СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23407/25
пр. № 3/759/7668/25
18 листопада 2025 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Жмудь Вікторія Олексіївна, за участю законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши матеріали, які надійшли зі Святошинського УП ГУНП в місті Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, який здобув середню спеціальну освіту, неодружений, працює у КП «Київський метрополітен» на посаді машиніста, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_3 18.09.2025 приблизно о 16 год. 00 хв., повторно протягом року, перебуваючи за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив стосовно своєї неповнолітньої племінниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , домашнє насильство, а саме дії психологічного характеру у вигляді образ на її адресу, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілої. Своїми діями ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що він проживає з племінницею ОСОБА_1 , яка по всій квартирі вмикає світло, на зауваження не реагує. 18.09.2025 між ними стався конфлікт.
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що 18.09.2025 дядько - ОСОБА_3 прийшов додому випивший та почав її ображати, принижувати, кричати на неї, без дозволу зайшов до її кімнати та порозкидав її речі. Конфлікт між ними виникає не вперше.
Вислухавши пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ретельно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 635766 від 02.10.2025, складений стосовно ОСОБА_3 ; рапорт інспектора СПДН Святошинського УП ГУНП в м. Києві старшого капітана поліції Мостовой В.; копію протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію ОСОБА_2 від 19.09.2025; копію пояснень ОСОБА_2 від 19.09.2025; ію пояснень ОСОБА_1 від 25.09.2025; ію пояснень ОСОБА_3 від 02.10.2025; копію постанови Святошинського районного суду міста Києва від 19.06.2025, відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 грн, суддя дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Тобто, з вказаних норм вбачається, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч. 3 ст. 1732 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
А положеннями ч. 2 ст. 1732 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті (вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого), вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 1732 КУпАП виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця п роживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб як інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця).
До основних напрямів реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відноситься, зокрема, належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки (п. 4. ч. 2 ст. 5 Закону), а суд є суб'єктом, на якого покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «Левчук проти України»(Levchuk v. Ukraine) no. 17496/19 від 03.09.2020, п. 78-80, Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що проблема домашнього насильства, яке може мати різні форми, - від фізичного нападу до сексуального, економічного, емоційного насильства або словесної образи - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка в тій чи іншій мірі непокоїть усіх держав-членів та не завжди лежить на поверхні, оскільки часто постає в контексті особистих стосунків або закритих систем (рішення в справі Володіної, згадане вище, п. 71).
У різних справах, залежно від індивідуальних обставин цих справ, Суд попередньо розглядав проблему домашнього насильства відповідно до статей 2, 3, 8 та 14 Конвенції (див., зокрема, рішення в справі «Талпіс проти Італії» (Talpis v. Italy), № 41237/14, п. 100, від 2 березня 2017 року). У всіх цих справах Суд встановив, що згідно з Конвенцією, органи державної влади мають позитивне зобов'язання розробити та застосувати належну нормативно-правову базу, що забезпечить ефективний захист від актів домашнього насильства (див., зокрема, рішення в справах «Беваква та С. проти Болгарії» (Bevacquaand S. v. Bulgaria), № 71127/01, п. 65, від 12 червня 2008 року; «А. проти Хорватії» (A. v. Croatia), №55164/08, п. 60, від 14 жовтня 2010 року; «Хайдуова проти Словаччини» (Hajduova v. Slovakia), №2660/03, п. 46, від 30 листопада 2010 року).
У зв'язку з цим, Суд постановив, зокрема, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див., mutatismutandis, рішення в справі «Ірина Смірнова проти України», №1870/05, пп. 71 та 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя (див., mutatismutandis, згадане вище рішення в справі «Хайдуова», п. 46, та «Ірина Смірнова», там само). Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому (див. рішення у справах «Дордевіч проти Хорватії» (Рorрeviж v. Croatia) №41526/10, пп. 92-93 та 147-49, ЄСПЛ, 2012 р.; та ОСОБА_4 , цитоване вище, там само).
При розгляді вказаного протоколу про адміністративне правопорушення суддя бере до уваги наявні у справі про адміністративне правопорушення докази в сукупності дозволяють судді дійти висновку, що особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, повторно протягом року вчинено психологічне насильство стосовно неповнолітньої ОСОБА_1 , яке полягало у тому, що ОСОБА_3 ображав та принижував її, кричав на неї. Дані обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
Враховуючи пояснення сторін у справі про адміністративне правопорушення, суддею встановлено неправомірність дій зі сторони ОСОБА_3 .
Таким чином, враховуючи, що по справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 1732 КУпАП, є всі підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення в межах, установлених у санкції ч. 3 ст. 1732 КУпАП.
При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_3 з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність, вважаю, що стягнення у виді штрафу, відповідає вимогам ст. 23, 33 КУпАП і є домірним скоєному. Накладання такого стягнення відповідає принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу.
Положеннями ст. 401 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 не відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ч. 3 ст. 1732, ст. 9, 23, 33, 401, 254, 251, 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 1732 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 70 (сімдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 (одну тисячу сто дев'яносто) грн 00 к.
Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір за винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) грн 60 к.
Роз'яснити ОСОБА_3 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу в вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Зобов'язати відділ державної виконавчої служби повідомити про виконання постанови шляхом повернення останньої на адресу суду з відміткою про її виконання.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
Суддя Святошинського
районного суду міста Києва В.О. Жмудь