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Отже, Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Верховний Суд у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 сформулював правовий висновок, згідно якого суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Оцінюючи наявні у справі докази, які передували зверненню з розглядуваним позовом, а також доводи скаржників, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні нежитлові приміщення (флігель) є складовою садиби питання щодо повернення територіальній громаді якої вирішувалось у справі № 910/8413/21 за позовом прокурора в особі Київської міської ради.

Отже, будучи позивачем у справі № 910/8413/21 Київська міська рада, яка є також позивачем у справі що розглядається, була достеменно обізнана про порушення інтересів територіальної громади щонайменше на час постановлення Великою Палатою Верховного Суду постанови 12.09.2023. Зокрема і Окремою ухвалою Великої Палати Верховного Суду 12.09.2023 на КМР зосереджено увагу на відповідному обов'язку щодо захисту як спірного об'єкту у справі 910/8413/21 та і щодо інших об'єктів культурної спадщини, що наявні у Києві.

Проте, Київська міська рада до цього часу не звернулася до суду з позовною заявою про повернення флігеля у власність територіальній громаді.

Надаючи оцінку бездіяльності Київської міської ради судом першої інстанції встановлено, що така бездіяльність носить системний характер. Зокрема, ухвалою ВП ВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 судом зобов'язано Київську міську раду вжити заходи для усунення виявлених у справі №910/8413/21 порушень та недопущення подібних порушень законодавства про охорону культурної спадщини.

Також, вимоги окремої ухвали виконано не було, підставою такого висновку є вдруге непред'явлення (перший раз - спір по основній частині садиби, вдруге - даний спір щодо флігеля) позовної заяви радою.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що у позовній заяві прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, обгрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, а отже прокурор правомірно звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства.

З огляду на вищенаведене, доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що участь прокурора у справі порушує принцип рівності сторін, закріплений ст. 129 Конституції України - є необгрунтованими.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими та правомірними висновками суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах достатніх фактичних та правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача.

Також, матеріалами справи підтверджується, що листом №15/3-5958-24 від 06.08.2024 Заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив Київську міську раду в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до суду з даним позовом, в інтересах позивача до відповідача.

Крім того, доводи щодо неналежного суб'єктного складу учасників справи, зокрема у зв?язку з невірним статусом Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву у спорі у якості третьої особи - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Ч. 3, 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

В свою чергу, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення територіальній громаді міста Києва нерухомого майна, а позовна вимога про визнання договору купівлі-продажу від 02.11.2006 - недійсним прокурором не заявлялась, а тому доводи про неналежний суб?єктний склад - є необгрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції як такі, що суперечать ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими доводами прокурора про те, що враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи, а також те, що спір виник саме між позивачем і товариством, внаслідок порушення останнім прав територіальної громади столиці в особі Київської міської ради, а до Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву позовні вимоги не заявлялись, а тому належним відповідачем у справі № 910/10062/24 є саме ПрАТ «Центрелеватормлинбуд».

Щодо віднесення спірного флігеля садиби Терещенків до об?єкту культурної спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Правовідносини, пов'язані з пам'ятками історії та культури, а також їх збереженням, до 12.07.2000 регулював Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури".

Відповідно до статті 1 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" встановлено, що до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам'ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

З 12.07.2000 особливості правовідносин, пов'язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України "Про охорону культурної спадщини".

У преамбулі Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 5 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури".

Тобто Закон України "Про охорону культурної спадщини" було ухвалено на заміну Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" щодо регулювання правовідносин, пов'язаних з пам'ятками історії та культури.

Стаття 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначає, що: культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини; предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.

Отже, нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність). Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Тому, руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це, нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під "культурною спадщиною" розуміються, зокрема, твори архітектури.

Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи" № 165-V від 20.09.2006 визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частина друга статті 1 вказаної вище Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 встановлено, що кожна Сторона зобов'язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Частина друга статті 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов'язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об'єктів спадщини, що охороняються.

Відповідно частин першої - третьої статті 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, кожна Сторона зобов'язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов'язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства (ратифіковано Законом України № 581-VII від 19.09.2013), Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; вживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо: ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому; щодо найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти «b», «c», «d» статті 1 Конвенції).

Згідно зі ст. 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Сторони зобов'язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції (пункти «a», «b», «e», «f», «g» цієї статті Конвенції).

Аналогічні зобов'язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 04.10.1988).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Відповідно до ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Конституція України також закріплює за кожним обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України).

Отже, охорона нерухомих об'єктів культурної спадщини - є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід'ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.

Наказом управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15 садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера "А") та флігель на бульварі Тараса Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка / вулиця Коцюбинського, 34/13 літера, "Б") включено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.

При цьому Закон України "Про охорону культурної спадщини" встановлює, що щойно виявлені об'єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України "Про охорону культурної спадщини" прирівнює щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до пам'яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об'єктів культурної спадщини та реєстрації як пам'ятки.

Набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" в регулюванні питань, пов'язаних з пам'ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об'єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених).

Відповідно до частини 1 статті 381 Цивільного кодексу України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Отже, як обгрунтовано встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини" (що зокрема встановлено і у пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

Згідно ч.ч 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.2 ст.315 ГПК України, у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п. п.140, 147, 233 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21: "Також судами встановлено, що наказом управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.98 N 15 садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера "А") та флігель на бульварі Тараса Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка / вулиця Коцюбинського, 34/13 літера, "Б") включено до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини. Отже, садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини". Проявивши розумну обачність, відповідач-1 (ПрАТ "Центрелеватормлинбуд") міг і повинен був знати про те, що решта будівель є частиною садиби Терещенків і також є об'єктом культурної спадщини. Як наслідок, відповідач-1 мав і повинен був знати, що укладення нікчемної Додаткової угоди N 1 та подальша реєстрація за ним права власності на садибу Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача-1 права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів, передбачених у цій угоді.

Доводи скаржників про те, що висновки, які висловила Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 - не є преюдиційними в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору.

Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі.

В свою чергу, обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/8413/21, стосуються статусу спірних у справі № 910/10062/24 нежитлових приміщень, заборони на їх відчуження та нездійснення упродовж тривалого часу товариством реставрації, у тому числі, флігеля садиби Терещенків. При цьому і у справі № 910/8413/21, і у справі № 910/10062/24 Київська міська рада є позивачем, а ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», є відповідачем.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки висновок суду у справі № 910/8413/21 яким встановлено охоронний статус жилого будинку та флігеля садиби Терещенків, не може бути поставлений під сумнів, встановленим є факт віднесення до пам'ятки культурної спадщини флігеля - нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м. по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.

Щодо доводів прокурора про порушення процедури приватизації - вимог Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам?яток культурної спадщини», та заперечень скаржників в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Флігель у складі садиби Терещенків підлягає охороні згідно з приписами Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", оскільки є пам'яткою культурної спадщини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

17.10.2008 втратив чинність Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" та того ж дня набрав чинності Закон України № 574-VI "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

Отже, з 23.02.2005 по 17.08.2008 було встановлено тимчасову заборону на здійснення приватизації пам'яток культурної спадщини.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-XII визначено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Отже, приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній та/або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб; перехід права власності від держави (територіальної громади) до приватного власника (фізичної або юридичної особи).

Матеріалами справи підтверджується, що приватизація флігеля - відчуження майна, відбулось внаслідок укладення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Киву та відповідачем 02.11.2006 договору № 1160 купівлі-продажу.

Враховуючи що з 23.02.2005 по 17.08.2008 діяла заборона на приватизацію пам'яток культурної спадщини, а відчуження відбулось саме в період строку дії заборони (02.11.2006) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення процедури приватизації - вимог закону який забороняв здійснювати приватизацію в певний період часу. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.

Як обгрунтовано вказав суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками, відповідне правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з комунальної власності у приватну пам'ятку культурної спадщини за Законом України "Про приватизацію державного майна".

Доводи відповідача про те, що процедура приватизації розпочалась у 2003 році, а тому до правовідносин не можуть бути застосовані вимоги Закону України "Про тимчасову заборону приватизації", - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки підстава набуття права власності (укладення договору купівлі-продажу) виникла в період дії заборони, і виключень щодо продовження розпочатих процедур цей Закон не мав.

Крім того, волевиявлення відповідача на приватизацію відбулось протягом строку дії заборони - шляхом подання 17.11.2005 заяви на приватизацію.

Щодо доводів прокурора про нікчемність договору купівлі - продажу, та заперечень скаржників в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Так, матеріали справи свідчать про те, що підстава (договір купівлі-продажу) набуття права власності на флігель садиби Терещенків, виникла під час дії Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

Підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частини четверта та п'ята статті 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Об'єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони. Збереження об'єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)).

Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об'єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов'язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах "Debelianovi v. Bulgaria", заява № 61951/00 (пункти 53, 54); "Kozacioglu v. Turkey", заява № 2334/03 (пункт 54)).

Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об'єктів культурної спадщини України як частини історичної пам'яті Українського народу. Незаконне відчуження об'єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.

Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)).

Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56)).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що набуваючи у власність спірні нежитлові приміщення, відповідач мав би проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу, зокрема, достовірно знаючи про належність об'єкту до культурної спадщини, поцікавитись законодавчими заборонами щодо переходу майна у власність, на кшталт, як це відбувається при укладенні правочинів щодо купівлі продажу звичайної нерухомості, рухомого майна тощо. Як наслідок, відповідач мав і повинен був знати, що укладення нікчемного правочину та подальша реєстрація за ним права власності на нежитлові приміщення садиби Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів за придбане майно.

Отже, оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження нежитлових флігеля садиби Терещенків з комунальної власності на користь відповідача, відбулось вупереч забороні, встановленої Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", про що обидві сторони договору купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006 знали/повинні були знати або проявивши розумну обачність могли дізнатися, вказаний правочин суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, частиною якого є Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", а поведінка обох сторін цього правочину є недобросовісною.

У даному випадку, незаконна передача комунального майна, призвела до позбавлення територіальної громади права власності на це майно та потягла за собою зміну форми власності щодо нього з комунальної на приватну.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені вище встановлені обставини свідчать про порушення публічного порядку, і тому такий правочин є нікчемним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.

У контексті надання кваліфікації правочину як нікчемного, суд враховує встановлену у п. 226 постанові ВПВС 910/8413/21 преюдицію у пп 216-218 щодо укладення угоди під час чинної заборони (ст..228 ЦК України), і через дефект угоди пп 219- 225 відсутність її нотаріального посвідчення (ч.1ст.220 ЦК України), кожна з яких є самостійною підставою кваліфікації.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу №1160 від 02.11.2006 є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва, а тому договір купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006 - є нікчемним відповідно до приписів частини другої статті 228 Цивільного кодексу України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.

Щодо доводів прокурора про наявність підстав для повернення нежитлових приміщень територіальній громаді міста Києва, а також заперечень скаржників щодо наявності обумовлених законом підстав для такого повернення, зокрема з тих підстав, що судом першої інстанції застосовано норми статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов), які не підлягають застосуванню, та не застосовано норми статті 387 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), які підлягали застосуванню - суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування нерухомим майном у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо такого нерухомого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на нерухоме майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника тощо).

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що правочин щодо відчуження нежитлових приміщень садиби Терещенків на користь відповідача укладено попри заборону, встановлену Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", а договір купівлі-продажу є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння флігелем садиби Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.

Отже, за чинного на час укладення договору купівлі-продажу 02.11.2006 правового регулювання право приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача. Майно набуто, не на підставі рішення, яка здійснювала делеговані їй територіальною громадою міста Києва правомочності з розпорядження майном за відповідним договором, на підставі договору купівлі-продажу. Тому чинність рішення Київської міської ради немає правового впливу на нікчемність правочину.

