Постанова від 16.12.2025 по справі 911/2000/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2025 р. Справа№ 911/2000/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Сибіги О.М.

Кравчука Г.А.

секретар судового засідання: Гріщенко А.О.

за участі представників: відповідно до протоколу судового засідання від 16.12.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» та Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025

у справі №911/2000/25 (суддя - Антонова В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 ;

2) Приватний нотаріус Трофименко Єлізавета Василівна;

3) Державний реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліна Янівна;

4) Державний реєстратор Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяна Миколаївна.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

5) Міністерство юстиції України;

6) ОСОБА_2

про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування незаконних реєстраційних дій

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 , 2) Приватний нотаріус Трофименко Єлізавета Василівна, 3) Державний реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліна Янівна, 4) Державний реєстратор Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяна Миколаївна, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 5) Міністерство юстиції України, 6) ОСОБА_3 , в якому просить суд:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» право власності на майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційні дії на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», за такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808; дата: 27.05.2025 10:27:03; Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України; реєстратор Чекригін Олександр Валерійович.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в зв'язку із невиконанням відповідачем та ОСОБА_3 договору позики грошових від 07.04.2016, договору поруки від 16.04.2019 та іпотечного договору від 10.12.2019, який зареєстрований в реєстрі за №2515, ОСОБА_1 задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, власником (іпотекодавцем) якого був відповідач.

У подальшому спірний майновий комплекс внесено до статутного капіталу позивача та відповідно останнім зареєстровано право власності на цей майновий комплекс.

У березні 2025 року, тобто через 5 років після зазначених подій, відповідач звернувся із скаргою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на реєстраційні дії приватного нотаріуса Трофименко Є.В. щодо майнового комплексу. Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 12704/11104-22-25/15.6 від 15.04.2025 скаржнику було відмовлено у задоволенні вимог у повному обсязі.

У квітні 2025 року відповідач звернувся із повторною скаргою з майже аналогічних підстав до Офісу протидії рейдерства Міністерства юстиції України, у якій відповідач вказав неправдиву інформацію - про те, що дізнався про реєстраційні дії щодо майнового комплексу лише 29.04.2025.

Так, хоча, зокрема відповідачем було пропущено строк на звернення зі скаргою, який поновленню не підлягає, наказом Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025 скасовано низку реєстраційних, зокрема щодо реєстрації права власності на спірний майновий комплекс за позивачем.

Позивач вважає, що його протиправно позбавили права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а тому, єдиним законним та ефективним способом захисту прав може стати лише витребування майна з чужого незаконного володіння, поєднаний з вимогами про визнання права власності та скасування незаконної реєстраційної дії, вчиненої на виконання протиправного наказу Міністерства юстиції №1446/5 від 27.05.2025.

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2000/25 частково задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій.

Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Скасовано реєстраційні дії на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», з такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808; Дата: 27.05.2025 10:27:03; Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України; Реєстратор Чекригін Олександр Валерійович.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» 406 528,00 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного:

- керуючись положеннями абзацами 5, 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скарга відповідача від 29.04.2025 повинна була бути залишена без розгляду по суті, а тому Міністерство юстиції України всупереч приписам вказаним закону прийняло рішення по суті вказаної скарги, а саме наказ №1446/5 від 27.05.2025, а тому вимога позивача про скасування реєстраційних дій здійснених на підставі вказаного наказу від №1446/5 від 27.05.2025, з такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808, дата: 27.05.2025 підлягає задоволенню;

- з огляду на відсутність доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) чи ОСОБА_3 основного зобов'язання, на умовах договору іпотеки, наявності повідомлення останніх про усунення порушення за основним зобов'язанням, звернення стягнення ОСОБА_1 на спірне майно та передачу його в статутний капітал позивача, позовна вимога про витребування від відповідача на користь позивача спірного майнового комплексу підлягає задоволенню;

- у випадку коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога про визнання права власності чи будь-які інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, а тому суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірний майновий комплекс.

1.3. короткий зміст вимог апеляційних скарг

1.3.1. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 по справі № 911/2000/25 скасувати частково, в частині: витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; скасування реєстраційні дії на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», з такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808; Дата: 27.05.2025 10:27:03; Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України; Реєстратор Чекригін Олександр Валерійович та ухвалити нове рішення, яким задоволенні позовну - відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 по справі №911/2000/25 залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» фактично понесені судові витрати.

1.3.2. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у частині скасування реєстраційних дій на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», з такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808; Дата: 27.05.2025 10:27:03; Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України; Реєстратор Чекригін Олександр Валерійович.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2000/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/2000/25.

До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2000/25.

28.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» надійшло заперечення на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги по справі №911/2000/25.

01.12.2025 через відділ документообігу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків по справі №911/2000/25 до якої додано докази сплати судового збору та докази направлення апеляційної скарги з додатками учасникам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2000/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 та призначено до розгляду на 16.12.2025.

02.12.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.12.2025 апеляційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2025 у судовій справі №911/2000/25 передається раніше визначеній автоматизованою системою колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою від 09.12.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі №911/2000/25 за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» та Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2000/25. Розгляд апеляційних скарг здійснювати 16.12.2025.

14.12.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» надійшли додаткові пояснення (вступне слово).

15.12.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» надійшли відзиви на апеляційні скарги.

Розпорядженням керівника апарату суду від 15.12.2025 у зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.22., 2.3.43. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/2000/25.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 15.12.2025 апеляційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у судовій справі №911/2000/25 передається раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 прийнято до провадження справу №911/2000/25 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М., розгляд справи №911/2000/25 здійснювати 16.12.2025.

16.12.2025 через систему «Електронний суд» від Міністерства юстиції України надійшло клопотання про долучення доказів - доказів направлення копій апеляційної скарги учасникам справи.

2.2. узагальнені доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес»

2.2.1. Відповідач вважає, що оскаржуване рішення було його винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Щодо порушень норм процесуального права:

(1) у поданому позові ТОВ «КБ БІЛДІНГ ГРУП» об'єднав вимоги про визнання права власності та про витребування з чужого незаконного володіння, тобто взаємовиключні позовні вимоги, що не було враховано судом та не вжито заходів щодо роз'єднання позовних вимог для виконання завдань господарського судочинства, чим порушено вимоги визначені у ст. 2 ГПК України;

(2) порушено вимоги ст. 183 ГПК України - судом не відкладався розгляд справи у зв'язку з неявкою сторін, так само, як і не з'ясовувалася думка учасників справи щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, чим порушено принцип змагальності сторін;

(3) відмова суду у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №911/2000/25 до набрання законної сили судовими рішеннями у цивільній справі №359/6389/25, що перебуває у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області фактично призвела до того, що справа №911/2000/25 не була розглянута з повним та всебічним з'ясуванням обставин, чим обмежено судом сторону відповідача у надані доказів, а саме надання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі №359/6389/25, в якому будуть встановлені обставини які мають вирішальне значення у даній справі, що стане підставою для повторного перегляду справи №911/2000/25;

(4) суддею не з'ясовувалось ні в підготовчому засіданні, ні в подальшому під час розгляду справи наявності підстав та думки сторін щодо відводів суді або секретаря судового засідання.

2.2.2. Апелянт у додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідно до статті 266 ГПК України після ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення суду в даній справі зазначає наступне:

(1) позивач не додав протокол №18 від 15.04.2019 до матеріалів справи, а надана копія зазначеного протоколу фактично є копією з копії, відтак суд першої інстанції поклав у основу рішення саме цей документ, який за своєю природою не може бути достовірним і допустимим доказом, - і на підставі недопустимої копії суд встановив обставину, що має вирішальне значення для розгляду спору;

(2) судом проігноровано доводи відповідача про відсутність протоколу №18 і про відсутність волевиявлення товариства, ТОВ «БК «Прогрес» пояснювало, що договір іпотеки від 10.12.2019 підписаний колишнім директором ОСОБА_4 всупереч інтересам Товариства, без погодження загальних зборів; товариство не приймало рішень щодо передачі майнового комплексу в іпотеку; директор не мав повноважень укладати правочин щодо майна вартістю понад 1 000 000 грн; у справі №359/6389/25, що розглядається Бориспільським міськрайонним судом, оспорюється саме договір іпотеки у зв'язку з відсутністю корпоративного схвалення;

(3) суд першої інстанції фактично вийшов за межі наданих йому процесуальних повноважень, оскільки на власний розсуд дослідив та дав оцінку обставинам, що становлять предмет розгляду у трьох окремих судових провадженнях: адміністративній справі №320/44713/25 щодо законності Наказу Міністерства юстиції України №1446/5, цивільній справі №359/6389/25 щодо дійсності іпотечного договору, та господарській справі №910/8089/25 щодо оскарження того ж наказу Мін'юсту;

(4) суд першої інстанції неправильно застосував стандарт доказування «вірогідність доказів»;

(5) Господарським судом неправильно встановлені обставини щодо наявності в матеріалах справи належного повідомлення про намір звернути стягнення на предмет застави та проігноровано порушення Відповідачем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки;

(6) суд вийшов за межі позовних вимог, фактично визнавши Наказ Міністерства юстиції №1446/5 незаконним;

(7) суд повинен був зупинити провадження у справі на підставі поданих відповідачем клопотань, оскільки суд першої інстанції був повністю позбавлений можливості самостійно встановити факти, які становлять предмет доказування в інших юрисдикціях, і відповідно зобов'язаний був зупинити провадження згідно з п.5 ч.1 ст.227 ГПК України до набрання законної сили рішеннями в інших справах.

2.2.3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» у поданому документі «вступне слово» (поясненнях) виклав свої узагальнені доводи, які фактично аналогічні зазначеним вище та просив скасувати рішення в оскарженій частині й ухвалити нове рішення - про відмову в позові.

2.3. узагальнені доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України

Міністерство юстиції України не погоджується з оскаржуваним рішенням Господарського суду Київської області, вважає що при його винесені судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мали значення для справи, оскаржуване рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

За доводами МЮУ, у рішенні Господарського суду Київської області 11.11.2025 суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дав оцінку тому, чи мала бути скарга ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» від 29.04.2025 залишена без розгляду у порядку ст. 37 Закону № 1952-IV та, відповідно, чи Мін'юст правомірно виніс наказ №1446/5 від 27.05.2025. Саме те, що «правомірність дій Міністерства юстиції України під час прийняття наказу на даний час є предметом розгляду справи №910/8089/25» - суд сам про це констатував у рішенні; незважаючи на це, він повторно вніс у свою оцінку питання, що перебувають у паралельному провадженні, і виніс правовий висновок щодо того, що скарга «має була б бути залишена без розгляду». Крім того, у справі № 910/8089/25 у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 (не набрало законної сили на дату подання апеляційної скарги) суд прийшов іншого висновку, яким було підтверджено законність наказу Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025 фактично дійшов висновків, які прямо суперечать висновкам суду у вказаній справі, що створює ситуацію юридичної невизначеності та порушує принцип послідовності судової практики.

Скаржник вважає, що суд вийшов за межі розгляду вимог у цій справі, самостійно оцінивши законність наказу Міністерства юстиції України №1446/5 «Про задоволення скарги».

З наведених підстав апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у частині скасування реєстраційних дій на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», з такими реквізитами: індексний номер рішення: 79116808; Дата: 27.05.2025 10:27:03; Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України; Реєстратор Чекригін Олександр Валерійович.

2.4. узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

2.4.1. В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» позивач зазначає наступне:

(1) заперечення щодо аргументів апеляційної скарги:

- доводи апеляційної скарги є спробою підмінити предмет спору та уникнути наслідків пропуску строку адміністративного оскарження;

- суд першої інстанції слушно виходив з того, що наказ Мін'юсту був ухвалений за скаргою ТОВ «БК «Прогрес», поданою поза межами 60-денного строку, встановленого абзацами 5-6 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який не підлягає поновленню;

- стосовно доводів скаржника про взаємовиключність позовних вимог позивач зазначає, що у даній справі всі позовні вимоги є похідними, водночас як суд відмовив у визнанні права власності як неефективному способі у ситуації, коли має застосовуватися вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387- 388 ЦК України). Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду;

- щодо порушень судом норм процесуального права, на які вказує скаржник, позивач стверджує, що відповідачем не обґрунтовано причинно-наслідкового зв'язку між його загальним твердженням про «не відкладення» та будь-яким конкретним порушенням права на справедливий суд. Апелянт подавав відзив, пояснення, клопотання, брав участь у засіданнях та виклав свою позицію, а тому відповідні доводи спростовуються матеріалами справи та змістом самого рішення суду. Аналогічно, посилання на нез'ясування наявності підстав для відводу спростовується матеріалами справи, зокрема, протоколами судового засідання;

- позивач заперечує щодо доводів відповідача про неповне з'ясування обставин та наголошує, що всі обставини суд належним чином дослідив;

(2) заперечення щодо доводів додаткових пояснень:

- суд правильно встановив, що апелянт отримав право власності на Майно у 2025 році шляхом реєстраційної дії, яка ґрунтувалася на незаконному адміністративному акті (наказі Мін'юсту, виданому за скаргою поза межами строку). Саме це і робить володіння апелянта незаконним у контексті статті 387 ЦК України;

- висновки суду ґрунтуються на комплексному аналізі доказів, а апелянт не доводить, які саме докази суд не дослідив;

- апелянт стверджує, що суд першої інстанції «вийшов за межі позовних вимог», оскільки оцінював законність наказу Мін'юсту № 1446/5, що є хибним з точки зору предмета спору та практики Великої Палати Верховного Суду, оскільки суд першої інстанції не «скасував» наказ Мін'юсту та не підмінив собою адміністративний суд. Суд застосував цивільно-правові способи захисту (віндикацію та скасування реєстраційного рішення), що є єдиним способом реально відновити володіння та реєстрацію права власності позивача. Визнання незаконним/скасування наказу Мін'юсту саме по собі не призводить до відновлення реєстрації права власності, що також підкреслює Велика Палата Верховного Суду;

- суд першої інстанції мотивовано відмовив у зупиненні провадження, оскільки відсутні умови «об'єктивної неможливості» розгляду справи, передбачені пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України, оскільки ні адміністративна справа про наказ Мін'юсту, ні цивільна справа про іпотеку не створюють преюдиційних фактів.

За доводами позивача, апеляційна скарга та додаткові пояснення апелянта є необґрунтованими і зводяться до спроби переоцінити встановлені судом факти, підмінити предмет спору корпоративно-договірним конфліктом та нівелювати імперативні строки адміністративного оскарження.

Позивач вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №

911/2000/25 відповідає нормам матеріального та процесуального права, узгоджується з практикою Верховного Суду та забезпечує належний і ефективний захист порушеного права позивача, а тому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а оскаржуване рішення суду без змін.

2.4.2. В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України позивач зазначає наступне:

- доводи апелянта не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо незаконності адміністративної процедури розгляду скарги ТОВ «БК «Прогрес» у порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та похідної незаконності реєстраційної дії, вчиненої на підставі наказу Мін'юсту № 1446/5;

- оскаржуване судове рішення жодним чином не порушує права, інтереси та (або) обов'язки Мін'юсту: рішенням суду не вирішується спір про права чи обов'язки Мін'юсту як органу публічної влади, не покладаються будь-які додаткові обов'язки та не змінюється обсяг його повноважень;

- апеляційна скарга Мін'юсту фактично зводиться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції обставин щодо допустимості та строків розгляду скарги ТОВ «БК «Прогрес» у порядку статті 37 Закону № 1952-IV та похідної незаконності реєстраційної дії, вчиненої на підставі наказу № 1446/5;

- суд першої інстанції детально встановив суперечливість позиції скаржника, обґрунтовано визнав факт пропуску строку та правильно застосував наслідки - скасування реєстраційної дії 79116808 як способу усунення незаконних наслідків адміністративного втручання.

Позивач вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

2.4.3. Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися.

Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.

2.5. явка в судове засідання

У судове засідання 16.12.2025 з'явилися представники позивача, відповідача, Міністерства юстиції України (третьої особи-5) та ОСОБА_1 (третя особа-1).

Представники відповідача та третьої особи-5 підтримали подані ними відповідні апеляційні скарги та просили суд їх задовольнити.

Представник позивача та третя особа-1 просили суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

Інші учасники в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про розгляд справи в суді апеляційної інстанції були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також те, що наявних матеріалів достатньо для належного перегляду оскаржуваного рішення суду в апеляційному порядку, оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представників, що не з'явились в судове засідання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. обставини, встановлені судом

07.04.2016 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.1. якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 25 000 000, 00 грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму грошових коштів визначених цим договором.

У пунктів 3,6 вказаного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю суму позики на першу пред'явлену письмову вимогу позикодавця. Факт проведення повного розрахунку між сторонами за цим договором підтверджується розпискою позикодавця.

Розпискою від 07.04.2016 ОСОБА_5 підтвердив отримання грошових коштів від ОСОБА_1 в сумі 25 000 000, 00 грн, яка складена в присутності двох свідків.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) від 16.05.2018, оформленим протоколом №14, вирішено: обрати на посаду генерального директора ОСОБА_4 з 18.05.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П. 16.05.2018 та зареєстрований в реєстрі за №375-380.

18.05.2016 ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 938938632105, номер запису про право власності: 14808156.

13.03.2019 ОСОБА_5 отримано вимогу ОСОБА_1 від 12.03.2019 про повернення коштів у сумі 25 000 000, 00 грн не пізніше 30 днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується підписом на вказаній вимозі.

Рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) від 15.04.2019, оформлених протоколом №18, вирішено:

- з метою забезпечення виконання зобов'язань взятих на себе учасником товариства ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 07.04.2016, на умовах: отримання грошової суми у розмірі 25 000 000, 00 грн, оформити договір поруки між ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» та ОСОБА_1 ;

- з метою забезпечення виконання зобов'язань взятих на себе товариством за ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 07.04.2016 оформити договір іпотеки та передати ОСОБА_1 майно товариства, а саме: комплекс нежитлових приміщень, до якого входить адміністративний корпус, літ. A-З; будівля лабораторії та відділу реалізації, літ.Б; формувальний цех, бетонозмішувальний вузол, літ.В, Г; арматурний цех , літ. Д; склад цементу, літ. Е; склад цементу, літ. К; гараж, літ. Л; склад ППМ, літ.О; цех, літ.П ; склад, літ.Р; водонапірна башта, літ. С; столярний цех, літ.Т; вагова, літ.У; прохідна, літ.Ф ; КНС, літ.Х; замощення №1, електроцех, літ. Ж; цех хімдомішок, літ. 3; пресова, літ.М, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- уповноважити генерального директора товариства, ОСОБА_4 , з правом передачі повноважень за довіреністю третій особі, укласти договір поруки, іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є: комплекс нежитлових приміщень, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 938938632105, з правом визначення умов договору, в тому числі: оціночної вартості предмета іпотеки; способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки згідно ст.36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання товариством договору позики та умов договору іпотеки; укладати інші правочини, пов'язані з цим іпотечним договором, в тому числі, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, підписувати документи, спрямовані на реалізацію/виконання прав та обов'язків за укладеними договорами на умовах, визначених рішенням цих загальних зборів учасників товариства, виконувати всі інші дії, необхідні для реалізації цього рішення загальних зборів учасників товариства.

16.04.2019 між ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (поручитель) та ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір поруки, відповідно до пп.1., 2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконанням ОСОБА_5 (боржником) свого обов'язку за договором позики грошових коштів укладеним між кредитором і боржником у простій письмовій формі 07.04.2016 в розмірі 25 000 000, 00 грн. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

16.05.2019 ОСОБА_5 отримано вимогу ОСОБА_1 від 16.05.2019 про повернення коштів у сумі 25 000 000, 00 грн не пізніше 7 днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується підписом на вказаній вимозі.

Також у матеріалах справи міститься письмова вимога ОСОБА_1 від 20.05.2019, у якій останній просить погасити заборгованість за вказаним вище договором позики в 30-ти денний строк з дня її отримання, у випадку не погашення вказаної заборгованості буде звернено стягнення на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

10.12.2019 між ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержалеть) укладено іпотечний договір, який зареєстрований в реєстрі за №2515 (далі - договір іпотеки), відповідно до п.1. якого іпотекодавцем забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_5 (боржника) на підставі договору позики грошових коштiв, укладеного у простiй письмовiй формi 07.04.2016 мiж боржником та іпотекодержателем (далi - основний договiр або основне зобов'язання).

