79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" грудня 2025 р. Справа №909/87/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Хом'як Х.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Вінтоняк Н.М, Гринів Я.В.
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ “Європейська енергетична компанія Захід» від 05.09.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2710/25 від 05.09.2025)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 (повний текст рішення складено та підписано 18.08.2025, суддя І.Є. Горпинюк)
у справі № 909/87/25
за позовом ТОВ "Велес АДВ"
до відповідача ТОВ "Європейська енергетична компанія Захід"
про стягнення 721 079,48 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов ТОВ "Велес АДВ" ( далі - позивач) до ТОВ "Європейська енергетична компанія Захід" (далі - відповідач) про стягнення 721 079,48 грн, з яких: 341 000,00 грн - основний борг; 32 523,93 грн - пеня; 63 240, 12 грн - 3% річних; 284 315, 43 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання умов договору № 1 КОНС від 25.03.2020 щодо проведення інструктажу персоналу з питань дотримання техніки безпеки працівниками на робочому місці позивач сплатив відповідачу кошти (попередню оплату) в сумі 501 000 грн.
Оскільки відповідач не надав обумовлених договором послуг позивачем скеровано відповідачу листа від 31.01.2023 з вимогою повернення попередньої оплати у повному обсязі, який відповідачем виконано лише частково та повернуто кошти в сумі 160 000,00 грн. Відтак, утворилася заборгованість в сумі 341 000,00 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано за період з 28.04.2020 по 28.01.2025 3% річних та інфляційні втрати. Окрім того, у зв'язку з ненаданням послуг позивач нарахував передбачену договором пеню за період з 28.04.2020 по 27.10.2020.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі № 909/87/25 позов про задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Європейська енергетична компанія Захід" на користь ТОВ "Велес АДВ" 341 000 грн передоплати за договором № 1КОНС від 25.03.2020, 55 374, 36 грн інфляційних втрат, 20 433, 21 грн 3% річних, 29 676, 72 грн пені та 6 697, 26 грн судового збору.
У задоволенні позову в частині стягнення 228 941,07 грн інфляційних втрат, 42 806,91 грн 3% річних та 2 847,21 грн пені суд відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що:
- лист позивача про повернення коштів від 31.01.2023 та платіжні інструкції на повернення частини коштів відповідачем є більш вірогідними доказами того, що відповідач послуг за договором позивачу не надав, ніж наявна в матеріалах справи копія акта наданих послуг № 1 від 26.03.2020;
- виходячи з критеріїв оцінки доказів, наданих суду учасниками справи, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, суд визнає встановленим, що відповідач послуг позивачу за договором не надав;
- ЦК України не врегульовано правового механізму повернення попередньої оплати за договором про надання послуг в разі невиконання виконавцем своїх зобов'язань, а тому за аналогією закону підлягає застосуванню ч. 2 ст.693 ЦК України (що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/1030/17);
- матеріалами справи підтверджується, що відповідач вимогу позивача виконав лише частково та повернув кошти в сумі 160 000 грн, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 341 000 грн не повернутої передоплати за договором підлягають до задоволення;
- у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати та 3% річних. Однак, зважаючи на те, що обов'язок повернути отриману передоплату за договором виник у відповідача лише з моменту отримання відповідної вимоги позивача (23.02.2023), а не з моменту закінчення погодженого строку надання послуг, відповідач прострочив виконання свого обов'язку з 24.02.2023, в той час як позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 28.04.2020 по 28.01.2025;
- здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 55 374,36 грн інфляційних втрат ( за період березень 2023 року - грудень 2024 року) та 20 433,21 грн 3% річних ( за період з 24.02.2023 по 28.01.2025);
- оскільки відповідач не надав позивачу обумовлених послуги, з врахуванням п.7.3. договору, позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими. Однак, з врахуванням визначеного договором строку надання послуг ( 30 робочих днів з моменту оплати ) відповідач прострочив виконання свого обов'язку з 11.05.2020, в той час як позивачем нараховано пеню за період з 28.04.2020 по 27.10.2020;
- здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 29 676,72 грн пені ( за період з 11.05.2020 по 27.10.2020).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ "Європейська енергетична компанія Захід" подало апеляційну скаргу від 05.09.2025, в якій просить cкасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/87/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Вимоги апелянта обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що:
- факт виконання відповідачем договору беззаперечно підтверджується актом надання послуг № 1 від 26.03.2020;
- відсутність оригіналу вказаного акта у відповідача не може безумовно свідчити про те, що такий акт взагалі не складався;
- підписавши та скріпивши своєю печаткою акт надання послуг відповідач направив його позивачу для підписання, однак останній повернув лише копію підписаного акту;
- оскільки зміст акту надання послуг повністю відповідає умовам договору, а позивач не просить визнати такий акт недійсним, факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань є недоведеним, що узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 21.12.2022 у справі №910/1838420 та від 03.08.2022 у справі №409/647/17;
- на підтвердження факту надання послуг відповідач надав також проекти документів, пов'язаних з проведенням інструктажу (журнали, інструкції, накази, положення, приписи, порядки, програми щодо проведення інструктажів, адаптовані для затвердження на ТОВ «Велес АДВ»), яким суд першої інстанції не надав належної оцінки у поєднанні з актом надання послуг;
- поодиноке перерахування коштів відповідачем на банківський рахунок позивача здійснене виключно з метою недопущення репутаційних втрат при поданні позову до суду, оскільки останній є активним учасником конкурентних закупівель;
- відтак, позовна вимога щодо стягнення передоплати в розмірі 341 000 грн та похідні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат
є безпідставними.
ТОВ "Велес АДВ" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/87/25 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу- без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що:
- оцінивши наявні в матеріалах справи докази крізь призму вірогідності, суд вірно встановив, що відповідачем не надавались позивачу послуги за договором;
- такий висновок зумовлено тим, що після укладення договору і нібито підписання акта, відповідач тричі повертав кошти на вимогу позивача, а у судовому процесі позиція відповідача була непослідовною (виконання договору підтверджувалось проектами документів, а не доказами проведення самого інструктажу (коли, ким, де, кому тощо); відповідач покликався на передачу документів засновнику ТОВ “Велес АДВ» ОСОБА_1 , який на той момент ще не був учасником товариства);
- якби послуги були надані, то відповідач би не повертав добровільно значну частину коштів (160 000,00 грн із 501 000,00 грн) позивачу на його письмову вимогу, а надіслав би відмову з доказами надання послуг;
- твердження відповідача про повернення коштів через ризик репутаційних втрат та участь у торгах є безпідставним, оскільки наявність судових спорів щодо невиконання договірних зобов'язань не є перешкодою для участі у процедурах закупівлі.
Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 справу №909/87/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Кравчук Н.М. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Європейська енергетична компанія Захід» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі № 909/87/25 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.10.2025 ( з врахуванням ухвали суду від 15.09.2025).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 розгляд справи №909/87/25 відкладено на 18.11.2025 з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
У зв'язку із перебуванням на навчанні судді - члена колегії Кравчук Н.М. на підставі розпорядження керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 №513 проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги у справі № 909/87/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 до складу колегії суддів замість судді Кравчук Н.М. введено суддю Желіка М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 розгляд справи №909/87/25 відкладено на 09.12.2025 з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
В судове засідання 09.12.2025 прибули представники відповідача.
Позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи положення статті 202 ГПК України, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, судом заслухано пояснення представника позивача по суті спору та доводів апеляційної скарги в судовому засіданні 18.11.2025, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 09.12.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом.
25.03.2020 між ТОВ “Європейська енергетична компанія Захід» (далі - виконавець) та ТОВ “Велес Адв» (далі - замовник) укладено договір № 1КОНС від 25.03.2020 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язався провести інструктаж персоналу замовника з питань дотримання техніки безпеки працівниками підприємства на робочому місці (далі - послуга).
За умовами п. 3.1 Договору його загальна вартість становить 501 000 грн.
Відповідно до п. 3.5.1 Договору 100% вартості послуг сплачується замовником протягом двох банківських днів з дати підписання сторонами цього Договору.
Факт надання виконавцем послуги замовнику засвідчується актом надання послуг, який підписується сторонами (п. 4.1 Договору).
Адреса місця, дата і час надання послуги узгоджується сторонами додатково в усній та/або письмовій формі, поштовим зв'язком (рекомендованим листом) або/чи мережею Інтернет (п. 5.1 Договору).
Якщо інше не буде додатково узгоджено сторонами, послуги повинні бути надані виконавцем в строк, що не перевищує 30 робочих днів від дня оплати замовником вартості таких послуг (п. 5.2 Договору).
Згідно з п. 5.3 Договору надання послуги здійснюється спеціалістами виконавця.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного чи/або не у повній мірі надання виконавцем послуг згідно з умовами цього Договору виконавець сплачує на користь замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до п. 10.1 Договору такий набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31 квітня 2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором.
На виконання умов Договору 27.03.2020 позивач оплатив відповідачу 501 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4 від 27.03.2020 та не заперечується відповідачем.
31.01.2023 позивач скерував відповідачу лист (вих. № 2/23) з вимогою повернення сплачених за Договором коштів в сумі 501 000 грн у зв'язку з тим, що відповідач оплаченого інструктажу з техніки безпеки не провів.
Зазначений лист відповідач одержав 23.02.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та не заперечується відповідачем.
Відповідно до платіжних інструкцій № 523 від 10.03.2023 на суму 50 000 грн, № 551 від 27.04.2023 на суму 50 000 грн, № 566 від 14.05.2023 на суму 60 000 грн відповідач повернув позивачу кошти в сумі 160 000 грн з призначенням платежу: “часткове повернення грошових коштів згідно з листом-вимогою № 2/23 від 31.01.2023».
Вказані обставини слугували підставою для звернення ТОВ “Велес Адв» до суду з позовом у даній справі про стягнення з ТОВ “Європейська енергетична компанія Захід» 341 000,00 грн основного боргу ( неповерненої передоплати по Договору), 32 523,93 грн пені (нарахованої за ненадання послуг за період з 28.04.2020 по 27.10.2020), а також 63 240, 12 грн 3% річних та 284 315, 43 грн інфляційних втрат (нарахованих за прострочення відповідачем повернення передоплати за період з 28.04.2020 по 28.01.2025).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ч.1 ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Пунктом 5.2 Договору сторони погодили строк надання виконавцем послуг - не більше 30 робочих днів від дня оплати замовником вартості таких послуг.
Замовником оплачено вартість послуг за Договором у повному обсязі 27.03.2020, однак, як стверджує позивач, відповідач не надав послуг у визначений Договором строк.
Спростовуючи доводи позивача, відповідач зазначає, що послуги були надані ним у повному обсязі, підтвердженням чому є додана до позовної заяви копія акта наданих послуг № 1 від 26.03.2020, а також проекти документів, пов'язаних з проведенням інструктажу.
За твердженням позивача, вказаний акт помилково долучений до позовної заяви, не містить достовірної інформації, ніколи не підписувався з боку позивача і на такому не проставлено відповідної печатки юридичної особи і підпису директора позивача ( по суті такий є лише прототипом документа, який би складався у разі виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем). Водночас, факт повернення відповідачем 160 000 грн у відповідь на вимогу позивача підтверджує ненадання ним послуг за Договором.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, статею 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. З введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що лист позивача з вимогою повернення сплачених за Договором коштів, мотивований непроведенням відповідачем оплаченого інструктажу з техніки безпеки, та платіжні інструкції, якими відповідачем частково виконано вимоги позивача, є більш вірогідними доказами того, що відповідач послуг за Договором позивачу не надав, ніж наявна в матеріалах справи копія акта наданих послуг № 1 від 26.03.2020 та проекти документів, пов'язаних з проведенням інструктажу, з огляду на наступне.
Представники обох сторін у заявах по суті спору та у судових засіданнях підтвердили відсутність у них оригіналу акта наданих послуг № 1 від 26.03.2020
Водночас, представник позивача наполягає, що копія такого документа була долучена до позовної заяви помилково, оригінал такого документа ніколи не складався, сторонами не підписувався, а долучена до позовної заяви копія документа є лише прототипом документа, який складався з використанням комп'ютерної техніки та графічних редакторів під час укладення Договору.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, акт наданих послуг, з урахуванням вимог п. 4.1 Договору, є первинним документом бухгалтерського обліку, і очевидно його примірник мав бути в наявності у відповідача в разі, якщо б такий документ складався за наслідком фактичного надання послуг.
Відповідач у апеляцій скарзі пояснює відсутність у нього оригіналу акта наданих послуг № 1 від 26.03.2020 тим, що підписавши та скріпивши своєю печаткою такий акт виконавець направив його замовнику для підписання, однак останній повернув лише копію підписаного акта.
Однак, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а апелянтом не подані жодні докази, які б підтверджували факт направлення позивачу для підписання акта наданих послуг за Договором.
За твердженням відповідача, викладеним у додаткових поясненнях у справі від 18.04.2025, інформація та документи, пов'язані з виконанням Договору, були передані засновнику ТОВ “Велес Адв» ОСОБА_1 .
Разом з тим, на спростування таких доводів позивач подав копію акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ “Велес Адв» від 19.01.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за № 78/79, зі змісту якого слідує, що лише 19 січня 2021 року ОСОБА_1 придбав частку у статутному капіталі ТОВ “Велес Адв» та став учасником даного товариства (позивача).
Оскільки Договір був укладений між сторонами 25.03.2020, а за твердженням відповідача виконаний 26.03.2020, то у вказаний період часу ОСОБА_1 ще не був засновником позивача.
При цьому, суд вірно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_1 , викладені у його заяві від 28.05.2025, з огляду на положення ч.2 ст. 89 ГПК України та те, що свідок двічі не з'являвся в судові засідання на виклик суду для допиту та не повідомив поважних причин неявки.
Надані відповідачем проекти документів, пов'язаних з проведенням інструктажу (журнали, інструкції, накази, положення, приписи, порядки, програми щодо проведення інструктажів, адаптовані для затвердження на ТОВ “Велес Адв»), самі по собі не доводять факт виконання Договору, оскільки за умовами такого послуги полягали у проведенні інструктажу персоналу позивача з питань дотримання техніки безпеки працівниками підприємства на робочому місці.
Відповідач не надав жодних документів, пов'язаних безпосередньо з наданням цієї послуги, у яких відображались би перелік працівників позивача, що пройшли інструктаж, відмітки про фактичну присутність працівника на інструктажі, результати проведеного інструктажу тощо.
В наданих відповідачем журналах обліку видачі та реєстрації інструкцій з охорони праці графа «підпис особи» не заповнена.
Водночас, дії відповідача щодо часткового повернення коштів трьома окремими платежами в різні місяці - 10.03.2023, 27.04.2023 та 14.05.2023 з вказівкою призначення платежу “часткове повернення грошових коштів згідно з листом-вимогою № 2/23 від 31.01.2023» свідчать про визнання відповідачем на час таких оплат факту невиконання Договору та наявність обов'язку повернути кошти, отримані за ненадані послуги.
Доводи апелянта про часткове повернення коштів з огляду на його участь у конкурентних закупівлях та з метою недопущення репутаційних втрат при поданні позову до суду, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки наявність судових проваджень не є перешкодою для участі у процедурах закупівель. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що відповідач повертав позивачу кошти лише з метою уникнення репутаційних втрат, а не у зв'язку з ненаданням обумовлених Договором послуг. Відповідь на лист позивача щодо повернення коштів вих. № 2 від 31.01.2023 відповідач не надав.
Враховуючи все викладене вище в сукупності колегія суддів вважає більш вірогідним, що відповідач не надав позивачу передбачених Договором послуг з проведення інструктажу персоналу позивача з питань дотримання техніки безпеки працівниками підприємства на робочому місці.
Позаяк Главою 63 вказаного кодексу не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов'язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, місцевий суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування ч. 2 ст.93 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №910/1030/17.
Так, ч.2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми.
Як зазначалось вище, у зв'язку з ненаданням відповідачем обумовлених Договором послуг у встановлений строк, позивач листом №2/23 від 31.01.2023 заявив вимогу до відповідача про повернення отриманої передоплати в сумі 501 000 грн.
Оскільки відповідач повернув лише частину передоплати в розмірі 160 000 грн, вимоги ТОВ "Велес АДВ" про стягнення з ТОВ "Європейська енергетична компанія Захід" 341 000 грн передоплати підставно та обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.
Окрім того, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18).
За умовами п. 7.3 Договору у випадку несвоєчасного чи/або не у повній мірі надання виконавцем послуг згідно з умовами цього Договору виконавець сплачує на користь замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та пені), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за ненадання відповідачем послуг за Договором у сумі 85 366,80 грн за період з 28.04.2020 по 27.10.2020.
Однак, зважаючи на погоджений сторонами у п. 5.2 Договору строк надання послуги (30 робочих днів з дня оплати, тобто з 27.03.2020), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання обов'язку щодо надання послуги з 11.05.2020.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 29 676,72 грн за період з 11.05.2020 до 27.10.2020.
Окрім того, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за прострочення відповідачем повернення передоплати за Договором нараховано 63 240, 12 грн 3% річних та 284 315, 43 грн інфляційних втрат за період з 28.04.2020 по 28.01.2025.
Однак, зважаючи на те, що обов'язок повернути отриману передоплату за Договором виник у відповідача лише з моменту отримання відповідної вимоги позивача ( 23.02.2023), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з 24.02.2023
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 55 374,36 грн інфляційних втрат ( за період березень 2023 року - грудень 2024 року) та 20 433,21 грн 3% річних ( за період з 24.02.2023 по 28.01.2025).
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на все викладене вище.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ТОВ “Європейська енергетична компанія Захід» від 05.09.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2710/25 від 05.09.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2025 у справі №909/87/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 19.12.2025
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.