Як наслідок, заволодіння відповідачем цим об'єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім власник (у даному випадку територіальна громада) не втратив, відсутні підстави для застосування способу захисту у вигляді подання саме віндикаційного позову.

Як правомірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, за обставин цієї справи в контексті спірних правовідносин, мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (об'єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків шляхом її повернення від відповідача.

Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача, суд першої інстанції обгрунтовано розглянув вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення садиби Терещенків, як вимогу за правилами негаторного позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами прокурора про те, що придбання та зайняття відповідачем спірних приміщень всупереч встановленої законодавством заборони на їх приватизацію потрібно розглядати як порушення права власності територіальної громади столиці, що не пов'язане з позбавленням власника володіння цими приміщеннями, навіть з урахуванням державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № пункт 46).

У такому разі державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення у флігелі садиби мецената Івана Терещенка за відповідачем - не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім власник не втратив, а отже немає підстав для застосування вимог саме віндикаційного позову.

Спірне майно не могло бути приватизовано і право власності територіальної громади міста Києва на нього не могло бути передано приватній особі, а отже поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку і заявив прокурор.

Подібні за змістом правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 12.07.2024 у справі № 918/744/23, від 11.12.2024 у справі № 927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24, від 11.02.2025 у справі № 918/1358/23.

Власник спірного майна може вимагати усунення порушення його права власності на це майно, зокрема, вимагаючи скасувати державну реєстрацію права власності та повернути таке майно.

Близький за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Таким чином, усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном - спірними приміщеннями, які є невід'ємною частиною садиби мецената Івана Терещенка, шляхом скасування державної реєстрації права власності товариства та повернення спірного майна територіальній громаді столиці - є ефективним способом захисту та призведе до поновлення порушених прав Київської міської ради на спірне майно.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога прокурора про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень (флігеля) садиби Терещенків - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а доводи скаржників про те, що судом застосовано норми статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов), які не підлягають застосуванню, та не застосовано норми статті 387 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), які підлягали застосуванню - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані.

В даному контексті суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, в контексті способу обраного прокурором способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі"Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що фактично позов заявлено прокурором до належного відповідача, а обраний прокурором спосіб захисту в контексті спірних правовідносин сторін та в сукупності заявлених позовних вимог - є ефективним, адже внаслідок задоволення позову прокурора відновиться правовий статус спірного майна та буде досягнута правова визначеність у його статусі.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції від відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності, а 09.09.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" надійшло клопотання про врахування доводів щодо спливу строків позовної давності.

Щодо доводів скаржників про необхідність застосування до вимог прокурора строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (зокрема, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)).

В свою чергу, як підтверджується наявними матеріалами справи, право власності на спірні приміщення зареєстровано за ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», чим створюються перешкоди дійсному власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

З огляду на викладене, враховуючи, що прокурор звернувся до суду саме з негаторним позовом, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності в контексті спірних правовідносин - відсутні, а отже суд апеляційної інстанції вважає правомірними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції про безпідставність заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, і вказані висновки суду першої інстанції не спростовані скаржниками в апеляційних скаргах.

Крім того, доводи арбітражного керуючого про те, що судом першої інстанції не було мотивовано оцінено наведені відповідачем аргументи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, чим порушено вимоги частини 3 статті 238 Господарського процесуального кодексу України - є необгрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

Щодо доводів скаржника про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, і відповідно, у випадку навіть нікчемності договору, мають бути застосовані приписи статті 344 Цивільного кодексу України (набувальна давність), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх необгрунтованість, оскільки право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 Цивільного кодексу України). Проте, такий позов відповідачем не пред'явлено і відповідні вимоги не входять до предмету розгляду у даному провадженні.