У пункті 2. договору іпотеки сторонами погоджено зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання:

2.1. Боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю суму позики (грошові кошти) в розмірі 25 000 000, 00 грн, що були передані іпотеко держателем;

2.2. Строк повернення позики - відповідно до умов, визначених основним договором;

2.3. Місце повернення суми позики - за місцем проживання іпотекодержателя за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із п.3. договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання боржника за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку належний йому на праві власності комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 938938632105 (далі - предмет іпотеки).

Опис предмета іпотеки: комплекс нерухомого майна, загальною площею 9876,3 кв.м, що складається з: адміністративного корпусу «A-З» площею 1014,9 кв.м, будівлі лабораторії та відділу реалізації «Б» площею 253,9 кв.м, формувального цеху, бетонозмішувального вузла «В», «Г» площею 3210,8 кв.м, арматурного цеху «Д» площею 2824,7 кв.м, складу цементу «Е» площею 64,1 кв.м, складу цементу «К» площею 61,3 кв.м, гаражу «Л» площею 465,9 кв.м, складу ППМ «О» площею 15,3 кв.м, цеху «П» площею 464,6 кв.м, складу «Р» площею 532,1 кв.м, водонапірної башти «С» площею 14,0 кв.м, столярного цеху «Т» площею 552,2 кв.м, вагової «У» площею 9,8 кв.м, прохідної «Ф» площею 6,7 кв.м, КНС «X» площею 36,5 кв.м., замощення №1, електроцеху «Ж» площею 186,6 кв.., цеху хімдомішок «З» площею 136,1 кв.м, пресової «М» площею 26,8 кв.м. Предмет іпотеки знаходиться на земельних ділянках, що знаходяться у користуванні іпотекодавця, форма власності - комунальна.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності, що посвідчено свідоцтвом, виданим 18.05.2016 Наконечною Ю.О., приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за №66, дублікат якого, що має силу оригіналу, виданий 06 грудня 2019 року Наконечною Ю.О., приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за №316; державна реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 18.05.2016, номер запису про право власності: 14808156. Сторони оцінюють предмет іпотеки на суму 25 000 000, 00 грн (пп.4., 5 договору іпотеки).

Відповідно до п.12. договору іпотеки в разі порушення боржником основного зобов'язання та/або іпотекодавцем зобов'язань, встановлених договором іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання боржником основного договору, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Сторони визначили наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя серед зазначених належіть іпотеко держателю (п.16. договору іпотеки).

Згідно із п.16.1. договору іпотеки в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Сторони дійшли згоди, що будь-яка кореспонденція на ім'я однієї з сторін договору, боржника або третіх осіб має надсилатися на адресу місцезнаходження/місця проживання (щодо сторін та боржника - на адресу, вказану в цьому договорі) листом. Така кореспонденція вважатиметься отриманою адресатом через три календарні дні з моменту надходження на відділення поштового зв'язку, що обслуговує зазначену адресу, незалежно від того, чи отримав її адресат та незалежно від причин неотримання. Так, достатнім доказом отримання боржником та/або іпотекодавцем кореспонденції, в тому числі письмової вимоги, іпотекодержателя, та/або його представника за довіреністю, та/або нотаріуса, має сприйматися будь-який документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. Повернення поштового листа, зворотного повідомлення або отримання іншого поштового документу, згідно з яким адресат не знаходиться/не проживає за визначеною адресою, або який повернувся з відміткою «за закінченням строку зберігання», має сприйматися достатнім доказом обміну повідомленнями та доказом невиконання боржником вимоги про повернення суми позики, відмови іпотекодавця від виконання зобов'язань за цим договором та виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 17. договору іпотеки встановлено, що на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником та/або іпотекодавцем основного зобов'язання сторони домовилися про передачу іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. В такому випадку цей договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

10.12.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50136263 від 10.12.2019, приватного нотаріуса Трофименко Єлізавети Василівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область здійснено державну реєстрацію іпотеки щодо спірного об'єкта нерухомого майна №938938632105.

Відомості про суб'єктів: Іпотекодержатель: ОСОБА_1 Іпотекодавець: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес», код ЄДРПОУ: 40087050, країна реєстрації: Україна, додаткові відомості: Майновий поручитель Боржник: ОСОБА_5 .

Опис предмета іпотеки: комплекс нерухомого майна, загальною площею 9876,3 кв.м., що складається з: адміністративного корпусу «А-3» площею 1014,9 кв.м., будівлі лабораторії та відділу реалізації «Б» площею 253,9 кв.м., формувального цеху, бетонозмішувального вузла «В», «Г» площею 3210,8 кв.м., арматурного цеху «Д» площею 2824,7 кв.м., складу цементу «Е» площею 64,1 кв.м., складу цементу «К» площею 61,3 кв.м., гаражу «Л» площею 465,9 кв.м., складу ППМ «О» площею 15,3 кв.м., цеху «П» площею 464,6 кв.м., складу «Р» площею 532,1 кв.м., водонапірної башти «С» площею 14,0 кв.м., столярного цеху «Т» площею 552,2 кв.м., вагової «У» площею 9,8 кв.м., прохідної «Ф» площею 6,7 кв.м., КНС «X» площею 36,5 кв.м., замощення № 1, електроцеху «Ж» площею 186,6 кв.м., цеху хімдомішок «З» площею 136,1 кв.м., пресової «М» площею 26,8 кв.м.

10.12.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50137263 від 10.12.2019 приватного нотаріуса Трофименко Єлізавети Василівни, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область було зареєстровано обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна в зв'язку з посвідченням 10.12.2019 іпотечного договору, зареєстровано в реєстрі за №2514.

Документи, подані для державної реєстрації: іпотечний договір, серія та номер: 2514, виданий 10.12.2019, видавник: Трофименко Є.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, заборона на нерухоме майно, накладена 10.12.2019 Трофименко Є.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №2515.

Заявою (повідомленням про порушення основного зобов'язання-вимога про усунення порушень) від 13.12.2019, яка зареєстрована а реєстрі за №2561, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_5 про зобов'язання повернути суму позики в розмірі 25 000 000, 00 грн на його першу пред'явлену вимогу. Зазначає, що ним пред'являлись вимоги про повернення суми позики 12.03.2019, 16.05.2019, 20.05.2019, проте станом на 13.12.2019 сума позики не повернута, тому із посиланням на ст.35 ЗУ «Про іпотеку» та договору іпотеки вимагав виконання порушеного зобов'язання у 30-ти денний строк з дня отримання цієї вимоги. Попереджав, що в разі невиконання вимоги має намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Також заявою (повідомленням про порушення основного зобов'язання-вимога про усунення порушень) від 13.12.2019, яка зареєстрована а реєстрі за №2565, ОСОБА_1 повідомив ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» про порушення ОСОБА_5 зобов'язань за вказаним вище договором позики та не повернення суми позики, тому із посиланням на ст.35 ЗУ «Про іпотеку» та договору іпотеки вимагав виконання порушеного ОСОБА_5 зобов'язання у 30-ти денний строк з дня отримання цієї вимоги. Попереджав, що в разі невиконання вимоги має намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

31.01.2020 приватним нотаріусом Трофименко Є.В. видано свідоцтво, яке зареєстроване в реєстрі за №145, у якому зазначено, зокрема, що заяву ОСОБА_1 із вимогою про повернення суми позики та в разі невиконання зобов'язань із повернення грошових коштів намір про звернення стягнення на предмет іпотеки передана ОСОБА_5 . Заява передана поштою із зворотним повідомленням та повернута органом поштового зв'язку 23.01.2020 у зв'язку із закінчення терміну зберігання.

Також 31.01.2020 приватним нотаріусом Трофименко Є.В. видано свідоцтво, яке зареєстроване в реєстрі за №144, у якому зазначено, зокрема, що заяву ОСОБА_1 із вимогою про повернення суми позики та в разі невиконання зобов'язань із повернення грошових коштів намір про звернення стягнення на предмет іпотеки передана ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес». Заява передана поштою із зворотним повідомленням та отримана адресатом 24.12.2019.

Відповідно до висновку про вартість об'єкта оцінки від 20.02.2020, складеного ФОП Ломонос Н.Л., ринкова вартість спірного об'єкту нерухомого майна складає 27 400 000, 00 грн.

02.03.2020 на підставі рішення державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни, індексний номер: 51490106 від 05.03.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірний об'єкта нерухомого майна №938938632105.

Документи подані для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 2514, виданий 10.12.2019, видавник: Трофименко С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; свідоцтво про передачу заяви, серія та номер: 145, виданий 31.01.2020, видавник: Трофименко С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; свідоцтво про передачу заяви, серія та номер: 144, виданий 31.01.2020. видавник: Трофименко С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; заява (повідомлення про порушення основного зобов'язання-вимога про усунення порушення) - нотаріально засвідчена копія, серія та номер: 2565, виданий 13.12.2019, видавник: Трофименко Є.В., приватний нотаріус Харківського міською нотаріального округу; заява (повідомлення про порушення основного зобов'язання-вимога про усунення порушення) - нотаріально засвідчена копія, серія та помер: 2561, виданий 13.12.2019, видавник: Трофименко Є.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

16.03.2020 рішенням №1/2020 єдиного засновника ТОВ «КБ Білдінг Груп» (позивач у даній справі) створено шляхом заснування юридичної особи ТОВ «КБ Білдінг Груп», визначено статутний капітал товариства у розмірі 27 400 000, 00 грн, який буде сформований за рахунок спірного майна, власником якого є ОСОБА_1 (100% частки в статутному капіталі).

17.03.2020 на підставі рішень приватного нотаріуса Трофименко Єлізавети Василівни, Харківського міського нотаріального округу, Харківської області індексний номер: 51654997 та індексний номер рішення: 51653177 нотаріусом припинено іпотеку та знято заборону відчуження нерухомою майна відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до акту приймання-передачі майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна) до статутного капіталу ТОВ «КБ Білдінг Груп» (позивач у даній справі) від 17.03.2020 ОСОБА_1 передав, а ТОВ «КБ Білдінг Груп» прийняло, як внесок до статутного капіталу спірний об'єкта нерухомого майна.

02.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліни Янівни індексний номер рішення 53000045 від 07.07.2020 за ТОВ «КБ Білдінг Груп» (позивач у даній справі) зареєстровано право власності на спірний об'єкта нерухомого майна №938938632105.

Документи подані для державної реєстрації: рішення єдиного засновника ТОВ «КБ Білдінг Груп», серія та номер: 1/2020, виданий 16.03.2020, видавник: Засновник ТОВ «КБ Білдінг Груп»; акт приймання-передачі у власність юридичної особи як внесок (внесення майна) до статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 17.03.2020, видавник: ОСОБА_1 , ТОВ «КБ Білдінг Груп».

27.09.2021 між ТОВ «КБ Білдінг Груп» (позивач у даній справі) та Бориспільською міською радою укладено договір оренди землі, який зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №110-2021, відповідно до якого ТОВ «КБ Білдінг Груп» надано на умовах оренди строком на 10 років земельні ділянки площею 3,2209 га (кадастровий номер 3210500000:06:005:0004), площею 0,71га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0006), площею 4,9004 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0004), площею 0,049 га (кадастровий номер 3210500000:06:002:0005) у АДРЕСА_1, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по АДРЕСА_1.

19.03.2025 ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) подано до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скаргу на дотримання приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій, яка зареєстрована за №5964/9-25, в якій зазначено, що незаконні дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізаветою Василівною призвели до того, що право власності на майновий комплекс було незаконно зареєстроване за третіми особами.

Також у скарзі зазначено, що 12.02.2025 на посаду директора ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» було призначено ОСОБА_6, який після вступу на посаду розпочав перевірку матеріального стану виробничого майна товариства, видавши наказ про проведення інвентаризаційної перевірки. 13.02.2025 ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майновий комплекс. З інформаційної довідки директор дізнався про те, що у відповідності до відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно майновий комплекс є зареєстрованим за ТОВ «КБ Білдінг груп» (позивач у даній справі).

Відповідно до прохальної частини скарги відповідач просив: провести позапланову перевірку приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни, враховуючи обставини, викладені у даній заяві; у випадку виявлення незаконних дій під час провадження нотаріальної діяльності приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізаветою Василівною - звернутися до правоохоронних органів; анулювати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізаветою Василівною; анулювати доступ приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізаветою Василівною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вих.№12704/11104-22-25/15.6 від 15.04.2025 відповідачу було повідомлено про результати перевірки та зазначено, що порушень приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій не виявлено.

29.04.2025 ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) подано до Міністерства юстиції України скаргу, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.04.2025 за № СК-1603-25, на рішення та дії державного реєстратора, в якій ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» просило:

- провести перевірку та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, Київська область Іванцок Евеліни Янівни індексний номер рішення 53000045 від 07.07.2020;

- провести перевірку та скасувати рішення державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрація Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни індексний номер рішення 51490106 від 05.03.2020;

- провести перевірку та скасувати рішення приватного нотаріуса Трофименко Єлізавети Василівни, Харківський міський нотаріальний округ індексний номер рішення 50136263 від 10.12.2019.

Скарга обґрунтована тим, що на думку відповідача 10.12.2019 приватний нотаріус Трофименко Єлізавета Василівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл. всупереч чинному на момент проведення реєстраційних дій законодавству, прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний, номер: 50136263 від 10.12.2019 17:58:50, яким зареєструвала щодо майнового комплексу іпотеку, а саме іпотечний договір серія та номер: 2514, виданий 10.12.2019, видавник: Трофименко Є.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

У скарзі також зазначено, що оскаржувані реєстраційні дії були проведені в період грудень 2019 року та липень 2020 року, проте ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» дізналося про них та про своє порушене право лише у квітні 2025 року. Так 12.02.2025 на посаду директора товариства призначено ОСОБА_6, який після вступу на посаду розпочав перевірку матеріального стану виробничого майна товариства, видавши наказ про проведення інвентаризаційної перевірки. Наказом №1202/2025-1 від 12.02.2025 призначено інвентаризаційну комісію. В процесі проведення інвентаризації майна, директор товариства отримав бухгалтерську довідку станом на 14.04.2025, з якої вбачається, що серед іншого, за основними засобами Товариства обліковується майновий комплекс. 29.04.2025 в межах здійснення перевірки наявного в товариства майна, ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майновий комплекс. 29.04.2025 протоколом інвентаризаційної комісії прийнято рішення щодо проведення додаткової перевірки для з'ясування підстав розбіжності між бухгалтерськими даними та записами в державних реєстрах та вжиття необхідних заходів для відновлення реєстрації майнового комплексу за товариством.

16.05.2025 ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України подано пояснення в яких, зокрема повідомлено про наявну відмову Територіального Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №12704/11104-22-25/15.6 від 15.04.2025 в задоволені скарги ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» з тих самих підстав, що і скарга подана 29.04.2025 та про наявність суперечливих відомостей щодо того, коли відповідач дізнався про своє порушене правою

Наказом Міністерства юстиції України №1446/5 від 27.05.2025 скаргу ТОВ «Будівельний комбінат «ПРОГРЕС» від 29.04.2025 задоволено частково, визнано прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 05.03.2020 №51490106 державного реєстратора Макарівської районної державної адміністрації Київської області Хоменко Тетяни Миколаївни, визнано прийнятими з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 17.03.2020 №№ 51654997, 51653177 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни, визнано прийнятим з порушеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 07.07.2020 №53000045 державного реєстратор Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області Іванцок Евеліни Янівни, в іншій частині вимог відмовлено в зв'язку з тим, що рішення від 10.12.2019 № 50136263 приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізавети Василівни відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

На підставі зазначеного наказу Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України, реєстратор Чекригін Олександр Валерійович прийняв рішення індексний номер рішення: 79116808, дата: 27.05.2025, яким скасовано відповіді записи в реєстрі та на підставі якого спірний майновий комплекс повернувся у власність відповідача (відновлення попереднього становища).

Відповідно до висновку про вартість майна від 20.05.2025 складеного ТОВ «Офіс з оцінки нерухомого майна» вартість спірного майна складає 22 416 666, 67 грн.

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права

За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Як було зазначено вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташований за адресою: АДРЕСА_1, витребувати його з чужого незаконного володіння відповідача та скасувати реєстраційні дії на підставі яких цей майновий комплекс перейшов у власність відповідача.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання в право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).

У питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.

Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у «горизонтальних» відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов'язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов'язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи «Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, § 39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).

Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов'язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов'язання покривати борги приватних осіб.

Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов'язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння «майном» вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов'язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких «жертва втручання» може відстояти свої права.

Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов'язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи «Kotov v. Russia» [ВП], 2012, § 114; «Sovtransavto Holding v. Ukraine», 2002, § 96; «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal» [ВП], 2007, § 83; «Freitag v. Germany», 2007, § 54; «Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria», 2011, § 79; «Plechanow v. Poland», 2009, § 100; «Ukraine-Tyumen v. Ukraine», 2007, § 51; «Antonopoulou v. Greece» (ріш.), 2021, § 57; «Nikolay Kostadinov v. Bulgaria», § 54).

Отже, незалежно від суб'єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.

З огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, а тому принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

Крім того, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України, яка кореспондується із ст. 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК країни) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

Зміст ст. 388 ЦК України (в редакції статті, чинній на момент подання позову у цій справі) дає підстави для висновку про те, що єдиною безумовною підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову до добросовісного відповідача є продаж спірного майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Водночас безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача спірного майна є отримання такого майна добросовісним набувачем безоплатно. При цьому в контексті вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позбавлення добросовісного власника власності (незалежно від оплатності/безоплатності) можливе лише у випадку здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.

Таким чином, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за платним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Крім того, власник, за наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

При цьому, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної особи не є виправданим втручанням у право власності за відсутності суспільного інтересу (див. постанову Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 902/1706/13 (902/958/20)).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі N 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі N 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі N 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі N 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі N 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі N 908/976/19 (пункт 5.66)).

Тому, з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди, при застосуванні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача.

Крім того, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити, зокрема факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.

При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Судом встановлено, що учасниками цієї справи було вчинено низку правочинів щодо спірного нерухомого майна.

Зокрема, 07.04.2016 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір позики грошових коштів, відповідно до п.1. якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 25 000 000, 00 грн, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму грошових коштів визначених цим договором.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 625 ЦК України).

Доказів повернення ОСОБА_5 ОСОБА_1 коштів у сумі 25 000 000, 00 грн матеріали справи не містять.

У подальшому 16.04.2019 між відповідачем та ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір поруки, відповідно до пп.1., 2 якого поручитель поручається перед кредитором за виконанням ОСОБА_5 (боржником) свого обов'язку за договором позики грошових коштів укладеним між кредитором і боржником у простій письмовій формі 07.04.2016 в розмірі 25 000 000, 00 грн. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

10.12.2019 між відповідачем (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержалеть) укладено іпотечний договір, який зареєстрований в реєстрі за №2515 (далі - договір іпотеки), відповідно до п.1. якого іпотекодавцем забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_5 (боржника) на підставі договору позики грошових коштiв, укладеного у простiй письмовiй формi 07.04.2016 мiж боржником та іпотекодержателем (далi - основний договiр або основне зобов'язання).

Боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю суму позики (грошові кошти) в розмірі 25 000 000, 00 грн, що були передані іпотеко держателем. Строк повернення позики - відповідно до умов, визначених основним договором (пп.2.1., 2.2. договору іпотеки).

Згідно із п.3. договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання боржника за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку належний йому на праві власності комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 938938632105 (далі - предмет іпотеки).

Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача про те, що договір був підписаний його колишнім директором всупереч інтересам товариства, без належного погодження, з перевищенням повноважень, діючи на власний розсуд та загальні збори відповідача не приймали жодних рішень, які б оформлювались протоколом №18 від 15.04.2019 щодо майнового комплексу, та, відповідно, не надавали згоду генеральному директору ОСОБА_4 на укладання правочину, що перевищує 1 000 000, 00 грн, оскільки такі доводи зводяться лише до намагань відповідача уникнути виконання взятих на себе зобов'язань зо договором іпотеки.

Суд наголошує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: « 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Матеріали справи містять рішення загальних зборів учасників ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» від 16.05.2018, оформлене протоколом №14, яким вирішено: обрати на посаду генерального директора ОСОБА_4 з 18.05.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нумеріцькою С.П. 16.05.2018 та зареєстрований в реєстрі за №375-380.

Крім цього, рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) від 15.04.2019, оформлених протоколом №18, вирішено:

- з метою забезпечення виконання зобов'язань взятих на себе учасником товариства ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 07.04.2016, на умовах: отримання грошової суми у розмірі 25 000 000, 00 грн, оформити договір поруки між ТОВ Будівельний комбінат «Прогрес» та ОСОБА_1 ;

За змістом статей 1, 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладання договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, у даному випадку виникла іпотека на підставі вказаного вище договору іпотеки укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем.

Згідно із п.12. договору іпотеки в разі порушення боржником основного зобов'язання та/або іпотекодавцем зобов'язань, встановлених договором іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання боржником основного договору, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п.16.1. договору іпотеки в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Сторони дійшли згоди, що будь-яка кореспонденція на ім'я однієї з сторін договору, боржника або третіх осіб має надсилатися на адресу місцезнаходження/місця проживання (щодо сторін та боржника - на адресу, вказану в цьому договорі) листом. Така кореспонденція вважатиметься отриманою адресатом через три календарні дні з моменту надходження на відділення поштового зв'язку, що обслуговує зазначену адресу, незалежно від того, чи отримав її адресат та незалежно від причин неотримання. Так, достатнім доказом отримання боржником та/або іпотекодавцем кореспонденції, в тому числі письмової вимоги, іпотекодержателя, та/або його представника за довіреністю, та/або нотаріуса, має сприйматися будь-який документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. Повернення поштового листа, зворотного повідомлення або отримання іншого поштового документу, згідно з яким адресат не знаходиться/не проживає за визначеною адресою, або який повернувся з відміткою «за закінченням строку зберігання», має сприйматися достатнім доказом обміну повідомленнями та доказом невиконання боржником вимоги про повернення суми позики, відмови іпотекодавця від виконання зобов'язань за цим договором та виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доказів виконання боржником чи іпотекодавцем основного зобов'язання матеріали справи не містять.

Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції чинній на момент здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки) в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону

У статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов'язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Згідно із ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Якщо іпотекодавець вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки ), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас іпотекодавець повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням його прав (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18).

При цьому, доказів оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на спірне майно матеріали справи не містять.

Натомість, 19.03.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) подано до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скаргу на дотримання приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій, яка зареєстрована за №5964/9-25, у якій зазначено, що незаконні дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Трофименко Єлізаветою Василівною призвели до того, що право власності на майновий комплекс було незаконно зареєстроване за третіми особами.

У подальшому, 29.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідачем) знову подано до Міністерства юстиції України скаргу, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.04.2025 за № СК-1603-25, на рішення та дії державного реєстратора.

У скарзі також зазначено, що оскаржувані реєстраційні дії були проведені у період грудня 2019 та липня 2020 року, проте ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» дізналося про них та про своє порушене право лише у квітні 2025 року. Так 12.02.2025 на посаду директора товариства призначено ОСОБА_6, який після вступу на посаду розпочав перевірку матеріального стану виробничого майна товариства, видавши наказ про проведення інвентаризаційної перевірки. Наказом №1202/2025-1 від 12.02.2025 призначено інвентаризаційну комісію. В процесі проведення інвентаризації майна, директор товариства отримав бухгалтерську довідку станом на 14.04.2025, з якої вбачається, що серед іншого, за основними засобами Товариства обліковується майновий комплекс. 29.04.2025 в межах здійснення перевірки наявного в товариства майна, ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майновий комплекс. 29.04.2025 протоколом інвентаризаційної комісії прийнято рішення щодо проведення додаткової перевірки для з'ясування підстав розбіжності між бухгалтерськими даними та записами в державних реєстрах та вжиття необхідних заходів для відновлення реєстрації майнового комплексу за товариством.

Відповідно до абз. 1 ч. 3, 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі в редакції чинній на момент розгляду скарги від 29.04.2025) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. Поновлення строку подання скарги не допускається.

Відповідно до п.1 ч.6 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч.10 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 5 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції» № 1128 від 25.12.2015 (далі Порядок № 1128) Мін'юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін'юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме, зокрема, закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Згідно п. 6 Порядку № 1128 якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін'юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня її реєстрації приймає мотивоване рішення про відмову в задоволенні такої скарги на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту чи відповідного територіального органу, погодженої відповідно заступником Міністра чи заступником керівника територіального органу Мін'юсту.

Для відмови у скарзі на підставі пропуску строків на оскарження, Мін'юст має мати беззаперечні докази порушення цього строку, оскільки в іншому випадку матиме місце безпідставна відмова скарзі, яка буде ґрунтуватися лише на припущеннях.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку - про рішення державного реєстратора). При цьому «могла» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа могла дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 910/16665/21, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17 та від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 22.05.2024 у справі № 910/7586/22, від 26.11.2024 у справі № 910/9087/23.

16.05.2025 ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України подано пояснення в яких, зокрема, повідомлено про наявну відмову Територіального Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №12704/11104-22-25/15.6 від 15.04.2025 в задоволенні скарги ТОВ «Будівельний комбінат «Прогрес» з тих самих підстав, що і скарга подана 29.04.2025, також повідомлено про пропуску cтpoків звернення зi скаргою, оскільки скарги містять дві різні дати коли скаржник дізнався щодо порушення його прав.

Так, у скарзі від 19.03.2025, яка зареєстрована за №5964/9-25, відповідачем зазначено, що 13.02.2025 його директор звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майновий комплекс. З інформаційної довідки директор дізнався про те, що у відповідності до відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно майновий комплекс є зареєстрованим за ТОВ «КБ Білдінг груп» (позивач у даній справі).

У той же час у скарзі від 29.04.2025, яка зареєстрована за № СК-1603-25, відповідач зазначає, що директор товариства отримав бухгалтерську довідку станом на 14.04.2025, з якої вбачається, за основними засобами товариства обліковується майновий комплекс. 29.04.2025 в межах здійснення перевірки наявного в товариства майна, ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Камінської В.П. щодо отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майновий комплекс. 29.04.2025 протоколом інвентаризаційної комісії прийнято рішення щодо проведення додаткової перевірки для з'ясування підстав розбіжності між бухгалтерськими даними та записами в державних реєстрах та вжиття необхідних заходів для відновлення реєстрації майнового комплексу за товариством.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці» (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Таким чином, враховуючи, відомості зазначені самим відповідачем у скарзі від 19.03.2025, яка зареєстрована за №5964/9-25, останній дізнався, що спірний майновий комплекс є зареєстрованим за ТОВ «КБ Білдінг груп» (позивач у даній справі) - 13.02.2025.

Водночас, судом враховано, що відповідач не цікавився своїм майном 5 років, при цьому, що власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки, зокрема не обмежує власника перевіряти інформацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власного майна, більше того, враховуючи існування договору іпотеки.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції зауважив, що керуючись положеннями абзацами 5, 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скарга відповідача від 29.04.2025 повинна була бути залишена без розгляду по суті, а тому Міністерство юстиції України всупереч приписам вказаним закону прийняло рішення по суті вказаної скарги, а саме наказ №1446/5 від 27.05.2025.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про скасування реєстраційних дій, здійснених на підставі вказаного наказу від №1446/5 від 27.05.2025, індексний номер рішення: 79116808, дата: 27.05.2025 підлягає задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов також і суд першої інстанції, які скаржниками в поданих апеляційних скаргах не спростовано.

Доводи скаржників про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, фактично визнавши Наказ Міністерства юстиції №1446/5 незаконним колегія суддів сприймає критично, оскільки рішення з індексним номером 79116808 від 27.05.2025 є похідним від наказу Мін'юсту № 1446/5 і не може бути оцінене без встановлення того, чи існувала у реєстратора належна правова підстава для прийняття такого рішення, тобто колегія суддів вважає, що судом надавалась оцінка вказаному наказу Міністерства юстиції України не як самостійному предмету чи підставі позову, а у контексті заявлених позовних вимог щодо скасування реєстраційних дій здійснених на підставі вказаного наказу від №1446/5 від 27.05.2025.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому враховуючи доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України, що стосуються висновків суду про скасування реєстраційних дій, колегія суддів з огляду на зазначене вище встановила її необґрунтованість та відсутність підстав для її задоволення, а також визнає необґрунтованими відповідні доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині.

Стосовно доводів відповідача про наявність підстав для зупинення провадження колегія суддів зазначає наступне.

За доводами відповідача, ним подавалось клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду: цивільної справи №359/6389/25 (щодо визнання недійсним іпотечного договору, який став підставою для подальших реєстраційних дій, оскаржуваних у цій справі), адміністративної справи №320/44713/25 (законності Наказу Міністерства юстиції України №1446/5) та господарської справи №910/8089/25 (щодо оскарження того ж Наказу Мін'юсту), в задоволенні яких суд на переконання відповідача необґрунтовано відмовив.

Судовою колегією перевірено, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в справі до набрання законної сили судовими рішеннями в цивільній справі №359/6389/25, що перебуває в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області та господарській справі №910/8089/25, що перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва. Також клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №320/44713/25, що перебуває в провадженні Київського окружного адміністративного суду судом залишено без розгляду у зв'язку із пропуском строку, встановленого пунктом 8 ухвали Господарського суду Київської області від 19.08.2025, для подання до суду заяв з процесуальних питань.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції був повністю позбавлений можливості самостійно встановити факти, які становлять предмет доказування в інших юрисдикціях, і відповідно зобов'язаний був зупинити провадження згідно з п.5 ч.1 ст.227 ГПК України до набрання законної сили рішеннями у вказаних справах.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Однак, в даному випадку з урахуванням заявлених позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ Білдінг Груп» майнового комплексу з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та скасування реєстраційних дій, на підставі яких майновий комплекс з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №938938632105, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, перейшов у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» - колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення розгляду справи до №359/6389/25 та №910/8089/25 з огляду на те, що наявні у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду, що у свою чергу виключає посилання на об'єктивну неможливість розгляду справи та виключає наявність підстав для зупинення провадження з вказаних підстав.

При цьому, у відповідності до процесуальних положень судом першої інстанції також було правильно залишено без розгляду клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №320/44713/25 з огляду на пропуск встановленого строку для подання до суду заяв з процесуальних питань.

Відтак, доводи скаржника щодо порушень судом норм процесуального права з посиланням на наявність підстав для зупинення провадження у даній справі не знайшли свого підтвердження.

За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].

Якщо ж позивач (особа, яку було позбавлено володіння майном на користь попереднього володільця на підставі наказу Мін'юсту) вважає такий наказ незаконним, то інтерес позивача полягає у поверненні володіння майном шляхом державної реєстрації за собою права власності на це майно. Судове рішення про визнання наказу Мін'юсту незаконним чи про скасування наказу само собою не може бути підставою для такої реєстрації, оскільки вона (реєстрація) має наслідком не тільки введення позивача у володіння майном, а й одночасно позбавлення володіння актуального володільця.

Отже, для ухвалення судового рішення, яке є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, необхідно встановити, що право власності і досі зареєстроване за скаржником, чия скарга була задоволена наказом Мін'юсту. Цю обставину суд установлює під час розгляду справи за позовною вимогою до такого скаржника про витребування майна з його володіння.

Саме така вимога відповідає належному способу захисту прав позивача, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем [постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)], незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) [постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)].

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності та з огляду на відсутність доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» (відповідач у даній справі) чи ОСОБА_3 основного зобов'язання, на умовах договору іпотеки, наявність повідомлення останніх про усунення порушення за основним зобов'язанням, звернення стягнення ОСОБА_1 на спірне майно та передачу його в статутний капітал позивача, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача на користь позивача спірного майнового комплексу.

При цьому, у випадку коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога про визнання права власності чи будь-які інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відтак, судом першої інстанції вмотивовано відмовлено у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірний майновий комплекс.

Водночас, наявності рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є достатньою підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи

Колегією суддів встановлено, що доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки:

- колегією суддів не встановлено порушень правил об'єднання позовних вимог, як про це стверджує відповідач, натомість як всі вимоги є взаємопов'язаними та похідними;

- судом було дотримано принцип змагальності, натомість як протилежні доводи відповідача про те, що судом не відкладався розгляд справи у зв'язку з неявкою сторін, не з'ясовувалася думка учасників справи щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, не з'ясовувалась думка сторін щодо відводів судді спростовуються матеріалами справи, а саме - змістом протоколів судових засідань суду першої інстанції;

- твердження щодо неправильного застосування стандарту доказування «вірогідність доказів» є узагальненими та необґрунтованими, а тому підлягають відхиленню;

- аргументи щодо зупинення провадження та розгляду спору в межах заявлених позовних вимог колегія суддів дослідила та визнала необґрунтованими у пункті 3.2. мотивувальної частини даної постанови.

Твердження відповідача про те, що судом оцінено доказ, який не може бути достовірним і допустимим - копію протоколу №18 від 15.04.2019 - суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки апелянтом не доведено, що такий доказ є недостовірним, як і не спростовано дійсність такого доказу та не надано доказів, які б свідчили про наявність сумнівів у належності, допустимості та достовірності такого доказу.

Усі інші доводи та міркування сторін судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2000/25 підлягає залишенню без змін.

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» та Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2000/25 у справі № 911/2000/25 задоволенню не підлягають.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційних скарг згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний комбінат «Прогрес» та Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі №911/2000/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2025 у справі № 911/2000/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2000/25 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.12.2025.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.М. Сибіга

Г.А. Кравчук

Попередній документ

132742144

Наступний документ

132742146

Інформація про рішення:

№ рішення:	132742145
№ справи:	911/2000/25
Дата рішення:	16.12.2025
Дата публікації:	22.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про приватну власність, з них; щодо визнання права власності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (19.12.2025)
Дата надходження:	19.12.2025
Предмет позову:	про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування незаконних реєстраційних дій

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

22.07.2025 14:10	Господарський суд Київської області
12.08.2025 14:20	Господарський суд Київської області
19.08.2025 14:30	Господарський суд Київської області
14.10.2025 14:50	Господарський суд Київської області
04.11.2025 14:10	Господарський суд Київської області
11.11.2025 14:50	Господарський суд Київської області
16.12.2025 13:15	Північний апеляційний господарський суд