Справа № 127/9847/25
Провадження № 22-ц/801/2729/2025
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.
Доповідач:Матківська М. В.
17 грудня 2025 рокуСправа № 127/9847/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди,
рішення ухвалила суддя Борисюк І. Е.
рішення ухвалено о 16:44 год у м. Вінниця
повний текс рішення складено 03 листопада 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - процесуального керівника - прокурора Харківської обласної прокуратури Старченко Я. В., про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю відповідача та третьої особи при тривалій імітації нагляду та порушення розумних строків по кримінальному провадженню 42018220000001271, в порядку вимог статтей 19 і 56 Конституції України, ст. 23, 1174, ч. 6 ст. 1175 ЦК України.
Свої вимоги мотивував тим, що 17 жовтня 2018 року відповідач відкрив кримінальне провадження № 42018220000001271 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України щодо неправомірних дій слідчого прокуратури Горгуля Д. В. під час імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні 42013220090000136.
Але численні слідчі, халатно ставлячись до своїх посадових обов'язків, не провівши необхідні слідчо-процесуальні дії у кримінальному провадженні 42018220000001271, направлені на встановлення істини, так і не усунувши недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів, тупо дублювали тексти раніше винесених постанов, скасованих ухвалами суду, виносили невмотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, викладали в них свідомо недостовірні доводи, копії яких в порушення ч. 5 ст. 284 КПК України, навмисне не направляли на його адресу.
04 лютого 2019 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на постанову слідчого від 19 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою скасував постанову від 19 грудня 2018 року.
Ухвалою слідчого судді від 26 липня 2019 року скасовано постанову слідчого від 26 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження № 2018220000001271.
Ухвалою слідчого судді від 10 жовтня 2019 року скасовано постанову слідчого від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001271.
26 лютого 2020 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на бездіяльність слідчого у розгляді клопотання від 03 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою зобов'язав слідчого розглянути його клопотання від 03 січня 2020 року.
24 квітня 2020 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на постанову слідчого від 13 березня 2020 року про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого від 13 березня 2020 року.
22 лютого 2021 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на постанову слідчого від 29 червня 2020 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого від 29 червня 2020 року.
20 грудня 2021 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на постанову слідчого від 10 червня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого від 10 червня 2021 року.
13 липня 2023 року слідчий суддя, розглянувши його скаргу на постанову слідчого від 06 березня 2022 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого від 06 березня 2022 року.
19 грудня 2023 року Харківський апеляційний суд, розглянувши його скаргу на ухвалу слідчого судді від 22 червня 2023 року, якою йому було відмовлено у відкритті провадження за його скаргою на відмову заступника керівника Харківської обласної прокуратури Муратова С. в задоволенні скарги від 24 серпня 2023 року на недотримання прокурором Старченко Я. В. розумних строків у кримінальному провадженні №42018220000001271, виніс ухвалу, якою частково задовольнив його скаргу та скасував ухвалу слідчого судді від 22 вересня 2023 року.
Ухвала Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року набрала законної сили, але досі в порушення ст. 129-1 Конституції України і ч. 2 ст. 21 КПК України, відповідачем навмисне не виконана.
Слідчі судді в своїх ухвалах зазначали, що постанови слідчих про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, оскільки вони винесені без всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, рішення є невмотивованими та передчасними, слідчими не усунені конкретні недоліки, зазначені в ухвалах слідчого судді.
Ухвали суду набули законної сили, є обов'язковими до виконання, проте відповідачем не виконані.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42018220000001271 здійснювала прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я. В., яка імітує розслідування та нагляд у кримінальному провадженні.
Прокурор Старченко Я. В. зловмисне і навмисне не виконувала вимоги Конституції України і КПК України і протягом всього строку навмисне чинила йому перешкоди в тому, щоб запанувала правда, тотально не бажаючи якісно виконувати свої обов'язки, навмисне припустила відверте свавілля та саботаж, в результаті чого процес досудового розслідування у кримінальному провадженні фактично був припинений у зв'язку з відсутністю контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням з боку прокурора Старченко Я. В.
Своїми тривалими неправомірними і незаконними діями та бездіяльністю, надмірну тривалість імітації нагляду по кримінальному провадженню у спосіб, який вочевидь для нього демонструє ігнорування його доводів, прокурор Старченко Я. В. заподіяла йому, як потерпілому, моральну шкоду, тому що його порушені права не поновлені, порушення закону не припинено; досудове розслідування проводиться неналежним чином через тривалу та систематичну бездіяльність слідчого; він - інвалід 2 групи, людина похилого віку та важко хворий, змушений витрачати свій час і звертатися до суду за захистом своїх прав із скаргами на бездіяльність прокурора, у зв'язку з чим переніс глибокі моральні страждання; він позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону; стан його здоров'я суттєво погіршився; він був незаконно позбавлений конституційного права на доступ до правосуддя.
Щодо прокурора Старченко Я. В. та слідчих, 24 квітня 2024 року було відкрито кримінальне провадження № 42024000000000603 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 396 КК України.
Кримінальне провадження № 42018220000001271 за його заявою було відкрито 17 жовтня 2018 року і станом на час подачі позову тривало більше 77 місяців. Зазначений строк не можна вважати розумним.
Надмірна тривалість кримінального провадження виникла з вини прокурора ОСОБА_2 .
Підставою відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а численні факти навмисне допущеної тривалої бездіяльності прокурора ОСОБА_2 , без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви про злочин способом, який вочевидь для нього свідчить ігнорування його доводів про протиправну бездіяльність та надмірну тривалість досудового розслідування.
Заподіяну йому прокурором ОСОБА_2 моральну шкоду він оцінює в 520 000,00 грн., яку просить стягнути на свою користь із Державного бюджету України.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судовий збір вирішено компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В апеляційній скарзі відповідач Харківська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зазначив, що рішення суду вважає необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України та з порушенням норм процесуального права - ст. ст. 76-81, 263-264 ЦПК України.
В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними, покладається на позивача. Визначальним у вирішенні спорів у даній категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди, саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Однією із обов'язкових умов настання деліктної відповідальності є наявність причинного зв'язку між протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому.
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Під час оцінки доводів про надмірну тривалість досудового розслідування суд повинен встановити, чи мала місце бездіяльність або затримка, що виходить за межі розумного строку у розумінні статті 6 Конвенції, та чи була вона спричинена неналежною організацією або недбалістю органів досудового розслідування.
Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв'язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за ст. ст. 1173, 1174 вабо 1176 ЦК України.
Судом першої інстанції не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадження № 42018220000001271 та завданням позивачу моральної шкоди, а встановлено виконання органами досудового розслідування ухвал слідчих суддів, у тому числі щодо скасування постанов про закриття провадження, внесення відомостей до ЄРДР.
Сам по собі тривалий строк досудового розслідування, що обумовлений процесуальними особливостями, складністю справи та необхідністю виконання численних судових рішень, не свідчить про протиправну бездіяльність та про підставу для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди.
Сам по собі факт тривалості розслідування не є доказом протиправної бездіяльності слідчих та не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.
Лише незгода позивача з прийняттям посадовою особою органу розслідування рішення, яке було ним оскаржене у передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішеннями. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди, необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди, та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001271, прийняті рішення слідчими та прокурорами, з якими не згоден позивач, є безумовним доказом неправомірності рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
На даний час відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, якими встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків уповноваженими особами обласної прокуратури під час досудового розслідування кримінального провадження та вчинення відповідачем у справі неправомірних дій (бездіяльності) відносно позивача.
Наведені у позові обставини справи вже були предметом судового розгляду, за результатами якого сформовано відповідну правову позицію щодо доводів позивача, а саме - щодо відсутності завдання йому моральної шкоди неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування - закриттям кримінального провадження № 42018220000001271.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій органів прокуратури, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а ухвалене з додержанням норм матеріального права рішення суду - залишити без змін. Зазначив, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а зводяться до переоцінки доказів.
В судовому засіданні представник відповідача Харківської обласної прокуратури прокурор Їжаківська В. О. апеляційну скаргу підтримала, просить її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, як формальну та невмотивовану, а законне і обґрунтоване, ухвалене з додержанням норм матеріального права рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа процесуальний керівник - прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Я. В. у судове засідання не з'явилася.
За правилами частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора і позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000001271 за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про кримінальне правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст.365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України, на виконання ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2018 року.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження здійснювала прокурор Харківської обласної прокуратури Старченко Яна Василівна.
Позивач неодноразово звертався до Харківської обласної прокуратури із клопотаннями та скаргами, зокрема, до суду на дії слідчих та прокурора у кримінальному провадженні.
19 грудня 2018 року старшим слідчим Першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Петрушко Д. В., 26 лютого 2019 року слідчим ОСВ Першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Богінським О. В., 29 серпня 2019 року старшим слідчим Першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Малінкою В. Є., 29 червня 2020 року слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтава Соломенцевим Р. В., 10 червня 2021 року слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава Авдєєвою Н. Г., 06 березня 2022 року старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава Кравченко Т. О. і 06 вересня 2024 року слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава Клименко Д. О. винесені постанови про закриття кримінального провадження № 42018220000001271, які ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2019 року, від 26 липня 2019 року, від 10 жовтня 2019 року, Октябрського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2020 року, Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року, від 13 липня 2023 року і Салтівського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року за скаргами ОСОБА_1 скасовані (а. с. 9-11зворот, 16-16зворот, 19-27, 31-37, 40-42, 148-149).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2019 року по справі № 646/9220/18 встановлено, що слідчим в ході досудового розслідування не проведено жодної слідчої дії, постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 19 грудня 2018 року є необґрунтованою, винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, які згідно вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надання їм належної правової оцінки, а зміст оскаржуваної постанови не відповідає вимогам ст. 110 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 липня 2019 року по справі № 646/9220/18, встановлено, що оскаржувана постанова про закриття кримінального провадження від 26 лютого 2019 року обґрунтована лише допитом особи щодо якої було подано заяву про кримінальне правопорушення. При цьому заявник не допитувався, судове рішення з приводу невиконання якого повідомлено про злочин не досліджувалося. Слідчий суддя прийшов до висновку, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження є необґрунтованою, винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, які згідно вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надання їм належної правової оцінки, а зміст оскаржуваної постанови не відповідає вимогам ст. 110 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року по справі № 646/9220/18, встановлено, що слідчим на момент прийняття постанови про закриття кримінального провадження від 29 серпня 2019 року не усунуто в повному обсязі недоліки слідства, зазначені в ухвалі слідчого судді від 26 липня 2019 року. Слідчий суддя прийшов до висновку, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження є необґрунтованою, винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, які згідно вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надання їм належної правової оцінки, а зміст оскаржуваної постанови не відповідає вимогам ст. 110 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2021 року по справі № 554/1011/20, в ході розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження від 29 червня 2020 року встановлено, що закриваючи кримінальне провадження, слідчим не дотримано вимог закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, зокрема, не допитано ОСОБА_1 , а тому, доводи особи, яка подала скаргу, в своїй переважній більшості є обґрунтованими. Слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий передчасно прийняв рішення про закриття кримінального провадження, не дослідивши всіх обставин, не виконавши всіх необхідних дій для розслідування кримінального правопорушення, а також ураховуючи те, що існує ряд нез'ясованих обставин для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактів по кримінальному провадженню.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року по справі № 642/8693/21 в ході розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження від 10 червня 2021 року, встановлено, що слідчим Авдєєвою Н. Г. не були виконані ухвали слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова та Октябрьского районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2019 року та 22 лютого 2021 року; слідчим не виконано всіх необхідних слідчих дій, направлених на всебічне, об'єктивне та неупереджене досудове розслідування та перевірку фактів по кримінальному провадженню № 42018220000001271, оцінку здобутим доказам.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 13 липня 2023 року по справі № 642/8693/21, в ході розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження від 06 березня 2022 року, встановлено, що слідчим Кравченко Т. О. не були в повній мірі виконані ухвали слідчих суддів Октябрьского районного суду м. Полтави та Ленінського районного суду м. Харкова, якими були скасовані попередні постанови слідчих про закриття кримінального провадження № 42018220000001271; слідчим не виконано всіх необхідних слідчих дій, направлених на всебічне, об'єктивне та неупереджене досудове розслідування та перевірку фактів по кримінальному провадженню № 42018220000001271, оцінку здобутим доказам.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року по справі № 643/7339/25, за скаргою ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження від 06 вересня 2024 року встановлено, що згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року по справі № 642/8693/21, якою скасовано попередню постанову слідчого про закриття вказаного кримінального провадження від 10 червня 2021 року, однією з підстав для скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження стало те, що слідчим не були виконані ухвали слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова та Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2019 року та 22 лютого 2021 року, щодо не дослідження в ході досудового розслідування судового рішення, з приводу невиконання якого були внесені відомості до ЄРДР та допиту заявника ОСОБА_1 тощо; як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України після ухвалення слідчим суддею Ленінського районного суду м. Харкова 20 грудня 2021 року ухвали про скасування постанови слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Авдєєвої Н. Г. від 10 червня 2021 року про закриття кримінального провадження, слідчим не проведено жодної слідчої (розшукової) дії, направленої на повноту досудового розслідування та не зважаючи на це, 06 вересня 2024 року винесено постанову про закриття кримінального провадження; в постанові старшого слідчого про закриття кримінального провадження не обґрунтовано та не зазначено, на підставі яких проведених слідчих та процесуальних дій або наявних доказів у справі, він прийшов до висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування … має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»). За таких умов слідчий суддя прийшов до висновку, що досудове розслідування не можна вважати повним та ефективним, а оскаржувану постанову законною і обґрунтованою, отже постанова слідчого має бути скасована.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2020 року по справі № 554/1011/20, задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Соломенцева Р. В. у розгляді клопотання від 03 січня 2020 про направлення окремого доручення оперативній службі Харківської області про допит його в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 42018220000001271 та видачі пам'ятки про права та обов'язки потерпілого і зобов'язаного слідчого розглянути дане клопотання (а. с. 12 і зворот).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2020 року по справі № 554/3479/20 встановлено, що права та обов'язки потерпілого виникли у заявника ОСОБА_1 з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР 17 жовтня 2018 року. Так, судом було скасовано постанову від 13 березня 2020 року слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р. В. про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України.
Із ЄДРСР вбачається, що ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року по справі № 643/16875/25 постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Соломенцева Р. В. від 28 серпня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року скасовано. В ході розгляду скарги ОСОБА_1 суд прийшов до висновку, що викладені в скарзі обставини у сукупності з матеріалами кримінального провадження та змістом оскаржуваної постанови дають слідчому судді підстави вважати, що скарга має бути задоволена з погляду на таке: згідно з ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Частина 5 статті 55 КПК України передбачає, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що … заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині 1 цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. В оскаржуваній постанові слідчий не зазначив жодної очевидної та достатньої підстави вважати, що заява ОСОБА_1 про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині 1 цієї статті. Посилання на відсутність ознак завдання ОСОБА_1 реальної, матеріальної істотної шкоди, доказів завдання шкоди за умови не проведення жодної слідчої дії та, насамперед, допиту заявника, під час якого останній може повідомити органу досудового розслідування як про обставини завдання йому шкоди, так і про її розмір, не вказує на очевидність та достатність підстав вважати, що заява ОСОБА_1 про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди.
18 квітня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024000000000603 внесено на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року по справі № 757/56363/23-к за заявою ОСОБА_1 від 13 листопада 2023 року відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 365, 366, 367, ч. 3 ст. 382 і ч. 1 ст. 396 КК України, слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Авдєєвою Н.Г. та процесуальним прокурором Харківської обласної прокуратури Старченко Я. В. (а. с. 59-62).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із обставин, встановлених у справі: із встановленої наявності спричинення позивачу посадовою особою Харківської обласної прокуратури прокурором Старченко Я. В. моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і неправомірними діями (бездіяльністю) заподіювача. Моральна шкода виразилася в душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, неодноразовим прийняттям слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, тривалою невизначеністю правовідносин і вимушеною необхідністю відстоювати свої законні права та інтереси в судовому порядку; внаслідок порушення вимог «розумних строків» кримінального провадження, необхідністю звернення із відповідними заявами, клопотаннями і скаргами, вимушеного відвідування органів досудового розслідування та суду, ініціювання проваджень у справі про протиправність рішень відповідача і зобов'язання його до вчинення дій, змушення позивача переживати страждання доводячи порушення своїх законних прав та інтересів.
Суд врахував характер моральних страждань позивача, глибину його психічних переживань (страждань), тривалість негативних наслідків (страждань); врахував вік заявника, його стан здоров'я (переніс оперативне втручання внаслідок онкологічного захворювання, є інвалідом 2 групи, йому протипоказані психоемоційні навантаження, потребує стороннього догляду), врахував, що встановлені судом обставини призвели до змін звичайного ритму життя позивача, що вплинуло на його психоемоційний стан, спричинивши переживання (страждання). Істотності вимушених змін у житті позивача суд не встановив.
З урахуванням характеру моральних страждань, які переніс позивач, певних його турбот і хвилювань, що пов'язані з неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача (надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження) і їх наслідками, важливості для позивача питань з якими він звертався до відповідача для вирішення, необхідність звернення до суду щодо захисту своїх прав, відношення відповідача до даних правовідносин, та виходячи із принципів розумності і справедливості при даних обставинах, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди саме в сумі 5000,00 грн., що буде справедливою сатисфакцією потерпілої сторони.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови).
Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Відповідно до частини 1, 2, 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина 1). Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина 2).
Отже, шкода, завдана іншими незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що містяться у статтях 1173, 1174 ЦК України.
Стаття 1173 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За правилами статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.
Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Однією із обов'язкових умов настання деліктної відповідальності є наявність причинного зв'язку між протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому.
Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень являє собою зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв'язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за статтями 1173, 1174 або 1176 ЦК України.
За правилами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Для цього, позивач звертаючись до суду із позовом, згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, та з урахуванням вимог статті 175 ЦПК України (пункти 4, 5 частини 3), у поданій заяві має зазначити зміст заявлених вимог: спосіб захисту прав, передбачений законом; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
За правилами статтей 12 та 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та подати докази. Доказування не ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), допустимими - що свідчать про обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, що одержані із дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України); достовірними - на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України); достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80 ЦПК України).
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, позивач ОСОБА_1 , звернувшись до суду із даним позовом до Харківської обласної прокуратури, обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач і третя особа своєю протиправною тривалою бездіяльністю при тривалій імітації нагляду та порушення розумних строків по кримінальному провадженню, умисним невиконання протягом тривалого часу вимог Конституції України та кримінального процесуального законодавства, заподіяли йому моральну шкоду, яку він оцінив в сумі 520 000,00 грн.
Отже, як слідує із позовної заяви ОСОБА_1 , моральні страждання завдані йому неправомірною тривалістю кримінального провадження № 42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року і не здійсненням належного нагляду за додержанням законності з боку процесуального керівника - прокурора Старченко Я. В.
Проте такі обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки оскарження ОСОБА_1 бездіяльності процесуального керівника - прокурора Старченко Я. В. та винесених слідчими постанов у кримінальному провадженні, є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування і прокурорського нагляду та додержанням прав особи в кримінальному провадженні.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність його діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення у відшкодування моральної шкоди.
Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 звертався до суду із скаргами на дії (бездіяльність) прокурора, у тому числі процесуального керівника - прокурора Харківської обласної прокуратури Старченко Я. В., під час нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42018220000001271 та що такі скарги задоволені судом.
Також в матеріалах справи відсутні такі звернення ОСОБА_1 із скаргами на бездіяльність прокурора - процесуального керівника ОСОБА_2 , і в порядку підпорядкування, які б за наслідком їх розгляду були задоволені.
При цьому позивач не надав відповідних доказів на доведення тих обставин, що йому завдано моральну шкоду в результаті хвилювань й переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування, а самий факт скасування слідчими суддями процесуальних рішень слідчих у кримінальному провадженні № 42018220000001271 не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Таким чином, звернувшись із даним позовом до суду, позивач у ньому не зазначив та не надав будь-яких судових рішень або висновків компетентних органів, які б доводили наявність фактів невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків відповідачем Харківською обласною прокуратурою, у тому числі процесуальним керівником - прокурором Старченко Я. В.
Також позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001271 та завданням йому моральної шкоди, як і не доведено спричинення йому моральної шкоди тривалістю здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та бездіяльністю в діях прокурора ОСОБА_2 .
Тривалий строк досудового розслідування обумовлений процесуальними особливостями, складністю справи та необхідністю виконання численних судових рішень, і жодним чином не свідчить про протиправну бездіяльність процесуального керівника - прокурора та про підставу для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди.
Сам факт тривалості розслідування не є доказом протиправної бездіяльності прокурора і не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.
Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку можуть бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача.
Таких доказів позивачем не надано.
Надана позивачем медична документація: висновок № 228/104 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на професійній основі від 01 листопада 2024 року; виписка із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 , із якої вбачається, що йому проведено хірургічне лікування 07 лютого 2010 року; виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 неврологічного відділення, яка свідчить про те, що позивач 08 вересня 2017 року був направлений у стаціонар, де проходив лікування і був виписаний 20 вересня 2017 року) (а. с. 122-124), не підтверджує настання негативних наслідків для нього та спричинення йому моральної шкоди саме оскаржуваними діями і бездіяльністю Харківської обласної прокуратури, та погіршення стану його здоров'я у зв'язку з цим.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю прокурора моральної шкоди та на підтвердження неправомірної поведінки прокурора під час досудового слідства, яка знаходилася б у причинно-наслідковому зв'язку із негативними наслідками для позивача.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та, не встановивши, що відповідачем вчинено протиправні діяння стосовно позивача чи прийнято такі ж рішення під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001271 від 17 жовтня 2018 року, невірно застосувавши до спірних правовідносин наведені норми матеріального права, які підлягали застосуванню, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, наслідком чого є задоволення апеляційної скарги відповідача Харківської обласної прокуратури та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплатити судового збору, тому сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення моральної шкоди, відмовити.
Компенсувати Харківській обласній прокуратурі за рахунок держави сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в сумі 3633,60 грн., у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М. В. Матківська
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2025 року