Відповідно, посилання на Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (який набрав чинності 09.04.2025) - також є необгрунтованим в контексті саме даного спору. Крім того, вказаний Закон набрав чинності вже після як звернення прокурора з позовом до суду, так і проголошення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Водночас вирішуючи питання про повернення майна територіальній громаді, враховуючи оплатність нікчемного правочину, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до висновку КЦС ВС викладеного у постанові від 20.11.2024 у справі № 337/42/23, відповідач, як особа, яка набула права на спірні приміщення на підставі договору купівлі-продажу, не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до осіб, у яких він придбав майно, у тому числі про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач не заявляв вимог про сатисфакцію (відшкодування) в межах даної справи, а тому відсутні підстави присуджувати вартість отриманого за нікчемним договором майна.

В даному контексті, доводи відповідача про те, що скасування права власності без компенсації порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки позбавлення майна допустиме лише за наявності суспільного інтересу та пропорційних засобів - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Усунення перешкод територіальній громаді міста Києва у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірними нежитловими приміщеннями переслідує легітимну мету захисту пам'ятки культурної спадщини, контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних приміщень.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Право територіальної громади повернути спірні приміщення, які є невід'ємною частиною садиби мецената Івана Терещенка, з огляду на незаконність і безпідставність її передання відповідачу, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика застосування щодо повернення такого майна є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що відповідач не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об'єктом нерухомості - спірними приміщеннями, а отже у даному випадку критерій законності дотримано.

При цьому відповідач був обізнаний, що спірні приміщення є пам'яткою культурної спадщини, а тому оформлення документів про перехід частини флігеля садиби Терещенків у приватну власність відповідача - є таким порушенням закону, про яке відповідач був обізнаний.

Щодо легітимної мети, яку переслідує прокурор, звернувшись з даним позовом до суду - то це захист культурної спадщини та повернення територіальній громаді міста Києва спірної пам'ятки культурної спадщини, яка була незаконно відчужена, незважаючи на встановлену законодавством заборону. Про наведене прокурор наголошував як у позові, так і своїх поясненнях як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

У справі «Депаль проти Франції» (Depalle v. France № 34044/02) зазначається, що з питання про втручання у здійснення права власності Європейський Суд нагадує, що для того, щоб визначити, чи мало місце позбавлення майна в сенсі другої «норми», необхідно дослідити не тільки питання про позбавлення володіння або формального відчуження, а й розглянути реальності спірної ситуації, що лежать за межами видимості. Метою Конвенції є захист «практичних і ефективних» прав, і важливо з'ясувати, чи є дана ситуація фактичним відчуженням (Brumгrescu c. Roumanie № 28342/95).

Отже, прокурор послідовно та обгрунтовано посилався на те, що повернення територіальній громаді спірних приміщень, які не могли приватизовуватись (про що з огляду навіть на їх об'єктивні, видимі властивості не міг не знати відповідач), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом, а задоволення позовних вимог прокурора забезпечить відновлення прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва, як власника спірних приміщень.

Оскільки спірний об'єкт нерухомості є пам'яткою культурної спадщини, який перебуває під особливою охороною держави та заволодіння яким є недопустимим, а тому повернення спірних приміщень територіальній громаді та скасування державної реєстрації права власності на них за відповідачем в повній мірі відповідає принципам «балансу інтересів», «пропорційності», «справедливої рівноваги», про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амер проти Бельгії», «Депаль проти Франції», що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном.

Суспільний інтерес у поверненні спірного майна територіальній громаді столиці спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності громади, у збереженні приміщень у флігелі садиби Терещенків, як культурної та історичної пам?ятки Українського народу в цілому, так і відповідної територіальної громади, у зв?язку з чим посилання прокурора на те, що загальний інтерес у збереженні спірної пам'ятки культурної спадщини переважає приватний інтерес відповідача - не є очевидно необгрунтованими.

В контексті вищенаведеного, судом апеляційної інстанції відхиляються і доводи арбітражного керуючого про те, що суспільний інтерес у збереженні пам'ятки не може мати пріоритет над захистом приватних прав у процедурі банкрутства, а завданням арбітражного керуючого у процедурі банкрутства є дотримання законності при здійсненні такої процедури як в широкому розумінні процедури банкрутства, так і стосовно інтересів кредиторів, яке не може грунтуватися на неправомірності здобуття майна в ліквідаційній масі, оскільки захист прав не може грунтуватися на порушенні прав, зокрема територіальної громади

Щодо позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності, та доводів скаржників і заперечень прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності (пункт 1 частина 1 стаття 4).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Разом з тим, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів (постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6).

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" однією з засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 3, 7 статті 16 вказаного Закону, разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м; з № 3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м; місця спільного користування площею 18,00 кв. м (в літ. "Б") по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/13 у місті Києві зареєстровано за ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 252182780000) на підставі рішення державного реєстратора Чайко С.В. від 23.12.2013, індексний номер: 9409304.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказане рішення державного реєстратора прийнято на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. під № 4576. Реєстрація права власності в реєстрі відбулась 17.10.2013.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстроване за ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" право власності на нежитлові приміщення (флігель) загальною площею 158,3 кв.м., порушує засади державної реєстрації визначені пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки такі відомості не є об'єктивними та достовірними так як надають хибну інформацію про наявність у відповідача речового права та внесені на підставі нікчемного правочину, який не породжує виникнення права власності.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність державної реєстрації права власності нежитлових приміщень за відповідачем у Державному земельному кадастрі порушує права територіальної громади, оскільки унеможливлює реалізовувати право власності щодо майна в повній мірі, з огляду на що, державна реєстрація підлягає скасуванню в судовому порядку. При цьому, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави в особі Київської міської ради. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.

Крім того, вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові КЦС ВС від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про відхилення доводів відповідача, з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, про порушення його прав, гарантованих статтею 1 Протоколу до Конвенції, оскільки під час розгляду даної справи було встановлено, що спірне майно із власності територіальної громади - не вибувало, а отже, відповідач не був і не є власником майна - нежитлових приміщень.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину". Відповідача не спростував нікчемності правочину. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. З огляду на це, втручання у право якого не існувало - відбутись не може.

У справі Belova v. Russia, 2020, §§ 40-45, Суд визначив, що держава навряд чи має право стверджувати, що вона не знала, буцім її майно було втрачено через неналежне управління, і що набувач майна повинен ретельно дослідити його походження, щоб уникнути можливих позовів про конфіскацію. Таким чином, Суд не встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 у ситуації, коли заявниця могла виявити, що майно, яке вона купувала, було предметом спору, і коли держава мала законні та значні суспільні інтереси щодо оскаржуваного майна для цілей проведення олімпіад і збереження природи.

З урахуванням наведеного, доводи скаржника (відповідача) про визнання державою його права власності шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру речових прав - є необгурнтованими, оскільки державна реєстрація права власності є наслідком необачних дій, в тому числі відповідача, які призвели до укладення нікчемного договору. А тому, запис в реєстрі носить неправдиві відомості про набуття права власності та не може свідчити про дійсне визнання права власності відповідача на нежитлові приміщення.

Крім того, як обгрунтовано вказав суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання щодо захисту об'єкту культурної спадщини, посилаючись не підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur).

Щодо зміни, на думку відповідача, позиції касаційного суду при вирішенні спорів у справах 5011-48/950-2012 і 910/8413/21 та порушення правової визначеності, судом першої інстанції обгрунтовано враховано правові позиції ЄСПЛ у справі "Габа проти Албанії" (Gaba v.Albania, заява 33369/17 від 17.12.2024) згідно якої відступ від принципу правової визначеності виправданий лише тоді, коли це необхідно через обставини істотного та переконливого характеру, наприклад для виправлення фундаментальних недоліків або судова помилка. Відповідно, саме такий підхід застосовано ВП ВС у справі 910/8413/21.

Посилання відповідача на правову позицію ЄСПЛ у справі "Укркава проти України" (Ukrkava, TOV v. Ukraine, заява №10233/20) також не підлягало врахуванню, оскільки у названій справі ключовим аспектом стало тлумачення Касаційним судом норми права - абзацу 1 частини 1 статті 88 Закону "Про нотаріат", який встановлював різні строки для фізичних та юридичних осіб. ЄСПЛ, аналізуючи цю ситуацію, дійшов висновку, що така зміна тлумачення ВП ВС норми права не мала достатніх підстав і нагадувала більше внесення змін до законодавства, ніж судову інтерпретацію.

А вирішуючи спір у справі 910/8413/21 ВП ВС застосувала інший підхід ніж ВСУ до питання наслідків бездіяльності вищого органу виконавчої влади та невиконання ним власних обов'язків, вказавши що така бездіяльність не може вплинути на чинність закону.

Аргументи прокурора, позивача та третіх осіб щодо неналежного виконання обов'язків щодо збереження та відновлення об'єкту культурної спадщини та тривалої бездіяльності відповідача, яка призвела до незадовільного стану об'єкту культурної спадщини, який уберігся від руйнувань, на відміну від більшості садиб родини Терещенків, принагідно для оцінки усієї структури спірних відносин зазначені судом першої інстанції, проте, не відносяться до предмета спору.

Також, посилання прокурора щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025102100000051, зокрема про те, що згідно з інформацією Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (яка здійснює процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні) від 26.06.2025 слідчим відділом Шевченківського УП ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025102100000051 від 21.03.2025 за фактом укладення службовими особами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з ВАТ «Центрелеватормлинбуд» договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/13 у місті Києві за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України - судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки вказані обставини виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення, і відповідно, не можуть впливати на його обгрунтування.

Також, в судовому засіданні 16.12.2025 судом, після заслуховування думок учасників справи задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" про долучення доказів до матеріалів справи, з огляду на приписи ст. ст. 2, 14, 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дослідження усіх доводів та обгрунтувань учасників справи.

Дослідивши подані відповідачем докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони не спростовують доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що враховуючи що з 23.02.2005 по 17.08.2008 діяла заборона на приватизацію пам'яток культурної спадщини, а відчуження відбулось саме в період строку дії заборони (02.11.2006), що свідчить про порушення процедури приватизації - вимог закону який забороняв здійснювати приватизацію в певний період часу, і за чинного на час укладення договору купівлі-продажу 02.11.2006 правового регулювання право приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача.

Долучені відповідачем додаткові докази, на переконання суду апеляційної інстанції, можуть бути документальною підставою для справедливої сатисфакції, як наголошувалось судом вище, в контексті вчинених відповідачем дії щодо спірного майна (розробка проєктів, підрядних робіт, тощо). Проте, такі вимоги не заявлені відповідачем у даному провадженні.

Інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте, не є такими, що впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржників є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/10062/24, за наведених скаржниками доводів та обгрунтувань.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та покладається на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/10062/24 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» Козирицького Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/10062/24 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/10062/24 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційних скарг залишити за скаржниками.

5. Матеріали справи № 910/10062/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена та підписана: 19.12.2025.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко

Попередній документ

132742160

Наступний документ

132742162

Інформація про рішення:

№ рішення:	132742161
№ справи:	910/10062/24
Дата рішення:	16.12.2025
Дата публікації:	22.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (20.11.2025)
Дата надходження:	18.11.2025
Предмет позову:	про скасування державної реєстрації права власності та повернення майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (14)

17.09.2024 16:00	Господарський суд міста Києва
10.10.2024 12:00	Господарський суд міста Києва
24.10.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
31.10.2024 15:00	Господарський суд міста Києва
28.11.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
17.12.2024 13:15	Північний апеляційний господарський суд
23.01.2025 14:00	Господарський суд міста Києва
18.02.2025 10:00	Господарський суд міста Києва
04.03.2025 14:00	Господарський суд міста Києва
03.06.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
01.07.2025 15:30	Північний апеляційний господарський суд
09.09.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
14.10.2025 13:45	Північний апеляційний господарський суд
18.11.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд