Справа №:755/21672/24
Провадження №: 2/755/44/25
"19" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 в розмірі 14 069,75 грн та судові витрати, що складаються із витрат на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 983538443. Договір укладено в електронній формі, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого сторони продовжували до 31 грудня 2024 року. Відповідно до умов договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 право грошової вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у розмірі 13 378,51 грн, перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до Реєстру прав вимоги від 23 червня 2020 року № 85.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії договору продовжено сторонами до 30 грудня 2024 року. Відповідно до умов договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01 право грошової вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у розмірі 14 069,75 грн, перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі реєстру прав вимоги від 28 жовтня 2021 року № 7.
07 листопада 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 0711/24/Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від
14 лютого 2020 року № 983538443, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у розмірі 14 069,75 грн, перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
Позивач зазначає, що набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 у розмірі 14 069,75 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 7 489,47 грн, сума заборгованості за відсотками - 6 580,28 грн.
На підставі вказаного просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 у розмірі 14 069,75 грн.
Додатково наголошує, що всі нарахування заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 здійснювалися первісним кредитором до дати отримання ТОВ «ФК «Ейс» права грошової вимоги станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань.
В порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Разом з позовом від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача та про згоду на ухвалення заочного рішення.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження, що двічі направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення -«за закінченням встановленого терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі
№ 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 2-6236/11, провадження
№ 61-6596ск20, сформулював висновок, за яким у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Також 01 жовтня 2025 року на офіційному веб-сайті Судової влади України розміщено оголошення про розгляд Дніпровським районним судом міста Києва цивільної справи № 754/21672/24 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідачеві роз'яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
14 лютого 2020 року на підставі заявки ОСОБА_1 на отримання грошових коштів в кредит від 14 лютого 2020 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 983538443, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 8 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору. Кредит надається строком на 30 днів з дати отримання кредиту, у вказаний період нарахування відсотків здійснюється за дисконтною ставкою - 0,01 % за кожен день. У випадку понадстрокового користування кредитними коштами нарахування процентів за дисконтною ставкою скасовується і застосуванню підлягає базова процентна ставка - 1,70 % за кожен день користування кредитом.
Згідно із пунктом 4.1 договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщено на сайті товариства.
Відповідно до пункту 14.2 договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та Кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Додаток № 1 до договору від 14 лютого 2020 року № 983538443 вміщує погоджений сторонами графік розрахунків. Термін платежу визначено 15 березня 2020 року. Сукупна вартість кредиту за дисконтною процентною ставкою складає 100,30 % від суми кредиту або 8 024,00 грн та включає в себе: проценти за користування кредитом у розмірі 0,30 % від суми кредиту або 24,00 грн та суму кредиту у розмірі 8 000,00 грн. Також сторони погодили, що у разі користування кредитом понад строк, вказаний у пункті 1.2 договору, до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою, в порядку, передбаченому договором.
Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатором.
Відповідно до довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договір підписано позичальником ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором 14 лютого 2020 року. Відомостей про продовження строку кредитування довідка не містить.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом частини першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Як встановлено судом, договір від 14 лютого 2020 року № 983538443 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору від 14 лютого 2020 року № 983538443, власного розрахунку заборгованості не надано.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі
№ 243/11704/15-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
З матеріалів справи судом встановлено таке.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язувалося відступити фактору ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Додаткової угоди від 28 листопада 2018 року № 19 до вказаного договору, строк дії договору закінчується 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Із копії Додаткової угоди від 31 грудня 2020 року № 27 до вказаного договору, вбачається, що сторони договору дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції, а згідно із пунктом 8.2 договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 строк цього договору закінчується 31 грудня
2022 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
З досліджених судом додаткових угод від 31 грудня 2022 року № 31 та від 31 грудня 2023 року
№ 32 встановлено, що сторони погодили продовжити строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Згідно наданої позивачем копії реєстру прав вимоги від 23 червня 2020 року № 85, на виконання договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Клієнт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило факторові ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 у розмірі 13 378,51 грн, з яких: 7 489,47 грн - заборгованість по основному боргу, 5 889,04 грн - заборгованість по відсоткам.
Відповідно до складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» розрахунку заборгованості за кредитним від 14 лютого 2020 року № 983538443 станом на 23 червня 2025 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 13 215,51 грн, з яких: 7 489,47 грн - залишок заборгованості за основним боргом, 5 889,04 грн - залишок заборгованості за відсотками. Розрахунок проведено за період з 14 лютого 2020 року по 22 червня 2020 року (включно).
З наданого розрахунку заборгованості також вбачається, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором внесено грошові кошти, а саме: 12 березня 2020 року - 22,00 грн, 05 травня 2020 року - 4 010,00 грн, 07 травня 2020 року - 3 710,00 грн, 26 травня 2020 року - 5,00 грн,
11 червня 2020 року - 75 грн, 19 червня 2020 року - 15,00 грн, які зараховано кредитодавцем на погашення заборгованості за відсотками.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язувався відступити факторові ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором. Згідно із пунктом 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.
03 серпня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» також укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01, відповідно до умов якої сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно.
Відповідно до додаткової угоди від 30 грудня 2022 року № 3 до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01, сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31 грудня 2024 року включно
Згідно копії Реєстру прав вимоги від 28 жовтня 2021 року № 7, відповідно до якого, на виконання укладеного договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржника ОСОБА_3 за договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 на загальну суму 14 069,75 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 489,47 грн, заборгованість за відсотками - 6 580,28 грн.
При цьому, відповідного акту приймання-передачі Реєстру прав вимоги, доказів здійснення фінансування за договором факторингу до матеріалів справи не долучено.
Крім того, з наданого розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 становить 14 069,75 грн, з яких: тіло кредиту - 7 489,47 грн, нараховані проценти - 6 580,28 грн. Розрахунок здійснено за період з 23 червня 2020 року по 30 червня 2023 року (включно).
З наданого розрахунку заборгованості також вбачається, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором внесено грошові кошти, а саме: 02 липня 2020 року - 200,00 грн.
07 листопада 2024 року між ТОВ «ФК «Ейс»» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 0711/24/Е, відповідно до умов якого фактор ТОВ «ФК «Ейс»» зобов'язувався передати грошові кошти в розпорядження клієнта ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до умов пункту 1.2 вказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Реєстру боржників від 07 листопада 2024 року до Договору факторингу від
07 листопада 2024 року № 0711/24/Е до позивача ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 14 069,75 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу
- 7 489,47 грн та заборгованості по несплаченим відсоткам - 6 580,28 грн.
Згідно із випискою з особового рахунка за кредитним договором від 14 лютого 2020 року
№ 983538443, розмір заборгованості ОСОБА_1 складає 14 069,75 грн, з яких: прострочене тіло (заборгованість за тілом кредиту) - 7 489,47 грн, прострочені відсотки - 6 580,28 грн.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443.
В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, внаслідо чого право вимоги до відповідача за кредитним договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Після чого, 07 листопада 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклало з позивачем ТОВ «ФК «Ейс» договір факторингу № 0711/24/Е, за умовами якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 лютого 2020 року
№ 983538443.
Таким чином, позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від
14 лютого 2020 року № 983538443 на суму 14 069,75 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 489,47 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 6 580,28 грн.
На підтвердження належного виконання первісним кредитором зобов'язань за договором від
14 лютого 2020 року № 983538443 позивачем надано копію платіжного доручення від 14 лютого 2020 року про «переказ коштів згідно договору № 983538443 від 14.02.2020, ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , для зарахувння на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-8798, без ПДВ», на ім'я ОСОБА_1 на суму 8 000,00 грн.
Відповідно до наданої Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» довідки від
29 жовтня 2024 року № 10/2024, виданої відповідно до договору від 26 вересня 2013 року № 1336 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та АТ КБ «ПриватБанк», про те, що було здійснено за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» такі успішні платежі через платіжний сервіс LiqPay ПриватБанка на карти клієнтів, зокрема 14 лютого 2020 року платіж № 1244848826 на суму 8 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-8798.
Суд враховує, що переказ грошових коштів вчинено АТ КБ «ПриватБанк» на зазначений ОСОБА_1 у тексті кредитного договору картковий рахунок. Заперечень стосовно належності вказаної банківської картки відповідачем не заявлено, факт перерахування грошових коштів на банківську картку не спростовано.
Судом встановлено, що відповідачем факту отримання коштів за кредитним договором не спростовано, доказів погашення кредитної заборгованості суду не надано, власного розрахунку заборгованості за кредитним договором не надано.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов'язань з повернення грошових коштів за договором від 14 лютого 2020 року № 983538443 утворилась заборгованість у розмірі
13 215,51 грн, з яких: 7 489,47 грн - заборгованість по основному боргу, 5 889,04 грн - заборгованість по відсоткам. Розрахунок проведено за період з 14 лютого 2020 року по 22 червня 2020 року.
З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором від 14 лютого 2020 року № 983538443, складеного ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що заборгованість складає 14 069,75 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 489,47 грн, заборгованість за відсотками - 6 580,28 грн Розрахунок проведено за період з 23 червня 2020 року по 30 червня 2020 року (до 28 жовтня 2021 року розмір заборгованості не змінено).
Водночас, відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору від 14 лютого
2020 року № 983538443 та отримання грошових коштів від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на умовах, передбачених таким договором.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення відсотків за користування позикою суд зазначає таке.
Згідно наданих позивачем розрахунків у період з 14 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року, тобто в межах погодженого сторонами тридцятиденного строку кредитування позикодавцем нараховано відсотки за користування позикою у сумі 24,00 грн, шо складає 0,80 грн (0,01 % від суми позики) щоденно. Після 15 березня 2020 року відсотки нараховувалися у розмірі 135,99 грн щоденно, тобто за відсотковою ставкою 1,7 % від суми позики.
Після завершення погодженого сторонами періоду кредитування нарахування відсотків за користування позикою проведено до 30 червня 2020 року, за базовою процентною ставкою, відповідно до положень пункту 1.4 договору від 14 лютого 2020 року № 983538443.
При цьому, з наданих позивачем розрахунків заборгованості також вбачається, що на погашення заборгованості ОСОБА_1 вносив грошові кошти, зокрема: 12 березня 2020 року - 22,00 грн, 05 травня 2020 року - 4 010,00 грн, 07 травня 2020 року - 3 710,00 грн, 26 травня 2020 року - 5,00 грн, 11 червня 2020 року - 75 грн, 19 червня 2020 року - 15,00 грн, та 02 липня 2020 року - 200,00 грн, які зараховано кредитодавцем на погашення заборгованості за відсотками.
Таким чином, на погашення заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2020 року
№ 983538443 ОСОБА_1 внесено кошти на суму 8 037,00 грн, що сторонами не заперечувалося.
Факт внесення платежів на погашення заборгованості за кредитним договором свідчать про визнання відповідачем факту укладення кредитного договору від 14 лютого 2020 року № 983538443, отримання суми кредиту за таким договором та наявності зобов'язання з повернення отриманих коштів.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті
625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вказані висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Як уже зазначалося раніше, сторони погодили такий строк кредитування, а саме 126 днів від дати отримання кредиту позичальником.
З долучених до матеріалів справи розрахунків встановлено, що нарахування відсотків за дисконтною процентною ставкою 0,01 % від суми кредиту за користування кредитом здійснювалося в межах погодженого строку кредитування (30 днів). Проценти нараховувалися щоденно у розмірі 0,80 грн, що становить 0,01 % в день від суми кредиту, що відповідає пункту 1.3 договору від 14 лютого 2020 року № 983538443.
Водночас у період з 15 березня 2020 року до 30 червня 2020 року відсотки нараховувалися у розмірі 135,99 грн щоденно, тобто за базовою відсотковою ставкою 1,7 % від суми позики, що відповідає положенням пункту 1.4 договору від 14 лютого 2020 року № 983538443.
Отже, врахування відсотків за користування кредитними коштами відбувалося відповідно до умов кредитного договору.
При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Таким чином, зарахування внесених ОСОБА_1 грошових коштів у першу чергу на погашення заборгованості за відсотками відповідає положенням чинного законодавства.
При цьому, відповідачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками не спростовано, власного розрахунку не надано, відповідним правом останній не скористався.
З урахуванням викладеного вимога позивача про стягнення ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 7 489,47 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Вимога позивача про стягнення відсотків за користування кредитними коштами у розмірі
6 580,28 грн також підлягає задоволенню, нарахування процентів здійснювалося відповідно до погоджених сторонами умов кредитування.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті
77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
На підтвердження факту надання правової допомоги та розміру витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Тараненком А.І., до матеріалів справи долучено: довіреність від
02 жовтня 2024 року на представництво ТОВ «ФК «Ейс», копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24 квітня 2012 року № 4956, договір про надання правничої допомоги від
08 листопада 2024 року № 08/11/24-01, укладений між ТОВ «ФК «Ейс» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» з додатком № 1, що становить протокол погодження вартості послуг до договору, Додаткову угоду від 08 листопада 2024 року № 2 до договору про надання правничої допомоги від 08 листопада
2024 року № 08/11/24-01, Акт прийому-передачі наданих послуг від 08 листопада 2024 року на суму 6 000,00 грн.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження
№ 61-22131св19 судом також зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в даній справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, а також обсягу додатків до неї та вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Виходячи з критеріїв розумності та справедливості суд враховує, що виходячи з предмету спірних правовідносин дана справа не є складною, відноситься до категорії спорів, щодо якої існує стала судова практика, отже надання правничої допомоги в такій справі не потребує значного часу як для формування правової позиції сторони позивача, так і для збирання доказів та складання процесуальних документів.
Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 6 000,00 грн є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, має бути зменшений до 3 000,00 грн.
Згідно із статтею 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Судові витрати, а саме: витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 09 грудня 2024 року № 5020 про оплату судового збору на суму 2 422,40 грн.
Отже, у зв'язку із задоволенням позову на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
3 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 256, 257, 512, 514, 517, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії від 14 лютого 2020 року
№ 983538443, що складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 7 489,47 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 6 580,28 грн, що разом складає - 14 069,75 грн (чотирнадцять тисяч шістдесят дев'ять гривень 75 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень
00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: шосе Харківське, буд. 19, офіс 2005, м. Київ, 02090.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду виготовлено 19 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова