Номер провадження: 22-ц/813/1192/25
Справа № 522/2994/23
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Погорєлова С. О.
09.12.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Петрюченко М.І. 12 березня 2024 року у м. Чорноморськ Одеської області, -
встановила:
У лютому 2023 року заступник Генерального прокурора в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» 15.02.2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, згідно якого просив суд стягнути з відповідача на користь Державного підприємства «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 95404995,72 грн.
У лютому 2024 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні на праві власності ОСОБА_1 : квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель «GL-500», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2006 року випуску, чорного кольору.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 12.03.2024 року у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора про забезпечення позову по цивільній справі було відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник Генерального прокурора просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
На думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що між сторонами існує спір щодо відшкодування спричиненої з вини ОСОБА_1 матеріальної шкоди та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі вибуття матеріальних активів, які є у власності відповідача, за рахунок яких може бути стягнуто таку шкоду.
Сторони про розгляд справи на 09.12.2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився прокурор Ейсмонт С.О.
08.12.2025 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника Генерального прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом норм процесуального права.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК України; відповідно до положень даної норми процесуального права позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову, підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 року у справі №910/72/20, від 15.01.2021 року у справі №914/1939/20, від 16.02.2021р. у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 року у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 року у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 року у справі №911/3208/21).
Колегією суддів прийнято до уваги, що Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 року по справі №907/268/22 наголошував на тому, що метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст. 176 ЦПК України.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24.05.2021 року у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або кошти, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в п. 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 року у справі № 904/2357/20 та у п. 22 постанови від 25.09.2020 року у справі № 925/77/20).
Верховний Суд у постановах від 03.03.2023 року у справі №905/448/22, від 11.12.2023 року у справі № 904/1934/23 звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 року у справі №905/446/22.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявлених заступником Генерального прокурора в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» позовних вимог є стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 95404995,72 грн.
Відповідачу на праві власності належать: квартира, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель «GL-500», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2006 року випуску, чорного кольору.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 24.04.2024 року позов заступника Генерального прокурора було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 17442539,16 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Прийнявши до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується із доводами заяви про забезпечення позову про те, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_1 може мати наслідком подальше відчуження відповідачем такого майна на користь третіх осіб, що ускладнить ефективний захист та поновлення прав позивача після ухвалення судового рішення на користь останнього.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про існування взаємозв'язку між обраним заступником Генерального прокурора заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель «GL-500», номерний знак НОМЕР_1 , власником яких є ОСОБА_1 , та предметом позовних вимог. Наведене дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог заяви заступника Генерального прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у справі.
Крім того, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі № 643/12369/19 зазначено, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права що, відповідно, призвело до помилкового вирішення заяви про забезпечення позову, і є підставою для скасування ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 12.03.2024 року, та постановлення нового судового рішення про задоволення заяви заступника Генерального прокурора про забезпечення позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора - задовольнити.
Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 12 березня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву заступника Генерального прокурора про забезпечення позову у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства «Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель «GL-500», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2006 року випуску, чорного кольору, власником яких є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 18 грудня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе